Як охоронятися перед карами за переступство приписів розпорядку про зброю
У Віснику Розпорядків для Генерал-Губернаторства з дня 30 листопада 1941 р., ч. 111, появився розпорядок з дня 26 листопада 1941 р. про посідання зброї, на який уважаю своїм обов'язком звернути увагу всього нашого громадянства. Причиною до цього є дуже строгі кари, які погрожують за переступлення приписів того розпорядку.
Згори звертаю увагу, що засадничою карою є кара смерти. Тому раджу кожному докладно познайомитися з приписами того розпорядку і повчити про них кожного знайомого. По світовій війні а зокрема в часі теперішньої війни багато людей, головно з-поміж молоді, ввійшло у посідання зброї, муніції і т. ін., держать її у себе, або переховують де-небудь і навіть не здають собі справи з того, яка небезпека грозить їм з тої причини.
Згідно в розпорядком, не вільно мати пальної зброї, муніції, ручних гранатів без окремого дозволу приналежної влади. Хто ввійде в посідання таких річей, має негайно віддати їх найближчій станиці німецької поліції. Так постановляє §1. розпорядку, а §2. того ж розпорядку накладає на посідачів тих предметів кару смерти, §3. постановляє, то коли дійде до відома когось, що друга особа без уповажнення посідає такі предмети або що такі предмети десь є, а їх посідач не є знаний і що про них влада не знає, той буде караний також карою смерти, якщо про те негайно не донесе до приналежної власти.
Застановімося тепер над цими найважнішими приписами розпорядку.
I. Чого не вільно мати? Не вільно мати:
1) Стрільної зброї взагалі. Отже — крісів, рушниць, фузій, револьверів, пістоль, флобертів і т. п. Тут рівнодушно, чи стрільна зброя є частиною озброєння армії, чи мисливською або спортовою зброєю. Ніякої стрільної зброї не вільно мати.
До того належить не тільки комплетна зброя, але також її частини, як обрізи, замки до крісів і т. ін., бо частини зброї можна доповнити і вона буде повна.
2) Не вільно мати ніякої муніції, ані її частини, без огляду на те, чи то буде патрон, чи гільза до патрона, чи тільки капзля. Судова передвоєнна практика виказувала, що засуджувано за посідання одної гільзи до крісового набою, а у війні судова практика строгіша.
3) Не вільно мати ручних гранатів ані офензивних ані дефензивних, ані навіть їх частини.
4) Не вільно мати розривних матеріялів (помилково у нас називаних вибуховими). Тих матеріялів є така велика скількість, що тяжко їх тут вичислити і тому подаємо їх тільки прикладово. Тут належать: стрільничий порох, динаміт, екразит, меленіт і т. ін. Бувають нераз субстанції, про які звичайна людина навіть не надіється, що це розривний матеріял. Приміром є ним т. зв. каліхлорікум, якого матеріялу вистарчить мати зовсім дріб, горля.
Зовсім рівнодушна скількість розривного матеріялу вистарчить мати зовсім дрібну скількість, аби наразити себе на кару смерти. Так само при зброї зовсім рівнодушно, чи вона є виробу німецького, польського, російського, давного австрійського, французького або іншого. За все те грозить кара смерти.
II. Хто не сміє посідати цих річей? Треба поставити загальну засаду, що в дійсності ніхто не сміє їх мати.
Від того є винятки, а саме:
1) Особи німецької народности, до яких відносяться окремі приписи.
2) Можуть мати їх ті особи, які дістали на це уповажнення від компетентної влади. Але тут звертаю увагу на те, що коли побережник дістане дозвіл в службі носити стрільбу, то не вільно йому носити револьвера, бо за це буде караний смертю. Дозвіл на посідання зброї містить у собі не тільки рід зброї (кріс, револьвер), але також його систему (Штаєр, Мавзер) і фабричне число зброї. Не вільно мати іншої зброї, як ту, що її описано в дозволі на посідання зброї.
III. Не вільно посідати цих предметів. Це значить, що буде караний смертю не тільки той, хто є власником зброї, чи розривного матеріялу, чи муніції, чи їх частей, але кожний, у кого такий предмет є! Байдуже, чи дотична особа собі цей предмет позичила, чи дістала в переховання, чи тільки так тримала, чи предмет був в його руках, чи в хаті, чи в стрісі, чи в стайні, чи навіть в плоті, або закопаний на полі.
