Користачи з ласкавого дозволу редактора "Часописи Правничої", перепечатуємо з неї для Читателїв "Дѣла" першу, яка доси появила ся, ширшу житєпись бл. п. Олександра Огоновского, в котрій начеркнена теплою рукою дїяльність незабутного покійника яко писателя, яко дїятеля на поли народнім і яко професора.
***
Найпевнїйша річ, — пише "Часопись Правнича" — що дуже велику а навіть невіджаловану страту потерпів нарід рускій через смерть бл. п. Олександра Огоновского. Смерть сего мужа належить до найбільших страт, які в теперішній добі нашого відродженя народного ми дізнали. Доводять сего численнїйші, як звичайно, обяви смутку народного; довели сего величаві похорони, якими Русь галицка почтила незрівнаного покійника. А хоч в часописях політичних і наукових вже много подано згадок про житє і дїяльність бл. п. Олександра Огоновского, то все-ж таки уважаємо нашим святим обовязком, — умістити поважну згадку і в нашій часописи, а то не тілько для науки поколїня молодшого, але також из великого пієтизму для першого основателя нашої часописи, — бо ж він був одним з найперших, що покликав єї до житя і піддержував єї своїми працями науковими.
Бл. п. Олександер Огоновскій уродив ся дня 17 марта 1848 р. в місточку Букачівцях з вітця Михайла і матери Катерини з Шараневичів.
Вік немовлячій провів бл. п. Олександер в своїм родиннім місци, а вже в віцї дитинячім бачимо єго в Чагрові, селї положенім недалеко Букачовець, куди отець переселив ся на сталий прихід. Анї одна анї друга місцевість не визначують ся з природи нїчим таким, що могло би вплинути незвичайно на молоденького Олександра, бо і Букачівцї і Чагрів лежать в глухім кутї, де нема нї води нї лїса, загалом околиця ся без красоти. Но чого відмовила природа, тото дало житє родинне, все то, що при тогдїшних обставинах дати могло, то єсть старанне і характерне вихованє, сполучене з всесторонним і благородним образованєм. Передовсїм трохи і суворий отець, яко правдивий і під кождим зглядом честний священик, дбав про реліґійну підставу і моральні засади. Бл. п. Олександер, хоч в бурливих обставинах наших часів бували стократні нагоди, котрі приманювали до себе, не збочив анї на хвилину з дороги честноти через цїле 42 лїтне житє, як се заявив прилюдно Всесв. о. д-р Іосиф Левицкій в своїй проповіди нагробній.
До Бережан відвезено Олександра доперва до ІV-ої кляси шкіл народних. Першій провід в науках давав всїм своїм дїтям сам запопадливий отець, бо за-для тїсних обставин матеріяльних не розпоряджав такими средствами, щоби ними міг був образувати свої дїти так, як того сердечно бажав, — но мимо всего дав цїлій численній родинї таке образованє, на яке тілько спомогтись міг, ба дав навіть більше, як міг, коли тілько видних і значних мужів виховав. В Бережанах покінчив Олександер разом з своїми братами всї тогдїшні школи тамошні.
З Бережанами вяжуть ся самі найкрасші згадки віку молодечого бл. п. Олександра Огоновского.
Жива натура єго буяла посеред красної тамошної природи та ублагороднялась посеред окруженя честних тамошних людей. А хоч не було жадної студентскої виправи, в котрій би Олександер не то не брав живої участи, але й не проводив, то все те не перепиняло єму бути першим в науцї між своїми товаришами. Єго знамениті поступи в науцї знайшли признанє в світї ширшім, бо виключно за сі заслуги відзначено Олександра стіпендією 157 зр. 50 кр. річно, без найменшої протекції, а тілько за знамениту науку і за благородні обичаї.
В Бережанах знайшов Олександер також своє палядіюм, котре опісля берегло єго в цїлій дорозї єго тяжкого житя, бо ще в V-ій ґімн. клясї познакомив ся він случайно з молодесенькою панночкою, що їй було так само на имя, як єму. Але найблагороднїйшому сему чутю душі молодечої, не дав він занадто розбуятись, бо тілько дрібнесенька квіточка братка спільного сталась сталась по укінченю студій ґімназіяльних нїмою порукою того запевненя вічної любови. Між-тим-плили лїта за лїтами, але житє школярске розвивалось в Бережанах не як би за горами. Надійшли роки 1860-ті. І сюда зайшла вість про кобзаря україньского, а зайшла она через Тернопіль, де саме тогдї ходив до школи Олександер Барвіньскій, теперішний наш посол до ради державної, а котрий в своїм містї став провідником молодежи посеред того руху, що викликав нове житє.
