Нові дослідження городища над Дністром

Анатолій Гуцал на розкопках зі своїми студентами

Цього літа в селі Рудківцях (Новоушицький район Хмельницької області) працювала археологічна експедиція Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка. Студенти-історики на чолі з доцентом історичного факультету КПНУ Анатолієм Гуцалом та за участі співробітника Інституту археології НАН України Олександра Могилова досліджували місцеве городище, що належить до пізнього етапу розвитку чорноліської культури (ІХ-VII ст. до н. е.).

Це одне з найбільших за площею городищ не лише Надністрянщини, але й цілої України. Як розповів керівник експедиції п. Гуцал, його загальна площа сягає 116 га і складається з двох частин – «цитаделі» площею 43 га та «передмістя» (73 га).

Місце для городища пращури обрали невипадково. З трьох боків воно захищене чималими природними перепонами – майже прямовисними схилами над Дністром і його допливом Матіркою (зараз затоплена Дністровським водосховищем), а також Попівським рівчаком.

Місце злиття Матірки та Дністра

Попри велетенські розміри городища, житлова частина займала лише незначну його частину – терасу над місцем злиття Матірки та Дністра. Його Анатолій Гуцал вивчав ще у 1970-х роках у рамках програми з дослідження пам'яток, які мали опинитися на дні водосховища. Тоді розкопали близько 40 жител, а також чисельні господарські споруди та ями. Виявилося, що керамічний комплекс поселення поєднує в собі елементи як протослов'янської “чорноліської” культури, так і ознаки, характерні для фракійських племен.

Фрагменти, кераміки знайдені під час останніх розкопок.

Кераміка терасового городища: горнятко, ринки, уламок глиняного "хлібчика", глиняні грузила, виріб із кістки. Світлина – uk.wikipedia.org

Однією з найцікавіших тогочасних знахідок стало магічне яйце-брязкалеце, знайдене в одному з жител. Воно було завбільшки з куряче та складалося з двох порожнистих частин з вкладеними в них шістьма маленькими глиняними кульками, що брязкотіли при струшуванні. Поруч із яйцем-брязкалецем відкопали інші сакральні предмети – чотири ритуальні посудинки й глиняного коника.

Давні вали над долиною Матірки

Лінія валів проходить просто посеред села

Як уже мовлено, на більшій частині городища досі не виявлено жодних слідів жител чи господарських споруд. Попри те, ця територія була обнесена чималим валом. На думку Анатолія Гуцала, місцеві мешканці тримали тут найбільший своє багатство – худобу.

Кам'яне облицювання валу

Цим разом археологи досліджували один із валів Рудківського городища. Виявилося, що ззовні його вкривав кам'яний панцир – на городищах таке зустрічається вкрай рідко. Знайдено також сліди від дерев'яних стовпів частоколу, що увінчував гребінь валу.

Головним ж відкриттям цьогорічної експедиції стало розширення загальної площі городища втричі. До цього вважалося, що його територія займає лише 38 га.

Під час розкопок знайдено свідчення загибелі давнього праміста. В більшості розкопів виявлено шар з горілим деревним вугіллям і специфічна “червона” земля, яка утворюється на місці пожежі. Городище загинуло в середині VII ст. до н. е. внаслідок нападу скіфів. Що це були саме вони, свідчать знахідки бронзових наконечників стріл ранньоскіфського періоду. Це була чи не перша хвиля просування скіфів на територію сучасного Поділля. Нагадаємо, що саме з просуванням скіфів пов'язують зведення Троянового валу у межиріччі Смотрича та Збруча.

Верхній Щовб

Хрест на вершині

Ось така панорама відкривається з верхівки “щовба”

У комплекс городища входить також дві високі курганні насипи, які місцеві називають “щовбами”. На думку Анатолія Гуцала, Верхній Щовб у давнину використовували як спостережний пункт. З його вершини відкривається гарний огляд на всі околиці. Як вважає вчений, кургани могли використовувати також із культовою метою – на їх вершині могли стояти зображення богів чи жертовники (нині тут встановлено хреста). Не виключає історик, що кургани насипані на могилах вождів. Але стовідсотково щось стверджувати можна лише розкопавши “щовби”.