Також час, в якому хтось мав зброю, а зовсім байдужий. Берім такий приклад: йдуть два хлопці, і один з них має зброю. Нараз цей останній хоче поправити собі убрання і дає свому товаришеві зброю, щоби на хвилину потримав. Це триває може навіть дуже коротенько, але кара смерти буде грозити і власникові і тому, що тільки через хвилину подержав зброю.
Тому конечно, аби всі люди перешукали свої господарства, помешкання, стрихи, оглянули плоти і пильно гляділи, аби там не було тих небезпечних предметів, а коли найдуть, щоби поступили так, як цього вимагає згаданий розпорядок, про що буде мова пізніше, бо біда не спить. У нас по стрихах, коморах, шпихлірах, десь там під латою здавен-давна лежать нераз такі небезпечні речі. Треба їх конечно позбутися.
IV. Але не тільки тому грозить кара смерти, хто такі речі у себе має, але також і таким людям погрожує та страшна кара:
1) Хто знає про це, що другий має такі предмети (хоч до цього не має права) і негайно не донесе про це власті.
2) Хто знає, що денебудь находиться такий, хоч навіть безпанський, предмет (в полі, в лісі) і про це не донесе негайно тій владі.
Є це т. зв. обов'язок робити донесення, що його знають різні законодавства, особливо що до головної зради і то в часі війни.
Піднесу, що вже були випадки, що хлопець не доніс про те, то другий мав зброю і був покараний смертю. Не можна поминути ще й цієї обставини, що все те, про що до тепер було сказане, судить наглий суд.
V. Що ж робити, щоби себе звільнити перед тою страшною карою? На це дає відповідь сам розпорядок з своїм в §.6, що каже: Хто найдальше до 15 грудня 1941 р. віддасть приналежній владі ці небезпечні предмети, той вийде безкарно.
Тому належить користати з цього речинця і негайно все те віддавати до німецької поліції, бо по 15 грудня 1941 р. буде вже запізно.
Розпорядок знає ще одну полегшу. Коли б хто до 15 грудня 1941 р. не віддав зброї, але вчинив це пізніше зовсім добровільно перед цим, як влада про посідання зброї довідається, тоді той буде караний карою важкої вязниці або в'язниці. Але ліпше до 15 грудня 1941 р. віддати все і не наражуватися на тюрму, або навіть важку тюрму (найменша кара два роки).
VI. Безперечно, приписи цього розпорядку є дуже строгі, але не дивниця, бо це ж воєнний час і всі воюючі держави в справі посідання зброї мають такі самі приписи. Врешті припис закону або розпорядку може бути страшний або строгий тільки для того, хто ці приписи нарушує, або переступає. Для людей, що перестерігають законних приписів, такі кари не є ані строгі, ані небезпечні, тому належить застосуватися також до приписів розпорядку про посідання зброї, а нікому не буде грозити ніяка небезпека.
Може хтось подумати, що суддя буде мати добре серце і за "дурного" кріса не засудить на кару смерти. Не належить себе обдурювати. Я мав нагоду пізнати німецьких суддів і можу сміло сказати, що це судді совісні, дуже справедливі і дуже доброго серця. Все це признавали І признають німецьким суддям не тільки українські але і польські адвокати — без ніяких винятків. Але і добре серце найліпшого судді нічого не поможе, коли розпорядок погрожує карою смерти і тільки карою смерти, а німецький суддя закону ніколи не переступить. Тому на ніякі огляди числити не вільно, бо таких не буде.
VII. Умови останньої війни і часів перед нею створили, що особливо у нашої молоді є ще дуже багато зброї, муніції, ручних гранатів і розривних матеріялів. Це все переховується без застановлення над небезпекою, яка погрожує. Тому було б вказане, щоби в першу чергу наші церковні власті звернули на це увагу і негайно поручили підчиненому священству, щоби хоча б навіть що-неділі поучували населення, вияснюючи приписи згаданого розпорядку і про небезпеку, яка погрожує наслідком не виконання тих приписів. Так само широке полу діяльности мають наші освітні організації, кооперативи, комітети, учительство і взагалі всі люди доброї волі.
Відповідна поведінка могла б урятувати життя неодної дуже вартісної одиниці.
[Львівські вісті]
11.12.1941