Поважну колекцію скам’янілостей, які походять із тих часів, коли на місці Карпат було доісторичне море, зібрав палеонтолог-аматор із Галича Віктор Матура.
Раковини, мушлі та панцири головоногих молюсків, плавники й хребці вимерлих риб, зуби акул і уламки коралів — такі скам’янілі рештки прадавніх істот, ровесників динозаврів, знаходить 62-річний галичанин Віктор Матура, мандруючи тутешніми кам’яними кар’єрами та скелястими берегами річок.
Скам'янілий головоногий молюск (амоніт) із Дубівців – мезозойська ера, крейдовий період
“Ось цей, найбільший у моїй колекції амоніт (вид морських молюсків, вимерлий під час планетарної катастрофи 65 мільйонів років тому, водночас з динозаврами – авт.) я знайшов у кар’єрі в селі Дубівці, – розповідає палеонтолог-аматор журналістові «Z». – А перша скам’яніла “черепашка” – ростр молюска белемніта, вимерлого родича сучасного кальмара – трапилася мені на очі зовсім випадково, коли я прогулювався в Галичі біля Дністра, фактично поруч з моїм будинком».
Свої знахідки Віктор Матура самостійно вивчає і класифікує, при труднощах з ідентифікацією звертається по допомогу до колег – таких самих аматорів палеонтології, яких знаходить у мережі Інтернет. Загалом його колекція уже налічує близько півтисячі експонатів і постійно поповнюється. Якийсь час зібрані галицьким ентузіастом скам’янілості можна було побачити на виставці, експонованій у музеї археології заповідника “Давній Галич”. Віктор Матура пригадує, що найбільший інтерес палеонтологічна виставка викликала у місцевих школярів — дітям цікаво було подивитися на рештки морських істот, які були сучасниками динозаврів. А віднедавна експозиція перебралася до обласного краєзнавчого музею, розташованого в ратуші Івано-Франківська, і стала окрасою природничого відділу.
Колекція скам'янілих белемнітів
«Знаходжу щось цікавіше – відразу сюди привожу, щоб виставка була веселіша, - захоплено розповідав Віктор Матура. – Недавно біля Чорткова знайшов ортоцерасів – головоногих молюсків з палеозойської ери. Від 5 і аж до 35 сантиметрів довжини – не завжди вдається знайти таких великих».
Вимерлі головоногі молюски, чиї скам’янілі раковини та панцири тепер можна знайти в Карпатах і на Прикарпатті, жили в морях мезозойської ери – в тріасовий, юрський і крейдовий періоди, коли на суходолі панували динозаври. Так само, як динозаври, більшість цих морських створінь загинули під час всесвітнього катаклізму, який науковці пов’язують із падінням на Землю астероїда. Про те, як виглядали ті допотопні істоти, можна здогадуватися лише за цими скам’янілостями.
…Коли бачиш перед собою рештки морських істот, то стає очевидним, що у ті прадавні часи, які науковці вимірюють багатьма мільйонами років до нашої ери, життя на Землі було зовсім інакшим. Зрештою навіть самі обриси планети у той час суттєво відрізнялися від теперішньої фізичної карти світу. Скажімо, на місці Карпатського гірського масиву тоді було море, на що, власне, вказують виявлені тут скам’янілі рештки морських організмів. Оскільки поряд із викопною морської фауною в гірських породах трапляються рослинні рештки (папороть, бамбук), науковці припускають, що саме тут пролягав берег великого північного праконтиненту, який у ті давні часи охоплював частину Північної Америки, Гренландію, північну частину Європи й Азії.
Море, яке вкривало ненароджені ще Карпатські гори (над поверхнею води видніли лише острівці майбутніх Чивчинських гір та паруючі конуси Вигорлат-Гутинської вулканічної гряди), було частиною прадавнього океану Тетіс, що простягався на тисячі кілометрів із заходу на схід i затоплював територію сучасної Північно-Західної Африки, Південної Європи, Малої Азiї, Кавказу й Індокитаю. Реліктовими залишками цього океану, зниклого під час пізніших тектонічних рухів і горотворчих процесів, тепер є Середземне, Чорне, Азовське та Каспійське моря. Геологічні породи, які в ті непам’ятні часи були морським дном, подекуди виходять на поверхню, видавлені натиском Карпатських гір.
