Академік Юліан Тамаш є одним з найвидатніших інтелектуалів русинської діаспори в Сербії, академік НАНУ і ВАНУ, а також Воєводинської академії наук і мистецтв у місті Нові Сад (Сербія), почесний доктор Ужгородського національного університету. Викладав і провадив наукову діяльність в університетах та наукових колах Ужгорода, Пряшева, Львова, Тернополя, Києва, Торонто, Урбан-Шампейна, Трира, Белґрада, Загреба, Філадельфії, Ньо-Йорка і Тарту. Крім того, написав і опублікував близько 50 книжок, серед яких збірки поезій, романи, есеї та наукові праці щодо питань слов'янських літератур, реґіональних та малих традицій у світі.
— Пане Юліане, русини є такою самотньою і відділеною від України діаспорою, як їх бачать українці? Чи все ж це окремий народ, який навчився жити наодинці з собою і не потребує «старшого брата»?
— Русини у Південній Угорщині та Воєводині належать до найдавнішої західної української діаспори — одного з коренів українського дерева, —яка почала формуватись з половини XVIII століття. Протягом століть вони належали до різних держав, і на тій підставі могли б бути недержавним народом, але їх таким ніхто не хоче визнати, тому русинів слід вважати реґіональною ідентичністю українського народу і нації сучасної України — єдиної держави, що визнає русинів як один конкретний вид своєї діаспори. Тут мова йде не про необхідність мати старшого брата, а про рідну матір, котру не вибирають. А мати потрібна кожному.
— Можемо говорити, що існують тенденції до змін у русофільстві серед русинів? Ви бачите можливості виходу з цієї ситуації?
— Русофільство серед русинів є політичним збоченням, адже росіяни не визнають нас своєю діаспорою. Вони вважають нас українською діаспорою, а політичне русиньство використовують для руйнування України. Соборність України потрібно берегти та боронити, але не політикою централізму, а реґіоналізмом, який виявився продуктивним у Німеччині, Швейцарії, Швеції, Фінляндії, Іспанії і якого не зможе уникнути ні Великобританія, ані навіть Україна і Росія. Вихід полягає у зміні Конституції України щодо реґіоналізованої соборності, але перед тим потрібно розірвати шлюб між Україною і Росією, в якому Україна завжди в досить невигідному становищі.
— Більшість русинів є віруючим греко-католиками, а яке Ваше ставлення до Церкви та релігії?
— Я греко-католик, і мої предки протягом століть були греко-католики. Особисто я не являюсь «показовим» віруючим, точніше вважаю себе єретиком, який Господу задає незручні запитання, але визнає його, коли з ним веде довгі розмови і молиться йому. Справжні митці і науковці повинні бути єретиками, і це, як вважає Ернст Блох, найкращий спосіб служити Богу.
ГИРМИ. ПТИЦИ ШПИВАЮ
Нє мам ше я вецей цо радзиц з Тобу, Боже!
Перше ше порадз сам зоз собу,
Та ше гнївай на самого себе
Пре нєсовершеносци власного дїла;
Припознай же ши слаби, як и шицки ми смертни,
хторих спреведаш з вичносцу або голєм припознай
же ши нє барз мерковал
при твореню швета. Алє припознай;
будзе легчейше и Тебе. Най ци нє приповедам
цо то будзе значиц за нас, спаднутих, покля ше нє випросциме
достойни Твоєй любови. Припознай же нас любиш:
же любиш мнє, такого пререзаного,
цо ту, як млада, а пребарз буйней коруни,
лїсцата бреза на жеми лєжим.
И нє думай же ме твойо шветлосни батоги вицинаю!
Гоч пукаш з батогом, зоз шаланґами, як нєдороснути кондаш
На цудзей пажици, по мнє шветлосни триски падаю.
Знам же би и Ти най ме болї.
Розумим Твойо добри оцовски намири
Як слабосци. Одпочинь руку.
Требац Ци будзе же биш гобльовал тот швет,
И же ши слаби, и любови жадни,
Як и я, Твойо дїло,
Озда и слабша часц Тебе.
У Твоєй души я зоз шерцом препознавам,
Дошлєбодзиш же би з мойого кореня
Голєм два нови стебла по Це виросли.
