ЛЕМ: Львівська Екзистенційна Метафізика

Забутий і не означений у міському ландшафті. Майже про кожен його твір можна писати докторські дисертації, знімати фільми, надихатися для власної творчості. Минуло 95 років від його народження і 10 років з дня його смерті, він перекладений 42-ма мовами світу, продано 30 мільйонів  примірників його книг і ось тепер, нарешті: Станіслав Лем повертається до Львова. З ініціативи Інституту книжки у Кракові, Вроцлава – Європейської столиці культури та львівських поціновувачів Лема у рамках Форуму видавців 2016 постав фестиваль «Місто Лема».

У «Місті Лема» кожен знайшов щось для себе – і спраглий фантаст, і літературний дослідник, і кібернетик, і футуролог, і навіть психоаналітик, не кажучи вже про непосвячених читачів різних ґатунків, а особливо – львів’ян, що мали нагоду відкрити для себе ще одну визначну постать рідного міста.

Анастасія Чупринська: Побачити

Навіть якщо мені подобаються твори письменника, я рідко цікавлюся його біографією. Та у випадку зі Станіславом Лемом сталося інакше. Я познайомилася з ним через фільм за романом «Солярис», знятий 1972 року Андрієм Тарковським – і мені стало цікаво, хто ж міг написати таке 55 років тому? У соціалістичній ПНР Лем створив власний світ зі штучним розумом та футурологічною філософією. Пам’ятаю: у тій екранізації 1972 мене постійно дратувало емоційне напруження героя Кріса, присутнє чи не протягом усього фільму.

Стосунки автора роману та режисера не склалися. Тоді я добачила логіку у своєму глядацькому дискомфорті: сам Лем казав, що Тарковський перетворив його роман «на “Злочин і кару” в космосі» оцими терзаннями, сумнівами та звинуваченнями. Відомо, що до екранізації власних творів Лем ставився скептично – чи то був Андрій Тарковський, чи Стівен Содерберг.

І вийшло знову навиворіт: спершу подивитись фільм, а тоді – читати книжку. Потім я дізналась, що Станіслав Лем народився і виріс у Львові, прочитала «Високий Замок» – і пригадала «Цинамонові крамниці» Бруно Шульца, а також порівняла час, в якому він це написав... І аж тоді побачила, хто переді мною.

Тож на «Місто Лема» мене привело спершу кіно, а вже потім – література. Хоч, більше за все, мабуть, мною керував пошук справжньої історії про письменника, який завжди був десь поруч, але до останнього ховався за різними масками.

Обговорення драми «Автор Соляриса» за участі Бориса Лянкоша, Войцеха Орліньского, професора Станіслава Береся, Ірека Ґріна та Остапа Сливинського. Фото: Ліна Квітка.

Окрім наукової конференції, спогадів про письменника та відеоекскурсії, у програмі фестивалю було анонсовано допрем’єрний показ документальної драми «Автор Соляриса», знятої на замовлення ARTE польським режисером Борисом Лянкошем за сценарієм Войцеха Орліньского.

Станіслав Бересь, професор і багаторічний друг Лема, жартома сказав, що часто письменник «сприймав його просто як комп’ютер, що може говорити», і фінальна сцена фільму надто вже схожа на їхнє спілкування в житті – хоч режисер нічого не знав про деталі їхніх бесід. Інтуїція Бориса Лянкоша стала провідником у катакомби Лемової біографії. Образи і метафори – те, чим Станіслав Лем наповнив свої твори, аби вони менше мучили його самого.

Галицький сейм у часи дитинства Станіслава Лема (тепер – Львівський Університет).

Безпосередньо родина Лемів у фільмі не з’являється – за словами його багаторічного секретаря, вони не бажають публічності. Проте опосередковано, через слова дослідників та експертів (зокрема, Тімоті Снайдера) глядач розуміє: доля польських євреїв у часи Другої світової – це доля, дитинство та юність всесвітньо відомого фантаста. Це також доля його батька і матері; це привиди загиблих родичів. І це також – моторошний спогад з в’язниці Бригідки, що на вулиці Городоцькій, про те, як він разом із іншими прибирав трупи після відходу армії, й сам, фактично, випадково вижив. Ще є спогади про батька – чи то пак про те, як він починав писати. Усе разом і складається у розкидану, неповну біографічну мозаїку Станіслава Лема. Більше розумієш про Лема, про його тексти; вимальовується код, з яким можеш спробувати ще раз відкрити його книжки.

