Спокійний тихий голос виразних проповідей, чистий тенор церковного співу і надзвичайно глибока побожність – так згадували сучасники про о. Мелетія Лончину, постать абсолютно непересічну для історії української Церкви. Священник, василіянин, ігумен у декількох галицьких монастирях, композитор, автор десятків релігійних пісень. Сьогодні не кожен знає, що молебні до Пресвятої Богородиці та Пресвятого Серця Ісусового, які поширилися в релігійному житті українських греко-католиків на початку ХХ століття, мають свого автора, яким є саме о. Мелетій Лончина.
о. Мелетій Лончина. Добромиль. 1932–33 р.
(Джерело: Львівський музей історії релігії)
РАННІ РОКИ: МУЗИКА І СПІВ ЯК ДУХОВНА ПРАКТИКА І ПОКЛИКАННЯ
Музика була глибоким захопленням майбутнього священника ще під час навчання у Львівській академічній гімназії. Відомо, що тоді юнак брав додаткові заняття з музики і гри на фортепіано, співав у гімназійному хорі й часто виконував сольні партії. Після закінчення гімназії 20-річний хлопець вирішив вступати до монастиря, і його вибір зупинився на василіянському монастирі Святого Онуфрія у Добромилі.
В цей час Добромильський монастир переживав важливі зміни – через гостру кризу в монашому василіянському чині Папа Лев ХІІІ ініціює реформу, що мала на меті підвищити рівень освіти, дисципліни і збільшити кількість покликань. Проведення реформи покладалося на отців-єзуїтів, які прибули до Добромильського монастиря у 1882 р., одразу приступивши до ремонту монастирських приміщень та організації навчального процесу.
Молодий випускник львівської гімназії вступив до монастиря на другий рік реформи – 27 листопада 1883 р. Хлопець був прийнятий до новіціяту після короткого іспиту й особистої розмови із ректором. Про цей період часу, а саме про навчання і побут у монастирі, о. Мелетій Лончина залишив досить детальні спогади:
«Коли я … приїхав до добромильського монастиря … Все в нім … на мене зробило приємне і миле враження».
Добре освічений і захоплений музикою хлопець у перший же вечір перебування у монастирі звернув увагу на особливість почутого тут співу і потім згадував про це так:
«На вечірні я почув перший раз василіянський спів, який видавався мені трохи відмінний від того співу, що я його знав. Він повільніший і більше молитовний, ніж спів у світських парохіяльних церквах. Було ще й повечеря, що на ній дали мені співати канон із ірмологіона, та й я співав сей канон, і видається, що добре співав, бо вірно на основі нот. Все отсе богослужіння подобалося мені…»
Монастир став для молодого хлопця середовищем інтенсивної музичної практики, де спів був як частиною Богослужінь, так і полем для навчання і вдосконалення. Із збільшенням кількості покликань складалися і більш сприятливі умови для розвитку професійного звучання:
«так якось тоді уложилося, що майже всі нові кандидати були співаками з гарними голосами. Се становище давало спроможність красше розвивати свій простий церковний спів, як також і квартетний, з чого не лише ми, новики, але також і старші клирики щиро раділи… Cпівом ми щораз більше людей стягували до своєї церкви».
ПЕРШІ ТВОРИ ТА ПОДАЛЬШИЙ ШЛЯХ
У монастирі юнак добре усвідомив гостру проблему відсутності церковних пісень живою розмовною мовою, через що «наші люди в Галичині мало знали і співали церковні пісні». У церквах користувалися «Почаївським Богогласником» із піснями застарілої форми, тому окрім літніх людей і дяків «мало хто їх знав і розумів як слід».
Період перебування у Добромильському монастирі стає часом написання перших церковних пісень. Як згадує сам отець, спочатку були складені пісні в честь Серця Ісусового. Вони мали приватний характер (співати можна було лише у межах Добромильського монастиря).
Поступово збільшувалася кількість нових пісень, і церковна влада дозволила виконувати їх за межами монастиря. Хор добромильських новиків співав у парафіяльній церкві у місті, наприклад, на Йорданські свята, на свято пресвятої Євхаристії, у монастирі під час т. зв. «академій» – концертів, де публічне виконання релігійних пісень було важливим елементом виступів.