Коло нїх, дошлєбодз, най лєс народа
Мойого язика згушнє,
Тебе же би нє було на ганьбу, мнє за потїху,
На опомнуце гевтим цо нам шекери до лєса послали
А ми их анї зоз думку, а нє з дїлом,
За кару, вимсценє анї пошасц нє виволали.
Нє мам ше вецей цо з Тобу радзиц, Боже!
Ти на висотох, а я на жеми лєжим.
Од нєшка я Це цешииц будзем
Я таки, нїяки, и Твойо слабосци розумим.
Шпивам вєдно з тима тащками
з моєй спаднутей лїсцатей коруни
Як кажди з Твоїх глашнїкох
и спаднутих ангелох.
Гирми. Птици шпиваю.
Я медзи нїма хвалїм Твою доброту.
О слабосци сом цихо. Лєм паметам.
— Чи є різниця між культурним життям сербів та русинів сучасності?
— На жаль, русини від сербів перейняли некритичне русофільство і все неґативне, що в них є. Вони починають самі себе запевняти, що вони обраний народ і що можуть свої поразки святкувати як перемоги, і вперто все роблять на шкоду собі. На жаль, позитивних моральних якостей від сербів — яких небагато — не переймають. Таким чином послаблюють свою життєздатність, тому що міф сприймають як реальність. Крім того, русини ніколи не були у владі, тому несуть меншу історичну відповідальність, у них менше гріхів щодо інших народів.
— Сербія є кандидатом на членство в ЄС, проте не надто старанно виконує поставлені Брюсселем умови і все ще тяжіє до Росії. Чи вважаєте Ви Сербію спроможною таки вступити в ЄС і відмежуватись від російського впливу?
— Політична еліта Сербії після вбивства Джінджича не бажає увійти до Європейського Союзу. Тільки прикидається, що хоче. У разі ультиматуму — Європейський Союз чи Росія — усі політичні еліти вибрали б Росію. Розумних і європейськи освічених сербів є багато, але як тільки їм нагадаєш про Росію, вони починають думати російською головою. Сербська проґресивна партія — це переодягнені учні Шешеля, так звані шешелівці, це софістикований сербський фашизм, як і путінізм — софістикований російський фашизм. Роль Німеччини і Гітлера перед Другою світовою війною сьогодні виконує Росія і Путін.
— Ви написали монографію і багато досліджуєте творчість одного з найбільших авторитетів русинів — Костельника. Розглядаєте його ще й як найвизначнішого українського філософа початку ХХ століття. На чому базується філософія Костельника? Чому її варто вивчати? І чому, на Вашу думку, вона є «забутою» і викресленою з історії української філософської думки?
— Гріх Гавриїла Костельника полягає в тому, що він як історична постать винен за загибель тисяч українських греко-католиків. Тим не менш, він був не тільки письменником Центральної Європи, який в першій половині XX століття єдиний в Україні писав хорватською, русинською й українською мовами патріотичну та релігійну поезію, а й філософом зі своєю філософською системою, що ввів близько тридцяти своїх термінів і понять у філософію.
Його філософська система полягає у теїстичному поєднанні логічної раціоналізації і природної інтуїції. Він, так само як Альберт Айнштайн і Девід Бом, керуючись законами логіки, доводив існування Бога. Через гріхи його історичної постаті в українській літературі і філософії про нього не згадують, а його письмових текстів не читають. Я прочитав їх, незважаючи на те що вони недоступні широкому читачеві, і можу стверджувати, що час на боці літературного і філософського доробку Костельника. Я написав про це монографію, в якій охопив усі можливі аспекти, намагаючись передати його бачення світу.
— Ваш літературний стиль самобутній та абсолютно нетиповий для русинської літератури. Позаяк навіть у Ваших наукових текстах часто можна знайти порівняння літератури з коханням, поезії з жінкою. Як Вам вдалось виплекати у собі цю неповторність, не піддатись впливові навколишнього середовища? Чи часто почуваєтеся Дон Кіхотом, який сам на сам бореться з вітряками русинської архаїчності?
