Ігор МИЦЬКО

 

 

1

 

Серед діячів України ХІV ст. вирізняється непересічна постать — «старійшина всієї Галичини» протягом 1340–1349 років Дмитро Дядько [1], який урядував на Підгір’ї від імені галицько-волинського князя Дмитра Любарта. Боярин відомий як найвищий урядовець князя Болеслава-Юрія Тройденовича (†1340). Вважають, що своє прізвисько Дмитро отримав через те, що був вихователем, т. зв. дядьком, княжича Андрія Юрійовича або Болеслава-Юрія Тройденовича.

 

Панує переконання, що Дядько не залишив спадкоємців. Таке твердження науковці обґрунтовують тим фактом, що угорська королева Марія 1385 року надала Йоганнові Палуді с. Дмитровичі на Перемищині, оскільки після смерті власника села Dessk та його дружини Іванни не залишилося спадкоємців [2]. З огляду на топонім, похідний від антропоніма Дмитро, та ім’я власника, прочитане як Detko [3], дослідники висловили гіпотезу про тотожність тих осіб.

 

Деякі історики не підтримують такої гіпотези, мотивуючи свою позицію тим, що серед галицьких бояр другої половини ХІV – ХV ст. є особи з прізвиськом Дядькович, тобто сини чи онуки Дядька [4]. Існування нащадків «начальника або старійшини землі Руської» підтверджують і низка інших матеріалів, і найновіші сфрагістичні дослідження Олега Однороженка.

 

 

2

 

Відтворити генеалогічне дерево Дмитра Дядька допомагають матеріали відомого боярського роду Бибельських [5], чиє закорінення на історичній Перемищині підтверджують збережені архівні джерела. Найвідоміший у роді — боярин Ходко — згаданий у документах 1353–1393 років [6].

 

На окупованій 1349 року Галичині до панівної верхівки з числа місцевих мешканців спершу належали Іван Лой [7] та його син Ходко [8]; сини боярина Івана з Княгинич, серед яких найвище становище посідали Дмитро з Горая (діяв на польських землях), Бенько з Жабокрук [9], Іван з Горая (Her Ywan von Gorow, «Иванъ Клецкий») [10], відомий свого часу в Європі лицар, учасник походів у Литву [11]. До слова, на мою думку, Іван тотожний з Чурилом Бродівським, героєм давнього українського епосу, пам’ять про якого збереглася в російських билинах про Чурила.

 

Ходка Лоєвича на вершині галицької соціальної ієрархії з часом замінив Ходко Бибельський. З документів відомі його сини Андрій, Васько (Васько Дядькович? [12]), Грицько [13]. 1361 року Ходко Бибельський підтвердив права на свою «дідину» (тобто маєтність діда), надавши «кнѧзѧ львовы листы, и иных стареи  кнѧзии листы» [14]. Згодом, 1406 року, його грамоту затвердив Андрієві та Грицькові король Ягайло.

 

За родовою традицією, своїми предками Порохницькі (Прухницькі) вважали Бибельських. Натомість з архівних джерел відомий протопласт роду — Яцько Слонечко [15]. 1358 року Казімєж III підтвердив цьому боярину «привілей, який він має від найяснішого володаря Русі Лева на села Розбір і Угерці» [16]. Синами Яцькові доводилися Костко Солнячковичь та Гліб-Іван Дядькович [17], власник підльвівського Романова, сусідніх з ним Зубри [18], Глібович та Свіржа [19], та, вочевидь, Дмитрович.

 

На підставі нібито польського звучання прізвиська Яцька та того факту, що Костко фундував костел у Порохнику, Мєчислав Ґембарович виснував гіпотезу про польське походження боярина і, відповідно, неможливість його філіації з Бибельськими [20]. Тим часом на українське походження Костка вказує кириличний напис на його печатці [21].

