Из Черновець.
В послїднім (19-ім) числї помістила черновецка двотижднева часопись "Буковина" статейку про черновецкій синод православний в такій формі, що рівняєсь чистому памфлєтови. Я з принципу на памфлєти нїяких ґазет не відповідаю, тим більше ґaзети "Буковина", але зваживши, що і Вп. редакція "Дѣла" оден уступ тої статьї перепечатала в ч. 220, то чуюсь обовязаним для виясненя цїлої справи і для переконаня тих людей, котрі на напасти "Буковини" ще не пізнали ся, цїлу справу вивести перед суд рускої публики.
В згаданій статейцї сказано [а Вп. редакція "Дѣла" уступ той пропустила], що "не чужі, але таки свої — a пієсь там і до мене — матір-Русь розпинають". А сю клевету фундаментує "Буковина" на тім: Сов. Чеховскій (впрочім загально звістний і честний Русин) при дворазовім виборі до церковного конґресу перепав, a пoc. Пігуляк також перепав; але пoc. Пігуляк не знайшов тої сатисфакції, щоб єго предложено цїсареви до заименованя, бо предложено сов. Чеховского. При сїм додають редактори "Буковини" свою догадку, що се сталось длятого, бо "комусь не на руку було, щоби єго мизерний каганчик по-при яснім світлї [Пігуляка] лише блимав". [Сей уступ Вп. ред. "Дѣла" також пропустила.]
Нехай же редактори "Буковини", котрі так красно підхлїбили так честному і світлому чоловікови, як совітник Чеховскій, ударять ся в груди, бо нїхто так світла не боїть ся, як они. Я найменче мав причини бояти ся світлої ясности посла Пигуляка, бо я з ним не в одній справі разом працював і звичайно ми поступали згідно. Менї навіть зaлежало на тім, аби п. Пигуляк в кіцманскім повітї при виборі перейшов, тож я потрудив ся для єго вибору. і справдї дістав п. Пигуляк голоси лиш в тих селах, де я за него робив. Так дістав він в Пядиківцях 20 голосів, в Берегометї 31, в Дубівцях 24, в Клїводинї 7, в Лужанах 4, в Мальтинцях 56, в Неполоківцях 20, в Оршівцях 16, разом 177 голосів. Натомість єго крівняк п. Снятинчук дістав в других селах сего повіта 583 голосів. Чи=ж моя вина, що п. Ігуляк навіть в таких селах, де єго приятелї священиками, як в Ревнї, в Витилївцї, або навіть в своїм ріднім селї, в Мамаївцяз, не дістав анї одного голосу? Що-д знов я тому винен, що сов. Чеховского а не п. Пігуляка цїсареви до заименованя предложено? Таж таке предложенє робить ряд сам і вибирає особи після свого добромнїня, і яким власне способом міг я тут п. Пігулякови зашкодити, коли я буковиньского ряду не репрезентую і з такими справами не маю нїякого дїла? Одним словом сказавши — чиста напасть.
Сю напасть задокументували редактори "Буковини" тим, що вже в попереднім числї своєї ґазети зажадали, щоби я, коли п. Пігуляка не вибрано, також з вибору зрезиґнував. Дивне жаданє! Мої виборцї вибрали мене до сойму краєвого, вибрали до конґресу церковного, а я маю за-для амбіції одного з редакторів "Буковини", длятого, що він перепав, відкинути жертвоване менї народом довіріє на заступника! Таке жаданє рівняєсь дитячій забаганцї. Хотїв би я знати: чи і п. Пігуляк, на случай, коли-б він був вибраний а я нї, був би зрезиґнував? Менї здаєсь, що нї, бо єго ясна світлість, котру мому каганчикови протиставлять, не допустила би єго до такого кроку. Длятого я, роздумувавши, що коли нема такої ясної світлости, нехай бодай мій "мізерний каганчик", тай ще мізернїйшій, як можна заключати, каганчик сов. Чеховского, Снятинчука і свідомих руских священиків світить на православнім синодї і Волохам віщує, що таки є свідомі Русини, що на конґресї заговорять в народнім рускім дусї і вступлять ся за свою руску мову.
Та що з того, коли я не дописав своїм каганчиком, бо редактори фундаментують свою рекрімінацію знов на тім, що все на конґресї говорить по румуньски. "Протоколи, реферати — румуньскі, не чути від владики лиш "мноґая лєта" "господинъ Тиминьскій" і т. д., а п. Тиминьскій запитав ся, чи й рускі протоколи буде розсилатись по селах [?], а коли владика відповів, що по церковно-словяньски, то п. Тиминьскій задоволений сів, та й сидить бо мусить уступчивостію віддячити ся pyмyнiзaтopaм за свій вибір.
Що за безумна та злобна писанина! Я би дорого заплатив, аби пп. редактори доказали: котрий і кілько я дістав ромунізаторских голосів? Таж прецїнь мене вибрав рускій нарід в заставнецкім повітї, де нема анї одної румуньскої душі! Але пп. редактори иншими очима дивлять ся і инакше чують. Сли би лїпше слухали, були би учули, що владика говорить на половину по руски і по волоски. Що він в руских промовах мішає церковщину, я не винен тому, та знаю, що і пп. редактори "Буковини", 73-лїтного чоловіка не зможуть уже навчити чистої рускої мови. Дарма знов жадати, щоби референти Румуни реферували по руски, се може статись лиш тогдї, коли Русин буде реферувати, і нехай панове будуть певні, що кождий Русин лиш по руски говорити і реферувати буде.
Що-до моїх промов руских, котрі я на кождім засїданю держу, мушу сказати, що пп. редактори пописали неправду, бо я так не говорив, як они піють. Я питав ся владики: чому протокол також і на руске не переведений і не прочитаний, а се повинно статись тим більше, що протоколи з публичних засїдань певно розсилають ся і до парохіяльних урядів? — і я зажадав, щоби не лише протокол, але і всї письма від синоду були уложені в обох язиках. На се відповів владика, що протокол не розсилає ся, але все буде зладжено і в рускім язицї, бо сей славяньскій язик єсть у нас принятий. По сїм, заким я вспів зажадати виясненя що-до "славяньского" язика (під котрим владика мусїв розуміти рускій язик), забрав слово референт і я мусїв з сею справою зістатись до другого засїданя. Се я і oпoвів одному з пп. редакторів "Буковини". Пп. редактори утїшні з сеї пригоди, гей-же на мене, не чекаючи другого засїданя, — клевечуть, що я не стаю в оборонї свого язика, що я матір розпинаю, і т. д. На се і я вам, пп. редактори, відповім Шевченковими словами: "Схаменіть ся, бо лихо вам буде!" Перестаньте особисту ненависть виводити на поле політичне, бо аж тогдї довершите розпятя буковиньскої матери-Руси. Що-до мене, я певно яко Русин свою справу розумію і єї боронити буду, але знов для забаганок завистників не зречусь анї свого урядничого чину, анї посольства на сойм краєвий і до синоду церковного, анї занятя яко перекладник руского і россійского язика при буковиньскім рядї. Се кажу раз на все, щоби нїхто надармо не стріляв каноною в пліт і не баламутив народу. Впрочім нарід розумієсь на людях.
Иван Тиминьскій, ц. к. фінансовий надкомісар, посол на сойм краєвий і член правосл. синоду в Чернівцях.
[Дѣло]
20.10.1891