— Ви повинні знати, що я русиніст і україніст — самоучка. Який почав по-справжньому цікавитись компаративістикою та теорією літератури насамперед завдяки природному покликанню як поет, а потім як романіст і есеїст, який вперше написав історію русинської літератури, писав про усі слов'янські літератури, паралельно прочитав велику кількість літератури реґіональних і локальних літературних традицій, яку читають лише тільки окремі носії цих традицій.
Крім того, я повинен сказати, що я дуже добре обізнаний зі світовою і сучасною літературою та філософією. Коли мені було 36 років, мій учитель, уже покійний академік Словенії Йоже Погачник, написав книгу «Поезія Юліяна Тамаша» (1986) обсягом близько ста сторінок, в якій він наголошує на усій унікальності моєї поезії, стверджуючи, що «заради поезії Тамаша варто вивчити русинську мову», тому що я охоронець «надії людства і сенсу людського існування».
Щодо того, що жінка може бути для чоловіка «дар і покарання»... Кожен мріє про кохання, і коли людина вміє кохати, навіть якщо на її кохання не відповіли коханням, вона жива.
Я свідомий того, що моя мовна спільнота довго не проживе через малу чисельність, асиміляцію і акультурацію. Але хороший літературний твір цією мовою міг би довго жити, якщо у ньому інші народи знайдуть для себе щось важливе про таємниці людської душі й складність існування. Сподіваюся, що саме я міг би його написати, якщо ще не написав. Звичайно, не мені це вирішувати.
ГОСПОДИ, ПОМИЛУЙ
Тей святей ноци нє знам дзе ши
И з ким ши. Шпиш або зоз страсцу обнята
Нє чуєш шум лїсткох яки под витром падаю
Зоз моєй загради. Нє задав ше
У даремней хлопскей габи
Та гоч це живу нїґда нє дотхню мойо ґамби.
Препознаш ме, позна любови,
У цудзей загради
У щесцу власного дзецка,
У глїбоким обняцу остатнього любовнїка.
Жадам
Кед будзеш гола, у страсци, нє важне кеди
И нє важне з ким
З хлопом винчаним чи цудзим
Таку яку це цело спомина.
Моя мрия це здогонї
И як тота багнїтка нїжно повицина.
На Квитну нєдзелю
— Як Ви поєднуєте діяльність наукову та художню літературну? Що у Вашій особистості переважає: письменник чи науковець?
— Я в першу чергу письменник, тому що його сприйняття світу є більш складним. А потім тлумач інших літературних творів, на зразок актора, що живе життям свого літературного персонажа на сцені або в кіно. Письменник насамперед є свідком подій і відрізняє хорошу людину від лицеміра, і це свого роду його божественна роль, як додаток до того, що кожен його новий літературний твір є новим відтворенням світу, що розгортається перед очима читача.
— Тим часом якісна література мало популярна серед молоді. Як гадаєте, в чому причина?
— Молоді люди не хочуть ставити під сумнів бачення світу у своїй свідомості. Вони намагаються усім своїм єством забути про світ, і момент забуття сприймають як сенс вічності. Представники таких марґіналізованих груп входять в літературу, не знаючи класиків світової літератури і універсальних вічних цінностей. Нещасний той, у кого знань багато, а впевненості у собі немає. Блаженні вбогі духом. Письменник є дитина з досвідом літньої людини, а в той же час і справжня творча особистість, яка одночасно грає сотні ролей єретично помножених душ.
Тому священики, генерали і політики не люблять художників, письменників, музикантів, акторів. І врешті-решт, усі б хотіли написати книгу. Але Бог праведний. Він не дозволить це будь-кому. Книга являє собою винагороду за особисті пережиті страждання та страждання інших людей.
— В одному з есеїв зі збірки «Над хтори думав» у Вас відокремлені поняття письменник і людина. В чому різниця?
— Людина є блазнем і Айнштайном. Звичайна людина використовує мову, щоб вирішити практичні питання повсякденного життя. Письменник володіє силою слова і викопує живу думку чи відчуджену душу людини з шарів мертвої мови. Письменник людині допомагає бачити духовними очима. Він не дозволить їй випити ціле море, щоб зрозуміти, що вода солона. І, нарешті, допоможе — щоб вчилась не на власних помилках, а на помилках інших.
