Бал шаленців у Давосі

Ґі Сорман

Кожного січня, вже 50 років, у Давосі, невеличкій базі зимових видів спорту у Швейцарії, відбувається дивний язичницький ритуал: Світовий форум. Світові можновладці, керівники держав і підприємці з'їжджаються туди на чотири дні, аби їх ображали і гудили войовничі екологісти і соціалісти. Ці активісти, що є представниками буцімто недержавних організацій, відіграють таку ж роль, яку мали блазні при дворах середньовічних правителів – блазень нагадував королеві, що якою б не була його влада, він завжди сидітиме на дупі. Цього року найшаленішими із шаленців були неодмінна свята Ґрета Тунберґ – ікона екологістів, і Оксфам – основна англійська гуманітарна асоціація, що вже сама є міжнародною силою. Свята Ґрета, яка знай невтомно повторює одну і ту саму мантру, вимагала від державних мужів і присутніх бізнесменів, аби вони негайно припинили викидати в атмосферу діоксид вуглецю – іншими словами, припинити будь-яку економічну діяльність заради збереження планети. Це наскільки глупо, що врешті-решт стає докучливим, однак публіка раз-у-раз цього вимагає – без сумніву, тому, що це не має наслідків.

Керівники Оксфам, які також є свого роду великими підприємцями, цього року оновили свій репертуар. Зазвичай вони протестують проти бідності у світі, не пропонуючи жодного рішення – за винятком, можливо, колективістського розподілу. Та позаяк бідність з року в рік відступає небаченими темпами, Оксфам змінив її критерії і переніс своє обурення з нужди на нерівність. Масова бідність? Коли було засновано Давоський форум, половина з п'яти мільярдів мешканців планети жила на менш ніж 1 дол. на день – то був показник, впроваджений тоді Світовим банком. Цього року з 7 мільярдів людей 6,5 млрд переступили однодоларовий поріг. Замість тішитися з цього успіху, Оксфам пропонує підняти межу бідності до 5 доларів – аби здавалося, що половина населення світу і далі живе в абсолютній бідності, тоді як ті з Давоса наїдаються досита і подорожують приватними літаками. Та оскільки Оксфам не може цілком заперечувати прогрес, його керівники стали встромляти нові палиці в колеса зростання: нерівність і становище жінок. Безсумнівним є те, що позаяк добробут зростає, зростає також кількість супербагатіїв, тож здається, що 1% населення світу володіє еквівалентом того, що є у власності решти 99%. Нові часи вимагають також лити сльози над долею жінок – що є законним і справедливим, але Оксфам вдає із себе співчутливого, підраховуючи час, що його жінки витрачають на приготування їжі і хатні справи. Якби цей час оплачувався, нерівність між статями ще більше впадала би у вічі. Це стара феміністська претензія, яку беруть до уваги економісти, обчислюючи багатство країн, яку дієвіше можна вирішити завдяки технічному прогресу та еволюції звичаїв, аніж за допомогою ламентацій у швейцарському шале. Перевірити всі ці цифри неможливо, але вони є переконливими і надійними, оскільки нерівність не зникне ніколи. Ми навіть повинні вважати, що деяка нерівність є необхідним двигуном для економічного зростання. Також законним є аналізувати той вид перерозподілу, який відновив би рівність, не руйнуючи підприємницької ініціативи. Але Оксфам говорить не про це: його роль – повчати і гостро шпетити можновладців, які з'їхалися туди, аби їх шпетили.

Одним словом, садомазохістські вправи, яким віддаються учасники Давоського форуму (візьміть до уваги, що деякі платять, аби взяти участь у форумі, а іншим платять за те, аби вони на ньому були присутніми), лишають осторонь найголовніше. А найголовнішим є не дебатувати про клімат і нерівності, а аналізувати економічний механізм, який за 50 років практично покінчив з масовою бідністю. Іншими словами, капіталізм і глобалізація забезпечують рішення для найстаріших людських клопотів: прохарчуватися, одягнутися, зігрітися і жити краще якомога довше. Тепер цей рецепт перевірено, його знають і визнають у всіх цивілізаціях і при всіх режимах. Замість збивати з правильного шляху в ім'я кращого, що є ворогом доброго, варто було б поставити перед собою питання (у Давосі чи деінде), як могли би використати в своїх інтересах цю механіку прогресу народи, які досі залишається на узбіччі, особливо в Африці. Давоський форум – це карнавал; і, звісно, це не час і не місце ставити перед собою серйозні питання.