Про феноменальний підручник «Сімейні цінності» уже висловився багато хто, розібравши цей скарб на цитати.
Я ж зацитую лише одну неймовірну сентенцію: «Сучасні дослідники схиляються до висновку, що «Любов – це енергія Всесвіту, яка творить і об’єднує. І людина є творцем Любові!»
Тих сучасних дослідників не названо, але сентенція ця походить з езотеричних сайтів, звертатися до яких справжньому науковцеві не пасує. Та коли й інші подібні фрази, багато разів уже цитовані, закинути в пошукові системи, то щоразу натрапляєш на російські джерела, звідки їх і було виколупано.
Та це й не дивно, бо біля 90 позицій у бібліографії походять з Росії, а окремі україномовні, як от притчі та статті Шалви Амонашвілі, перекладені та ще й погано з російської. Чого вартують посилання на періодичне видання «Педагогические советы». – Волгоград : Учитель, 2007.
Приглянувшись уважніше до авторів, бачиш і тут цікаві особливості. Всього їх троє. Один чоловік і дві жінки. Але безперечно найцікавішим є Віктор Прит (у Фейсбуку та в інтернеті, зокрема в його автобіографії – Віктор Пріт) – випускник Російського державного соціального університету (2013). А перед тим він здобув вищу освіту за спеціальністю «Промислове та цивільне будівництво», працював машиністом баштового крану, інженером-будівельником, потім – ливарником, майстром з пошиття взуття, заснував взуттєву майстерню. І – увага! – з 1994 року й досі він є директором запорізької взуттєвої фабрики!
Мабуть, одним з авторів «Сімейних цінностей» він став, дякуючи тому, що має п’ятьох дітей.
У кожному разі підручник писався ще в епоху незабутнього Діми Табачніка і схвалений був, ще коли товариш Пріт учився в Москві, але з успіхом розвивав взуттєву промисловість на місцях.
Друга авторка – Заріна Охрименко (у Фейсбуку і в житті Охріменко).
Третя – Людмила Корецька (у Фейсбуку Леся Корецкая) йшла на вибори від "Нашого краю" в Кіровограді (чоловік – депутат облради від ПР).
Усі троє товаришують на Фейсбуку і спілкуються ісключітєльно на общєпанятнам.
Така собі гарна зібралася компашка. Незрозуміло тільки, чому вони усі так свої прізвища поперекручували на український лад. Ба більше – ще й видали цей опус не в Запоріжжі, а в Івано-Франківську. Щоб замести московські сліди?
Однак ці сліди замести не так просто, і шило раз-по-раз таки вилізає з лантуха. Зокрема таблиці в українському підручнику подаються чомусь двома мовами: українською та російською. А вгорі над кожною таблицею тішить око отака почвара: «РАЗДЕЛ 2. ЧОЛОВІК І ЖІНКА: НА ШЛЯХУ СТВОРЕННЯ СІМ’Ї». І так кілька разів.
Тобто видно, що спочатку був російськомовний підручник, з якого ті таблиці походять.
Окремі фрази підручника наче живцем узяті з совєтських видань: «панська Польща, царська Росія, боярська Румунія», або такий ляп як «Східна Галичина». Це для кого вона Східна? Є там і міф про «громадянську війну 1918– 1920». Тобто коли напали на Українську Народню Республіку російські більшовицькі та денікінські війська – це громадянська війна? І коли в Україну увійшли німецькі, а потім польські війська – це теж була громадянська війна?
Усі троє авторів не лише спілкуються російською мовою, але й живуть російським животворящим духом. З українських письменників цитується лише один єдиний Сковорода. Та й то, мабуть, тому, що цитують його і російські видання. Більше жоден український письменник не міг нічого вартісного сказати про сімейні цінності. Причина проста: для того, щоб цитувати письменника, треба його прочитати. А коли ти черпаєш усі свої глибинні думки з російських джерел, то там звісно ж тільки російська класика: В. Даль, М. Горький, Козьма Прутков, А. Некрасов, Л. Толстой, М. Бердяєв, І. Тургенєв, Ф. Достоєвський, І. Анненський, К. Ушинський...
Яка чудова панорама! Бракує лише Пушкіна. І дві найбільші цитати, що займають кожна понад одну сторінку – теж з російської літератури. Правда, вже не класичної, а примітивного ширпотребу. Перша цитата – це великий уривок з роману «Капитанские дочки» якоїсь А. Берсеневої, а друга – довжелезний вірш графомана Едуарда Асадова, кумира совєтських дівчат підліткового віку.
Учитесь мечтать, учитесь дружить,
Учитесь милых своих любить
И жить горячо и смело.
Воспитывать душу и силу чувств –
Не только труднейшее из искусств,
Но сверхважнейше дело…
Доволі примітивне уявлення про поезію мають автори підручника, з якого так і пре езотерика і підступна усмішка Марії Деві Хрістос. Бо як у кожній езотеричній книжці прийнято, не обійшлося й тут без сумнівних за своєю філософічністю притч. Зокрема, пропонують увазі учнів «Міф про появу Посмішки». Автора не вказано, а отже той міф буцім народний. Хоча це не так, бо автор є – російський психолог Шалва Амонашвілі. Перекладаючи українською його притчу, автори не помітили, що в українській мові є різниця між «усмішкою» і «посмішкою». На це ще Максим Рильський звертав увагу. Отже, в оригіналі мова була про усмішку, а не посмішку.
В іншій притчі, де відбувається розмова Господа з ангелами, в російському оригіналі всюди «Отец». Українською мовою мав би бути Господь, але фігурує «Отець», хоча для українців таке означення в художній літературі поза старокнижної традиції Біблії не надто звичне. Принаймні в колядах Бога називають Господом.
Одне слово, як писав Козьма Прутков, якого люблять цитувати автори підручника, «зрі в корєнь» і побачиш хвостик Путіна.
30.10.2016