Ще більше контроверсійну постать, аніж Джордж Сорос, годі знайти у світі капіталу. Він — видатний спекулянт і славетний меценат. Шана до нього органічно переплітається зі зневагою, любов — з ненавистю.
Джордж Сорос справді має велику владу, яка ґрунтується не тільки на його капіталі та вмінні вкладати його у вигідні підприємства, а й на тому, що багато людей, зокрема тих-таки інвесторів, зачаровано його слухають. Дослухаються до нього навіть у німецькій фінансовій метрополії Франкфурті-на-Майні, де він виступав цього тижня. Чоловік повчав європейців, і передовсім німців, як вони мали б давати собі раду з єдиною європейською валютою. «Або ви створите, крім валютної, ще й трансферну унію, або, німці, тікайте геть від євро», — радив американець мадярського походження.
Зрештою, такою порадою він навряд чи здивував франкфуртських фінансистів. Схожі рекомендації не раз лунали з іншого боку Атлантики. Напевно, в такий спосіб американські фінансові спритники намагаються зробити враження на своїх європейських колеґ. Але пан Сорос — це щось цілком інше, його голос звучить незрівнянно потужніше. Адже навіть те, що Європа таки зважилася на експеримент з єдиною валютою, — багато в чому і його заслуга.
Аж до 90-х років минулого століття і в політиці, і в фінансовій науці приймалося за незаперечну істину, що напівтвердий зв'язок валютних курсів є найефективнішим з-поміж усіх механізмів курсового обміну. Припускалося, що це золота середина між гнучкими (а отже, часом дико нестійкими) обмінними курсами, з одного боку, і нерухомо закріпленим курсом, як приміром у валютній унії, — з іншого.
І тоді, як у відомому анекдоті, прийшов Джордж Сорос й усе спаскудив. 1992 року він підірвав досі стійкий курс фунта стерлінґів через масоване використання так званих «коротких продажів» (short selling). Тобто продажів фінансових інструментів, якими продавець не володіє на момент продажу.
П’ятьма роками пізніше він здійснив схожий фінансовий фокус вже на ринках Азії. Соросівські масштабні спекуляції спровокували 1997 року знамениту азійську кризу. «Азійські тигри», чиї валюти були напівжорстко прив’язані до долара, ще довго зализували свої рани.
Сьогодні спекуляції на кшталт тих, які здійснив Джордж Сорос, нікому не завдадуть шкоди. Щобільше, треба визнати, що не Сорос у двох згаданих випадках спричинив фінансовий дисбаланс. Він просто ретельно вивчив дисбаланс, що вже існував, й ефективно, з вигодою для себе його використав.
Можна навіть припустити, що без Соросової витівки ґлобальний фінансовий дисбаланс тільки б поглиблювався. А це в остаточному підсумку призвело б до такого вибуху, на тлі якого ґлобальна фінансова криза 2008 року видалася б нам дитячими забавками. І це один бік медалі.
Інший бік — урок, який політика й економічна наука взяли з тих подій. Золота середина, яка полягала в напівжорсткому курсі, відтак вийшла з моди. І сталося це тому, що страх політиків перед такими людьми, як Сорос, набагато перевищував їхню віру у власні сили. От і стали всі користуватися або вільними курсами зі всіма їхніми проблемами, або корсетами жорстких курсів, і за яскравий приклад цьоого може правити та ж таки валютна унія.
Вже кілька років поспіль ми детально спостерігаємо за тим, до яких наслідків можуть призвести ці жорсткі корсети. Намагаємося зрозуміти, наскільки вони ефективні у протистоянні з викликами сучасності. Європейці хоч-не-хоч, а мусять собі давати з ними раду. І в такому разі, мабуть, не варто всю мудрість почерпати з рекомендацій людини, яка чи не найкраще у світі навчилася витягати прибуток з фінансових негараздів. Бо можна стверджувати напевно: щойно почнуться провали в загальній архітектурі спільної європейської валюти, як ми побачимо широко розкриту кишеню хитрого«мадяра» з Америки.
11.04.2013