Великий цей Громадянин уродився в містечку Бузьку н/Бугом у старій священичій сім'ї.
Д-р Євген Петрушевич закінчив українську Академічну гімназію у Львові і правничий факультет Львівського університету, де й осягнув ступінь доктора прав. Вже як студент університету займався національними справами і був головою тодішнього студентського т-ва "Академічне Братство" у Львові. У 1896 р. відкрив він адвокатську канцелярію у Львові, яку в рік опісля переніс до Сокаля, де почав властиву організаційну діяльність між народом. Був ініціятором та основником багатьох освітних, культурних і господарських товариств.
У 1905 р. переніс свою адвокатську канцелярію в Сколе, де продовжував громадянську діяльність. Тієї діяльности не забув Йому давніший округ Сокаль-Броди і в 1907 р. вибрав Його послом до австрійського парляменту, де він став заступником голови Українського Парляментського Клюбу.
Мандат до сойму задержав аж до розв'язання останнього Галицького сойму в 1914 році, а мандат до парляменту виконував аж до розпаду Австрії. У 1917 р. вибрано Його головою Української Парляментарної Репрезентації у Відні.
Дня 18. X. 1918 р. українські Установчі Збори у Львові вибрали Його першим президентом Української Національної Ради, а це становище було ідентичне зі становищем Президента Західно-Україської Народної Республіки.
Дня 9 червня 1919 р. в Заліщиках, в часі першого травневого відвороту Української Галицької Армії за Збруч, проголосила Президія Української Національної Ради ЗУНР, Державний Секретаріят ЗУНР д-ра Євгена Петрушевича Уповноваженим Диктатором ЗУНР.
Після другого відвороту Української Галицької Армії, переходить д-р Євген Петрушевич за Збруч і враз з уповноваженими державними секретарями осідає в Кам'янці Подільськім. Тут увійшов він у постійні взаємини з Директорією УНР, якої Покійний був членом і з її головою отам. С. Петлюрою, та в ім'я злуки з Великою Україною рішається під впливом останнього підняти спільний похід на Київ, що спровадив у своїх наслідках кінець воєнних операцій Української Армії.
Дня 16 листопада 1919 р. виїздить до Відня, де в липні 1920 р. організує новий уряд ЗУНР з д-ром Костем Левицьким вдруге на чолі, що веде справи ЗУНР аж до 15 березня 1923 р. Тоді грабіжницькі держави Антанти відомою постановою своєї Ради Амбасадорів в Парижі прилучили Галичину до Польщі.
Після цього акту осередок українського життя перенісся до краю, а центр галицької еміграції під натиском Польщі — до Берліна, звідки Покійний продовжав акцію за визволення нашої країни.
У календарі-альманаху на 1941 р., виданому в Кракові, читаємо таку характеристику цього Великого Громадянина сприводу його смерти: "Д-р Євген Петрушевич — це людина репрезентативна, надзвичайно у своїх поглядах простолінійна та у своїх постановах послідовна, при тому однаково криштально чесна й особисто безкорисна так, що ті прикмети висунули Його у перший ряд українських парляментаристів в останніх роках австро-угорської монархії. Це той, що 30 травня 1917 р. склав в австрійському парляменті правно-державну деклярацію в імені західно-українських земель, домагаючись реактивувати історичну Галицько-Волинську Державу та гостро застерігаючись проти прилучення цих земель до Польщі. "Колишнє Галицько-Волинське королівство — говорив Покійний — не може бути злучене з польськими землями й тому всяку спробу в тому напрямі український нарід буде вважати за акт насилля над принципом самовизначення народів".
Світляну постать пок. Президента схарактеризував відомий католицький публіцист, покійний Д-р Осип Назарук в "Українському Стрільці" так: "Д-р Євген Петрушевич це європеєць в кожному своєму ділі. Він ніколи не шукав для себе популярности, мимо того, а може якраз тому, мав загальне поважання усіх, що колинебудь мали з ним до діла, — як українців так чужинців. Головна черта його характеру: чистота. Він має чисті руки і чисту минувшину. Ота його чистота така велика, що навіть у нас, де так легко люблять обкидати підозрінням і клеветою, його не обкидав ще ніхто, хоч від 30 років стоїть у вирі нашого політичного життя"...
Українське населення Галичини під большевиками не знало про смерть свого Великого Громадянина, і тому щойно в перші роковини Його смерті доводиться йому пом'янути його "незлим, тихим словом". Обов'язком теперішнього покоління є спровадити свого першого Президента на рідну землю, за якої визволення боровся до останньої хвилини свого життя.
[Львівські вісті]
29.08.1941