Згадуючи великого Українця – лікаря, вченого, письменника, будівничого, борця Юрія Липу, маю перед собою образи його батька Івана, дружини Галини Захаріясевич і її батька Луки, доньок Марти й Іванни, яких знав особисто, та внуків і правнуків, що живуть у Львові. Знайомству з ними і вченим, професором Володимиром Васильовичем Гуменецьким, чоловіком Марти Юріївни Липи-Гуменецької, завдячую бібліотекою творів письменника.
Подам цитати лише з монументального твору Юрія Липи «Призначення України» і передмови до нього Валентина Мороза. Пізнати його світогляд і твори – це справа життя. Вони є актуальними і через 100 літ після описаних і проаналізованих подій і чинів.
Марта Липа-Гуменецька
«У 1943 році Юрій Липа переселяється з Варшави до Яворова під Львовом, рідного міста своєї дружини, відкинувши думку про еміграцію на Захід. Його часто викликали як лікаря до поранених воїнів УПА в лісі.
«Мій обов’язок – бути з ними», – казав Юрій Липа. На всі аргументи про винятковість його таланту, про потребу рятуватись виїздом на Захід мав одну відповідь: «Тут вороги, і там неприятелі. Краще вмерти на своїй землі гідно у боротьбі».
21 серпня 1944 року Юрій Липа був убитий енкаведистами в селі коло Яворова ¹.
Ця поведінка Юрія Липи в останній період його життя органічно випливає з усієї його життєвої постави, що її один із літературних критиків оцінив як «горду будівничість». Саме з цього він почав як автор: з усвідомлення потреби будівничого підходу до української справи.
Юрій Липа відкривав українську силу тоді, коли інші говорили про слабість.
Для нього Україна – це перш за все Раса (концепція раси не має нічого спільного з вимірюванням черепів, носів і ширини обличчя). Раса в його розумінні – це психологія, етнопсихологія, психіка, дух. Раса – це генетика.
…тут починається велика тема ПРИЗНАЧЕННЯ, що переростає у Ю.Липи в мелодію, молитву, гимн…
Коли прийшла пора і ти дозрів
У муках днів, у боротьбі з собою
Як образ берегів в імлі на морі, –
В одній хвилині з’явиться тобі
Твоє призначення і зміст.
То лиш приходить раз, але назавжди,
Не стерти образу цього тобі,
Ти не втечеш, дивись вперед – і знай:
Одно тобі зосталось – тільки жити з ним,
І сповнитися ним, воно – від Бога,
Якже ж не вчув призначення свого, –
Ти ще не жив, і ще не гідний вмерти.
Кожна нація – це неповторність, в розумінні конкретної духовної інфраструктури.
Липа каже «Як можна інакше дивитися на світ, як не з нутра власної раси? Божеським законом є відчувати своє власне «Я», свою родину, цілий свій рід, – найвищим!»
Валентин МОРОЗ
Про т. зв. громадянську війну в Україні, яку як загарбницьку розпочала проти нас ленінська Москва, Липа писав:
«Це боротьба не на знищення фізичне, а далеко більше – на знищення моральне, тобто на довічне знищення поконаного, на довічне його невільництво. Це те, що діється в Азії, а давно діялось у Европі…
Це не похід війська чи урядування адміністрації, це похід ворожого світогляду проти тисячолітнього світогляду.
По масових жорстокостях москвичів стає виразним, що «не забивай без суду» було завжди в українській підсвідомості.
По пониженні чужинцями жіноцтва і його ролі законом стає право українства «шануй гідність жінки».
Серед матеріалістичної вакханалії чужинецької еліти усе яскравіше в мовчазних українських масах дозріває віра в свого володаря, що прийде вищий понад матеріалізм і по-українськи моральний.
Викорчувати, знеславити мораль супротивника – це закон сучасної боротьби ². … Чекістам залежить на знищенні пам’яти.
Українські маси в іспиті тих великих років виявили себе як однорідна людність, як раса – результат, а не як раса в формуванні. Виявили це вже в 17 році, не раз всупереч своїй еліті, що не мала тоді загалом ані традиції керми, ані концепції війська чи держави, що зрештою було і в багатьох інших елітах, як, наприклад, польський «Люблінський уряд».
Ще в 1859 р. в «Колоколі» Герцен писав, що на Україні населення має «дуже розвинену свідомість роду». Тільки цій свідомості роду завдячуємо факт т. зв. «українізації частин російської армії». Хоч майже мільйонне військо пізніш розсіялось завдяки доктринерству і нежиттєвости інтелігентів, але сам факт можливости швидкої стихійної мобілізації українців в одно тіло в разі розпаду чужинецької організації, лишається й надалі.
Мешканці московських осад, щедро розсіюваних іще царським урядом впродовж століття, діставали від автохтонів наказ вигнання. Москвини брали тільки те, що змістилося на возі. Не раз упродовж однієї доби ліквідовано було цілі московські села (напр. на Поділлі). В 1917 р. довгі валки москвичів тягнулися на північ, туди, звідки їх прислано» ³.
«За словами самих большевиків «український стихійний ворог» мав тисячу лиць і тисячу масок, але стримів тільки до одного – знищення наїзника. Для самого Лівобережжя, напр. нотує совітський шовініст М.Кольцов в р. 1919, – забитих українцями в повстаннях 50 тисяч добірних комуністів і близько 300 очищених повстанцями від комуністами міст і містечок.
Правдоподібно, тільки завдяки такому страшному нищенню українцями совітських людей і затрималась під Варшавою в 1920 р. військова офензива Москви проти Европи».