Історія життя письменника тоді проступає у його письмі, але контрастує з екранізаціями. Принаймні, з найвідомішою. Суперечка Лема з Тарковським полягала у тому, що режисер вважав правильним показати любов Кріса до Землі, до «родины», а розумний Океан зобразити небезпечним; на додачу Тарковський ще й доважив думки героя постійними терзаннями. Ці ілюзії у Лемовому житті зникли ще тоді, коли зник світ його дитинства, прогулянки Єзуїтським парком, навчання у 2-гій гімназії та постійне фантазування щодо нових винаходів у школі та вдома. У всіх дітей винахідництво походить від довіри до світу та бажання його пізнати; у Лема ця наївна зацікавленість стала двигуном у пошуках виходу. І привела його до планети Соляріс, до філософії антропоцентричної – можливої навіть після Голокосту.

Львів його дитинства – тканина міста, якого давно немає – міг би хоч посмертно віддячити Станіславу Лему (зважаючи на те, яким важливим до кінця життя було для нього це місто). Тримайте в пам’яті: ані колишній вулиці Браєрівській, 4, де жила його родина, ані на жодному з тих місць, де він вчився і до яких мав стосунок, немає жодної меморіальної таблиці.

Юстина Добуш: Почитати

Для мене «Місто Лема» стало приводом краще зрозуміти цього деміурга-футуролога. Хотілося разом з іншими зацікавленими пірнути у глибини його підсвідомого, переглянути його біографію на великому екрані, віртуально заблукати у вулицях свого й водночас чужого міста, побачити те, чого вже не існує, помріяти про те, чого існувати не могло.

Мені видається, повертаючи Лема до Львова, слід розглядати його у трьох іпостасях: фантаст та футуролог / мешканець польського Львова / визначний інтелектуал XX століття. Таке розмежування є вкрай необхідним, оскільки дослідження фантастичних світів та літературного стилю Лема потребують застосування іншої методики, ніж аналіз його особистості у культурному просторі міжвоєнного польського Львова, і тим більше інших дослідників вимагають ідеї та тези, подані у «Summa Technologiae» чи «Таємниці китайської кімнати».

Як мешканку Львова, ясна річ, мене найбільше привабила друга подоба. Та й загалом: таке повернення – дуже доречне і важливе. Сучасні поціновувачі фантастики уже мають безліч нових творів – новітніх, адаптованих до їхніх читацьких потреб та способу мислення. А Лем-філософ вимагає чималого багажу знань та рівня інтелекту, щоб почати про нього повноцінну розмову.

Лем-львів’янин так і манить до себе, западає у думки, і не дає спати вночі. Не тому, що його львівська біографія переповнена якоюсь містикою, а тому, що вона абсолютно непевна у своїй достовірності, нерозказана ним самим, закодована у інтерпретаціях дитячо-юнацьких страждань. Він не хотів нам розповідати усього, не хотів, щоб ми так легко осягнули численні закутки та болі його душі. Тому тепер ми повинні самотужки розв’язувати це рівняння з безмежною кількістю змінних, і як казав Лем, «досліджувати колючки ще не існуючих троянд».

Львівський період Станіслава Лема на перший погляд досить детально описаний у творі «Високий Замок». Пейзажі дорослих споминів про юнацькі роки, які подекуди нагадують «Цинамонові крамниці» та «Санаторій під Клепсидрою» Бруно Шульца. Тут доречно повернутися подумки і до Шульцфесту, який проходить щодва роки у Дрогобичі, і є своєрідним прототипом для «Міста Лема».

У «Місті Лема», наприклад, не просто збираються на наукову конференцію чи панельну дискусію, не лише аналізують Лема та намагаються відкрити таємні скриньки його творчості. Тут поринаєш у вир дискусій та спогадів того малодослідженого світу, і бачиш початок чогось нового – хочеться вірити: початок розвитку Львова як Міста літератури, трансформації міського простору в центр інтелектуального життя. До речі, на одній з конференцій виявилося: у радянському Львові колись уже існувало товариство  інтелектуалів - поціновувачів творчості Лема «Львівська екзистенційна метафізика».

На думку Галини Крук, однієї з організаторок та учасниць літературної частини фестивалю, перекладачки «Таємниці китайської кімнати» Лема, фестиваль досяг важливої мети: було розкрито загадку, чому наш Лем більш не повернувся до Львова – до міста, яке його створило, і беззаперечно вплинуло на його подальше життя та творчість.

Варто зауважити: Лемова принципова відмова відвідати Львів – давнє питання для літературознавців та біографів. Присутні на фестивалі – біограф, літературний історик та критик Станіслав Бересь, і особистий секретар Лема Войцек Земек – переповідали: письменник неодноразово називав себе львів’янином, і трепетно ставився до міста Лева. Тож серед обговорень особистості письменника та міфічна «нелюбов» перетворюється у наших очах на психологічну травму.

