Для В.
вчора їхав вночі вздовж Capodano Boulevard
вітер штовхав будинки – дахи зривав
я дивився на швидкість – тримав кермо
океан за піском і пагорбом тягнувся вздовж
світилась срібна затока – її золотий корж
я натрапляв на знаки «об'їзд» «ремонт»
я згадав про твій перстень на тонкім персті
як увійшла ти в Нью-Йорк в лисячому пальті
як сказала: «в Нью-Йорку дощ»
і черкнула поглядом як різцем по шклі
розламавши серця сакральний хліб:
«ти –діра моїх черевиків і їх підошв
ти б тримався подалі від мене і моїх кіс
краще дивись на затоку і її золотий ківш
пиши свої вірші – присвячуй дроздам»
можливо ти так сказала – усе можливо
вітер торкнув Фольскваген – а потім злива
а потім горіхи падали на його дах
я повертався додому бо кожне тіло це дім
потім я зупинився і непорушно сидів
вимкнув вогні габаритні - потім мотор
дорога була порожня – поруч був океан
чого я тут зупинився – чого в цій машині сам?
який може бути між мною й тобою торг?
«я чекала на вістку від тебе – дякую – вона є
я затулю чорним хлібом діряве серце твоє
я викину ті черевики і завтра нові куплю
до якого ти їдеш дому? і чого зупинивсь?
розвертайся на тій дорозі – ну розвернись
щоби я встигла сказати тобі: люблю»
29.10.2016