 

 

3

 

Цінні дані містить збірка документів (1629 року) спорідненого з Бибельськими львівського архієпископа Яна-Анджея Прухницького (†1633) [22]. У рукопис включені, зокрема, копії згаданих грамот 1361 та 1406 років. У всіх матеріалах збірника Бибельським безпідставно приписано князівський титул.

 

Прухніцький увів до рукопису фантастичну генеалогію Бибельських пера Анджея Варґоцького. Автор стверджував, що протопластою роду був сучасник Юлія Цезаря, римський губернатор Луцій Бібуль, а згодом його нащадок переселився на Підкарпаття, до замку Библа [23].

 

Важливе значення для дослідників має кирилична копія незбереженого синодика Городищенського монастиря поблизу Нового Міста Библа. Пам’ятка починається записом 1330-х років [24]: «Грамота Кн̃sѧ Быбелского Прокопїина Кудонїєва Сн̃а. Въспомѧни Ги̃ Кн̃sѧ Кудина, Глѣба, Марїи, Татїаны, Фрола, Єлены, Ирины, Єvфимїи, Аврама, Іакова, Анны, Настасїи, Марїи, Василисы, Єлены, Стефана, Єvстафїa, Агафїи, Єvгєнїи, Анны, Матөєѧ, Лва (Даниловича, † близько 1301 року), Юрїa (Львовича, † 24.ІV.1308), Андрєa (Юрійовича, † 1323 року, перед травнем) Сщ̃ено Мїтрополита Петра (Ратенського, † 1326 року)...». Далі до пом’яника внесено понад триста імен Бибельських та родів, споріднених із ними по кужелі. Слова «Кн̃sѧ Быбелского» — вставка укладача збірки, всі інші записи оригінальні.

 

Зважаючи на традиційну єрархію таких записів, можна стверджувати, що бабою Прокопія була донька волинського князя Андрія Юрійовича, який помер 1323 року. Прокопій записав князів не як своїх сюзеренів, оскільки зігнорував Лева Юрійовича, володаря Галичини і, зокрема, Перемищини [25].

 

Як слушно зауважив Олег Мазур, Болеслав-Юрій Тройденович серед своїх попередників на галицько-волинському престолі також не назвав князя Лева Юрійовича [26]. Така обставина не тільки доводить спорідненість Дядька з князем Андрієм Юрійовичом, а й може вказувати на те, що брати були від різних матерів.

 

 

4

 

Час виникнення найдавнішого запису в синодику та його автентичність підтверджує грамота князя Болеслава-Юрія 1334 року. В документі поряд з Дмитром Дядьком згаданий і Васько Кудинович [27]. Отже, галицький боярин з рідкісним іменем Кудин [28] жив наприкінці ХІІІ — на початку ХІV століття.

 

На підставі збірки єпископа Прухницького історію роду написав 1641 року Шимон Окольський [29], а відтак, 1743 року, і Каспер Нісецький [30].

 

Дослідники не звернули уваги на генеалогічне дерево Бибельських, яке уклав і опублікував 1743 року Юзеф Яблоновський [31] за матеріалами збірника Прухницького й іншими джерелами. На жаль, не вдалося виявити згадані в дереві акти про розподіл маєтностей Бибельських (Divisio Bonorum in Actis Premisl. post Dominicam Visitat: BVM. 1440; Acta Premisliensia Divisio Bonorum Feria 3. post Invocavit. 1463).

 

В генеалогії багато неточностей, в датах та розташуванні поколінь [32]. Зокрема, під 1369 роком вказано ім’я Грицька Бибельського; насправді його з братом згадано в грамоті 1406 року. Кудина записано як сина якогось [князя] Дмитра.

