Що ми знаємо про нашу реальність? Як часто є бажання від неї втекти у вигадані світи, контрольовані та передбачувані сценарії — не бачити, не чути світу, що здригається від абсурду, болю і втрат? Але це так не працює. Реальне життя все ж висмикує нас з ілюзій – звуком тривоги чи хвилиною мовчання о 9 ранку.
Мистецтво також може бути втечею — іноді це єдиний шлях до порятунку ментального здоров’я. Але існує мистецтво, що відбувається як реакція людини на світ – на його зміну, інакшість та рефлексію, де біль самотній, розділений поміж сотнею людей, котрі на сцені та у залі, раптом стає спільним, близьким і має змогу бути прожитим хоча б частково під час музики у залі Львівської філармонії, музичному ліцеї, Культурному хабі чи Jam Factory на 31-й едиції фестивалю сучасної музики “Контрасти”. Фестиваль зачіпає тему реальності та її таємничих копій, так званих симулякрів – шматочків подій, емоцій, станів – залишаючи слухачам відкрите питання: де є межа між ними?
Цьогоріч “Контрасти” стали особливо відкритими до діалогу, готовими підіймати важливі для музичної спільноти теми – від необхідності нотних видань на презентації Антології української камерної музики Лятошинського до обговорення змін сцени класичної музики під час війни в рамках панельної дискусії в артцентрі “Дзиґа”. За два фестивальні тижні слухачам пропонується пережити різноманіття аудіального досвіду – багато світових прем’єр українських композиторів, унікальна для України програма польського виконавця, різноманітність камерних складів – від дуетів віолончелі та фортепіано, що мають чим здивувати слухачів — і аж до експериментальних ансамблів сучасної музики. На сцені з визнаними майстрами музичного мистецтва виступатимуть молоді музиканти, а поруч з ювілейними програмами знаних композиторів відкриватимуть нові імена.
Симулякри пронизують цьогорічний фестиваль – образи життя та смерті, дитячої гри, космічного простору, тендітної ідилії та реалій війни, та багатьох рефлексій, що калейдоскопом чи то пак вітражем вкладаються у динамічні картини Романа Яціва, виставка творчості якого обрамлює весь фестиваль та інспірує своєю барвистістю цьогорічний візуал.
Тож 27 вересня Відкриття Контрастів звернуло увагу слухачів до постмодерністських термінів Жана Бодріяра і констатувало своєю назвою нашу “Гіперреальність”, стверджуючи, що цього вечора все буде по-справжньому – оглушливо, боляче, з протестом та надією. Це був концерт не для відпочинку, а для співбуття в реальності, якою вона є – без прикрас, без слів, а тільки з абстрактним, але в цьому й найбільш глибинним видом мистецтва – музикою. Дві світові прем’єри, три потужні композитори та могутній склад Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії – вибухова суміш для запуску цілого фестивалю.
Першим твором вечора прозвучала прем’єра композитора Юрія Пікуша – цьогорічного стипендіата гранту Президента України, ім’я якого все частіше лунає на міжнародних фестивалях та “Контрастах” зокрема. “Summa Rerum” або ж “Сума речей” для симфонічного оркестру з електронікою продовжує своєрідний цикл у філософських дослідженнях часу та простору молодого митця, викликаючи паралелі з двома його попередніми творами: “Summa Temporum” для камерного оркестру та “Summa Tempologica” для ансамблю, що також звучав на “Контрастах”-2021.
Під орудою талановитого київського диригента Антонія Кедровського звучання оркестру занурює публіку у абстрактному відчутті безмежжя і хаотичності космосу, водночас апелюючи до самого нашого життя з його швидким темпом, що стискається до розмірів атома, щоб потім вибухнути вибагливою партією ударних інструментів. Музика наштовхує і на ще одне актуальне значення даної їй назви — а саме “Генеральна битва”.
Після всесвіту “сум” Юрія Пікуша в наступному творі цього вечора вимальовується голос-реакція окремої людини, чи в нашому випадку виконавця, для якого Концерт Зигмунта Крауза і був написаний. Мацєй Фронцкевіч та його акордеон фірми PIGINI NOVA втілили експресивну реакцію на циклічну несправедливість цього світу, де протестні вигуки соліста повторюються протягом першої частини. Прем’єра твору відбулась у 2016 році, а в Україні звучить вперше.
Фінальним твором прозвучала Симфонія № 7 Кармелли Цепколенко – відомої одеської композиторки з активною громадянською позицією, чиє 70-річчя ми цьогоріч відзначаємо. Її голос та твори цієї контрастної едиції звучать ще й в рамках панельної дискусії про симулякри та концертах “Vita&Morte” та на Маратоні контрастів, ініціяторки проєкту “Українські мисткині зі своєю зброєю”, в рамках якого на концерті “Фавстове свято” прозвучить твір на слова Юрія Андруховича.
5 частин Симфонії, що йдуть безперервно, формують сучасний нерв світу й продовжують лінію твору Юрія Пікуша – закручуючи слухачів у вирі гіперреальності та гіперреакції. Хоч робота над симфонією розпочалась до повномасштабного вторгнення, вона просякнута тривожними інтонаціями, передбачаючи трагічні події скорого майбутнього. Останні її частини – реакція композиторки на реальність, і вона справді оглушує – максимальна гучність оркестру, згущення фарб, наростання кульмінації та шалена партія ударних інструментів та великого барабана викликає хвилю емоцій, котрі складно означити словами. На цій розпеченій кульмінації твір обривається, експресивно вибухають оплески, а в середині кожного слухача ще довго озивається той оглушливий ритм барабана.
Отож, відкриття успішно відбулось, задаючи тон “Контрастам”. А музична спільнота знову об’єдналася під символом Симулякра – ставлячи актуальні питання про мистецтво та життя під час війни.
Фото: Віталій Грабар