З центральної частини Львова зникли дві старі, ще австрійські, трансформаторні підстанції. Замість них працівники ПАТ «Львівобленерго» встановили сучасні бетонні конструкції. Така модернізація не лише викликала обурення містян, які вболівають за збереження історичного середовища, а й спровокувала цілу дискусію про важливість деталей у місті.
На дві такі «сіменсівські» трансформаторні підстанції Львів став бідніший
«Аби мешканці центральної частини міста мали надійне електропостачання, ПАТ "Львівобленерго" продовжує технічне переоснащення електромереж у цьому районі», — обґрунтували свої дії в офіційному повідомленні керівники «Львівобленерго».
Наприкінці вересня підприємство замінило дві трансформаторні підстанції кіоскового типу на вул. Левицького та вул. Франка на нові бетонні комплектні трансформаторні підстанції.
«Кіоскові трансформаторні підстанції змонтовані ще в 1908 році. Сьогодні вони не відповідають вимогам з охорони праці та безпеки, тобто це обладнання неможливо нормально експлуатувати і постачати електроенергію клієнтам. Крім цього, ми маємо ще й офіційні приписи Держенергонагляду на заміну цих кіоскових ТП», — каже заступник технічного директора ПАТ «Львівобленерго» Роман Іванців.
Архітектурну форму нових підстанцій, зазначають в «Львівобленерго», обрали, вивчивши досвід польських колеґ-енергетиків. Попри те львів'янам вона, здається, не припала до душі.
Своє ставлення до нових трансформаторних будок львів'яни висловили миттєво
«Нині знищено чи не останню історичну електричну вуличну шафу на початку вул. Левицького. Такі шафи спокійно стоять у Відні і Празі, у Кракові і Будапешті. А у Львові треба конче той "старий хлам" знищити і поставити потворну бетонну тумбу. Хто би то зберігав, реставрував, хто би пристосовував, яке історичне середовище? То всьо старе, "то не для наших людей"», — написав на своїй сторінці у Facebook львів'янин Іван Щурко. І це далеко не єдиний схожий коментар у соцмережах.
«Вони, звісно, вже були втомлені життям, але після реставрації могли би виглядати значно краще за нові завдяки більш гармонійним пропорціям і загалом асоціюватися з періодом розквіту міста на початку 20-го століття», — зазначає архітектор та працівник департаменту розвитку Львівської міської ради Олександр Шутюк.
Навіть більше, виявилося, що про історичну цінність австрійських підстанцій «Львівобленерго» повідомляли раніше. «Діалог з обленерго про "сіменсовські" будки вже був кілька років тому, їх офіційним листом повідомлено, що будки мають цінність і повинні бути збережені», — запевнила начальниця управління охорони історичного середовища ЛМР Лілія Онищенко.
Вже після обурень громади у ПАТ «Львівобленерго» спробували заспокоїти львів'ян — обидві демонтовані тумби викидати не будуть. Однак на вулицях їх теж не залишать.
«Демонтовані тумби реставрують, і в перспективі плануємо розмістити їх в музеї електрифікації Львівщини», — пообіцяли Z в прес-службі «Львівобленерго».
Зі слів прес-секретаря «Львівобленерго» Олександра Горгута, останніми роками у Львові, окрім цих двох, демонтували ще чотири такі підстанції. При тому залишається на вулицях Львова ще близько десятка.
«Але з часом і їх доведеться замінити. Щоправда, одну або дві, на площі Соборній, плануємо залишити і реставрувати на місці. Вона не працюватиме, а просто буде як пам'ятка, натомість поруч доведеться поставити іншу — робочу», — розповів Олександр Горгут.
Зі слів відомого львівського пам'яткоохоронця та голови ЛОО «Українське товариство охорони пам'яток історії та культури» Андрія Салюка, говорити про те, що музей може бути заміною, не коректно.
«У музей можуть перенести одну–дві тумби. Але насправді їх би мали не переносити у музей, а залишати на місці. Лише якщо їй на місці загрожує руйнування і вона потребує особливих умов, можна говорити про перенесення у музей», — переконаний Андрій Салюк.
На його думку, якби у Львові був належно створений музей техніки, як є в багатьох європейських країнах, він мав би не лише збирати у себе такі елементи, а передусім опікуватись консервацією і збереженням подібних елементів на вулицях: електричних стовпів, підстанцій, ліхтарів тощо.
«Власне, акцент треба робити на тому, щоб вони залишалися на вулицях. Наприклад, у Кракові, Вроцлаві та Варшаві на частині вулиць досі збережені газові ліхтарі. Наша проблема також у тому, що у нас також немає естетики промислового дизайну. Раніше таким елементам у міському дизайні приділяли дуже багато уваги, натомість зараз часто не думають про допасування конкретної речі в контекст середовища. У Львові та в Україні байдуже ставляться до культурної спадщини. Якби це був кричущий виняток, він би впадав в око і всі про це говорили. Натомість це майже звична річ», — резюмує Андрій Салюк.
Цю думку підтримує і архітектор Лідія Горницька. З її слів, проблема передусім у тому, що на деталі історичного середовища не звертає уваги сама міська рада, легко заміняючи під час ремонтів автентичні елементи на нові. Зокрема, у місті вже давно нехтують збереженням старих огорож, бордюрів, бруківки чи відтворенням традиційного орнаменту брукування. Не зважають і на такі елементи, як таблички з назвами вулиць та номери на будинках, які часто творили атмосферу певної вулиці.
«Ось ще приклади таких душевних деталей, які мало хто помічає та цінує, але зі зникненням яких атмосфера міста поступово та непомітно змінюється. Старий вказівних трамвайних маршрутів на вул. Руській», — Олександр Шутюк
«Наприклад, на Лесі Українки під час так званої реставрації вулиці замінили афішні тумби. Тепер вони іншого вигляду і на іншому місці. А це малі архітектурні форми, які творять середовище. Їх треба зберігати. Навіть якщо часами "начинка" застаріла, її можна замінити, але зовнішній вигляд зберегти. Ми з колеґами зараз працюємо над реставрацією ансамблю собору Святого Юра і ставимо принципово питання про збереження підстанції на території барокових садів. Важливо зберігати не лише будівлі, але і певні елементи. Що більше деталей збережено в середовищі, то повнішим та ціннішим воно є», — переконана Лідія Горницька.
«Взагалі те, як змінюється обличчя міста зі зникненням таких деталей, це дуже цікава тема. Я вирішив пошукати приклади таких старих трансформаторних підстанцій в різних містах, але на свій подив не знайшов майже нічого. Схоже, що практично всюди їх ліквідували вже давно і особливо з цього приводу не парилися. Один з небагатьох прикладів збереження — перша трансформаторна підстанція у норвезькому Осло, яку залишили на своєму місці та відреставрували», — Олександр Шутюк
30.09.2016