Трипільські артефакти з околиць Рудківець. Світлина – uk.wikipedia.org

З археологічних пам'яток Рудківець варто згадати і кілька трипільських поселень на його околицях. Але то не є чимось унікальним. На Поділлі трипільські артефакти можна надибати чи не на кожному кроці.

Краєвиди тут неймовірні.

Відвідати Рудківці варто не лише заради меґагородища. Є тут чимало інших “родзинок”. Передусім, звісно, придністровські краєвиди неймовірної краси. Але є й інші цікавинки. Зокрема, кринички, розташовані одразу під валом, дослідженим експедицією, з боку долини Матірки. Вони оригінально обкладені тесаними блоками.

До цього джерела студенти-археологи бігали гамувати спрагу

Ще одна місцева криничка перекрита кільцем, вирізаним у вапняковій брилі.

Рудківські селяне взагалі полюбляють тесаний камінь. Зокрема, перед кожною старою хатою ворота, що провадять на обійстя, навішані не на дерев'яні чи бетонні стовпчики, а на кам’яні, які, до того ж, мають антропоморфну форму і чимось нагадують давніх ідолів. На думку етнографів, такі стовпи виконують не лише функцію підтримки воріт і хвіртки, але й виконують роль оберега.

Хата зі стовпами-оберегами

Але найцікавішою є ще одна криниця. Власне сама вона – найзвичайнісінька, таких достатньо по українських селах. Родзинка тут – у величезних кам'яних коритах поруч. Раніше з них напували худобу, а нині студенти-археологи пристосували їх для вмивання (після длубання в землі та ще й на спеці – річ необхідна).

Кам’яні корита-жолоби

Анатолій Гуцал на питання про вік цієї чудасії лише плечима знизав. Мовляв, у цій ситуації ніхто нічого певного сказати не може. Цілком вірогідно, що їх виготовили щойно у ХІХ столітті, а цілком можливо – і в XVII-му чи навіть у давніші часи. Єдине, що можна сказати певно, – такі “корита” дійсно досить незвична штука.

Замість унікальної печерної каплички тепер бовваніє отака стандартна споруда

Давній хрест із всевидючим оком

Ще одне цікаве місцеве джерело розташоване у скельній капличці на південно-західній околиці села. На превеликий жаль, після “впорядкування” 2012 року ця капличка втратила весь свій шарм. Раніше то був невеличкий ґрот під мальовничою скелею, з-під якої струменіло джерело з дуже смачною водою. Відомо, що на початку ХХ століття ґрот своїм коштом перетворив на капличку й освятив її місцевий селянин Микола Михайлюк. Щоправда, невідомо, хто ж встановив два ідентичних кам’яних хрести обабіч підскельного джерела. Навряд чи Михайлюк. За стилем вони належать до хрестів, характерних для першої половини ХІХ століття й майже ідентичні хрестам у надзбручанському селі Іванківці (там теж є подібні за формою хрести зі всевидячим оком).

Скелі в квітах

На жаль, місцеві православні чомусь вирішили, що унікальна капличка-печера – не те, що потрібно для їхнього села, і замість неї вліпили стандартну капличку під “цибулинкою”, яких є сотні (якщо не тисячі) від Донбасу до Закарпаття. Вірні, до того ж, чомусь пофарбували давні хрести “серебрянкою”, як якогось провінційного Леніна. Попри те, капличку все одно варто відвідати, як і скуштувати тамтешньої води.

Фосфоритні ядра з Рудківець. Світлина – uk.wikipedia.org

На схилах згаданого вище Попівського рівчака можна побачити місцеві “копанки”. Тут сто років тому видобували “ядра” фосфоритів, що їх аборигени використовували для виготовлення добрив. Ці «шахти» просто так знайти неможливо (хіба що випадково) – потрібен провідник із місцевих.

Дністровське водосховище біля Рудківець