 

Втім, Юзеф Яблоновський поряд із вигаданими навів і дані з оригінальних джерел: «Бібулюс князь, один з його нащадків. Н[евідома за іменем його дружина] руська княгиня, маєтності і князівство якої біля гір Карпат і права на які князь Лев підтвердив близько 1300 року». Сином вказаного подружжя був «Князь Дмитро в Библі, як засвідчує привілей короля Болеслава І 1320 року». Отже, ще у ХVІІІ ст. рід зберігав документи про спорідненість з якоюсь княгинею. Можливо, саме завдяки княгині предок Бибельських отримав володіння від князя Лева.

 

Найціннішою в генеалогії є згадка про сина княгині Дмитра, відомості про якого Яблоновський почерпнув з привілею 1320 року «короля Болеслава І». Як встановили дослідники, деякі Бибельські мали прізвисько Дядькович, тобто визнавали за предка якогось Дядька. Такий факт, а також хронологічні розрахунки дають підстави ототожнити цього Дмитра  з  Дядьком.  Що  ж  до 

 

 

5

 

привілею, то його, очевидно, видав Юрій Тройденович (названий тут польським королем Болеславом І, який помер 1025 року). На мій погляд, грамоту складено ще в Польщі, бо переїхавши в Україну 1323 року, князь не вживав імені Болєслав. З огляду на такий факт заслуговує на довіру припущення, що Дядько «міг бути в числі почету княжни Марії Юріївни… яка разом з чоловіком [Тройденом] обрала Дмитра за вихователя свого сина» [33], тоді ще малолітнього [34].

 

Також топоніміка підтверджує походження Бибельських від Дмитра Дядька. Правдоподібно, первісне  поселення від якого рід взяв прізвище, це с. Библо (Bibel), тепер с. Набережне Галицького району Івано-Франківської области. Поселення отримало свою назву від річки Бибельки, на берегах якої розкинулось. Натомість сусіднє з ним Дитятин / Detatyn / Dethatin було маєтністю якогось Детька, тобто, «нашого» Дмитра Дядька [35]. Рід втратив ці маєтності – як державне Библо згадується перед 1375 роком, Детятин – перед 1424-м [36]. Очевидно, Дмитро перебрався з-під Галича на історичну Перемищину ще за часів «князя Лева» (Льва Юрійовича), який надав йому там над річкою Чишкою нове поселення, перейменоване на Библо (тепер Старосамбірського району Львівської области). На північному сході від нього є с. Дидятичі / Didathycze / Dedatycze / Dithaczicze [37].

 

 

Натомість спорідненість Дмитра Дядька з Романовичами доказує також і геральдика. У збірнику 1629 року Прухницьких (Бибельських) зараховано до носіїв українського герба Корчак, що його вперше отримали Дмитро з Горая та його брат Іван. За західноєвропейськими гербівниками кінця ХІV ст., Her Ywan van Goraj мав зображення трьох горизонтальних зарубок (запозичених з герба Угорщини), шолома з млиновим колесом і пса [38]. До речі, дослідники не зрозуміли сенсу назви герба. Корчак — це тип водяного млина, прилад при жорні або жолоб для засипання зерна на млинарський камінь (який трансформувався в корчагу) [39]. Млинарський камінь добре видно на багатьох галицьких печатках бояр Корчаків [40].

 

 

6

 

До грамоти Чурила Бродовського 1385 року додано печатку, але не його. Залишки напису «[печ]а[ть] [федор]ев[а]» і саме зображення вказують на належність печатки експонентові, князю Федорові Острозькому [41]. Дві перекреслені лінією дужки тотожні гербові спорідненого з Острозькими князя Федора Михайловича Четвертинського [42].

 

Бибельські (Слонечковичі) спочатку мали свій оригінальний герб, генетично пов’язаний із символікою Романовичів. Надаючи докази шляхетського походження Івана Чижовського, його родичі по материнській лінії 1439 року засвідчили таке: «Item de herbo alieno alias Zobczicz Thuczco Cornelowski et Zanko fratres duo germani de proclamacione Bibel et de herbo Cossy, luna et crux» [43]. Герб Зубчич, який мав гасло Бібель, містив композицію з відомого герба Коси та півмісяця з хрестом. Таке саме зображення збереглося на печатці Костка Слонечковича [44]. Своєю чергою, відомо, що гербом «Зуб» засвідчено втрачені грамоти князя Лева Даниловича (†бл. 1301).