— А чи може існувати літературознавець, який сам ніколи не писав?
— На жаль, може. Таких більшість. Але я не довіряю перекладачам літературних творів, які не можуть написати хоча б звичайного вірша або коротке оповідання. Це я одного разу сказав і своїм колеґам на засіданні вченої ради факультету. Більшість з них образились, деякі мені до сих пір не пробачили. Це щось на зразок коханця, який ніколи не обійняв свою дружину, не говорячи вже про складні любовні стандарти сьогодення. Чи щось на зразок людини, яка приймає рішення в інтересах інших, а власних дітей не має. Їм не вистачає розуміння іншої точки зору, тому вони, як правило, бачать себе на місці інших.
ЇЖ ГОЛИК
Ище вше нє знам цо сом за створ,
Хто сом и цо сом, поготов нач сом,
Кому я потребни.
Чи сом лєм треци
Ґаздинї без ґаздашаґу, Ирини,
И оца задружного кравара Силви син,
З целом найслабши, витриком лїсточок, пиречко,
Мохотка якаш на пуздри швета.
Прежил сом, веря оцец и мац,
Пре тащи говенка цо ми го
До таргонї у млєку кладли.
Отадз сом за живот набрал сили
Од спокусох моцней креви тирвацши,
Од склопцох и историї мудрейши,
Та после Юлина Юлин ма буц
Цеши ше оцец и нїґда єдну,
Алє енки два литри чарного
За тото мено випива.
Та кед вєшенї лїсце опада
Голи конари з черяку оголя випити фляши зоз вина
Цо ми их оцец за здравє випил,
Я знам же сом нє мохотка
Алє якаш голота хлопского роду
Цо ше до швета з часу на час дзвига.
Нє будзе же сом козак Голота
Гоч студентом пиху му толкуєм.
Кед ше огляднєм дзе мой конь,
Бо час козацки, на коня би шедац,
Нїч за розумом зрегочац нє сце.
Нє будзе анї же сом валалски вепер
Цо од сушеди по сушеду ма спущовац нашенє,
Славени тельо кельо породу приобрел власному народу.
Часи младосци давно уж за мну,
На младей черешнї шильку направиц уж ше нє лашим.
Закукнуц до двора сушеди шмерци
Вецей ми нє спокуса. Видзел сом ю
З блїзка голу нє раз у власним дворе.
Зорвани лїсток, пахулька шнїгу тиж сом нє.
Виберац можем кому до ока цело свойо навеєм
Же би ме нє витар як капру.
Як гвизду у цмей ноци най ме нє забува
И з дихом своїм шветлосц єй за других зачува.
Будзе же сом капка креви хтора бешедує
Як то брат Никита Станеску наказує.
Кого капка, цо за створа, спознам у хвильки
Кед по мнє прейдзе з камиона ґума.
Нє досц швидки їж голик
Хторому игли нє рошню наспрам швета,
Алє до себе обрацени.
Цо го швет баржей ґажи,
Капка прераста до вше векшей гласней хмари.
Людзе, як терховни камиони,
Бежа ґу метом з цудзу волю упутени.
Їж голик на калдерми розджамени.
За нїм плаче унук його,
Тиж без иглох наспрам швета означени.
ПС. Нє плач, Павлику, укаж главку, мой їжику,
Господ и дїдо и у шмерци злюдни
Над тобу стрежу будни.
— Видавництво «Ґражда» у 2013 році видало Вашу працю «Українська література між Сходом та Заходом» українською, ще тоді говорили про подальшу співпрацю і переклади Вашої поезії та прози на українську, але тепер виглядає так, що співпраця не була продовженою. У чім причина?
— Це найделікатніше питання, яке Ви мені задали. Була одна група молодших колеґ та друзів, які вважали, що я заслужив Шевченківську премію. Для цього потрібно було зробити переклад одного наукового видання — а саме книги «Українська література між Сходом і Заходом» — та переклад принаймні одного літературно-художнього твору — це повинна була бути чотирьохмовна книга поезій під назвою «Центуріон», русинською, українською, сербською і німецькою мовами, — що й було зроблено, і подати кандидатуру на здобуття Шевченківської премії.