Між молодежію бережаньскою обняв провід того руху чисто національного, щирого і пориваючого, як взагалї всего, що походить з глубини благородної душі молодечої, бл. п. Олександер разом з своїм товаришем шкільним бл. п. Евгеном Желехівским. Була в Бережанах — а може ще й єсть — на Адамівцї ген далеко за містом, по лївій руцї йдучи гостинцем в напрямі до Підгаєць, невеличка хатина, в котрій мешкав оден з тогдїшних ґімназіястів, от як то звичайно тиняють ся десь по-дальше від міста по дешевих станціях, — коло тої хати стояла шопа, в тій шопі відбувались сходини молоденької "громади". Ту загрівались адепти нового руху національного щирим словом та горячими деклямаціями до науки, до житя. Молоденькій, буйний Олександер верховодив міжї цїлою громадкою, що вже тогдї узнавала єго висшість над собою, бо умів він єї переконувати щирими из глубини груди, молодечими бесїдами, умів поривати своїми гарно і з горячим чутєм виголошуваними деклямаціями; між тими найлюбійшою для него була "Калина", ачей-же єго власної композиції. Мабуть в тім стишку приходило більше як раз имя "Лєна", т. є. чутливе "Олександра". Напевно до тих часів, бо яко студент VIII-ої кляси написав Олександер також драму "Маруся Богуславка", котрої героїнею очевидно був не хто иншій, як саме що-ино згадана "Лєна". Було і більше таких творів, але з малими виїмками всї они яко молодечі проби скінчили коротеньке своє житє передчасне "всесожженієм". В р. 1866 зложив бл. п. Олександер испит дозрілости з відзначенєм, а відпочавши відтак через ферії, удав ся до Львова і ту записав ся на видїл правничій. Но позаяк семья Огоновских вже мабуть з роду чула наклін до професорского званя, тому-ж то вже на правах Олександер постановив собі непохитно — стати професором, але професором університету. А щоби своєї мети добитись тим певнїйше, загадав прикрасити свою буйну голову подвійним біретом докторским. І тому то вже на самім вступі в пороги університетскі постановив побіч на колєгії правничі ходити також на виклади видїлу фільософічного; отже вже яко студент університету працював за двох, без огляду на те, що така здвоєна праця вимагає величезного посвяченя та нищить здоровьє.
У Львові застав бл. п. Олександер молоду громадку народовцїв, що заснована в 1860-их роках бл. п. Климковичем, Заревичем, Вол. Шашкевичем, Корнилом Сушкевичем і иншими, тепер скріпилась новими силами таких горячих душ, як між иншими бл. п. Володимир Навроцкій і Волод. Ганкевич, а троха пізнїйше Волод. Барвіньскій. Оба товариші з шкільних лавок: бл. п. Евген Желехівскій і Олександер Огоновскій були дуже цїнним набутком для сеї рухливої громади. Бл. п. Олександер добув собі від разу значіня і любов в молодій громадї. Она містилась тогдї саме там, де нинї "Зоря", — там ми сходили ся, там працювали спільно, там загрівались до дальшого житя народного. Бл. п. Олександер по при житє громадске анї на хвилю не спускав з ока свої властивої задачі, бо ходив дуже пильно на виклади правничі і фільософічні, і вже на 3-ім роцї прав складав риґорози фільософічні. Зараз по скінченю прав став доктором прав в роцї 1871, хоч побіч того вже від року 1870-го був занятий яко кандидат в адвокатскій канцелярії д-ра Іосифа Малиновского. Вже з тих всесторонних занять можемо вносити, як оборотним і як дїяльним був наш Олександер, но мимо всякої оборотности треба ту ще чогось більше, аби могти довершити великих студій в так короткім часї, — ту треба і вродженого таланту і зелїзної волї; се ті дві поважні прикмети, якими Олександер визначав ся уже в молодечім віцї. Побіч них укладали ся і всякі инші гарні прикмети — житя товариского і горожаньского.