 

За іспанським геральдичним твором, створеним бл. 1350 р. на підставі давніших матеріалів, країна Роксія (Русь) мала «герб — на зеленому полі золота восьмипроменева зірка, і стяг — на срібному полі два золотих півмісяці, які лежать рогами в різні боки» [45]. Тут згадано також Королівство Львів, до якого на початку ХІV ст. входили всі тогочасні українські землі. «Король того Львова має зелений прапор з червоним хрестом». За іншим списком пам’ятки, на гербі був зображений «хрест, влаштований над півмісяцем, повернутим ріжками  вгору».  На  навігаційній  мапі  Анджеліно

 

 

7

 

Дульсерта, складеній 1339 року, тобто ще перед польською окупацією Галичини, над умовним зображенням Львова намальовано прапор з хрестом над півмісяцем [46]. Такий герб є комбінацією Тризуба з рівнораменним хрестом, емблемою св. Юрія, патрона волинського столичного міста Володимира [47].

 

Герб Острозьких

 

 

До слова, композиційно герб Костка схожий до гербу князів Острозьких (в них хрест замінено зіркою) [48].

 

Схематичний варіант клейноду Слонечковича, без хрестів, має український боярин, а згодом впливовий урядовець і землевласник Молдови Вилчко / Волчко († після 1439 року), протопласта величезного українського роду Волчковичів [49]. Тут обґрунтовано вміщено символіку Романовичів, оскільки боярин мав за дружину княгиню Ольгу [50], з огляду на ім’я, представницю руської династії.

 

Герб Прус І

 

 

8

 

Олег Однороженко звернув увагу на подібність герба міста Библа до герба Давидовських [51], який «являє собою знак у вигляді перетнутих і перехрещених вгорі двох півкіл з гаками на долішніх кінцях» [52]. Згадані шляхтичі переселилися з етнічних польських земель до Давидова біля Львова. Підтверджуючи 1424 року шляхетство Якушеві, сину Флоріана з Давидова, два його брати надали герб Прус І (півторараменний хрест) [53]. Можна було б припустити, що герб на печатці Станіслава Давидовського [54] є варіантом герба Прус ІІ з Вовчокосами (півторараменний хрест над з’єднаними внизу двома залізними косами сторчма) або Прус ІІІ (півторараменний хрест над залізною косою та половиною підкови, з’єднаними внизу) [55]. Однак, правдоподібніше, шляхтич перейняв герб через свою матір або дружину, яка могла бути донькою Гліба Дядьковича та жити у сусідньому з Давидовим селі Зубрі.

 

На генеалогічному дереві Бибельських, виконаному Яблоновським, в поколінні першої половини ХV ст. фігурує Hailko seu Bailko (!). Це відомий український маляр Гайль, який 1426 р. за розписи костелів у Сандомирській, Краківській та Сєрадзькій землях отримав від Ягайла церкву Різдва Христового в Перемишлі [56]. В акті надання мистець фігурує як  Hayl  pictor

 

 

9

 

sacerdos alis baitko («Гайль художник, священик або «батько» / отець) [57]. Можливо, не випадково тут виступили свідками князі Федушко Любартович, Гурко Іванович, Роман, Митко Дмитрович, бо принаймні перший з можновладців доводився далеким родичем Гайля: його баба Леоніда була донькою Лева Юрійовича або Юрія Львовича [58].

 

Дружиною Дядька, можливо, була Comissa Anna, яка перед 1353 роком записала млин львівському парохіальному костелові [59], бо відомо, що до українського правителя угорський король Людовіка звертався «comiti Dechk» [60].

