На останній день року припадають 400-ті роковини закінчення земного життя відомого діяча пізнього Ренесансу, галицького шляхтича, гуманіста, поета, публіциста, видавця, політика, королівського секретаря, вишенського, мостиського та добромильського старости Яна Щасного Гербурта (Jan Szczęsny Herburt, Іван Фелікс Гербурт, 1567–1616). Він прожив 49 років і помер у Добромилі 31 грудня 1616 року, сам себе називав Русином, хоча був римо-католиком.
Портрет Яна Щасного Гербурта. Літографія Яна Штифі за малюнком Яна Матейка
Народився Ян Щасний Гербурт 12 січня 1567 року в родинному маєтку у селі Боневичі (Boniowice) між Добромилем та Новим Містом Библо (тепер у Старосамбірському районі). Його батько Ян Гербурт з Фельштина (бл. 1524–1577), історик, гуманіст, письменник, дипломат, юрист, урядник Королівства Польського, займав посади перемиського та сяноцького каштеляна, секретаря польського короля Зиґмунта ІІ Августа – останнього з династії Ягеллонів. Його брати, сини перемиського підкоморія Яна Гербурта, посідали також поважні посади в Руському воєводстві, зокрема: перемиський єпископ Валентин; львівський каштелян Станіслав; галицький і перемиський каштелян Миколай.
Ян Гербурт з Фельштина – батько Яна Щасного
Лицарський рід Гербуртів походив із німецької Вестфалії. Одним із їхніх родових замків був Фульштайн. Одна з гілок роду поширилася на Моравію та Сілезію. У Моравії Гербурти придбали містечко Фюльштайн (тепер Богушов у Моравсько-Сілезькому краї Чеської Республіки). У 1370 році володар Галичини та Володимирії Владислав Опольський надає привілей Фридерику, Вацлаву та Миколаю Гербуртам на маєтності над річками Сяном, Стрв’яжем та Вирвою. Новим осередком Гербуртів у Галичині стало містечко Фельштин (тепер село Скелівка на Старосамбірщині). Традиційним гербом роду став герб «Гербурт» – на червоному тлі зелене яблуко пробите трьома мечами.
Герб «Гербурт»
У XV–XVI ст. представники роду Гербуртів породичалися зі шляхетними родами Руського воєводства, займали важливі державні посади, навчалися в європейських університетах, поширили свої маєтності на Поділля, де заснували ще один Фельштин (тепер село Гвардійське у Хмельницькій області).
Герби «Сас», «Топор», «Гербурт» і «Корчак» в Олеському замку
А в часи Ренесансу з Надсянського Підгір’я походили такі видатні освітні діячі, як: Юрій Дрогобич (Котермак, бл. 1450–1494), Павло Русин із Кросна (бл. 1470–1517), Лукаш Рутеніус з Нового Міста (†1542), Станіслав Оріховський Роксолан (1513–1566), Іван Вишенський (1550–1621).
В такій атмосфері русько-польського пограниччя та багатоконфесійності виростав Ян Щасний Гербурт. Його вихователем став вуйко, перемиський каштелян руського походження Станіслав Дрогойовський (†1583), який 1559 року перейшов на кальвінізм.
З 1579 року Ян Щасний навчався у Краківській Академії, а з 1583-го – в університетах Інґольштадту, Парижу, Ляйдену. Окрім руської та польської мов, знав латину, німецьку, французьку, італійську, грецьку. За протекцією коронного канцлера Яна Замойського був у посольстві до Зиґмунта (Сіґізмунда) Вази – шведського претендента на королівський трон Речі Посполитої. Брав участь у дипломатичних місіях до Англії, Риму, Константинополя.
Обирався послом на сеймики Руського воєводства у Судовій Вишні та на Сейм Речі Посполитої. Був секретарем у польського короля Зиґмунта ІІІ Вази. Історик Михайло Кріль докладніше пише про етапи його королівської служби: «Цей високоосвічений магнат кілька років провів на дипломатичній службі, побував із посольством в Англії (1588), в Римі (1589), в Австрії (1590), у Криму (1595), в Московії (1595), у Туреччині (1598-1599). У складі польського війська брав участь у війні з Волоським князівством та у придушенні козацько-селянського повстання під проводом Северина Наливайка. Тривалий час обирався послом сейму (1587, 1590, 1596, 1604, 1615)» ¹.
Втім, через деякий час перейшов у опозицію до короля і приєднався у 1606 році до рокошу (заколоту) свого далекого родича – краківського воєводи Миколая Зебжидовського (1553–1620; Зебжидовський був швагром львівського хорунжого Яна Гербурта з Брухналя). Рокошани були незадоволені династичними війнами Зиґмунта ІІІ Вази за шведську корону, його прагненням до посилення королівської влади, обмеження «золотої вольності» та прав Сейму. Рокошани також виступали проти католицької нетолерантності короля, захищали права протестантів (а також православних – у їх конфлікті з уніатами). Але 6 липня 1607 року прихильники короля завдали поразки війську заколотників у битві під Ґузовим (біля Радома). Активні учасники рокошу були репресовані. Але й король мусив укоротити свої централізаторські прагнення.
