Володимир Волинський, 15. серпня.
Не перший раз вибирав ся я на села в володимирськім окрузї, але такої смішної подїї ще не пережив, як та, що ось опишу. Смішна ся пригода, але й важна, бо зміцнила моє переконанє про довірє місцевого українського населеня до нашої армії, і думаю, дасть таке понятє й читачам.
До села Н. заїхав я з четарем. Там мусїв з ним попращати ся. Він поїхав дальше, а я пішов в село. Сонце хилило ся до заходу. В селї Н., як і в кождім тутешнім селї, є війт або староста з кількома своїми помічниками десятниками. Хиба, що в якім селї остало лиш кілька людий, тодї такої власти там нема.
В згаданому селї був старенький війт і мешкав туй при входї до села. Та я зайшов аж на другий конець села, бо по дорозї не стрічав нїяких людий (тому що всї були в поли) і не міг довідати ся, де мешкає війт. Я мусїв до нього зайти, щоби оголосити ся, бо инакше не дістав би нїде в селї нічлїгу. Я вже раз на такім попік ся в Полїсю. Там замкнув передімною хозяїн хату і казав, що аж тодї прийме мене на ніч, як дістане на се позволенє від жандармерії. Жандармерія була віддалена від того хутора на милю. Був пізний вечір, тому я мусїв ночувати в недалекій пустцї-хатинї.
На другому кінцї села Н. стрінув я кількох людий. (Додам, що револьвер разом з поясом мав я під блюзою). З людьми зачав розмову. Вони бачили мене перший раз. Я пізнав зараз, що видаю ся їм підозрілим. Пішов до війта, не кажучи людям нїчого.
Як всї тутешні війти, так і сей війт не вмів читати моїх документів, писаних по нїмецьки. Я виясняв йому довго, хто я такий. Вкінци він вийшов незамітно з хати.
Я скоро вийшов і собі. Стрінув першого лїпшого господаря і пішов до нього. Розповів йому, що був у війта тай росказав, хто я такий. Незадовго ляг спати. Не міг якось заснути. По якімсь часї я почув, як мій господар встав, зібрав ся і вийшов на двір. Довго не вертав він, і я заснув. Через сон учув я якийсь тупіт. Відрухово глянув у вікно і побачив на дворі освітлені місяцем постатї кількох селян, між ними й жандарма. В хатї сказав жандарм мойому господареви, що ввійшов разом з ним, щоб збудив мене. Тодї я нїби прокинув ся і подав жандармови мої документи. Жандарм прочитав їх і скоро відійшов. За той час мій господар ляг, і я трохи недобрий — неслушно — заснув.
Раненько пішов я до війта в сусїднім селї, віддалекім від Н. на 2 версти. Той війт був уже знакомий зі мною. Як я сказав, що йду з Н., запитав він, чи не чув я там яких новин. Я очевидно нїяких новин не міг йому розповісти. Тодї він зачав виявляти своє невдоволенє ізза того, що я не зловив сеї ночі російського полоненого-утїкача в селї Н., а навіть не чув про се нї чого. А він хоч далеко, а знає про все як найточнїйше. І зачав оповідати: Сеї ночі прибігли до нього два господарі з села Н. і просили, щоб дав їм двох людий до помочи, бо хотять зловити полоненого, котрий спить у якійсь хатї в Н. А надійшов той полонений до села вчера вечером, легко одягнений, в австрійськім мундурі, без зброї, говорив зовсїм так, як говорять в Полтавщинї. Війт сказав їм, що прецїнь їх двох може зловити одного, не треба аж чотирох. На те відповіли ті люди, що мають вже чотирох помічників і вони будуть іти з одного боку села, а сї з другого і так зловлять сього утїкача з австрійського полону. Він дуже жвавий і, кажуть, має якусь збрую при собі. Війт дав їм двох людий. Тодї три з них пішли до села Н., а четвертий побіг по жандарма. Війт чув, як незадовго потім йшов жандарм попри його хату до Н. Я попросив війта, щоб закликав чоловіка, що був там, де того полоненого ловили. Як лиш прийшов той чоловік до хати, то був з початку трохи змішаний. Війт запитав його, чи зловили того "плїнника". Тодї чоловік вказав на мене, засміяв ся і з сміхом оповідав:
"Ми стояли доокола хати і стерегли, щоб ви не втїкли, заки прийде жандарм. І як жандарм прийшов, ми ще дальше стерегли, бо ви могли й попри його легко втекти. Як ви показали жандармови свої папери, він оглянув їx і вийшов, тодї ми також розійшли ся. Ми мали велику охоту вас обіймити, але як се побачили, не мали вже права. Але заки до того дійшло, то ми всї уважали вас за російського полоненого. Російські полонені утїкають часто з австрійського полону, перебирають ся часто в мундур австрійського вояка, ходять по селах і рабують".
Я похвалив потім людий з села Н. і був радий їх вірности для держави, від котрої надїють ся свободи.
[Дїло]
23.08.1916