 

Дуже правдоподібно, що родичами Дмитра Дядька були і два молдовські можновладці, пани радні: протягом 1420–1430 рр. Іван Дітько [61] (мав за клейнод лева, схожого до гербу Галичини) та протягом 1433–1443 років – Банчул Дідко [62].

 

Цілком можливо, що нащадком володаря Галичини був краківський клірик, публічний нотар Lauerentius Didconis de Sandomiria, який у 1395–1399 рр. засвідчив у Львові низку актів [63].

 

Родичем Дмитра Дядька міг бути і Волчко Преслюжич, який походив з перемиських бояр (бо 1404 року згаданий серед представників тої землі [64]). На зв’язок з Бибельськими вказує той факт, що Волчко часто виступав свідком у справах про села, належні представникам того роду [65].

 

Прізвисько боярина походить від слова «переслужити», тобто втратити маєтності через невиконання пов’язаних з ними повинностей [66]. Дідину [67] боярина — с. Рогатин, що його Володислав Опольський передав Галицькій латинській архиєпископії [67], повернув король Ягайло. Волчко мав дуже великі амбіції: титулував себе як «пан і дідич на Рогатині» на зразок титулу Казімєжа ІII та Володислава Опольського — «Руської землі господар і дідич» [69]; фундував місто і надав йому герб (унікальний випадок серед тогочасної шляхти [70]), на печатці вирізьбив монограму «Wl» на кшталт монетних монограм королів Казімєжа III та Людовика, князя Володислава Опольського; виготовив власну печатку, таку саму завбільшки, як державні (князівські) печатки [71].

 

 

10

 

Наведені матеріали засвідчують спорідненість Дмитра Дядька з Романовичами: правдоподібно, його батько (Кудин?) пошлюбив доньку (сестру?) Андрія Юрійовича. Подружжя започаткувало великий галицький боярський рід, серед представників якого бачимо Бибельських, Слонечковичів (Порохницьких) і навіть молдовських Дядьків.

 

Таку генеалогію вихователя та родича князя Болеслава-Юрія підтверджує й аналіз тогочасної політичної ситуації. Ані польський, ані угорський король не заперечили прав боярина на володіння Галичиною, як конче вчинили би, якби він був лише простим урядовцем. Щойно після смерті Дядька Казімєж ІІІ наважився загарбати українське Підгір’я. А після окупації Галичини польська й угорська влада була змушена зважати на думку синів боярина Дядька.

 

Львів, 30 жовтня 2014 року.

 

© Ігор Мицько

 

 

 

 

Герб Прус II ("з вовчокосами")

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

11

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Герб Прус III

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИМІТКИ

 

[1] Про нього див.: С.Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1993. – Т. 4. – С.26-30, 430-433; Петрик А. Великий галицький боярин Дмитро Детко та його рід // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2009. – Вип. 13. – С. 33-44; Волощук М. Проблема васальної залежності Дмитра Детька від угорського короля Людовіка І // Княжа доба. – Львів, 2012. – Вип. 6. – C. 269-279.

[2] Akta grodzkie i ziemskie. – Lwów, 1878. – T. 7. – S. 33-36.

[3] Болеслав-Юрий ІІ, князь всей Малой Руси. – С.-Петербург, 1907. – С.131-135. Правдоподібно, в цьому акті фігурує боярин Держко. Михайло Волощук підтримує таку гіпотезу і висунув гіпотезу про походження Дядька з Закарпаття (Волощук М. Проблема. – С.274-279).

[4] Петрик А. Великий галицький боярин. – С. 39-40.

[5] Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1900. – T. 2. – S. 269-270.

 

 

12

 

[6] Sikora F. Krąg rodzinny i dworski Dymitra z Goraja i jego rola na Rusi // Genealogia. Kręgi zawodowe i grupy interesu w Polsce średniowiecznej na tle porównawczym. – Torun, 1989. – S.75.

