Оповідав мені недавно один знайомий, як то його витала родина з рідному селі. Не бачив він своїх рідних двадцятькілька літ — а ввесь той час вони пережили під большевиками. Тому привітання мало характер дійсно зворушливий. Крик, сльози, притискання лиця до руки, дотикання тіла. Все те нагадувало привітання пса із паном. Я спитав, чи не було в цьому якоїсь фізичної хворобливости, але оповідач заперечив, Навпаки, всі фізично зовсім здорові і нема в них позатим ніяких проявів істерії.
Подібну історію прочитав я в "Краківських Вістях" (ч. 252). Автор німецький капітан, Степан Вернер, розповідає там про свою подорож по Україні. Ось що читаємо: "Вони зовсім нічому не дивують ся... Руїнницька большевицька влада знищила справжні почування і мільйони спокійних та добрих із природи людей перемінила в якусь безфоремну масу, що живе без справжньої радости, але і без справжнього болю. Тут народини і смерть стали подіями розмірно без ніякого значіння... Треба тільки побачити, як нужденно виглядає в цій країні похорон. Нашвидку руку збита домовина, її везуть на візку... гріб викопують денебудь... і найчастіше навіть не думають про те, щоб якось означити могилу, або щоб її чимось прикрасити..." (Справді — таке ж розказував мені й згаданий вище очевидець сучасної України; большевицьких гробів майже не замітиш, бо найчастіше вони просто без усякого знаку, що взагалі тут хтось похований. — Хреста, очевидно, нема. "Зовсім нема мови про якусь пошану для померших. Погорда до людини, що така тут прикметна формуванню життя, діє також і після смерти... Заперечування всього людського є саме чимось тим, що таким немилим робить для німецьких вояків перебування в цій затроєній большевизмом країні... Назовні залишилися з большевизму тільки знищені повзи і поперевертані ґіпсові памятники. Але ще роками люди носитимуть руїну в своїх душах i тільки помалу находимуть шлях до того, що рішає про особовість і про внутрішню свободу".
Що все те значить? Ясна річ: большевики перевиховали там людину на звіроподібне єство, на антропоїда. Прикметою такого півзвіринного стану є загин (атрофія) природного змислу правди на гидоту гріха і через те мовчалива згода на гріх, а то навіть поповнювання його зовсім байдужно (аморалізм). Ціль такого душевного стану потрібна була большевикам, щоб убити "нерв публичної опінії в індивідуальній совісти "не треба нічому дивуватися" — а через те створити "людину товпи (маси)" антропоїда, що тільки слухає та працює, але не жиє особисто (длятого така байдужість до смерти, прим. у большевицьких вояків). Така людина дає 99% голосів на кожну річ і найбільш абсурдну, коли так наказує большевицька влада і в білий день спокійно каже: "тепер ніч", коли так хоче влада. На духове добро він сліпий і не знає того, що "höсhstes Glück der Erdekinder immer sei Persöhnlichkeit". (Goethe). (Найвищим щастям дітей землі нехай буде все особовість).
Хто ж у Совітах — головно з-поміж молоді — відчував потребу бути індивідуальністю, жити повним персональним життям, кого не засліпила большевицька дисципліна, той часто... кінчав самогубством. Пише про це наша молода землячка з Харкова, Ніна Бурик, у "Кр. Вістях" (ч. 255):
"Цілковите відчуження школи від церкви і постійне заперечування всякого ідеалізму доводило до того, що молода людина була позбавлена всякого духового і вищого змислу життя. Вона так несвідомо шукала цього вищого змісту життя, як шукає в темряві стежки до хати людина, яка заблукалася в лісі. Бувало, що ці шукання приводили до дуже сумних вислідів. Молодь заплутувалася у павутинні своїх думок, не находила відповіди на масу запитів і сумнівів, що виринали в її молодій душі. Тоді наставала кульмінаційна точка — молодь кінчила життя самогубством. Вона не могла перенести безмежної сірости і скучности совітського життя. Таких випадків було багато, багато...
Едґар Алян По (Poe) оповідає ось-що про людину товпи: вона втікає перед своєю душею в товпу, в вуличний рух, у маси на хідниках... Так для большевиків потрібне було таке єство, що втікає, чи радше втекло перед душею — антропоїд. І тому вони так постійно і скрізь навчають про дарвінівську боротьбу за життя в природі і про те, що людина — це тільки анімаль (єство), а не чоловік (гомо сапієнс). Подібно як сучасні віталісти, так і большевика змагають до того, щоб людина жила не розумною гармонійною душею, але гонами (Трібе) й інстинктами, так як звіря. Голод і страх — два бігуни "життя" такого антропоїда. І справді "людина", вихована большевиками, реаґує вже не як людина, а як пес, як анімаль... І як пес, де здохла, там і без знаку зогниє...
Чого ж треба тим антропоїдам, щоб повернути назад до величнього становища людини?
Треба їм вернутися до розумної ціли людини, треба їм статися розумними людьми (гомо сапієнс). Треба їм вернутись до правдивого знання, бо це, що їх учили, дарвінівське страґлфор лайф (боротьба за життя) не вистарчає людині до того, щоб була щаслива і правдива людина, а не півтварина. "Півзнання веде до чорта, ціле знання до Бoгa" — каже Ґете. Славний фізик, Юліян Роберт Маєр, що відкрив закон збереження енергії, сказав на зїзді німецьких природознавців м. і. "Дійсна філософія повинна й може бути лише "введенням" до христіянської реліґії".
Та чи може сама наука повернути цим нещасним антропоїдам правдиву ціль їх життя? Славний італійський учений Марконі (винахідник радія, телеграфу) в розмові з представником аґенції "Мундо" заявив: "Сама наука не всилі вияснити багато дечого, головно найбільшої тайни, тайни нашого буття. Хто ми, звідкіля приходимо в життя? відколи чоловік почав думати, все зачіпав за ці питання, а проте все вони залишалися науково нерозвязаними... З гідністю стверджую, що я віруючий. Вірю в силу молитви. А вірю в те не лише, як широкий католик, але також як людина науки".
Так, щоб зробити з антропоїдів назад людей, треба їм дати позасвітню ціль, пpaвдиву ціль людини. А таку ціль дає лише христіянська реліґія. Тому то велику правду сказав дописувач "Кр. В." і очевидець сучасної України, коли в своїм репортажі "На Схід" ("Кр. Вісті" ч. 243) написав: "Племена ...потребують одного святого хрищення, щоб створити Володимирову Державу".
І як колись Володимир Святий із незвязаних нічим племен України створив міцну Державу, даючи їм національну і реліґійну єдність і спільну ціль через прийняття християнської віри, так і тепер Україна потребує перш за все: хрищення!
Яка велика туга за ним у тамошніх людей! У всього знайомого перекладчика, що цими днями вернувся з Вел. України, бачив я ручно зроблений хрестик. Ним обдарувала його землячка з України. Маленький хрестик, незугарно вирізаний із бронзи. А на ньому вирізьблене з одного боку Розпяття і напис над Розпятим: "Ісус Христос Цар"; з другого ж боку хрестика знову напис: "Да воскреснет Бог" (Хай воскресне Бог)... Чи не бачите в цьому символі туги тієї країни за Воскресенням Бога-Царя?!..
[Краківські вісті]
20.11.1941