Бл. п. Олександер полюбив званє учительске, до чого причинив ся і голос громади, котра призначила єго на професора одної з чотирох опорожнених катедр правничих університету львівского. Но не така то легка річ — добитись посеред невідрадних наших обстанов до так високого становиска, що то єго в світї науковім уважають за найвзнеслїйше і зачисляють до найдостойнійших. Але у Олександра підвалини були вже положені двома докторатами; коло дальшої будови працював Олександер невсипущо не так днями, бо ті були звичайно заняті обовязками званя і службою громадскою, як більше ночами, отже очевидно з великою шкодою для свого і так не дуже кріпкого здоровля. Олександер працює над науковою роботою габілітаційною, а то насамперед з права римского, і предкладає розвідку під заголовком: Schutz des Eigenthumsbesitzes nacn dem Römischen Rechte (1872), однакож на підставі сеї працї не одержав доцентури з римского права. В роцї 1872/73 став небіщик суплєнтом австрійского права приватного з язиком викладовим руским на львівскім університетї, а в рік пізнїйше доцентом того ж предмету, на підставі розвідки габілітаційної Erörterungen zur Theorie des Tabulareigеnthums, оголошеної пізїйше в часописи Gerichtszeitung (в р. 1875). В тій розправі обробив він вельми важне в науцї права приватного питанє про табулярне посїданє і табулярну власність, порівнуючи постанови нашого закона цивільного з постановами закона гіпотечного, що тогдї війшов в житє.
Між-тим зайшла в єго житю подїя, що в житю кождого чоловіка творить епоху, а то: завязана ще в лїтах студентских любов, що більше як через десяток лїт загрівала Олександра до величавої мети житя, що берегла єго на кождім кроцї. Дня 21. цвітня 1874 р. одружив ся Олександер из своєю Олександрою з Авдиковских, і дотеперішне єго житє бездольне і бездомне розстелилось для него раєм, на котрого щастє складались обі щирі душі. Від тепер почало новоженцям плисти житє весело і щасливо, а до того раю загостила перед 15 лїтами ще одна душечка, одним-одна донечка Галя, що в собі сполучила і нїжність матери, і по троха зелїзної волї батка.
В роцї 1877 видав небіщик розвідку під заголовком: Die Geschaftsfurung und Auftrag nach österreichischen Rechte [сторін 109], котру критика приняла прихильно і на підставі котрої став він именованим в роцї 1878 надзвичайним професором австрійского права приватного з язиком викладовим руским. Найбільшим дїлом науковим небіщика було: Oesterreiche Ehegüterrecht. Erster Theil [Липск 1880, сторін 442], котрого другої части не видано і котрої до тепер в рукописи не найдено. В тім обємистім дїлї обробив бл. п. Олександер Огоновскій — першій в пpaвній літературі право маєткове родинне на основі австрійского права цивільного. Предмет се дуже важний, але не менше трудний і неясний. В тій першій части представив небіщик маєткові відносини супругів по розвязаню супружа. Не хочемо видавати осуду на се дїло, а наведемо слова Вп. професора д-ра Ернеста Тілля, висказані в правничій часописи польскій Przegląd sądowy i administracyjny на сторонї 133: "Dzis tem autor godnie stanal w szeregu prac monograficznych o prawie austryjackiem; traktuje przedmiot ściśle umiejętnie i z zupelna znajomościa rzeczy".
На підставі сеї працї наукової став бл. п. Олександер Огоновскій в роцї именований звичайним професором австрійского права приватного, з язиком викладовим руским на університеті львівскім. Була то немала побіда, бо се був засновок до руского університету у Львові.
(Конець буде.)
[Дѣло, 19.08.1891]
(Конець.)
По-при ті працї наукові — пише дальше "Часопись Правнича" — котрими бл. п. д-р Олександер Огоновскій яко Русин по раз першій виступив на поле широкої науки правознавства і дав пізнати світови руске имя, брав він усе дїяльну участь в житю нашім народно-політичнім. Яко академік стає він в ряди основателїв товариства академічного Дружний Лихвар; відтак стає в ряди основателїв товариства: Просвіти, Рускої Бесїди, Побратима, имени Шевченка, Руского педаґоґічного, основує з другими членами громади народовцїв часопись політичну Дѣло, а вкінци стає основателем і першим головою товариства політичного Народна Рада. Не було одного видїлу серед наших народних товариств, в котрім би не працював бл. п. Олександер та словом і дїлом не служив нашій справі народнІй. В єго очах кождий вичитував душу єго цїлу, а в нїй містили ся дві великі прикмети: завзятє народне і любов свого без границь. Хоть став професором університету не відступав небіщик нїколи своїх — навіть з кінцем років 1870-их, коли слабші характери межи народовцями стали сумнївати ся про будучність справи народної. Солідарність в справах народних і готовість до всего — не відступали небіщика до послїдної хвилї житя. Длятого страта єго в громадї народовцїв дуже велика і не дасть ся єго місце тут гідно заступити другим чоловіком.
