Коли я в попередному фейлєтоні "По той бік Сяну" заторкнув "літературні" теми — то не помину мовчанкою ще одної. Це — супротивне людської натурі, доведене до крайности, до божевілля, несамовите — обожування Сталіна.
Я сказав "доведене до божевілля" — мало цього. Мільйони людей не можуть нараз божеволіти, а одначе — в "умовинах до радянської дійсности" — "божеволіли" мільйони людей при однім слові "Сталін". На мітінґах, коли бесідник згадав слово "Сталін" — хочби в найбільш невиннім контексті — народ підносився і гукав "Ура!" чи "Слава". Наші люди спершу цього не знали, але згодом їх навчили — і нехайби хтось сидів тоді підчас такого славословія! Його відразу підмітили, записали і бідний чоловік відтоді не спав. Те що було на звичайних сільських мітінґах, було в місті, на фабриках, на всяких зборах, ба! — на засіданнях Верховної Ради, де сиділи представники, "вибрані" на основі "найдемократичної конституції на світі"... Ось передімною книга протоколів із сесії Верховної Ради СССР, що тривала від 1—7 липня 1940 р. (стенографічний звіт). Про хід "нарад" такої сесії я згадаю при іншій нагоді, тут підмічу ось що: є промови, промови стереотипні, похвальні в найвищому алилуйному тоні, яких і слід сподіватися. Але ось що: кожня промова кінчить з правила окликом у честь Сталіна. Напр.:
(Говорить Кречунеску — від трудящих звільненої Бесарабії). ...Нас 22 роки грабували... ітд. і на кінець: Хай живе вожд народів, наш дорогий товариш Сталін! (Бурхливі, тривалі оплески. Всі встають).
Той сів, говорить Михальчук (Чернівці):
— Товариші депутати Верховної Ради ітд. Від імені всіх трудящих... ми вітаємо.. кращого друга і учителя трудящих усього світу, натхненника визволення нашого рідного краю — дорогого Йосифа Віссаріоновича Сталіна! (Тривала овація. Всі встають). Сотні років народ Північної Буковини... ітд. (говорить 5 хвилин — і знову на кінець): — Слава великому вождю трудящих усього світу — нашому рідному батькові товаришу Сталіну! (Тривала овація. Всі встають. Вигуки "ура").
Той сів. Балакає Булганін. Балакає з 20 хвилин і знову кінчить: "Разом з нами ідіть, товариші, навколо... великого визволителя народів — нашого великого Сталіна. (Бурхливі, довго не стихаючі оплески. Всі встають).
І т. д., і т. д. І так кожний бесідник, і так після кожної бесіди. Це було страхіття, яке могло довести до божевілля кожного — менше "демократичного" депутата. І товариш Сталін тому всему прислухувався...
Це приклади з засідань Верховної Ради. Але є ще більше страхіття: ось передомною інша книга — тимразом у люксусовій обгортці, на крейдяному папері, з люксусовими кольоровими ілюстраціями. Книга зветься: Великому Сталіну — народ квітучої України.
Що вам сказати? Ціла велика на 350 стор. книга — це один акафист, пеан, несамовитий "панегір" у честь найбільшого всіх віків, найяснішого зпоміж усіх сонць, наймудрішого зпоміж усіх мудрців, найчарівнішого зпоміж усіх красунів — великого, безсмертного і т. д. найдоскональнішого тов. Сталіна.
Шкода займати місця на цитати з цієї книги, а врешті я не зміг би цього зробити, бо тоді треба хіба переписати її цілу. Згадаю тільки, що до половини є там т. зв. фольклор (тобто Сталін у народній творчості — в піснях, приказках, казках і т. д.), а до половини це творчість поетів — більших і менших. Є там і колективна поема "Наш рідний Сталін", яку створили з десяток наших поетів — є й поєдинчі вірші. Випадково я прочитав рецензію цієї книги (Літературна критика, І. 1940, ст. 102), де сказано:
"Характерно, що при великому багацтві мистецьких ясоціяцій, які виникали у письменників та творців фолклору, головним і багато разів варійованим у книзі образом є образ сонця, світла.
Вожд — сонце, вожд — світлоносець, — цими, найдорожшими для людства словами говорить книга про Сталіна.
Стільки про книгу від народу "квітучої" (!) України. Позатим Сталін є всюди: шкільні підручники починаються від Сталіна, учебник математики — від Сталіна, підручник годування тварин — від Сталіна (Сталін, бачте, сказав, що треба годувати тварини). Сталін це масове божевілля, якого нормальна людина не зрозуміє.
Ця тема — думаю — повинна заохотити до написання поважної студії.
[Краківські вісті]
23.11.1941