Ентузіязм.

                                    Львів, 16. квітня 1938.
Ми вичитали в ґазетах вістку про вражіння, що йoro в Анґлії викликав недільний німецький плєбісцит у справі «аншлюсу». Анґлійці, читаємо, рахувалися з тим, що в державній Німеччині за злукою з Австрією чи пак за прилученням до Австрії німецької батьківщини, голосуватимуть всі, а в самій Австрії — велика більшість. Знали теж згори, що німецький пропаґандивний  апарат працюватиме з найбільшою прецизністю і той хист орґанізувати масову маніфестацію з усіми декоративними акцесоріями, який виявився з нагоди XI. Олімпіяди, норимберських зїздів, відвідин Мусолінія у Німеччині, чи хоч би першого після аншлюсу вїзду Гітлєра до Відня, — виявиться в  цілій величині і в даному випадку. А всеж ніхто з анґлійців не сподівався, що голосуватиме аж така скількість управнених, що за аншлюсом упаде аж стільки голосів, що актові голосування товаришитиме аж такий могутній, всенародній, масовий ентузіязм. І анґлійці, які з кожної події хотять черпати досвід (мабуть єдиний в Европі нарід з таким тонким змислом реалізму та з хистом — учитися на поразках минулого), з острахом призадумуються, що буде, коли такий масовий ентузіязм нації з такою динамічною силою — звернеться у напрямку, що йтиме проти европейського мира (читай: проти анґлійських інтересів).
Нема ніякого сумніву, що в неспокійних часах, коли людськість стала така нервова, питання настрою грає першорядну ролю в політичних справах. Настрій мас належить до тих „імпондерабілій", які мають свою питому вагу в чисто реальній політичній калькуляції. І тому від непамятних часів, коли ще не було держави, як правно-політичної орґанізації в нинішньому розумінні, кожний володар старався витворити в підчинених собі масах настрій, потрібний йому для конкретних цілей: війни, мира, нової данини чи нового військового набору. Питання воєнної  пропаґанди творить цілу окрему ділянку, так само, як взагалі пропаґанда стала вже немов окремою ділянкою теоретичного та практичного знання, на яке складається перш усього знання людської психіки та психольоґія маси. Як у практиці виглядає пропаґанда воєнного часу, про це м. і. проречисто говорить славна книжка Поншомбія "Брехня у воєнному часі".
Ентузіязм — це той рушійний чинник, без якого не може обійтись ніяка масова акція. Ентузіязм необхідний для втримання нації у такому духовому стані, який єдино здібним до творчих конструктивних діл. Ентузіязм, скермований на діло знищення і руїни, вироджується у масову психозу, небезпечну для людського роду. Що може ентузіязм, бачили ми не тільки на геройських подвигах Термопіль, Маратону, Кан і Капуї, переходу крізь Альпи Наполєоном, аби в нашій українській історії на козацьких походах проти турків чи у добі  Хмельниччини – але й бачили ми у часах української визвольної боротьби: і польська сторона у Львові вміла витворити у себе ентузіязм боротьби і червоне командування вміло безумовно надхнути ентузіязмом таку таращанську дивізію (зложену майже з самих українців!) і після битви під Чортковом запанував в УГА та серед населения ентузіязм і Мотовилівка булаб неможлива без настрою ентузіязму, що разом з залізною дисципліною творив ідеальну симбіозу в СС-ах.
A пpoте є велика ріжниця між підходом до ентузіязму українців та чужинців. Є вже у нас цілі теорії про те, що ентузіязм, настрій вдоволення та настрій  захоплення — це все. Хай, мовляв, буде ентузіязм, а діло прийде немов автоматично, само з себе. Іншими словами — спершу ентузіязм, потім сама справа. Колиж нема ентузіазму, то й невідомо — для якої справи він потрібний. Настрій, почування — це все: розум, льогіка, інтерес — не рахуються. У чужинців навпаки: спершу повстає плян, потім уроблюють настрій, потрібний для його реалізації, що більше, частинна реалізація того пляну служить для тимбільшого підбадьорення мас. Усім кермує здоровий розум, почуття свого інтересу, холодно вироблений плян. Так було з усіми актами, що їх творить Гітлєр: з вмаршом до Надренії, з заведенням загальної військової служби, з протикомуністичним бльоком держав, з "аншлюсом". І на нашому галицькому терені ми були свідками, як у поляків зродився плян консолідації, як повели у цій справі акцію порозуміння, що довела до створення Комітету, як витворили настрій польського ентузіазму, що його використали і проти нас у послідовний протиукраїнський роботі.
На превеликий жаль, на нашому українському суспільно-політичному ґрунті нема тепер ані настрою ентузіязму, ані ніякого пляну якоїнебудь реальної роботи. Працюють установи й організації, але бо їх політична розпорошеність, політична інерція та суспільно-політичний маразм. Нема осереднього кермуючого та консолідуючого чинника, такого, що ініціював би акцію, яка всилі булаб викресати ентузіязм громадянства, нема теж спроб творити ентузіязм, потрібний для переведення конкретних діл.
Очевидно, на довшу мету такий стан неможливий. І тепер він уже цілком нестерпний, і тепер уже поодинокі громадяни та цілі громадські гурти відчувають, що нарід не може  обійтись без такого морального підєму, який необхідний для невсипущої конструктивної праці. Всі здорові національні сили борються проти настрою дефетизму та поборюють його прояви. Віримо у того здорового ґенія української нації, який не дозволить, щоб настрій дефетизму прийшов на місце настрою ентузіязму, творчого ентузіязму праці та боротьби за кращі умовини життя!