[7] Domino Juone dicto Loy Rutheno, domino Jwone Rutheno dicto War виступають свідками на документі 1353 р. в Земборжині на етнічних польських землях (Zbiór dokumentów malopolskich. – Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, 1969. – Cz. 4. – S.95). При наданні Львову маґдебургії в Сандомірі 1356 року свідчить Ywano dicto Loy de Skarzeszow (Привілеї міста Львова (ХІV–ХVІІІ ст.) / Упорядкував Мирон Капраль. – Львів, 2010. – С.28).

[8] Sikora F. Krąg. – S.76.

[9] Ibidem. – S.55-89.

[10] Розов В. Українські грамоти. – Київ, 1928. – С.70.

[11] Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства та Руських земель Корони Польської ХІV – ХVІ ст. – Харків, 2009. – С.24-25.

[12] Розов В. Українські грамоти. – С. 25.

[13] Там само. – С.26, 70; Akta. – 1875. – T. 5. – S.33; Akta. – 1872 . – T.3. – S.170.

[14] Akta. – 1868. – T.I. – S.6-7.

[15] Привілеї. – С.28.

[16] Купчинський О. Акти та документи Галицько-волинського князівства ХІІІ – першої половини XIV століть. Дослідження. Тексти. – Львів, 2004. – С.781.

[17] Розов В. Українські грамоти. – С.12, 70; Akta. – 1870. – T.2. – S.62; Akta. – 1875. –T.5. – S.16; Akta. – 1873. – T.4. – 52-54; Prochaska A. Materiały archiwalne wyjęte glównie z Metryky Litewskiej od 1348 do 1607 roku. – Lwów, 1890. – S.22; Купчинський О. Акти. – С.816; Петрик А. Великий галицький боярин. – С.39. В цей же час відомий за документами 1353–1378 рр. Гліб Дворскович (Sikora F. Krąg. – S.76-77; Купчинський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти ХІV – першої половини ХV с. // Записки НТШ. – Львів, 1997. – Т.233. – С.349).

 

 

13

 

[18] У 1381 році Dietko iz Zubry, який продав Hrihorowi Dawidowskiemu сіножать (Przegląd archeologiczny. – Lwów, 1882. – Z.1. – S.72), правдоподібно, тотожний Глібові Дядковичу. Відповідний акт відредагований, не співпадає дата із згаданим в ньому правлінням Володислава Опольського (1372–1377), якому надано незвичний титул «великого князя руського». Все інше – формуляр акту, мова, свідки – говорять за походження документа з 1378 року (Akta. – 1872. – T.3. – 52-54). Власник Давидова реальна особа – у 1386 р. згадується його син і спадкоємець Осташко Григорович (Розов В. Українські грамоти. – С. 31).

[19] Це село Глібовичі межує зі Свіржем, яким в ХV ст. володіли шляхтичі Романовські. Граничним із Зуброю є с. Солонка, назва якого, можливо, пов’язана із прізвиськом Яцька Солнечковича.

[20] Gębarowicz M. Jan Andrzej Pruchnicki (1553-1633) . – Kraków, 1980. – S.23.

[21] Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства. – С.27, 28.

[22] Львівська національна наукова бібліотека України ім. В.Стефаника. – Відділ рукопиcів. – МВ 420.

[23] Крижанівський А. Причинки до історії роду Бибельських зібрані арцибіскупом львівським Яном Прохніцьким // Записки НТШ. – Львів, 1902. – Т.48. – С.1-12; Gębarowicz M. Jan. – S.94-101.

[24] Крижанівський А. Причинки ... – С.8.

[25] Соболевский А. Русское известие о последних галицких Рюриковичах // Сб. статей в честь Матфея Кузьмича Любавского. – Петроград, 1917. – С.214-215.

[26] Мазур О. “Demetrius Dedko, provisor seu capitaneus Terrae Russiae” (інститут «старійшини» в політичному житті Галицької землі другої чверти ХІV ст.) // Семінарій «Княжі часи». – Львів, 2002. – С.16.