Професор М.Кріль нагадує: «За участь в антикоролівському виступі (т. зв. рокоші Зебжидовського) відбув двадцятимісячне ув’язнення. 20 березня 1609 року склав присягу на суді у Вавелі (Краків) про те, що більше ніколи не буде виступати проти королівської влади, і на початку травня цього ж року його звільнили за умови постійного проживання в Добромилі без права виїзду з міста. У 1601 році І.Гербурт одружився з княжною Єлизаветою Заславською, у шлюбі з якою мав сина Івана Лева (1603–1631) і двох доньок (Олександру та Катерину). У 1601 році, після смерті двоюрідного брата Станіслава, посів Добромиль, Княжпіль, Ляцко, Саліну, Кропивник, Велике, Папортно, Старий Сопітник і Новий Сопітник» ².
Ян Щасний Гербурт відбув за рокош майже дворічне ув’язнення і практично був усунений від активної політичної діяльності. Він зосередився на видавничій і публіцистичній діяльності. У своєму видавництві в Добромилі (друкарня була в сусідньому селі Боневичі) видав, зокрема, історичні хроніки Вінцента Кадлубка та Яна Длуґоша, твори Станіслава Ожеховського, власні твори, серед них і «Розмисел про народ руський, написаний під час Московської конфедерації (1613) паном Щасним Гербуртом Добромильським, старостою вишницьким і мостицьким», у якому Гербурт виступав проти полонізації русинів і спроб ліквідації православної церкви в Галичині. Адже на той час Львівська та Перемиська православні єпархії не приєдналися до Берестейської унії.
Криткував він і політику короля Зиґмунта ІІІ Вази, протиставляючи йому ідеалізованого Зиґмунта І Старого з династії Ягеллонів:
«Чи є хоч один такий безсоромник і безбожник, який би посмів казати, що наші часи варто називати ліпшими від часів короля Сигізмунда І? Хто смів би твердити, що сенат гідніший тепер, ніж був за короля Сигізмунда? Хто смів би твердити, що стан шляхетський так пильнує права і свободи, як пильнував за того ж короля Сигізмунда? А той святий король Сигізмунд перші руські церкви так само будував і багатив, як і католицькі костели. Той монастир святого Спаса, що був закладений і початий останнім руським князем Львом, наказав докінчити, а ченцям маєтності надав.
Чому ж, Бога ради, Сигізмунд III не чинить того, що чинив Сигізмунд І? Чому не наслідує в усьому справ і вчинків його, аби в усьому його панування могло вподібнитися пануванню Сигізмунда І? Чому й сенат не хоче стати на тому, щоби цей шляхетний народ був утриманий у мирі? З того міг би бути і в наш час у такій повазі, як сенат Сигізмунда І. Чому ж і стан шляхетський не може постояти за права свої і свободи так, як стояли предки наші за Сигізмунда І?..
Хто тільки чесний, хто тільки любить свободу й мир у Польщі, мав би до того схилитися, щоби старі права і звичаї цілими залишити!» ³.
Монастир Св. Онуфрія в Добромилі. Рис. Наполеона Орди
Займався Ян Щасний Гербурт і меценатською діяльністю: будував церкви, подарував землю під будівництво Васліянського монастиря Св. Онуфрія у Добромилі. Як пише Михайло Кріль, «на початку XVII століття Іван Фелікс Гербурт почасти перепланував і закінчив будівництво оборонної споруди, але вже у ренесансному стилі, добудував житловий комплекс. Це був типовий зразок оборонного зодчества на західноукраїнських землях XVI-XVII століть. На відміну від попередників, які користувалися виключно місцевим річковим камінням, його будівничі використовували нестандартну цеглу, можливо, також власного виробництва» ⁴.
Високий замок у Добромилі
Цей Високий замок, розташований на Сліпій горі (555 м над рівнем моря), був оборонною фортецею, а резиденцією Гербуртів став Низький замок біля міських фортифікацій Добромиля і костелу Св. Трійці (після 1646 р. – Преображення Господнього).
Після смерті Лева, Янового сина, Добромильська гілка Гербуртів перервалася. Через заміжжя його доньки Олександри Добромиль перейшов до роду Конєцпольських, потім до Красінських, Любомирських…
А 18 вересня 2016 року в селі Боневичі біля Добромиля відкрили пам’ятний знак на місці, де Іван Щасний Гербурт заснував друкарню, яка діяла у 1611–1616 роках.
ПРИМІТКИ
¹ Кріль М. Низький замок // Пам'ятки України: історія та культура. – 2014. – №3. – С. 20-27.
² Там само.
³ Я.Щ.Гербурт. Розмисел про народ руський // Українські гуманісти епохи Відродження. – Київ, 1995.
⁴ Кріль М. Високий замок // Пам'ятки України: історія та культура. – 2014. – №3. – С. 14-19.
31.12.2016