Полїтична ґеоґрафія прадавня. Батьком її можна вважати вже Геродота. Але аж найновійшого часу з'явились основи до хосенного заходу коло неї. Давня полїтична ґеоґрафія нагадувала дуже ту гербарну ботанїку та музейну зоольоґію, що відбирали предметам дослїду свого всяке житє. Вона роспливала ся з найсухішім і наймонотоннїщім вичислюваню полїтично-ґеоґрафічних фактів. Поступ міг зазначувати ся лише роширюванєм та поправлюванєм сего вичисленого матеріялу. Зміна настала тут аж з появи, 1897 р., "Полїтичної ґеоґрафії" Фрідріха Рацеля. Уперше прикладено в сїй працї до полїтичної ґеоґрафії зовсїм нову методу, яка дала такі гарні вислїди в царинї новітної бїольоґії: порівняно з собою найріжнороднїщі державні істоти найріжнїщих часів, у найрїжнїщих місцях землї і на найріжнїщих рівнях розвою та взято їх за істоти живі, що, як наші орґанїзми, появляють ся, ростуть і щезають.
Що-до царини свого дослїду, держави, то полїтична ґеоґрафія займаєть ся своїм дїлом попри цїлий ряд инших наук. Кожда з них стараєть ся найти в державі якусь головну суть, та дійти до її дефінїцїї, яка супроти цїльного фільозофічного понятя мусить бути неминуче односторонна. Із соціольоґічних точок погляду, здефінїював недавно Франц Оппенгаймер державу ось як: "Держава, се що до появи цїлком, а що до сути то на перших ступенях істнованя — майже зовсїм суспільний лад, накинений небідною ґрупою людий побідженій ґрупі людий, з одинокою метою — владнати панованє першої над остатною, та захистити проти внутрішних повстань і внїшних нападів. Панованє-ж не мало иншої наконечної мети, лиш економічне визисканє побіджених побідниками". (Oppenhiemer. Der Staat Ruten u. Loening, Франкфурт н. М.) — Ся дефінїція відповідає властиво лиш здобутним державам. Вона паде вже супроти суспільного ладу новітних культурних держав і ще менше узглядняє найпримітивнїйші державні форми, якi мають ще тепер деякі природні народи. До того не узгляднено зовсїм ролї землї в державі. Для дослїдженя ґеоґрафічної сути держави, полїтична ґеоґрафія потребує цїлого ряду помічних наук. Попри топоґрафічну ґeоґpaфію їй потрібно етноґрафії, історії культури та воєн народів; вона тягне свої висновки з антропольоґії, як і з науки права. Її ж закони засновують ся тим глибше, чим багатший матеріял, даваний їй сими помічними науками. Отже, коли при розглядинах держави дамо перед ґеоґрафічній точцї погляду, то побачимо, що до кождої держави, найпримітивнішої, як і найновітнішої культурної, все один і той самий факт: кусень землї з куснем людности, розселеної на нїй. Оба чинники, нарід і земля, однаково важні, і мусять бути розслїджені полїтичною ґеоґрафією способом однаковим. Особливо не треба за низько цїнити землю, бо вона грає в людській державі зовсїм иншу ролю, нїж у звірячій, як се буде показано далї.
Всї появи на нашій планетї є в русї. Навіть нїяка мов-би то лише відносно міцна, лише цїпка. Від потока ж річий держави залежні ще в глубшім розуміню, нїж цїпка земля. Рухливість же, змінність се головна прикмета всего житя, супокій — смерть. Ось чому вважає новітна полїтична ґеоґрафія держави питомими формами житя, і бачить головну хибу сталої ґеоґрафії в тім, що вoна розрізувала живучі державні тїла та приладжувала з них перекрої, що могли щось вартувати лиш моментально.
Біольоґи завели на понятє "живуча істота" вираз, означуючий докладнїйше рід житя — "орґанїзм". Бачать вони в нїм комплєкс ріжних орґанів з ріжними функціями, що проте всї справлені до спільної мети самовдержаня та містячого ся в нїм розплодку. Але ж що до ступеня орґанїзації, то в царстві живучого світа є дуже ріжні орґанїзми. Се часто похибка, що при слові орґанїзм усе зараз думаєть ся про найвисше з'орґанїзоване тїло звіряче й ростинне. Біольоґи, що можуть дослїджувати велике число орґанїзмів, далеко вільнїйші тут від односторонности, вільнїйші особливо від cоціольоґів, що знають лиш один орґанїзм людської держави. За поширеним понятєм біольогів про орґанїзм мусить іти й полїтичний ґеоґраф.
(Далї буде).
[Дїло, 09.09.1916]
09.09.1916