[27] Купчинський О. Акти. – С.185.

[28] Серед декількох тисяч імен Лаврівського синодика зустрічаємо лише шість Акиндінів (Кудїна, Акvндина, Кондѣа, Кудина, Коудина, Кудина – Голубев С. Древний помянник Киево-Печерской Лавры (конца ХV – и начала ХVІ ст. // Чтения в Историческом обществе Нестора летописца. – Киев, 1892. – Кн.6. – С.15, 16, 22, 27, 33, 42).

 

 

14

 

[29] Okolski S. Orbis Polonus. – Cracoviae, 1641. – T.1. – P.440-441.

[30] Niesiecki K. Herbarz Polski. – Lipsk, 1840. – T.7. – S.409-501.

[31] Tabulae Jablonovianae… – Amstelodami, 1743. – Tabl. 58.

[32] Про Бибельських та Порохницьких див.: Пашин С.С. Перемышльская шляхта второй половины ХIV – начало ХVI веков. Историко-генеалогическое исследование. – Тюмень, 2001; Юрій Зазуляк. До історії генеалогічної свідомості перемишльського руського можновладства у ХV–ХVІ століттях // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – Львів, 2006/2007. – Вип. 15. – С.125-133; Його ж. Rеbарtizatio ruthenorum: подвійні імена та конфесійно-культурна ідентичність шляхти руського походження в Галичині XV ст. // Ruthenica. – Київ, 2007. – Т.6. – С.275-298.

[33] Мазур О. Demetrius ... – С.16.

[34] Найдавніша відома його грамота в Україні видана ще з матір’ю (Тенговський Я. Обставини вступу князя Болеслава-Юрія Тройденовича на галицько-волинський престіл (Невідомі руські документи з ХІV століття) // Записки НТШ. – Львів, 2010. – Т.260. – С.45-56).

[35] Різні варіанти написання його прізвиська див.: Грушевський М. Історія України-Руси. – Київ, 1993. – Т.4. – С.430-431.

[36] Akta grodzkie i ziemskie. – Lwow, 1870. – T. 2. – S. 5-6, 74, 85.

[37] Akta. – Lwow, 1888. – T. 13. – S. 626.

[38] Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства. – С. 16. – Mал. 3; С. 17. – Мал. 8; С. 24.

[39] Там само. – С. 78-85

[40] Там само. – С. 27. – Мал. 31, 32; С. 139-140. – Мал. 254-262; С. 157. – Мал. 336. Зарубки герба запозичені з гербу Угорщини, інші елементи оригінальні. Млин та собака символізують реальну подія. Вона збереглась у польській легенді про герб Кушабу (Паприцю). За нею пані народила 9 дітей і наказала служниці 8 із них утопити. Остання, зустрівши господаря, сказала, що несе щенят топити. Пан дав дітей на таємне виховання млинарці (Kazanczuk M. Staropolskie legendy herbowe. – Wrocław, 1990. – S. 152-153). Про значення слова "корчак" див.: Linde S.-B. Słownik języka polskiego. – Lwów, 1855. – T. 2. – S. 444; Грінченко Б. Словарь української мови. – Київ, 1996. – Т. 2. – С. 288-289.

 

 

15

 

[41] Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства. – С. 24. – Мал. 21.

[42] Однороженко О. Західноєвропейські джерела ХІІІ–ХІV ст. та походження герба князів Острозьких // Острозька давнина. – Остріг, 2013. – С. 42. – Мал. 41.

[43] Akta. – 1888. – T. 13. – S. 81.

[44] Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства. – С. 28. – Мал. 34, 35.

[45]  Однороженко О. Західноєвропейські джерела. – С.41.

[46]  Мицько І. Про походження гербу Волині // Старий Луцьк, 2009. – Вип. 5. – С.51.

[47]  Там само.

