Через величезну кількість прикладних і допоміжних програм втрата інтересу до технологій з віком стає важливим етапом в нашому житті
Олімпійські ігри – це не лише зближення країн, прославляння спортивної майстерності і перегляд телебачення в офісі, коли це не заважає професійним обов’язкам. Це ще й відчуття, що ти недолугий і старий у порівнянні зі спортсменами. «Я крекчу просто встаючи з крісла», – влучно зауважив коментатор на онлайн-форумі Reddit, коли побачив акробатичну стрибкову комбінацію 22-річного гімнаста. «Це наче «nerrrghh», яке закінчується глибоким зітханням. Мені 32 роки. Я ненавиджу молодь». Олімпійський дух тепер є таким.
Перед тим як почалися ігри в Ріо, я вже була заглиблена в думки про ознаки мого власного зрілого віку, які нещодавно з’явилися. Друг, на чиє весілля я ходила, тепер розлучений, у колі моїх друзів це перший випадок. У свої 35 я з тугою дивлюся на категорію 25-34 років в анкетах, перед тим як поставити галочку в клітинці, яка помістить мене серед сорокарічних. Я вже й так думаю, що ходити на закупи в супермаркет в суботу ввечері – це чудовий спосіб провести час, а дискусія про пенсійне планування так само веселить мій слух, як слово «гуляти» занедбаного спрінгер-спанієля, який зненацька його почув.
І все це є таким самим невідворотнім, як і те, що американець Майкл Фелпс робить плавання радше нудним, здобуваючи купу медалей. Знову і знову.
Утім, найбільше мене заскочила регресія в питанні технологічних навичок. Програмно-технічні засоби, які раніше я користала з ентузіазмом, стали мене дратувати. Я лишаю без уваги нові прикладні програми. І йдеться не лише про те, що я не завантажила Pokémon Go, позбавивши себе таким чином насолоди натикатися на ліхтарі при намаганні впіймати Пікачу (кваплюсь додати, що це єдиний персонаж, ім’я якого я знаю).
Отож я починаю підозрювати, що, як дитина, яка рахує свої роки по мітках на стіні, які позначають її ріст, я все частіше рахуватиму свої по кількості соціальних мереж, яких я не розумію. Вже кілька років тому дівчина, наставником якої я була, намагалася розповісти мені про веб-сайт “ask.fm”. Це пояснення була таким самим важким для мене, як, підозрюю, мої пояснення систем рівнянь для неї. Я й досі не цілком його розумію. Нещодавно мої невмілі спроби зрозуміти і використовувати Snapchat закінчилися повним сум’яттям. Я не змогла навіть розібратися, як додати свої контакти, і це при тому, що майже 50 мільйонів осіб дивилися Олімпійські ігри за допомогою цієї програми. (До речі, в США ця прикладна програма охоплює 41% тієї групи 18-34-річних, яка спричиняє мою екзистенційну кризу).
Ця нещодавно виявлена технологічна бездарність є особливо неприємною для того, хто, як правило, забезпечує неформальну технічну підтримку офісу. У вас проблеми з електронними таблицями? Вам потрібно підключити комп’ютер до друкарки? Ви хочете знати, як найкраще ввести скріншоти в свої презентації? Тоді є всі шанси, що ви надіслали мені електронного листа.
Проте останні чотири місяці такий лист надходив на єдиний монітор на моєму столі. Колись я думала, що мати шість моніторів – як брокер в банку – це щось найкрутіше. Тепер другий монітор стоїть без використання збоку. Я навіть повернулася до виписаного на папері переліку нагальних справ, який колись був повністю он-лайн. «У вашому віці я зазвичай використовувала TweetDeck!» – хочеться мені кричати користувачам Snapchat, які постійно позують для своїх селфі. Тому що тоді б вони усвідомили, що колись, я була такою самою, як вони. Правда?
Я друкую сліпим методом, наче була народжена робити це, замість того, аби довбати клавіатуру, наче я зла чи підозрюю, що вона підсуне мені не ту літеру, якщо я не спускатиму з неї ока. Мені вже навіть не хочеться бути першопрохідцем. У молодші роки я здійснювала бета-тестування найсучасніших комп’ютерних систем, немов від цього залежало моє добре ім'я користувача в найновішій інтернет-службі. Тому що залежало. Але тепер я думаю, що це забавка для молодих, беручи до уваги енергію, яка потрібна для того, аби отримати невеличку реальну додаткову віддачу.
Єдиною втіхою, яка мені залишається, є мої думки і мрії про наступну стадію технологічної регресії: стратегічне, виправдане забуття. Молодша від мене на кілька років подруга, яка є амбіційним консультантом, вже випередила мене у цьому. Вона дивним чином «забула», як писати слайди. Аналогічно мені пригадується з мого минулого життя у фінансових службах добряча кількість тямущих виконавчих директорів, які не могли «розібратися» в електронних таблицях. Таким чином підлеглі почувалися потрібними і ефективними, поки їхні керівники витрачали час на інші, важливіші речі. До речі, хто знає, коли показуватимуть фінал жіночих стрибків в довжину?
Lisa Pollack
Ageing out of the 25-34 bracket, one app at a time
The Financial Times, 16.08.2016
Зреферувала Галина Грабовська
30.08.2016