Повстанське видання "конспекту" книжки "Призначення України"
Юрій Липа великий прапороносець українського ідеалізму. Його гасло:
«Головні ідеї, генеральні ідеї в першу чергу потрібні до організації української духовности.
Для скристалізування тих ідей треба глибоко відчути свою батьківщину як цілість. Не дарма на вигнанні пізнали найглибше свій край і Данте, і Шевченко, і польські патріоти. На вигнанні зродився план Гарібальді, і на чужині спритний Лєнін усвідомив собі рабські інстинкти своєї московської раси. Без виїзду до Голяндії важко собі уявити реформи Петра І. Треба відійти від дрібниць щоденности, щоб побачити великість.
Але ж вигнанцем може себе почувати українець і в самім осередку України⁴.
Відчувати розпач і гнів в центрі тої цілости, загроженої жорстоким расовим викорчовуванням» ⁵.
«Життя цих синів своєї раси є завжди в небезпеці, їхня служба Україні – це не спокійна посада в інститутах чи університетах. Їм заглядає в очі смерть, і вони вміють гинути. Цей інтелектуалізм зв’язаний з українською кровю й обагрений українською кров’ю в расовій боротьбі.
Чи гинуть де в засланні чи під кулями поети за поезії, а рецензенти за рецензії, як загинули Влизько, Хвильовий, Фальківський? ⁶.
Перебування у сфері впливу російських доктрин (чи то більшовицької чи шовіністичної, фашистської, місійної) це перебування серед мертводухих людей-убивць. Тут життя одиниці постійно загрожене. Тут «давно скасовано законами жаль», і в «годину смерти смертники сміються», хоч і «змозолив кат свої брудні долоні».
Це було в час, коли в Москві виринула захоплена думка, що вона є центром пригнічених народів і пролетарів Африки, Азії, Европи.
«До Єгипта розчепірю ноги!» - викрикував юродивець Маяковський.
Найвидатніший спец Московського генштабу ген. Свечін визнає з гордістю сучасні Совіти за наслідників монголів в історії. Знані Бородинівські сміливі просунення в Китаю починають будити надію в Москві: ану ж вона потрапить зорганізувати його 400-мільйонів військово, щоб потім з пів мільярдом людей посунути на підбиття цілого світу – як то зробили колись монголи? Що супроти таких рухів людських мас невеличка Европа з її зіштивнілою Францією, з тоді безсилою Німеччиною, з її скромними повітовими державками?
Зроджується нова концепція минулого, «Історія Росії» академіка Покровського. Він гордий з історії своїх москалів, він вихваляє їх вищість над Европою, бо Москва (він блискуче це довів) у своїй політиці, організації й тенденціях є спадкоємницею Золотої Орди, улусу потужних монголів над Волгою.
Пізніше для середніх і початкових шкіл затверджено підручник Шестакова, де написано, що Грузія і Україна прилучилися не на федераційній підставі чи протекторату, ні, – їх приєднано до СССР щоб вони не піддалися якимсь іншим державам, де тепер би був фашизм.
Тим не менше, української «еліти не знищили ані совіти, ані інші чужинці. Це річ неможлива хоч би з огляду на її кількість, що до війни облічувало на десятки тисяч, а по духовнім зриві (в р.р. 1917–23–32) – на сотні тисяч ⁷. Також неможливим є знищення еліти й з огляду на її розшарування по селах та розпорошеність по державах (що в часах доброї комунікації не є хибою).
… Недовіря чужинців до українських мас і понижування української еліти дає щораз глибше відчуття власної самооцінки як сили історії. Серед плинности дрібних народів сучасної «Европи без європейців», на тлі непевного совітського блоку на континенті Европи найбільшу будучність має тепер ця людська, велика числом органічність, що перебула, як німці й італійці, хворобу большевицького примітивізму. Український збірний організм перейшов кризу матеріалізму. Все виразніше стає, що найголовніше не в смерти навіть і сотень тисяч, не в страті добробуту, а в відпорности, традиціях і моралі споріднених мільйонів українців».
Це лише малі фрагменти з величного, монументального, геополітичного полотна Глобу і аналізу тектонічних здвигів людської черви на його поверхні, урухомлюваної найнижчими інстинктами захланності до загарбання матеріалістичних «благ». Та прочитавши праці трилогії Юрія Липи «Чорноморська доктрина», «Призначення України», «Розподіл Росії» кожен українець не може не усвідомити своєї причетності до великої справи, і відповідальності за долю свою, родини, нації і Світу, без перебільшення.
Одібрав думки Юрія Липи Юрій ВОЛОЩАК
ПРИМІТКИ УПОРЯДНИКА
¹ Пані Марта розповідала, що його забрали на Спаса від святкового столу в саду, де він був з дружиною і доньками; похований у селі Бунів.
² Гібридної війни.
³ З нагоди 100-річчя тих подій варто масово повторити подібну практику, з огляду на непомірне зростання цієї масової пухлини України – «московства» чи «русскава міра» від Ужгорода, через Почаїв та Умань до Одеси, Севастополя й Дону.
⁴ Всі ми тільки іноземці,
Завжди тільки іноземці,
В літаку і у підземці,
Навіть вдома іноземці.
(«Таліта Кум»)
⁵ Чи не про сьогоднішні дні це писано? Алла Горська, Олекса Тихий, Василь Стус, Михайло Бойчишин, Володимир Івасюк, Вячеслав Чорновіл, Ігор Білозір, Георгій Гонгадзе, Олександр Кривенко, Юрій Нога, Марія Браціло, Вячеслав Веремій, Павло Шеремет… Хто далі?
⁶ Це було писано ще до 1937.
⁷ Не забуваймо коли це писано.
22.08.2016