«І Львів тут не винен. Винен час і обставини, які тоді існували. Насправді вони таки напевне були сильними, як ми виявили протягом науково-літературних дискусій фестивалю. Все це певним чином вплинуло на неприїзд Лема і, коли ми починали готувати цей фестиваль, мені хотілося, щоб він нарешті почав існувати на карті нашого міста. І, що також дуже важливо, аби це все не обростало міфами.

Як правило, всі звикли, що біографія Лема чи згадки Лема про Львів локалізовані у «Високому замку». Проте, «Високий замок» – це Львів часів дитинства і молодості Станіслава, а всі пізніші, вже не дитячі рефлексії розкидані по різних творах. Подекуди їх важко прочитати, бо вони ретельно заховані» – говорить Галина Крук.

Лема активно обговорюють кібернетики та психоаналітики, математики і фантасти, літературознавці та режисери… А ти – звичайний український читач – відчуваєш: дуже мало знано і сказано в українському літературознавстві про  «Солярис», «Ґолем XIV», «Едем». Чим є штучний інтелект з точки зору метафізики? Хто така Гері, та чому героїню спіткала саме така доля і саме у такому віці? Чому світогляд жителів Едему так нагадує буддизм? Чи є ніцшеанська надлюдина прототипом неземних рас інших планет? Коли народиться людина майбутнього?.. Фестиваль «Місто Лема» викликав у допитливих читачів справжнє почуття азарту: розгадати усі загадки, перечитати, з’ясувати неодмінно!

Ще одне питання, актуалізоване фестивалем – переклади Станіслава Лема українською. Впродовж майже 11 років книги письменника не публікувались та не перевидавались в Україні. І ось, у 2016-му тернопільське видавництво «Навчальна книга – Богдан» видало два томи з планованого п’ятикнижжя: «Казки роботів. Кіберіада. Маска», «Соляріс. Едем. Повернення з зірок. Непереможний» та окремо – «Високий замок». Сподіваюся, що не так довго читачам доведеться чекати на переклад «Summa Technologiae». А для вже перекладеної українською (ще 10 років тому Галиною Крук) «Таємниці китайської кімнати» лишилося тільки знайти видавця. Адже пізнання феномену Лема і його популяризація мають починатися саме з читання його текстів.

Богдан Шумилович, Ірина Старовойт та Андрій Павлишин у Місті Лема.

Не припиняйте допитуватися

«Принаймні тиждень цього вересня Лем знову був у Львові: про нього думали, говорили, дізнавались, читали. Перший імпульс пішов. Сподіваємось, далі буде», – оптимістично підбиває підсумки літературознавиця та організаторка наукової конференції у рамках фестивалю «Місто Лема» Ірина Старовойт.

Як і Шульцфест в Дрогобичі, фестиваль Лема став можливим завдяки культурному партнерству з Польщею. Не йдеться про конкуренцію, але – дуже хочеться, щоб українські дослідники творчості всесвітньовідомого фантаста і філософа знайшли, що нового розповісти своїм закордонним колегам надалі. Бо цього разу слухачі конференції час до часу відчували разючу різницю між виступами деяких українських та польських науковців – перш за все, у підходах до тем та у стилістиці викладу. Українське академічне середовище здебільшого поводиться на подібних заходах так, наче усе відбувається добровільно-примусово. Щире захоплення темою, справжня дослідницька пристрасть тут, на жаль, рідкість.

«Місто Лема» спонукає до переосмислення вже готових відповідей, і також – до формулювання нових запитань, відповідей на які ще немає. І це стосується не лише особистості письменника чи інтерпретацій його творів. Йдеться також глобальні питання, які Лем адресував своїм читачам давніше, і які тепер тільки набули актуальності. Чи зможемо ми перерости антропоцентризм, і вирватись з утробного стану материнської планети? Чи готові ми до контактів з тим, що існує десь далеко у Космосі? Чи вистачить нам гуманності, аби зберегти бодай власну планету? Чи здатні ми осягнути самих себе і глибини власної підсвідомості? Чи можемо тверезо проаналізувати і прийняти людство таким, як воно є, з усіма вадами, комплексами і страхами, аби потім знайти вихід з замкнених кіл історії?

Сподіваємося, що через два роки ми знову зустрінемося у «Місті Лема», і зможемо повернутися до усіх цих питань. Навряд чи буде аж так багато готових відповідей, але здається, тут йдеться перш за все про те, щоб не припиняти допитуватися, і дозволяти собі хоча би час до часу поринати у захоплюючий і неймовірний світ Станіслава Лема.