Демократії у Західній Європі жодним чином не перешкоджає те, що якісь держави стали республіками, якісь номінально залишилися монархіями. Європейці з різних країн вже давно навчилися цілком нормально співіснувати між собою, інколи навіть цілковито забуваючи, хто вважається їхнім главою держави. Проте кризи монарших дворів час від часу виникають. Нині найгостріша з них спалахнула в Іспанії.
Це сталося приблизно рік тому: сумний, пригнічений чоловік з’явився перед об’єктивами телекамер. «Мені дуже прикро через те, що трапилося, це – моя помилка», – промовив він і потупив очі додолу.
Драматична, але стандартна ситуація для поведінки осіб з іспанського політикуму, де такі поняття, як «гонор» і «сумління» ще не девальвували остаточно. Принаймні існує така легенда. Іспанці не раз спостерігали в телеетері схожі каяття й одкровення. Проте особливість цього випадку полягала в тому, що з екранів промовляв до своїх підданих король Іспанії Хуан Карлос І. Такого монаршого вибачення світ уже давно не бачив, а тим більше на Піренейському півострові.
Про яку ж помилку йшлося? Історія цього блуду дуже екзотична. Почався він із монаршої поїздки до Ботсвани на слоняче полювання. І це було напрочуд непродуманим кроком. Хуанові Карлосу якось цілковито вилетіло з голови, що він, окрім в Іспанії, головує (хай і почесно) ще й у Всесвітньому фонді дикої природи. Другим проколом у тій африканській мандрівці був геть невдало обраний час - адже саме тоді Іспанія потерпала від боргової кризи. Чи до сафарі мало бути лідерові країни? Третім блудом стало те, що король взяв собі у супровід не законну дружину, а чарівну німецьку принцесу Коріну Зайн Вітґенштайн…
Хоча, якби не обставини зовсім іншого характеру, то це африканське сафарі з німецькою принцесою іспанці швидко б забули. 75-річного короля зрозуміли б і пробачили - ну з ким не буває. Але несподівано навколо мадридського королівського двору спалахнув скандал, який уже простим вибаченням не вгамуєш.
Ситуація в Іспанії, можна сказати, завжди була «стабільно сумнівною». Як в економічному, так і в політичному плані, зрештою й певним чином у моральному. Та у кризові роки навіть така сумнівна стабільність порушилася.
Отже: Іспанія чимраз глибше скочується у боргову кризу, в країні чимраз гучніше лунають заклики автономістів різних земель до сецесії. А ті люди, яких і обрали для того, щоби вони шукали якість шляхи виходу з кризової ситуації, займалися більше собою, своїм політичним іміджем - у кращому разі, або виявлялися причетними до корупційних скандалів – у гіршому.
Багато хто традиційно покладав останню надію на монаршу родину як єдиний острівець стабільності й моральності в штормовому морі кризи. Аж тут виявляється, що й мадридський двір не гидує темними аферами. Мова, Богу дякувати, не про короля, проте про найближчу родину.
Корумпованим виявився зять Хуана Карлоса. Мальорського герцога Іньякі Урдангаріна, чоловіка принцеси Крістіни, звинувачують у хабарництві, шахрайстві й розтраті державних коштів. От така прикрість.
Єдина (хоч і невелика) втіха, що зять – це не королівська кров. І добре було б, якби скандал на цьому закінчився. Аж ні, тепер і саму іспанську інфанту суд запрошує на допит. Засідання суду міста Пальма-де-Майорки, на якому необхідно бути присутнім принцесі Крістіні, призначене на 27 квітня. Спершу як свідкові, хоча, на думку експертів, зі свідка вона дуже легко може перетворитися на підозрювану. Якщо справа дійсно набере такого оберту, то й самому королю без зволікань пригадають і сафарі, і слонів, і адюльтер з німецькою принцесою.
А ще є одна оповита таємницями спадщина іспанського монарху в Швейцарії. Є чинник слабкого здоров’я Хуана Карлоса. А головне – поступово набирається критична маса іспанських громадян (особливо молодих), які сповнені рішучості покласти край монархії з усіма витратами на утримання двору й повернутися до республіканської форми правління…
Так, молодь вже не пам’ятає події 1981 року, заворушення на вулицях іспанських міст після відставки першого у постфранківській Іспанії прем’єр-міністра Адольфо Суареса. Військовики влаштували державний переворот. Уже от-от до влади в країні мала прийти військова хунта, аби відновити франкістський режим. Тоді перед об’єктивами телекамер з’явився король Хуан Карлос. Але не так, як минулого року, а гордовито, шляхетно, владно. У кожному його слові відчувалася монарша міць і рішучість. Він закликав бунтівників повернутися в казарми, і ті не посміли його не послухати.
Саме тоді іспанці зрозуміли, що мають справжнього лідера нації. Навіть керівник тамтешніх комуністів Сантьяго Карільйо, який шістьма роками раніше називав короля «Хуаном Карлосом Недовгим», переповнений почуттями, вигукнув перед телекамерами: «Боже, бережи короля!»
Хуан Карлос врятував тоді ще молоду іспанську демократію. А водночас виграв для мадридського королівського двору ще як мінімум три десятиліття існування. Чи зможе тепер хтось врятувати іспанську монархію?
Експерти радять Хуанові Карлосу взяти як приклад нідерландську монархічну модель. Амстердамський двір з одного боку не обтяжує занадто державну скарбницю, не втручається у державні справи, але користується достатнім авторитетом у суспільстві. Бо навряд чи іспанській королівській родині припаде до вподоби якась інша континентальна модель подолання кризи монархізму.
18.04.2013