Іду дорогою під вечір...
Покорчилися чорні пні
Та місяця розбитий глечик
Звис на край неба паркані.
У серце влазить сум, мов вогкість,
Очам спочити ні на чім.
Думки, мов птахи перемоклі,
Летять у чорну далечінь.
Так пусто! Ні краплини світла,
Не чути музики ніде.
Лиш привидом зоря самітна
В безодню темряви паде.
А серце так співати хоче —
Викльовується ранній цвіт.
Та вітер по полях волочить
Платами снігу довгий слід.
І над полями свіжий подув
Стовпом угору підніма.
Розрушилася аж до споду
Насуплена височина.
Нехай би вітром все рознесло:
Оновлення простори ждуть.
Прийди, прийди, кохана весно,
Й бодай оманою нам будь!
27. II. 1941.
[Львівські вісті]
09.11.1941