“В околицях Галича та Бурштина переважають виходи крейдяного періоду, - розповідає Віктор Матура. – На берегах Лімниці та Прута є дуже гарні відслонення, де можна знайти багато цікавого. У районі Чивчинських гір є виходи ще давнішого, кембрійського періоду. А найбагатшим для палеонтологічних знахідок є Дністровський каньйон, у Городенківському районі. Там одночасно можна спостерігати породи одразу двох геологічних епох або ж чотирьох-п’яти геологічних періодів!”
Різноманіття мешканців того прадавнього моря вражає. Амоніти та белемніти трапляються найчастіше, але й вони поділялися на окремі види, які суттєво різнилися своєю формою та величиною. Діаметр раковини амоніта, скажімо, може становити від кількох сантиметрів до двох метрів, а ростри белемнітів (в народі їх ще називають “чортовими пальцями”) бувають завдовжки аж до півметра.
Корали, губки, моховатки, серпули, а ще – морські їжаки, які надають покладам характерного червонуватого забарвлення, рідкісні ракоскорпіони та найдавніші членистоногі трилобіти – всіх форм тодішнього життя годі перелічити. Знайдена луска, хребці та плавники риб, а також зуби акул свідчать про те, що у глибинах давнього моря мешкали більш розвинуті тварини. Без сумніву, в наших краях водилися і морські динозаври – іхтіозаври, на рештки яких часом натрапляє дослідник. Найрідше до колекцій палеонтологів, за словами Віктора Матури, потрапляють морські зірки – істоти, які не мали твердого панцира і які знаходять у породах лише у вигляді відбитків на камені.
Треба сказати, що ентузіастів-палеонтологів під час експедицій іноді сприймають за шукачів скарбів, яких у скельних відслоненнях буцімто цікавить щось цінніше, ніж допотопні скам’янілості. Але ніяких коштовностей (у тривіальному значенні) насправді знайти не вдається. Як жартує Віктор Матура, хоч сусіднє з Галичем місто має звабливу назву Бурштин, дорогоцінних шматочків скам’янілої смоли тут не трапляється.
«Я гадаю, що Бурштин назвали так через те, що тут знаходять багато белемнітів, рештки яких через наявність кальцитів після відсвітлювання мають жовтувато-коричневвий колір, – припускає палеонтолог-аматор. – Бо справжнього бурштину ще ні крапельки не знайшов».
Декому зі збирачів палеонтологічних колекцій вдається таки перетворити своє захоплення на прибутковий бізнес, продаючи свої знахідки як декоративні оздоби. Скажімо, ретельно відчищений від породи трилобіт може служити прикрасою і коштує понад дві тисячі доларів. Деякі дизайнери створюють із викопних решток мистецькі інтер’єри в помешканнях.
«Для мене збирання колекції – це насамперед хобі, яке дає мені три основні речі: здоров’я, набуте під час мандрівок, нових друзів та однодумців, з якими знайомлюся на спеціалізованих сайтах, присвячених палеонтології, та несподіване знання про минуле рідного краю, адже раніше я й гадки не мав, що наше Прикарпаття було затоплене водою”, - зауважив Віктор Матура.
Серед знахідок трапляються не лише викопні рештки з найдавніших, “допотопних” часів. Віктор Матура знаходить скам’янілі кості тварин, які жили в один час із первісними людьми. Лопатка та зуби мамута, плечева кістка бізона, кості гієн, собак, північного та благородного оленя – все це було знайдено на одній невеличкій ділянці.
“Неподалік міста Бурштина я виявив чимало кісток тварин, які населяли наш край після того, як піднявся суходіл, - розповідав дослідник. – В цьому не було б нічого дивного, але деякі з кісток оленя мають явні сліди обробки людиною. Скажімо, одна з них має обпалені краї і, мабуть, використовувалася для зберігання вуглинок. Та найголовніше, серед цих костей виявилися кістки, дуже схожі на людські. Науковці з Чернівецького університету, яким я віддав знайдені рештки, нещодавно підтвердили, що ці кості – це лопатка і частина берцевої кістки первісної людини, яка жила на цій території близько 20 тисяч років тому...”.
Світлини автора.
04.11.2013