Львів, 23 серпня 1916.
В часах, коли тисячі українських селянських родин, кинувши тяжко призбиране майно, мандрують з околиць боєвої лїнїї на поневільне виселенє в чужі землї і коли над хатами й полями селянськими нависла хмара руїни і наїзду, в таких страшних часах чи можна говорити про добру, красшу нїж перед війною будучність українського хлїборобського стану? Думаємо, що не тільки можна, а що є навіть обовязком тямучого громадянина крізь темну поверхню житєвих явищ глянути в суть полїтичного, суспільного й економічного процесу, який — переважно для ока незримо — відбуваєть ся на нашій землї, тай видобути з-під поверхнї ті елєменти нашого істнованя, які є творчі і додатні, які нетільки хвилево піднімають духа, а й на будуче дають певну запоруку успішного розвитку.
Лїтати високо над згарищами й людьми і голосити безнадїйність і розпуку — річ найлекша в світї. Найлекша і тим більш безодвічальна, що в очах некритичного глядача, невишколеного нї історичними, нї суспільними, нї економічними студїями, кождий громадянський песимізм, хочби який поверховний, швидко окутуєть ся ризами якогось траґічного патріотизму. А легке таке "чорновидїнє" тому, що вистане глянути поверха тих безперечно сумних явищ, які кождий день нам приносить, щоб знайти буцїм-то незбиті докази на потвердженє своїх похоронних проповідий. Такою "методою" без великого труду можна дійти до самовбийчого суспільно-полїтичного світогляду: є, мовляв, уже так зле, що кожда зміна, яка б вона не була, означати-ме полїпшенє положеня. Коротко кажучи словами Франкового песиміста: Не тратьте, куме, сили — спускайте ся на дно!
Не сховзнеть ся на таку похилу площу творчий полїтик; не піде на неї людина справдї освічена в области дослїдів над житєм і розвитком людських суспільностий.
Про посїв песимізму на нашім національно-полїтичнім полї ще прийде час поговорити; тепер вже воно неможливе. А замість вдаватись в розгляд деяких чорних пророцтв про будучу економічну долю нашого хлїборобського стану, підстави нашого народу, звернемо нинї коротко увагу на ті розвоєві стремлїня економічного житя, які можуть стати підкладом підєму українського хлїборобства по війнї.
Основують ся ті стремлїня на двох безперечних економічних фактах: що вартість гроша дуже низько впала і що вартість хлїборобських витворів дуже високо зросла. З фактів сих пливуть важні висновки також для українського селянства.
Внутрішна вартість усїх без виїмку світових валют в часї сеї війни впала і нема надїї, щоб вона по війнї коли небудь ще підняла ся на давну висоту. Стокгольмський професор економії Ґустав Кассель у виданій недавно книжцї про економічне положенє Нїмеччини обчисляє, що до марта с. р. внутрішна вартість гроший впала в Анґлїї звиш 1 1/3 кратно, в Нїмеччинї звиш 2 кратно, в Росії звиш 2½ кратно. Навіть долярова валюта впала 1½ кратно. Обчисленя сї зроблені на підставі виказів пересїчних місячних цїн найважнїйших родів товарів, котрі є підставою вартости гроша, як знаряду виміни. Що означають ті втрати валют для господарського житя країв?
Означають вони переворот усїх відносин маєткових в користь задовжених властителїв земельних посїлостий, а тимсамим на шкоду нетільки властивих капіталїстів, а й всїх властителів щадничих книжок, рент і т. п., тай осіб, котрі жиють із платень.
Який з сього наслїдок для задовженої селянської власности? Такий, що дїйсний тягар довгу і відсотків знизив ся в тих самих розмірах, як знизила ся вартість гроша — значить, коли довг виносив перед війною прим. 100, то тепер і по війнї тягар його вдвоє чи втроє низший.
Надїї на поворот до передвоєнної вартости гроша немає. Якби навіть була теоретична можність державними мірами вплинути на такий поворот, то ледво, чи знайдеть ся в котрійсь державі мінїстер скарбу, який хотївби брати на свої плечі наслїдки такого кроку. Адже дїйсний тягар річної ренти в квотї 1 мілїона мусить подвоїти ся, коли подвоїть ся вартість гроша, в якім рента номінально обчислена!
Обставина ся має для нашої задовженої і передовженої селянської власности надзвичайно важне, може епохальне значінє. Війна приносить також українському хлїборобству таку радикальну полекшу гіпотечних тягарів, таку "сейзахтею", про яку перед війною не могли мріяти ті, котрі журили ся питанями віддовженя селянської посїлости.
Сей переворот, коли його доцїльно й розумно зуміємо використати, повинен стати угольним каменем під красшу будучніть українського хлїборобства і цїлої української хлїборобської суспільности. А представить ся він нам у ще більших розмірах, коли возьмемо на увагу другий рівночасний факт: що вартість рільничих продуктів, а за сим також і рілї самої і працї коло неї, наслїдком непродуктивної, набувалих розмірів консумції зросла дуже високо — високо не тільки в порівнаню до занепаду вартости гроша, а й абсолютно, сама в собі.
Доси завсїди в історії бувало, що пересуваня в економічній силї спричинюють також пересуванє значіня полїтичного і національного в користь скріпленого чинника. Нема причини сумнїватись, що сей закон суспільного житя буде мати приміненє також сим разом — в користь хлїборобських суспільностий.
[Дїло]
24.08.1916