Через міжнародну діяльність найбільших світових компаній стало важче окреслити масштаб ігрового майданчика
Іноді капіталізм потрібно рятувати від свавілля, гм, капіталістів. Підприємництво безборонно згортається у монополію, а інновації в погоню за рентним доходом. Нинішні безрозсудні «новатори» завтра засновують вигідні картелі. Капіталізм працює, коли хтось посилює конкуренцію; а успішні капіталісти не надто люблять конкуренцію.
Теодор Рузвельт зрозумів це, коли, перебуваючи на посту президента, застосував закон Шермана проти промислових титанів на рубежі ХХ ст. Відтоді антимонопольний закон – чи конкуренція – служив (подекуди ефективно, подекуди ні), щоб захистити інтерес споживачів і таким чином узаконити прибутки великого бізнесу. Президент США Рональд Рейган, який навряд чи був ліваком, керував розділенням компанії AT&T.
Технології і глобалізація змінили гру. Через міжнародну діяльність найбільших світових компаній стало важче окреслити масштаб ігрового майданчика. Глобалізація збільшила можливості для мінімізації податків, а податкова конкуренція між державами послабила політичну волю підтримувати конкуренцію в сфері торгівлі та економічної активності. Боязкі національні політики неохоче приймають виклик глобальних важковаговиків і їхніх армій добре озброєних лобістів. Так, вони б хотіли, аби ці компанії платили трохи більше податків, та не настільки, аби ті стали погрожувати, що перенесуть інвестиції та робочі місця деінде. Програють споживачі та менш привілейовані платники податків. Такою є ринкова економіка.
На перший план виходить Європейська комісія. Європейський комісар з питань конкуренції Маргрете Вестагер нещодавно опинилася в центрі уваги, зобов’язавши Apple сплатити ірландському уряду 13 млрд. євро податкової заборгованості. Якщо це здається велетенською цифрою, її потрібно оцінювати, беручи до уваги ймовірні 215 млрд. дол., що їх Apple тримає в офшорах поза межами досяжності податкових органів.
Після тривалого розслідування пані Вестагер дійшла висновку, що заплутана схема мінімізації податків ірландському урядові дає Apple перевагу, якої не мають інші компанії, і це ослаблює конкуренцію, порушуючи правила державної підтримки ЄУ. Компанія, сказала вона, сплачувала податкову ставку лише 0,005 %, хоча щодо цієї цифри Apple сперечається, а це є оспорюванням рішення єврокомісара.
Виробник iPhone є не єдиною компанією, що опинилась в полі зору комісії. Почалися розслідування щодо впливу на конкуренцію схем мінімізації податків таких компаній як Starbucks, Amazon і McDonald’s. Пані Вестагер очолює тризубу антимонопольну перевірку європейської діяльності Google, компанії, яка володіє колосальним домінуючим становищем на ринку і чиї податкові справи ретельно перевіряються в кількох державах, які є членами ЄУ.
Було б трохи применшенням сказати, що ці компанії розлючені через ці розслідування. Банкір Джон Пірпонт Морган вважав, що він може ставитися до Рузвельта, як до рівні. З таким самим праведним обуренням генеральний директор компанії Apple Тім Кук розкритикував рішення Європейської комісії як «політичну бридню». Нічого страшного, що Apple незаконно перераховує прибутки організаціям «без громадянства», які є недосяжними для будь-якого податкового органу. Пан Кук, схоже, вірить, що його компанія працює на вищому рівні, ніж той, що його займають прості політики і законодавці. Уряд повинен просто вступитися з дороги. На мою думку Apple робить стильні, ретельно продумані цифрові ґаджети, але це навряд чи надає їй особливий статус.
Компанія Google, як і Apple, завжди наполягала, що добросовісно виконує свої визначені законом податкові зобов’язання. Нема причин сумніватися у цих словах. От тільки в них пропущено зобов’язання бізнесу, які виходять за межі строгого дотримання діючого законодавства. Ринки процвітають у тих суспільствах, де з повагою ставляться до складнішого сплетіння умовностей і правил. Скажімо, закон може дозволяти Google мінімізувати свої податкові зобов’язання, спрямувавши британські продажі в ірландську дочірню компанію. Однак це не є вчинок доброго громадянина. І це спонукає до популістської відповіді. Запозиченої у Рузвельта: «Коли накопичене багатство вимагає того, що є несправедливим, його велетенську силу може здолати лиш ще більша сила нації в цілому».
Наразі політики перебувають на передовій лінії популістських виступів в багатих демократіях. Але за цими рухами лежить глибоке невдоволення громадян глобалізацією і поведінкою великого бізнесу. Незалежно від того, є це Дональд Трамп в США, Марін Ле Пен у Франції чи Беппе Ґрілло в Італії, кредо популістів є економічний націоналізм: система є шахрайською, тож зводьмо барикади супроти глобального капіталізму.
Громадськість сприймає це так, що на компанії, які пожинають плоди глобалізації, не поширюються правила, які застосовуються до усіх решта. Всі небезпеки глобалізації падають на простих громадян. Популісти використовують в своїх інтересах занепадаючу віру в ринок. Їхня панацея – чудодійне зілля – більший державний контроль.
Завжди будуть бізнес-лідери вірні традиціям баронів-розбійників, які думають, що те, чим вони займаються, є чимось винятковим, і що демократичні політики є, гм, «бриднею». Вони знаходять підтримку серед лібертаріанців і прихильників буквального розуміння вільного ринку, яві вважають, що єдиною функцією бізнесу є максимально збільшувати прибутки.
Рузвельт не був соціалістом. Його ідеєю було те, що капіталізм потребує легітимізації. Він процвітатиме тривалий час лише тоді, коли сприятиме добробуту громадян держави. Зараз це є такою ж правдою, якою було тоді. Занадто рано передавати мантію Рузвельта пані Вестагер. Та кожен, хто підтримує ліберальну ринкову економіку, яка зробила можливим успіх Apple, Google та їм подібних, повинен вітати її сміливі зусилля по відновленню балансу.
Philip Stephens
How to save capitalism from capitalists
The Financial Times, 15.09.2016
Зреферувала Галина Грабовська
23.09.2016