[48]  Однороженко О. Західноєвропейські джерела. – С.41. – Мал.26-38.

[49]  Однороженко О. Шляхетська геральдика Київської землі ХV – першої половини ХVІІ ст. за архівними джерелами та матеріалами сфрагістичної колекції Музею Шереметьєвих // Сфрагістичний щорічник. – Київ, 2012. – Т.2. – С.102-132.

[50 Documentele lui Ştefan cel Mare / Ioan Bogdan. – Bucureşti, 1913. – T.1. – P.345.

[51]  Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa,1901. – T.1. – S.114-115.

[52]  Однороженко О. Родова геральдика Руського королівства. – С.141-142. – Мал.267-272.

[53]  Starodawne prawa polskiego pomniki. – Kraków, 1885. – T.7. – Z.3. – S.321-322.

[54]  Boniecki A. Herbarz Polski. – Warszawa, 1901. – T.4. – S.114.

[55]  [Електронний ресурс] / Режим доступу: 

http://pl.wikipedia.org/wiki/Prus_(herb_szlachecki)

http://pl.wikipedia.org/wiki/Prus_II_Wilczekosy

http://pl.wikipedia.org/wiki/Prus_III_(herb_szlachecki)

 

 

16

 

[56]  Александрович  В. Українське малярство ХІІІ–ХV ст. – Львів, 1995. – С.186-188.

[57]  Там само. – С.187.

[58]  Войтович Л. Князь Юрій Болеслав Тройденович: ескіз портрета // Княжа доба. – Львів, 2011. – Т.5. – С.213.

[59]  Akta. – 1872. – T.3. – S.22-23.

[60]  Codex diplomaticus Hungariae eccclesiasticus ac civilis. – Budae, 1833. – T.9. – V.1. – P.209.

[61]  Однороженко О. Родова геральдика Русі-Валахії (Молдовського господарства) кінця ХІV–ХVІ ст. – Харків, 2008. – С72.

[62]  Однороженко О. Родова геральдика Русі. – С. 62. Серед можновладців Молдови ХV ст. було досить багато гербів похідних від гербу Вилчка; з зображеннями хреста над півмісяцем, Тризубом-Колюмнами (Там само. – С.52, 54, 55, 92, 93, 99, 105, 121, 42, 55, 57, 59, 73, 43, 98, 112.

[63]  Akta. – 1872. – T.3. – S.110, 114, 119, 123, 129, 139,140.

[64]  Розов В. Українські грамоти. – С.70.

[65]  Купчинський О. Забуті та невідомі староукраїнські грамоти. – С.349; Akta. – 1873. – T.4. – S.70; Akta. – 1873. – T.4. – S.52-54; Prochaska A. Materialy archiwalne wyjęte glównie z Metryky Litewskiej od 1348 do 1607 roku. – Lwów, 1890. – S.22, 30.

[66]  Słownik stapolski. – Wrocław, Warszawa, Kraków, Gdańsk, 1974. – T.7. – S.180. Так переслужив с. Підгородці Андрій Кудейович (1474) (Akta. – 1903. – T. 18. – S. 95).

[67] Царьова Н. Привілеї Волчка Преслужича на надання магдебурзького права новозаснованому місту Рогатину // Рогатинська земля: історія та сучасність. М-ли першої наукової конференції. Рогатин, 24-25 березня 1995 р. – Львів, 1995. – С.91, 94.

[68] Akta. – 1872. – T.3. – S.86.

[69] Жук М. Специфіка україномовних грамот князя Володислава Опольського у світлі латинських документів його канцелярії // Княжа доба: історія і культура. – Львів, 2011. – Вип. 4. – С.282.

[70] Seroka H. O nadaniach herbów miejskich w Polsce przedrozbiorowej // Ludzie i herby w dawniej Polsce. – Lublin, 1995. – S.155, 160.

[71] Однороженко О. Західноєвропейські джерела. – С.39.

 

 

 

02.11.2014