Яко голова політичного товариства "Народна Рада" у Львові уложив бл. п. Олександер Огоновскій проґраму того-ж товариства і виголосив єї яко проґраму Русинів-народовцїв в дни 2 н. ст. лютого 1888 року на перших загальних зборах сего товариства. В місяци цвітни 1888 року їздили бл. п. Олександер Огоновскій разом з послом Юліяном Романчуком до Відня яко мужі довірія народовцїв, щоби представити центральному правительству положенє Русинів в Галичинї і конечність зміни системи правительства центрального і краєвого супротив Русинів. Вкінци з дня 23 н. ст. падолиста 1890 року в имени товариства політичного "Народна Рада" у Львові брав він живу участь в переговорах з правительством дотично увзглядненя справедливих жадань народу руского в Галичинї. В тім часї був покійний уже дуже хорий і ослаблений, так що лиш на всю силу держав ся і придушував в собі неминучу причину смерти. Вість, подана деякими часописями, мов-то бл. п. Олександер Огоновскій "умер на нову еру" єсть зовсім безпідставна і видумали єї люде злої волї. Відома бо річ, що небіщик брав чинну участь у всїх справах наших народно-політичних аж до кінця грудня 1890 р. і підписував відозви "Народної Ради", які вийшли в падолистї і грудни 1890 р. в справі народної проґрами, отже годив ся на их зміст, бо прецїнь инакше був би не брав на себе одвічальности за все, що зробила в тій справі "Народна Рада", котрої був головою...
Яко голова "Народної Ради" був бл. п. Олександер загально поважаний і люблений в цїлім краю.
Послом не був вибраний, хотяй кілька разів був ставлений Русинами. Причиною сего була головно тота обставина, що небіщик не старав ся розвинути за собою аґітації виборчої — хотячи стати послом з самої волї виборцїв. Яко посол був би був небіщик дуже доброю силою і окрасою руских послів яко добрий бесїдник і чоловік розумний, а таких людей нам нинї дуже треба.
Однакож небіщикові честноти серця і характеру проявили ся найбільше в єго званю учительскім на університетї. Тут являєсь бл. п. Олександер правдивим товаришем молодежи, єї другом і батьком.
Як нинї пригадуємо собі перше вражінє викладу небіщика, котрий в товаристві yce був чемний і смирний. З усміхненим виразом лиця сердечно поздоровляючи своїх слухачів, входив усе до салї викладїв. Початок викладу зачинав голосом тихим. В приступний і майже популярний спосіб впроваджував слухачів в саму суть річи, вяжучи постепенно річ одну з другою. Коли доходив до вислїду піднесеного питаня — голос єго змагав ся що раз то більше, і тогди то наш дорогій професор з правдивим одушевленєм представляв саму річ, котра єму вийшла ясною і самозрозумілою.
Будучи першим професором, що викладав право по руски, мусїв небіщик немало напрацювати ся, доки приладив собі термінольоґію правничу. Видячи, що молодїж руска не має нїяких книжок руских до науки права цивільного, небіщик не жалував великого труду і сам списав власноручно найважнїйші части своїх викладів, в обємі до 100 аркушів письма, щоби уможливити своїм слухачам виданє перших руских скриптів права цивільного, котрі і появили ся в роках 1881 і 1882. В тім часї заснували ми при товаристві "Дружний Лихвар" [тепер "Академичне Братство] окремий Кружок правників, котрого протектором був бл. п. Олександер Огоновскій. На зібраню "Кружка правників" піднїс був товариш Исидор Бриттан гадку, щоби молоді правники заняли ся виданєм всїх найважнїйших законів в язицї рускім. Тогдї бл. п. Олександер Огоновскій піднїс инакшу гадку, — вказуючи на роботу з долини, порадив заняти ся положенєм рускої правничої термінольоґії. Зібрані Русини-правники приняли охітно сю гадку і деякі з них працювали з небіщиком через два роки над збиранєм матеріялів до виданя тої-ж термінольоґії. Нинї руска термінольоґія правнича майже викінчена і наколи зголосить ся достаточне число передплатників, зможе до року вийти з друку. Се заслуга доброго професора бл. п. Олександра Огоновского, котрий умів щиро любити молодїж університетску і єї заохотити до доброго дїла, вказуючи тій молодежи при кождій нагодї, що єї жде дальша праця по-за мурами університетскими на хосен рідного народу. Не потребуємо згадувати о тім, як вирозумілим був небіщик, лагідним і учинним для молодежи університетскої. Се річ загально звістна, бо і молодїж польскої народности не могла найти слїв признаня для бл. п. Олександра Огоновского яко декана, професора і комісаря при испитах державних.
