На президентських виборах у Франції наступного року громадяни республіки скоріш за все обиратимуть між «подругою Путіна» і «другом Путіна» – головою Front National Марін Ле Пен і екс-премєр-міністром Франсуа Фійоном. У цьому двобої консерватор Фійон має всі шанси перемогти, а отже стати наступним президентом Франції.
Таким чином 27 листопада може стати епохальним днем у історії Європи. Саме цього дня Франсуа Фійон (François Fillon) виграв номінацію на кандидування в президенти від своєї партії «Республіканці». Спершу він вибив зі змагань екс-президента і засновника партії Ніколя Сапркозі. Потім переконливо обіграв харизматичного й досвідченого політика, теж екс-прем’єра Ален Жюппе. Згідно з попередніми підрахунками, за Фійона віддали свої голоси 69,5 відсотків французів, котрі взяли участь у праймеріз, за Жюпе – лише 30,5%
Про те, у чому ж епохальність названої дати, поговоримо трішки пізніше. А поки що ретельніше придивімося до політичної фігури Фійона. 62-літній консервативний політик, відданий прихильник голлістських ідей, має п’ятьох дітей, родина мешкає у середньовічному замку в селищі Сабль-сюр-Сарта. Має філософську, правничу і політологічну освіту.
З 22-літнього віку він перебуває в політиці. Завдяки власним здібностям, старанням і наполегливості дійшов від помічника депутата до посади прем’єр-міністра. Лише легендарний Жорж Помпіду перебував більше за Фійона на посаді прем’єр-міністра неперервно. Нагадаємо, що Ніколя Саркозі став господарем Єлисейського палацу 16 травня 2007 року. Наступного ж дня він призначений Фійона керувати урядом Франції. І той залишався на посаді аж до останнього дня президентства Саркозі.
Хоча сам екс-президент не особливо шанував свого прем’єра. Відомо, наприклад, що Саркозі називав Фійона «жалюгідним типом». Що ж чинний кандидат у президенти зумів реваншуватися щодо свого колишнього боса.
Чим запам’ятався Франсуа Фійон на посаді керівника уряду? Аж ніяк не якимись сміливими реформами, державними проектами чи видатними економічними ходами. Скоріше в аннали увійшли зовнішньополітичні аспекти його діяльності. Причому Україна запам’ятала його аж ніяк не в позитивному плані.
Зокрема, напередодні фатального саміту НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року Фійон рішуче виступав проти надання Україні і Грузії Плану дій з отримання членства. Він мотивував це бажанням зберегти рівновагу між Росією і Європою. Ми добре пам’ятаємо, що це фіаско в Бухаресті призвело в серпні того ж року до війни Росії з Грузією. Фійон же був одним і з тих західних політиків, котрі виступили за діалог Європейської Унії з Росією, навіть попри те, що, як він сам визнав, Москва повела себе на Кавказі «можливо, дещо брутально».
Саме Фійон став ініціатором французько-російської оборудки з продажу геліктоптероносців типу Mistral 2010 року. Підписував угоду він разом з Володимиром Путіним, котрий на той момент теж був прем’єр-міністром. Купуючи військові кораблі, Росія сподівалася отримати і технології для їхнього будівництва на власних підприємствах. «Не бачу жодної проблеми в передачі технологій», – заявив тоді Фійон у Москві на спільній прес-конференції з Путіним.
Фійон палко підтримав путінський газовий мегапроект Nord Stream, в якому брала участь і французька енергетична компанія Engie. 2011 року він особисто приїжджав до Німеччини на урочисту церемонію запуску газогону.
Тому означення Фійона як «друга Путіна» це не передвиборчий прийом Алена Жюпе і не якісь інсинуації доброзичливців. Зрештою сам екс-прем’єр не заперечує цього й навіть пишається. Французька преса стверджує, що взаємини Фійон й Путіна вже давно вийшли за межі суто політичних і нагадують якщо не дружбу, то принаймні приятельські стосунки. Відомо, що вони зустрічалися як мінімум 15 разів. Зв'язок між ними не обірвався й після відходу Фійона з посади прем'єра. Французький політик був, зокрема, одним з почесних західних гостей путінського «Валдайського клубу».
Найприкріше, що на основі цієї дружби з агресивним російським лідером Фійон має намір, ставши президентом, вибудовувати відносини Парижа з Москвою. Він це дав недвозначно зрозуміти під час передвиборчих теледебатів та під час виступів на праймеріз своєї партії «Республіканці», рішуче ставши на бік Росії в питанні її конфлікту з Україною.
На дебатах Ален Жюпе виступав за континуацію Європейською Унією тиску на Росію з вимогою виконання Мінських угод та відмови від анексії Криму. Тоді як Франсуа Фійон, зокрема, висловив упевненість, що Мінські угоди зараз заблоковані не Москвою, а українським парламентом, який відмовився обговорювати автономію Донбасу. Він різко скритикував політику Євроунії загалом та Франції зокрема, яка полягає у тиску на Москву. «Політика, яку Франсуа Олланд веде щодо Росії, – абсурдна, вона штовхає Москву до конфлікту, ізоляції, посилення націоналізму. Ця країна небезпечна, якщо ставитися до неї так, як ми ставилися протягом п'яти років», – заявив Фійон. На дебатах він не говорив прямо про підтримку анексії Криму Росією, утім раніше встиг чітко зартикулювати, що в цьому питанні він теж стоїть на боці Путіна.
Чи означає це, що з перемогою Фійона на виборах Париж визнає Крим часиною Росії? Французькі експерти просять не поспішати з висновками. Директор Французького інституту міжнародних відносин у Парижі Тома Гомар, даючи коментар французькій пресі, попросив не переоцінюють проросійськість Фійона.
«Риторика під час праймеріз і реальна політика в разі обрання президентом будуть відрізнятися. Так, Фійон симпатизує Росії, але це не означає, що він – пропутінський. Фійон робив і критичні заяви на адресу Росії. Саме за прем’єрства Фійона 2011 року Франція разом з іншими західними країнами використала силу проти диктаторського режиму в Лівії. Цю операцію, одним з наслідків якої стало повалення і вбивство лівійського лідера Муаммара Каддафі, досі різко критикує Володимир Путін», – нагадав Гомар.
Та все ж, чи наполягатиме Фійон на скасуванні антиросійських санкцій? Одні експерти вважають це досить імовірним. Інші обумовлюють цей крок Парижа результатами виборів до німецького Бундестагу у вересні 2017 року. Тобто, якщо в канцлерському кріслі залишиться рішуча прихильниця політики тиску на Кремль Анґела Меркель, санкції, скоріш за все збережуться. Якщо ж всю повноту влади в Німеччині захоплять схильні до компромісу з Росією соціал-демократи, то Фійон однозначно підніме антисанкційний прапор.
Тепер повернемося до питання про «епохальність». Якщо Фійон таки розпочне боротьбу за скасування санкцій, то до нього може долучитися досить велика когорта державних лідерів Європи, котрі також були не в захопленні від санаційної політики, але мусили (зокрема й під тиском Меркель) демонструвати єдність лав. Проти скасування санкцій теж сформується широка коаліція, передовсім з країн Східної Європи, які найбільш вразливі до евентуальної російської агресії. Розкол в Унії може сформуватися ще потужніший, ніж у випадку Brexit’у. Тоді вже навіть найпалкіші єврооптимісти не поставлять гроша ламаного за майбутнє ЄУ.
27.11.2016