Оповідав мені недавно один знайомий, як то його витала родина з рідному селі. Не бачив він своїх рідних двадцятькілька літ — а ввесь той час вони пережили під большевиками. Тому привітання мало характер дійсно зворушливий. Крик, сльози, притискання лиця до руки, дотикання тіла. Все те нагадувало привітання пса із паном. Я спитав, чи не було в цьому якоїсь фізичної хворобливости, але оповідач заперечив, Навпаки, всі фізично зовсім здорові і нема в них позатим ніяких проявів істерії.