Великі переломові часи, що їх переживає нині українська нація, видвигнули чимало питань основного значіння, рішальних у великій мірі для дальшого правильного життя й розвою нашої нації. До таких питань належить й питання провідної верстви, якою є в сучасних обставинах національно освідомлена і активна інтелігенція. Значіння й вагу такої інтелігенції бачимо наглядно у нашій власній найновішій історії. На тих наших етнографічних землях, де — як в Галичині й на Буковині — заіснувала можливість національної праці серед австрійських конституційних відносин, український інтелігентський актив, українська провідна верства себто інтелігенція дала почин до всестороннього національного відродження й перевела організацію нашого національного життя майже у всіх його ділянках. Цього не було до світ. війни на нашому материку під московським пануванням і тут лежить найголовніша причина невдач нашого державного будівництва після 1917 р.
В останніх кількох десятках літ перед світовою війною українське громадянам в Галичині і на Буковині подбало про правильну організацію приросту української інтелігенції та про її національне виховання. Тією справою зайнялася ціла сітка окремих товариств, передовсім Просвіта та Українське Педагогічне Товариство — пізніша Рідна Школа у Львові та в інших містах, створивши численні бурси в краю, чим уможливено незаможній селянській молоді кінчати середні школи, що давали доступ до високих шкіл. Число українських учнів у галицьких і буковинських середніх школах збільшалося помітно з кожним роком, а внаслідок цього й число наших студентів високих шкіл. Виринула відома боротьба за оснування українського університету у Львові, що у хвилині вибуху світової війни була саме перед остаточним корисним вирішенням. Для підтримки українського студентства поодинокі наші заможніші громадяни творили численні стипендійні фонди, якими завідували головно Наукове Товариство Шевченка і Просвіта у Львові, а для приміщення львівських студентів збудовано у Львові академічний дім.
Тут треба згадати й велику збіркову акцію галицько-українського громадянства у шкільному році 1901/2 в часі загальної сецесії українських студентів з львівського університету, з якої прибутків удержувано тоді біля 600 студентів сецесіоністів на Університетах у Відні, Кракові і Празі. Значна частина бідних студентів скінчила перед світовою війною свої академічні студії, заробляючи на прожиток лекціями або писаркою в різних канцеляріях, що опіслЯ за польських часів було майже виключене, а в нинішніх відносинах зовсім неможливе.
Свій обовязок супроти українського студентства сповняло українське громадянство і серед невідрадних обставин за Польщі, коли в рр. 1920/24 існували у Львові дві наші академічні школи (університети і політехніка) і коли рр. 1920 до 1930, а передовсім від 1920 до 1925, опинилося на еміграції, у першу чергу в Празі, кілька тисяч наших студентів. Допомогова акція нашого громадянства супроти своїх студентів під проводом окремої кураторії у Львові не припинилася аж до упадку Польщі, хоч її розміри з причини господарської скрути від 1929 р. були вже дещо скромніші.
Політичні події з вересня 1939 р. примусили чимало наших студентів і абсольвентів середніх шкіл покинути західньо-українські землі, що опинилися під большевицькою займанщиною. Ними зайнявся створений на еміграції в Кракові Український Центральний Комітет зі своїми Українськими Допомоговими Комітетами та їхніми Делєгатурами в Генеральному Губернаторстві. До праці стели й наші організації у Великій Німеччині. Завдяки їх спільним заходам виєднано у німецької влади доступ для наших студентів до німецьких високих шкіл, деяку кількість стипендій та деякі полекші для них, врешті дозвіл на збіркову акцію у Генеральному Губернаторстві. Допомоговою акцією займалася окрема Комісія Допомоги Українському Студентству при Українському Центральному Комітеті в Кракові і її як слід зорганізувала, обіймаючи нею в першу чергу студентів, а дальше і учнів українських середніх і фахових шкіл. Не можна сказати, що наше громадянство на теренах ГГ. й Великої Німеччини з Протекторатом Чехії й Моравії включно поставилося байдуже до тієї акції, кермованої УЦК у Кракові чи пак його згаданою комісією. Допомога громадянства наспіла на жаль однак не з таких розмірах, як бажано і як цього вимагала дійсна, справді пекуча національна потреба. Не дописав якслід передовсім своєрідний тип нашої найновішої політичної еміграції з 1939 р., давніше у нас цілковито незнаний в наших попередніх політичних еміграціях, що прийшов дуже легко до значного майна й більшої грошевої готівки, про що перед тим і в сні не мріяли. Ці типові "кріґсґевінери" — найчастіше зовсім молоді люди — найменше памятали про допомогу українським студентам.
Про висліди збіркової акції в останньому шкільному році були вже часописні звідомлення, як далеко не вистарчала зібрана сума — хоча й вона на наші відносини була поважна — навіть на дуже скромну допомогу. Багато студентів і учнів, що заслуговували вповні на допомогу, не одержали її задля браку фондів. В дописі берлінського кореспондента до "Краківських Вістей" (ч. 179 із 15/8. ц. р.) подано цікаву стати стику чужинців у німецьких високих школах у триместрі 1941 р. (січень — березень). Було їх 3464, в цьому 364, або 10,5% жінок; це число творило 82% чужинців з літнього семестру 1939, отже як на воєнні обставини було дуже високе. Серед тих численних чужинців було українських студентів 319, між ними найбільше медиків (116), а відтак техніків (41). Як завважує згаданий кореспондент, серед нашої студіюючої у Великій Німеччині молоді — під словом студенти у цій нашій статті розуміються і студентки, — було дуже мало студентів правників, державників, журналістів та інших фахів, потрібних у першу чергу до адміністраційної влади.
Гімназійні абітурієнтські курси, що відбулися м. р. в Кракові, Холмі та Ярославі й першій випуск абітурієнтів українських гімназій в Холмі та Ярославі з цього року дав знову нових двістікількадесять кандидатів на студентів високих шкіл, з яких велика більшість засобами своєї рідні не зможе докінчити дальших студій і їм муситься прийти з допомогою. Освободження німецькими військами Східньої Галичини поширило багато-багато потребу допомоги українським студентам, супроти факту, що Східня Галичина входить, як окрема область, у склад ГГ., а тим самим у засяг Великої Німеччини. І там треба негайно відповідно до тамошніх сучасних відносин зорганізувати допомогову акцію для такого студентства, що буде студіювати у Львові. Як доніс офіціоз ГГ. "Кракавер Цайтунґ" з 14, 9. ц. р. ч. 216 в статейці "Львівські високі школи", у Львові урухомляться у найближчому часі три інститути — медичний, ветеринарійний і хліборобсько-лісовий. Передбачується і відкриття деяких відділів на львівській політехніці, у першу чергу відділу архітектури, а реактиовання львівського університету є тільки питанням часу. Зорганізування і то негайне якнайширшої допомоги українським студентам на звільнених від большевиків теренах Галичини є нині одним з найважніших національних обовязків наших тамошніх провідних кол. Не забуваймо, що тут треба буде дати допомогу і тій нашій високошкільній молоді, що прийде до Львова з інших звільнених від большевиків українських земель.
[Краківські вісті]
30.09.1941