Коли-ж в роцї 1889 задумали ми заснувати нашу Часопись Правничу, то бл. п. Олександер Огоновскій зараз прийшов нам в поміч своїми цїнними працями, поміщуючи в роцї 1889 свою розвідку під зaг. Замітки до теорії о блудї (error) при умовах обліґаційних, а в роцї 1889 розвідку під заг. О зобовязанях природних. Нема сумнїву в тім, що наша убога література правнича була би призбирала немало праць з рук небіщика Олександра, коли би люта смерть не вирвала єго так передчасно з посеред рускої громади. З смертію єго замкнули ся краснорічиві уста першого руского професора права в львівскім університетї, одинокій святини науки, де в рускій мові молодїж наша побирає найвисше образованє! Бл. п. Олександер Огоновскій через вісїмнацять лїт служив вірно тій науцї, а за той час виховав нам цїле поколїнє добрих Русинів — правників, в числї около пятьсот людей, що вже нинї займають висші становиска в званю правничім. Нехай тілько єго ученики в одній части спроможуть ся на тaкі дїла в працї науковій, якими вславив ся их колишний а так дуже передчасно погасшій, ними всїми горячо люблений професор, а тогдї поступить ся богато на перед. Гадок і идей небіщика Олксандра Огоновского нам сором покидати, нам треба викресати з себе зелїзної волї до працї і поставити на тім, щоби університет львівскій не був осиротїлий, щоби рускі катедри на всїх видїлах збільшали ся, а наші люде щоби приносили славу і честь свому народови. Тяжкої ту треба борби, але най наш незабутий Олександер буде нам приміром, що нас одушевить і загріє до працї і невсипущих трудів, бо сего жде по нас наш нарід і вітчина!
Бл. п. Олександер належав до тих немногих людей, що мимо свого непохитного поступованя в справах національно-політичних був люблений і загально поважаний межи всїми, отже і межи Поляками.
Від року 1883 аж до кінця житя був він членом ради громадскої міста Львова і тут зєднав собі велике поважанє яко совістний робітник і чоловік розумний. Єго світлій опіцї віддано нагляд над рускою школою народною имени Маркіяна Шашкевича, а бідна дїтвора руска з тої школи — серед зимна і заверухи провадила з слезою в оцї свого щирого опікуна на місце вічного супочинку...
Товариші професори видїлу правничого вибрали покійного в роцї 1886-ім деканом того-ж видїлу, а в роцї 1887 став він продеканом. Межи товаришами Поляками на університетї зєднав був собі бл. п. Олександер Огоновскій велику прихильність, а се головно лагідностію, тактом і спосібностями, якими відзначав ся. Доказом сего єсть промова декана видїлу правничого Впов. професора д-ра Л. Пєнтака над могилою покійного.
Служачи вірно своїм засадам, бл. п. Олександер Огоновскій лишив ся до смерти на своїй катедрі права приватного з язиком викладовим руским — хотяй колєґіюм професорів предкладало єму, щоби обняв катедру тую з язиком викладовим польским, на котрій був би мав великі доходи з оплат слухачів. На жаль однакож — руска молодїж університетска не конче добре віддячила ся єму за любов і жертволюбність, з якими покійний до неї все відносив ся. В послїдних роках жалував ся бл. п. Олександер Огоновскій, що руска молодїж університетска легковажить собі науку, а товариство "Академичне Братство" не хоче йти за голосом своїх професорів але вступає на дорогу — небезпечну для молодежи академичної. Покійник мав тут на гадцї безтактне виступуванє молодого поколїня против старшої громади народовцїв і збаламучені погляди на наші справи народно-політичні... Молодїж наша — се надїя народу руского, се наша будучність, бо цїле старше поколїнє мусить уступити силою зелїзного закона природи, а тогдї прийде на неї черга забрати важке слово. Молодїж може зблудити і єї блуди кождий щиро простить, лиш треба вернути до стіп тої великої идеї народної, котрій так вірно служив провідник молодежи — бл. п. Олександер Огоновскій.