Історик Церкви і василіянського чину о. Михайло Ваврик та о. Іриней Назарко незалежно один від одного згадують про каплицю-печеру Богородиці серед ліщини між двома алеями «в горішньому кінці монастирського саду», де вперше були виконані пісні до Богородиці – «Марійські пісні», укладені молодим Мелетієм Лончиною. Ця неіснуюча сьогодні капличка (знищена у радянський час) вважається місцем зародження поширених сьогодні позалітургійних богослужінь – Молебнів до Пресвятої Богородиці та Пресвятого Серця Ісусового. Перші пісні Мелетія Лончини до Серця Ісусового та до Богородиці були виконані саме тут, спочатку приватно навиками Добромильського монастиря, а вже пізніше «розійшлися по всіх закутках нашої землі».
Капличка-печера Богородиці. Добромиль.
(Джерело: dobromyl.monastery.com)
Хоч і нові пісні швидко поширювалися краєм, це не виключало і «старинного співу». В монастирі виконувалися співи із ірмологіона, рядові догмати на Вечірні, «Тебе одіявшагося» у Велику П’ятницю біля Плащаниці. Отці-єзуїти з повагою ставилися до традиційних церковних пісень і загалом східного обряду василіянського чину. Але через недовіру частини українського суспільства до реформи українського монашого чину поляками-єзуїтами поширювалися неправдиві чутки про те, що єзуїти змушують співати василіян богослужіння латиною. До Добромильського монастиря навіть таємно приїжджали дописувачі місцевої преси, які хотіли особисто переконатися в цьому.
Сучасники згадували про о. Мелетія як про людину глибокої побожності, якою він відзначався з ранніх років новіціяту. У 1885 р. були складені перші чернечі обіти, а ще через три роки – вічні обіти, того ж року відбулося рукоположення на священника. Отець Мелетій Лончина проходив богословські студії у колегії отців-єзуїтів у Кракові, був катехитом у школах, де «мав свій сердечний підхід до дітвори і їх навчав релігійних пісень власного укладу». Займався місіонерською діяльністю, вчив молодь «нових релігійних пісень своєї композиції», відзначався переконливою манерою проповіді, «мав просто феноменальний дар оповідання, говорив плястичними образами, немов малював. На його проповідях ніхто не ворохнувся і всі були такі заслухані, що було чути як муха бриніла».
У 1889 р. була надрукована перша збірка пісень о. Мелетія в честь Христового Серця, тираж якої дуже швидко розійшовся, про що писала галицька преса.
Впродовж майже тридцяти років о. Мелетій Лончина був ігуменом у декількох Галицьких монастирях – Жовкві (1897 р.), Дрогобичі (1898–1900 рр.), Львові (1902–1917 рр.), Кристинополі (1918–1928 рр.). Студенти відзначали його спокійний голос, завжди трохи на бік похилену голову, але головне – побожність, що була для них особливим прикладом: «Цей приклад на нас позитивно впливав і нас виховував».
ОСТАННІ РОКИ СЛУЖІННЯ
Погіршення стану здоров’я стало причиною переведення о. Мелетія Лончини туди, де починався його шлях ченця і церковного композитора, – до Добромильського монастиря. Тут він виконував обов’язки духівника і провів останні 5 років свого життя.
Добромиль. 1932–33 р.
(Джерело: Львівський музей історії релігії)
Отець Мелетій Лончина помер 5 листопада 1933 р. та похований на монастирському цвинтарі недалеко від каплиці-печери Богородиці, де вперше були виконані його релігійні пісні. Галицька преса, зокрема газета «Діло» за 8 листопада 1933 р., писала: «о. Мелетій Лончина ЧСВВ, один з найстарших черців у Василіянському Чині, що цього року мав святкувати 50-ліття вступлення до монастиря, помер 5. ц. м. у Добромилі». Таким чином підкреслюючи масштаб його життєвого шляху – майже пів століття монашого служіння.
Зворушливий підсумок життєвого шляху о. Мелетія Лончини залишив о. Іриней Назарко на основі своїх особистих спогадів:
«о Мелетій помер зо знаками святости 5 листопада 1933 р… Був це незабутній Настоятель-батько, якого в Чині дуже любили… Одночасно був він второпний і добрий духовний проповідник. Але в першу чергу, о. Лончина був покірний співець Божої слави – один з перших і найкращих наших популярних церковних композиторів».
Джерела:
1. о. Ваврик М. По василіянських манастирях. – Торонто, 1958. – 286 с.
2. о. Лончина М., ЧСВВ. До історії добромильської віднови // Альманах василіянських богословів, 1933. – С. 40–47.
3. о. Назарко І. Сильветки перших василіян після Добромильської реформи // Записки ЧСВВ. Т.XI. – Рим, 1982. – С. 521–524.
4. Посмертні згадки // Діло. – 1933. – 8 листопада. – С. 6.
5. Ювилей 50-ліття // Правда. – 1936. – 21 червня. – С. 6.
27.12.2025