Коли Індія прокинеться

Свобода є цінністю, яка не піддається кількісній оцінці. Саме тому індійська черепаха могла б перемогти китайського зайця 

«Коли Китай прокинеться, світ затремтить», таким є пророцтво, яке приписують Наполеону I і наша епоха його, схоже, підтверджує. Але Індія також прокинулась, з темпом економічного росту порядку 8%, який цього року перевищить економічний ріст Китаю, що становить 6%. Проте світ не тремтить, тому що Індія є демократією, не загрожує своїм сусідам і не суперничає із Заходом, щоб розділити світ. А ще ми приділяємо мало уваги цьому ще одному азіатському велетню, бо звикли зводити його до старих міфів, переглянутих Боллівудом. Це велика помилка. Наприклад, хто повідомив цього місяця про два фундаментальні рішення консервативного уряду Нарендри Моді, прихильного до підприємств, які є явно технологічними, але могли би зробити революцію в індійській економіці? Внутрішній податковий режим Індії буде уніфіковано, і таким чином країна перестане бути ринком, поділеним між штатами, кожен з яких має свої особливі податки, і перетвориться на єдиний національний ринок 1 млрд. 300 млн. мешканців. Іншим фундаментальним рішенням є ліквідувати інфляцію, це – як і в США та Європі – є завданням Центрального банку і його нового керівника. Таким чином Індія стане привабливішою для інвесторів і творців нових підприємств, як індійських, так і закордонних. Індія також вселяє надію, тому що є демократичною, і будь-якій фундаментальній реформі, як-от реформі Нарендри Моді, передує тривале обговорення в пресі, серед громадськості і в парламенті; зміни є повільними, але незворотними,  і не залежать, як в Китаї, від мінливого і непередбачуваного настрою керівника держави.

Якщо порівнювати з Китаєм, індійський досвід схожий на єдиний і прямий шлях до економічного процвітання, на якому нічим не жертвують: ні демократією, ні цивілізацією. В історії розвитку мені здається, що Китай є зайцем, а Індія – черепахою. Китайські керівники спочатку знищили свої культурні і релігійні традиції, занапастили клас інтелектуалів і комерсантів і звели всіх до примітивного виміру «виробник – споживач». Виходячи з цієї табула раса, китайці збудували нову країну, добиваючись радше влади, ніж особистого добробуту. Що думають про це китайці? Ми не знаємо. З ними не радяться. А тих, хто піддає це сумніву, ув’язнюють. В суто економічних термінах китайська «модель» виглядає більш «ефективною», аніж індійський досвід, тому що купівельна спроможність в розрахунку на одного мешканця в Китаї становить 12 тис. дол., а в Індії 6 тис., при чому виходили вони з подібної економічної бази в 1960 р. Чи є ці статистичні дані оманливими? Можливо. Англо-бенгальський лауреат Нобелівської премії з економіки Амартія Сен цілком резонно вказує на те, що ці цифри не містять в собі цінності, які не піддаються кількісній оцінці, але є реальними, як-от право голосувати, вільна преса і свобода зберігати свою мову (гінді не витіснила місцеві мови, тоді як мандарин витіснив мови різних провінцій Китаю), релігії та традиції. Продовжуючи порівнювати ці дві країни – це є новомодною практикою, поширеною серед економістів, які вивчають економіку країн, що розвиваються, – я часто пересвідчувався, як і будь-який приїжджий, наскільки китаєць залишається абсолютно бідним, тоді як індієць, попри те, що є бідним, може розраховувати на допомогу своєї касти (каста пригноблює, але опікає), свого храму, свого депутата і мас-медіа.

Китайські керівники стверджують, що демократія, уповільнюючи рішення, шкодить економічному ростові. Може бути, але індійці у жодному разі не відмовляться ні від права голосувати, ні від своїх традицій. Я також думаю, що економічні помилки загальмували Індію більше, ніж демократія. До нещодавньої, у 2014 р., перемоги  Моді і його партії БДП, які міцно закріпилися при владі, в Індії від здобуття незалежності головну роль відігравала партія Індійський національний конгрес, яку очолював Джавахарлал Неру, а потім його наступники – Індіра, Раджив і Соня Ганді. Ця династія великих соціалістичних буржуа шукала свого натхнення в Радянському Союзі і зв’язала країні руки бюрократією, вороже налаштованою до приватного підприємництва. Впродовж 60 років заборонялося відкривати бодай найменшу крамничку без численних адміністративних дозволів – «ліцензій», – які збагачували чиновників і перешкоджали будь-якому життєвому імпульсові. З іншого боку, в Китаї комуністичні керівники після 1979 р. усвідомили, що економічний соціалізм не працює, і відкрили свою країну для глобалізації. Індійська лівиця пішла за їхній прикладом – неохоче і наполовину – лише після 1991 р. Як написав добрий хроніст своєї країни Гурчаран Дас, «індійці мали право збагачуватися лише вночі», коли бюрократи спали. Моді поклав край цьому «царству ліцензій», давши волю великій уяві індійських підприємців.

Відчутним доказом цієї індійської креативності є успіх індустрії програмного забезпечення в Банґалорі і Бомбеї; туди часто навідуються китайські місії, аби зрозуміти, чому індійські програмісти креативніші, ніж китайські. Їхні господарі пояснюють їм, що уява може розвиватися лише у вільному суспільстві, не під владою цензури, яку здійснює китайська Комуністична партія. І це підтверджує гіпотезу Амартії Сена про цінність свободи, яка не піддається кількісній оцінці. Саме тому індійська черепаха могла б перемогти китайського зайця.     

Guy Sorman
Cuando India despierte
ABC, 12/Sep/2016
Зреферувала Галина Грабовська