Хотячи рускій молодежи університетскій здвигнути незабутий памятник слави по бл. п. Олександрі Огоновскім — постановив поважний кружок поклонників небіщика оснувати стіпендію имени Олександра Огоновского і в сих днях розсилає по краю таку відозву:
"Тяжку, нїким незаступлену страту понесла недавно громада правників-Русинів через передчасну смерть бл. п. д-ра Олександра Огоновского, першого і одинокого руского професора-правника на університетї львівскім. Не стало сердечного провідника і улюбленого приятеля рускої академічної молодежи, що через довгі лїта в золотих словах рідної мови голосив науку з катедри одинокого університету на галицкій Руси; випало з тямущої руки перо, що принесло правдиві скарби до богатої правничої літератури, розносячи широко в світї науковім славу руского имени; застигло серце, що щирою любовію горіло для народних идеалів; погасло ясне світло, що указувало дорогу до розвою і поступу питомої науки права.
"Але не згасла память про незабутного Олександра Огоновского, бо слава єго жиє серед великої рускої семьї і жити буде на віки. З єго житєм вяже ся почин і дальша праця над рускою термінольоґією правничою, заложенє і розвій Кружка правників серед рускої академічної молодежи, заснованє першої рускої Часописи Правничої і инші засновки до розвою питомого правознавства. А вже-ж найбільша єго слава, що через 18 лїт з своєї катедри виховав чимале число людей, що нинї на видних становисках трудять ся для добра суспільности і народної справи та суть окрасою рускої интеліґенції. Не менше гарних цвітів додають до того вінця слава великого Покійника многі заслуги єго в товариствах народних, котрих він був основателем, душею і гордощами, і ревні труди на ниві житя публичного і літературного, як також знамениті личні прикмети ума, серця і характеру.
"Хотячи гідно почтити память того великого Мужа, постановив кружок львівских правників, заохочений численними голосами з краю, оснувати при помочи добровільних лепт від почитателів Покійника — фондацію стіпендійну имени бл. п. професора д-ра Олександра Огоновского на підмогу бідних Русинів-правників-риґоризантів на університетї львівскім.
"Не сумнїваємо ся, що гадка тая найде прихильний осуд і щирий привіт в найширших кругах нашого народу, котрий побиваний віковими лихолїтями, остав ся живий і сильний через те, що умів почитати своїх заслужених людей, і плекаючи память таких мужів, кріпив свої сили до вибореня лучшої будности. Тому з доброю надїєю відкликуємо ся до всїx щирих Родимцїв, а в особенности до руских правників: Скиньте хоть по малій лептї, а звеличите память заслуженого покійника і поможете загальному добру!
"Жертви на тую цїль принимати буде і ними до часу завідувати товариство "Просвіта" у Львові, до котрого просимо всї датки пересилати."
Совершиша ся! Дня 10 н. ст. лютого 1891 року о годинї 7½ рано пересталось бити ся серце, котре через 42 років так живо билось і ще жити а може й терпіти хотїло. Сонце вже продиралось ясними своїми лучами через темні заслони вікон до ложа болїзни тяжко утомленого хорого, а той промовив в останне: Сонце світить і на світ так красно, а я мушу умирати... Отсе послїдні слова невіджалуваного нашого професора, незабутого і незрівнаного нашого дїятеля. Не стало між нами мужа глубокої науки, солодкої краснорічивости, зелїзної волї, твердого як криця, чистого як слеза характеру.
Але муж ceй — кінчить "Часопись Правнича" — і там по-над нами не позабуде про нас. Разом з покійним Володимиром Ганкевичем і Володимиром Навроцким, Корнилом Сушкевичем і Федором Заревичем, Володимиром Шашкевичем і Володимиром Барвіньским, Ксенофонтом Климковичем і Осипом Барвіньским, Гнатом Рожаньским і Евгеном Желехівским — зложать синедріон під проводом Стефана Качали, та покликавши до него вікопомного Маркіяна Шашкевича і безсмертного Тараса дбати і радити будуть про бідолашні справи наші! Прийми ж Сердечний Батьку-отамане Олексо отсих слів спомину по Тобі — від Твоїх — товариша і ученика.
Земля Тобі пером і вічная память!
[Дѣло, 20.08.1891]
20.08.1891