про переслїдуванє священиків Галичан.
Наша редакція одержала сегодня від одного Галичанина з Холмщини, котрого имя очевидно мусимо удержати в найбільшій тайнї, ось-таке письмо в звістній справі переслїдуваня священиків-Галичан в Холмщинї:
"Як довідуємо ся з короткої нотатки в хроніцї "Галицкой Руси", галицка журналістика піднесла вже справу переслїдуваня нас священиків-Галичан в Холмщинї. Редакція "Галицкой Руси" нїби-то не хоче вірити, щоби тут "Галичан притїсняли" і заявляє, що у неї єсть тут "много друзей, коториї би їй сообщили, єсли би що подобноє било". Однакож я знаю позитивно, що редакція "Галицкой Руси" дуже добре о всїм знає, а тілько удає, що не знає того, ба навіть заявляє публично, що не хоче в то вірити. Сему й не дивувати ся, коли зважити, що "Галицкая Русь" не сміє писати инакше, она-ж заграничний орґан россійскій, а через тоє мусить захвалювати все, що робить наше правительство, наша поліція і наші духовні власти. Недавно-ж то єще було, і Вам певно в памяти, які кадила принїс господин Марков в своїй "Червоной Руси" варшавскому Апухтинови, або як станув по сторонї нашого правительства в справі архієрея Маркила [Попеля — Ред.]. Се друге граничило уже з цинізмом і тут всїх нас обурювало, бо прецїнь же навіть по-при своїх личних интересах можна до якоїсь міри заховати decorum, особливо, коли йде о людей своїх, Галичан.
"Бо й яке-ж — питаю ся — добро учинено архієреєви Маркилови? Відкликали єго з епархії — розумієсь, длятого, що Галичанин, бо инакше був би архієреєм вік свій кінчив — і зробили єго членом святїйшого синода в Петербурзї, а се рівнаєть ся — пустити на пенсію. Оно щось подібно, як львівского архієрея Іосифа Сембратовича, віднявши єму митрополію, именували в Римі членом якоїсь там — не знаю якої конґреґації. Але-ж з Вашим архієреєм, відоймаючи єму епархію, бодай обійшлись по людяному, визначили єму — бачить ся менї — 12.000 австр. ґульденів пенсії. Тимчасом тут архієреєви Маркилови з-разу не хотїли удїлити більше, як 3000 рублїв. А знаєте Ви, господине редактор, що значить казати архієреєви жити в Петербурзї на 3.000 зр. рублїв? То значить: посадити єго на хлїб і воду. Правда, не прийшло до того, apxiєpeй Маркил дістав 6.000 рублїв, але за те — сказавши по щирости — має подякувати — знаєте кому? — Полякам, польским дневникам...
"Ви там в Галичинї не можете мати понятя, як тяжко приходиться нам тут жити. Нарід тут — наш, священик Галичанин рад би для народу свого трудитись, піднести єго, — та годї... На чоловіка з серцем і з якимись висшими поглядами всї так звані "древнеправославні" глядять вoвкoм... Ишли ми сюда з найбільшими надїями, думали, що тут по нїмецкій та польскій геґемонії знайдемо ельдорадо — держава-ж прецїнь русска... і всї ми дїлали, що тілько могли: з одної сторони для своєї народности, а з другої і для правительства, на скілько позваляла нам наша совість... Так що-ж? "Древлеправославні" з самого початку постановили собі взяти нас в свої руки, а щоби до того дійти, кинулись в интриґи та инсинуації на Галичан — навіть публично в ґазетах [гляди в "Церк. Общств. Вістнику" письмо свящ. Татарова]. "Они [се-б то Галичане] не годять ся заводити православіє, бо они ліберали і україномани..." Таке говорено і писано навіть о тих з нас, котрі заким прийшли сюда, в Галичинї ненавидїли "українщину", уважаючи єї за интриґу польску против Poсії... Аж доперва тут они побачили правду, а хоч мусять мовчати, в душі своє чувствують...
"Интриґам та доносам "древлеправославних" удало ся виїсти Галичан зі всїх позицій, на котрих Галичане тяжким трудом і интіліґенцією своєю проложили дорогу... "Древлеправославні" не тілько, що заслуг Галичан не пошанували, але ще й почали их не то "притїсняти", але по просту переслїдувати. Настали слїдства майже над кождим Галичанином. Слїдства були по найбільшій части без результатів, але цїль осягнено: Галичан треба було понищити і понищено. Коли би прийшло списувати всї тяжкі переслїдуваня, прийшлось би писати богато, я же обмежусь лиш на вязаночцї фактів:
"Протоєрей Ливчак мусїв уступити з г. Білої, — де заводив православіє! — і через цїлий рік з семеро дїтьми оставав ся без жалуваня [пенсії — Ред.]. Тілько спасибі покійному ґенералови Скобелеву, котрий змилосердив ся над нещастним, протоєрей Ливчак дістав знов приход, — инакше архієрей Леонтій дав би був чоловікови з семеро дїтьми згинути голодною смертію.
"Член консисторії о. Сїтницкій стратив тоє місце і єсть викарним.
"Протоєрей Криницкій і протоєрей Добрянскій, ректори холмскої семинарії, не могло видержати на своїх становищах і скапітулювали супротив интриґ "древлеправославних".
"Исторія о. Сироїда відай Вам відома. [О. Сироїд вернув ся до Галичини і пo відбутій реколєкції став священиком руско-католицким у Львові. — Ред.]
"Около десять Галичан деканів [благочинних] стратили деканство, бо не на руку були интриґантам.
"Не минуло 15 лїт, як заведено православіє, а єрейскі місця скрізь позаймали чужі люде, не понимаючі нї народа, анї любячі нарід, — люде наживи і интриґанти.
"Один тілько протоєрей Гошовскій остав ся в Холмі, але хто знає, кілько він витерпів, той і єму не позавидує. Архієрей часто любить кепкувати собі: "Ну-с; Гошовскій! собираєш ся на кафедру?" [то значить на престол архієрейскій]. Правду сказавши, o. Гошовскій давно заслужив "кафедру", але при нинїшній системі супротив Галичан можна надїятись хиба кпин, а не нагороди...
"От Вам наша доля в Холмщинї! Знав о нїй від давна і покійний Наумович, знають о нїй і гг. редактори "Галицкой Руси", а коли за-для своїх личних интересів не тілько не хотїли промовити за нас слово правди, але ще стають по сторонї наших гонителїв, то прошу Вас, госп. редакторе, умістити тих кілька слів у Вашім дневнику. Додам ще тілько тоє, що остатними часами, особливо-ж від коли о переслїдованю нас почато писати в Галичинї, ми остаємо тут під доглядом поліцейским... Правительство відай боїть ся, щоби де-хто з нас може не виносив ся назад в Галичину..."
Отсе зміст письма з Холмщини, котрому радо даємо місце в нашій часописи, хоч-би вже длятого, щоби прочитали собі инші москвофіли, і пізнали, як то на дїлї виглядає те ельдорадо, о котрім начитують ся так богато в тих галицких орґанах, котрі стоять на оброцї россійскім...
[Дѣло]
12.10.1891