Шістсотлітнє поневолення, що його пережила Холмщина, не могло не залишити по собі слідів. Одною з причин було те, що ця обездолена країна не була в силі витворити інтеліґентного національного активу в такому числі, щоб він зміг перенести успішно оборонну акцію перед чужою навалою. В ході історії наша тамошня провідна верства або вигинула в нерівній боротьбі, або перейшла в римо-католицьку віру і цілковито спольщилася. Польським впливам підпало і духовенство і міщанство, так, що сьогодні тільки родинні назви вказують на їх українське походження. Польонізаційного процесу не перервало на Холмщині, як також і на Підляшші, і їхнє прилучення до царської імперії. Навпаки. Обмосковлююча політика царського уряду не допускала до витворення українського національного руху. Більшість світської інтеліґенції місцевого походження з вищою освітою найчастіше не вертала на Холмщину й Підляшшя і зправила обмосковлювалася. Від цього правила були лише нечисленні вийнятки. Тільки частина нижчого духовенства і народнього учительства не підпала повному обмоскавленню та деякі одиниці з-поміж міської світської інтелiґенції і вони старалися піддержати в народі хоч іскорку національної свідомости серед несприятливих тодішніх відносин.
До таких належав і найстарший нині вікoм на Холмщині наш діяч, Олександер Рочняк, що прийшов на світ 1 січня 1867 p. в селі Суховоля, суховольської волости, заміського повіту на Холмщині в селянській родині і кілька десятків літ перед першою світовою війною був суддею в Замісті. Вже тоді цікавився живо національними справами, зокрема належав до гуртка тих діячів, що вели послідовну боротьбу проти наступу сусідів на Холмщині. Рятунок для Холмщини й Підляшшя вбачали вони зовсім слушно у вилученні Холмщини й Підляшшя в т. зв. тоді "Привислянcького краю" (Конґресового Польського Королівства), створення з них окремої губернії та прилучення її до Київської Генеральної Губернії (т. зв. Південно-Західного Краю). У Державну Думу внесено урядовий законопроєкт про вилучення з сідлецької губернії Підляшшя і з люблинської губернії Холмщини, де українське (офіційно "русскоє") населення творило абсолютну більшість і створення з цього окремої холмської губернії. Проти здійснення цього проєкту розпочали поляки величезну акцію в Думі, в краю і за кордоном, одначе Державна Дума остаточно проєкт прийняла, не зважаючи на опозицію поляків і російських лівих партій, але його довший час не введено в життя. Тоді вибралася з Холмщини Підляшшя окрема делегація, у склад якої входив і Ол. Рочняк. На окремій авдієнції цар Микола II прийняв делегацію 17 грудня 1912 р. і невдовзі опісля справді створено холмську губернію. Цей факт лежав очевидно в українському національному інтересі.
Після першої світової війни і по повороті з евакуації розпочав Олександер Рочняк у нових уже і дуже невідрадних умовинах національну працю на Холмщині як видний діяч культурно-освітної організації "Рідна Хата" (польський уряд не згодився на назву "Просвіта") аж до її ліквідації в 1931 р. Зайнявся також і організацією української кооперації на Холмщині і був основником Українського Кооперативного Банку в Холмі, де був головою Надзірної Ради, що проіснував аж до 1939 р. і нині є одиноким українським кооперативним банком на Холмщині й Підляшші. Від Холмщини за Польщі увійшов Ол. Рочняк до Ради Ревізійного Союзy Українських Кооператив у Львові і до Надзорної Ради Центpoбaнкy у Львові, де заступав інтереси холмської кооперації. Весною і літом 1938 р. один з перших, разом з б. послом Семеном Любарським, підняв оборонну акцію у справі православних церков на Холмщині, з збирав відповідний матеріял і передав його послові д-рові Ст. Баранові для його акції на терені польського сойму і в пресі. Взагалі при кожній нагоді в часі нашого лихоліття стояв Ол. Рочняк у перших рядах наших борців за долю Холмщини.
За цю щиру оборону наших національних церковних інтересів не минула його та С. Любарського перед вибухом війни в 1939 р. Береза Картузька, звідки звільнив їх прихід німецької армії. Але Береза не зломила 73-літнього, тяжко тоді недужого старця і він по повороті до Замістя станув до відбудови нашого національного життя. Став першим головою Українського Допомогового Комітету в Замісті і разом з його наслідником, д-ром Романом Перфецьким, перевів організацію Заміщини і Томашівщини. Своєю діяльністю обняв і Холм. Як голова Надзірної Pади відновив і поширив діяльність Українбанку і став головою Н. Ради Союзу Українських Кооператив у Холмі, де проводить і досі. При організації церковного життя на Холмщині став членом Церковної Ради і Церковного Управління, що перевели організацію теперішньої холмсько-підляшської єпархії і зворот православним холмського собору та православних церков, між іншим у Замісті.
Для вшанування цієї праці заслуженого і визначного громадянського і церковного діяча в дні його 77-ліття громадянство Xолма влаштувало скромне свято 1 січня 1944 р. в Холмі. Вполудне о. протопресвітер Іван Левчук, у сослуженні соборних пpoтoієpeїв, відправив в соборі урочистого молебня і виголосив відповідну проповідь; на молебень явилося численню місцеве громадянство. Опісля, в домівці Союзу Українських Кооператив, вітав свого голову дир. В. Гуль у приявності урядовців і відпоручників місцевих установ та вручив йому письменну адресу. На закінчення відбувся спільний обід, а часі якого поодинокі громадяни склали привіт найстаршому віком діячеві Холмщини, бажаючи йому міцного здоров'я у дальшій його праці на народній ниві, якої він не кидає, не зважаючи на закінчених 77 літ життя.
Краківські вісті
02.03.1944