Тернопіль, 29. травня 1919 р.
Державна політика вимагає сталости. Правительство, що іі переводить, повинно узгляднювати все. Повинно мати плян не тільки на завтрашній день.
Засоби мусять випливати з цеі політики, а не опреділяти іі. Однак, коли б аналізувати політику правительства з часів приходу Директоріі до Киівa — вона носить на собі всі ознаки імпресіонізма. Як і всі державні міри, які завжди були мірами "ад гок".
Війна з большевиками проголошується, як необхідність сьогодняшнього дня. Переговори з Французами ведуться, як необхідність завтрашнього дня. Боротьба з Поляками проводиться, як необхідність позавтрашньго дня.
І т. п.
В боротьбі, що втягнула в свій вир всі народи світа, не зазначається місце Украіни. Подіі захоплюють іі в центр цеі боротьби й вона тоді починає шукати шляхів, кидатися від одноі коаліціі до другоі, не бажаючи прилучитися ні до Лєніна, ні до Вільсона, одкидаючи однаково начало комуністичне й начало буржуазно-демократичне. Во всьому світі тільки одна Украіна стояла ізольовано, не роспоряджаючи жадними силами для поборювання своєі своєрідноі невтральности.
Коли б Украіна роспоряджала сталим і сильним державним апаратом, дісціплінованою армією, витвореним публичним правом, державними традиціями, — вона й тоді мусіла капитулювати перед одним якимсь началом, бо між коаліціями організованого европейського капитала й стихійноі російськоі анархіі вистояти була б не годна.
Але украінська республіка після знищення гетьманщини зовсім не уявляла з себе державного тіла: були лише початки державности.
Потрібно було шукати негайно опертя, входити негайно в форватер одноі якоісь коаліціі.
Цього не було зроблено правительством п. Чеховського. Кабинет п. Остапенка правдиво взяв орієнтацію на Антанту, але йому стали на перешкоді переход держави украінськоі в вагони й всякі залаштункові неотповідальні впливи. Правительство п. Мартоса орієнтувалося на нову силу, повстанців,—проте ця сила є силою місцевого, а не міжнароднього значіння, й все однак не вирішувала питання: з ким йти?
Ця орієнтація являлась лише одним з засобів, але не могла стати державною цілю, державним пляном, здібним вирятувати українську націю.
Наслідки політики без керми, політики державного імпресіонізма, — спостерігаємо нині. Невелика купка людей на невеличкому шматку землі, оточена сильними ворогами.
Продовження такоі політики буде забиваннєм цвяхів в труну нашоі націі.
Ні полювання військових, ні створення отрядів ад гок, ні мобілізація урядовців — не можуть заступити тоі віри, яка згасла й того пляна, якого бракує.
Самі йти не можемо — ось прикрий, але об'єктивно вірний факт. І правительство мусить дати одповідь — з ким же далі йти? До якої коаліціі прилучатися?
І коли має бути знайдена одповідь на це кардинальне питання — повстає питання друге — вироблення єдиного пляну оборони й координаціі всіх творчих сил.
Необхідно глянути правді в очи, необхідно поставити точки над "і", й сказати: "Чисте діло — вимагає чистих рук"...
Необхідно знайти державноі мудрости для того, щоб ухвалити державне рішення.
Такі задання стоять перед правительством, — і таке рішення воно мусить дати. Громадська опінія на нього чекає...
Пройшла доба гасол, шукання, імпресіонізма... В нинішню тяжку годину необхідно твердо тримати керму, бо инакше хвилі поглонуть побитий державний корабель, а вмісті з ним і тих неповинних мандрівників, які довірилися своім керманичам.
Кожний день без одповіді — не тільки загублений, але й проклятий день, бо він несе розчарування, зневірря, розпуку й викликає загальну деморалізацію.
Там десь, в сальонах, вирішується доля націі, вирішується однобічно — й ми не можемо не висловити побоювання, що й рішення буде однобічним, якому бракуватиме волі цілоі націі, всіх іі громадських груп. Воно не зможе викликати загального ентузіязму, в якому лише й може зрости сила націі.
І знову попливемо без керми, чекаючи на останній удар, який розвіє остаточно наші мріі, роскидає всіх і замкне безславну сторінку нашоі історіі.
[Українські вісти, 29.05.1919]
29.05.1919