Галичина й Австрія.

Розмова з полїтиком з "Нїмецького Клюбу".

Відокремленє Галичини лежить в інтересї австрійських Нїмцїв. — "Хорватизація" відокремленої Галичини. — Спільні австрійсько-галицькі справи. — Caмоуправа української території в відокремленій Галичинї.

У Відни, 30. падолиста 1916.

Один з членів "Нїмецького клюбу", який гуртує в собі ґрупу нїмецьких національно-радикальких послів і належить до "Нїмецького Націoнaлього Союза", удїлив Вашому інформаторови отсих інформацій про становище своєї ґрупи в справі відокремленя Галичини:

Відокремленя Галичини мусимо ми домагати ся незалежно від того, що станеть ся наслїдком війни з Конґресовою Польщею. Се наше домаганє лежить однаково в інтересї держави і в інтересї австрійських Нїмцїв. Війна виказала, що наша адмінїстрація потребує основних змін, коли краї, які є основою держави, які ми коротко назвемо "Західною Австрією" мають на будуче сповняти як слїд ті задачі, які вони в сїй війнї могли сповняти тільки після ріжних імпровізацій, зроджених потребою. Тимчасом розширенє реформ, яких потребує "Західна Австрія", на Галичину не все дасть ся перевести. Так прим. 1869 р. наше правительство зробило помилку, заводячи в Галичинї польську мову як мову внутрішного урядованя. Але сеї помилки не можна вже направити і заведенє нїмецької мови у внутрішнім урядованю в Галичинї зустріло би майже непоборимі трудности. Коли ж Галичина не може бути учасником усїх реформ, потрібних для "Західної Австрії", то не є вказане, щоб галицькі посли в Державній Радї мали співрішаючий голос при пеневеденю сих реформ.

При переведеню відокремленя Галичини можна взяти за взорець відношенє Хорвації до Угорщини, одначе тільки що-до автономії Галичини, а не що-до полагоджуваня спільних австрійсько-галицьких справ.

Отже внутрішну адмінїстрацію, судївництво і шкільництво можна би на взорець Хорватії оставити галицькому соймови. На чолї краєвого правительства стояв би відповідальний перед соймом намісник; при нїм секційні шефи, як в Хорватії, або й мінїстри як управителї окремих галузий адмінїстрації. Скількість рекрута в Галичинї і участь Галичини в спільних видатках треба би означити в основнім законї про відокремленє Галичини.

Як спільні справи остали би: загранична полїтика, оружна сила і справа спільної господарської области, якої ми хочемо розривати. Зі спільністю оружної сили й господарської области звязана упpaвa зелїзниць, бодай головних зелїзничих лїнїй; отже зелїзницї мусїли би бути подїлені на державні, залежні від центрального правительства, і краєвї, піддані компетенції краю.

Що до полагоджуваня сих спільних страв, то хорватський взорець треба на нашу думку абсолютно відкинути. Як відомо, хорватський сойм висилає до угорського парляменту 40 делєґатів, які беруть участь у нарадах парляменту над спільними угорсько-хорватськими справами. Для yгоpcькoгo правительства є се вигідно, бо наслїдком впливу угорського правительства на соймові вибори в Хорватії тих 49 хорватських делєґатів скріпляє в угорськім соймі і так велику правительственну більшість.

Инакше було би в Австрії. І по відокремленю Галичини правительство, яке в інтересї держави повинно оперти ся передовсїм на нїмецькі міщанські партії, не мало би великої більшости, одначе для енерґічного і розумного правительства ся більшість вистала би. Та коли б в австрійській палатї послів для полагоджуваня спільних австрійсько-галицьких справ появили ся делєґати галицького сойму, уклад сил в палатї дізнав би зміни, повстали би нові комбінації, розпочали ся би нові полїтичні торги, — словом, рівновага утворена на основі укладу сил заступників "Західної Австрії", була би захитана. Так мали би ми в австрійській палатї послів дві ріжні більшости: одну при полагоджуваню справ "Західної Австрії", другу, зовсім инакшу, при полагоджуваню спільних австрійсько-галицьких справ. Cе на нашу думку не вийшло би державі на здоровлє і до сього ми рішуче не можемо допустити.

Тїлом, покликаним для полагоджуваня спільних австрійсько-галицьких справ, повинна бути на нашу думку австрійська делєґація. Галичина, як часть австрійської половини монархії, мусить брати участь в полагоджуваню спільних австрійсько-угорських справ, отже мусить висилати заступників до австрійської делєґації. Ся австрійська делєґація — евентуально під иншою назвою — могла би як самостійне тїло полагоджувати спільні австрійсько-галицькі справи. Можливо, що Поляки хотїли би, щоб тїло для полагоджуваия спільних австрійсько-галицьких справ складало ся в рівній части з делєґатів "Західної Aвстpiї" і Галичини. Одначе така рівність показала ся вже доволї шкідливою при полагоджуваню спільних австрійсько-угорських справ, і ми в відношеню до Галичини вже до неї не допустимо. Зрештою Поляки, яким даєть відокремленє Галичини, повинні зрозуміти, що Галичина є в Австрії меншістю і творить тільки "Nebenland", отже не можуть вимагати, щоби спільні справи Галичини й Австрії були полагоджувані тїлом, зложеним на основі рівности обох частий.

Додати треба, що ми будемо домагати ся вибори делєґації не з країв, як се ведеть ся доси, тільки з цїлої палати послів. Вибір з країв є тільки пережитком з перед 1873 р., коли палата послів складала ся з делєґацій краєвих соймів. Тільки вибір делєґації з цїлої палати послів дасть і в делєґації такий уклад сил, який буде в палатї послів.

А тепер про справу для Вас найважнїйшу: як наша ґрупа ставить ся до українського питаня в Галичинї?

Коли війна не доведе до утвореня української держави з української території Росії, — а дотеперішний хід війни на се не вказує, то зі становища державних інтересів Габсбурської монархії, як ми їх розуміємо.

Українці під австрійським панованєм повинні мати змогу плекати свою мову й розвивати свою культуру. Коли ми їм сього не забезпечимо, що російська ірредента буде нам шкодити в Галичинї, як се вже було перед війною.

Сю нашу задачу супроти Українцїв можна сповнити тільки тодї, коли українська язикова територія в Галичинї одержить окрему самоуправу, при чім очевидно можна забезпечити права польських меншостий. Поляки, діставши нові можливости розвитку наслїдком визволеня зпід Росії, мусїти-муть згодити ся на таке зменшенє свого полїтичного впливу. Як має виглядати ся самоуправа української части Галичини, в се не входимо близше; богато залежати буде від того, чи і скільки одержимо наслїдком війни української території Росії. При сїм на одно треба звернути увагу: говорячи весь час про Галичину, ми розуміємо її як ґеоґрафічну цїлість, без огляду на те, як в сїй цїлости буде рішене питанє української самоуправи.

Такий погляд нашої ґрупи на українське питанє в Галичинї. Додамо, що сей погляд подїляють також инші нїмецькі ґрупи, прим. христіянсько-соціяльна партія, про що свідчать відомі виводи її орґану "Reіchspost".

Стільки посол з "Нїмецького Клюбу". Виходило би з його слів, що його група й инші полїтичні ґрупи австрійських Нїмцїв, які симпатизують з нами, хотять нас обдарувати якоюсь близше неозначеною самоуправою в відокремленій Галичинї. Розумієть ся, що український нарід на таке державно-правне положенє не згодить ся. Ми домагаємо ся автономії нашої національної території в територіяльних і конституційних рамах Австрії, а не в рамах відокремленої в інтересї польської державности Галичини.

[Дїло]