Презентація цієї книги відбулась у Відні з нагоди 650-річчя Віденського університету. Тим не менш, виникли три причини, як мені пояснено, через які усе припинилось.
Перша причина полягає в тому, що з'явились зауваження щодо якості українського перекладу.
Друга причина полягає в тому, що з'явився політичний текст «Стратегія до 2020 року», написаний для потреб сербської влади групою авторів, яку я очолював, і в цьому тексті, не з моєї вини, немає згадки про Україну як про країну, яка єдина визнає русинську діаспору. У той же час русини, Mагочівські прихильники, закликали ввести російські танки в Ужгород. Одна група лобістів за це несправедливо звинуватила мене, незважаючи на те що в моїй роботі, як літературній, так і науковій, немає нічого такого, на підставі чого можна було б зробити такий висновок.
Третя причина полягає в тому, що того року я серйозно захворів на рак кісток і усі у Воєводині і в Україні очікували, що я помру. Але я, однак, вижив, але мій Шевченко помер.
Так припинився переклад моїх праць на українську мову.
ВОСКРЕСНА ПИСНЯ
Зобудзена жадна пред швитаньом
Руцаш погляд на улїчку
Драґи Спасич з осмого поверха.
Место празней улїци видзиш
Чловека розпятого на крижу як ше шпота,
дзвига и пада по бетону
а за нїм людзе крича и оруцую го з каменями.
З намочену хусточочку, у хвильковей пижами,
Збегуєш гу розпятому и питаш ше:
„Як ше волаш? ” „Ян”, одвитує чловек
А по твари му злїваю ше кирвави слизи,
Гамби жива рана од жажди.
„А як ше ти волаш, жено? ”
„Я Яна” одвутуєш.
„Цо ши то наробел, чловече, кед це народ так каре?”
Кело знам, Яно, гуторел сом
Же нє мож розжалосциц гевтих хторих любиш,
Же найчежше розчаровац особу хтору любиш,
Попатриц дооч наймилшому єству
кед ше з тебе шицки вишмеюю.
Одходзим зоз жеми, алє жиц,
А нє шчезнуц. Похоп, у шмерци ме найдзеш.
Тот криж дарунок од Господа.
Моя шмерц рознєше шицко цо
Смертне и гришне у це.
Окупаш ше у моєй шмерци.
Аж кед сом умар поприходзели приятелє гу мнє.
Ти, Яно, нашенє за будуци часи.
Мойо школяре часто умераю без надїї, у ганьби,
А други збераю плоди з їх гробох.
Други беру радосц и живот.
Тебе зохабям же биш шала за нови швет.
Славиц це буду после шмерци.
Шмелосц шац же би други жали.
Алє то Воскресенє.
Кед ми посцераш кирваву слизу зоз твари,
Намочиш жадни уста з хустоточку у рукох,
Твойо дзеци нїгда нє буду жадни
Анї гладни гевтого цо красши бок живота понука..
Идзем Ци вочи, Яно, як Воскресенє. Прилап ме.
20 април 2014, 2 годзин и 45 минути зрана
Пост скриптум
Без огляду дзе ши и з ким ши тераз,
тей ноци сом по пияти раз патрел филм „Любов у чаше колери”,
зняти по роману Ґ. Ґ. Маркеса и одлучел сом ше бориц за живот и Вас, моя Фемине. З тоту писню закончи ше „Центурион”.
У України, зоз жаданьом буц доброволєц, гварене ми же им потребнєйши живи як мертви академикове. Так сом ознова у Бачкей.
— Кого з русинських письменників старшої і молодшої ґенерацій Ви порекомендували б українському читачеві?
— Три класики русинської історії літератури вже померли: Гавриїл Костельник, Михайло Ковач та Джура Папхархаї.
Про живих не хочу говорити, тому що є різні люди, одні більш-менш відверті і чесні, а другі думають одне, говорять друге, а роблять третє та навіть ще живих хоронять.
Я якраз так себе і почуваю — похованим живцем. Замість одної розумної і талановитої людини завжди можна знайти трьох неталановитих амбітних дурнів, які зроблять все, навіть по трупах підуть, щоб зайняти звільнений простір. Вам доведеться самостійно вибрати відповідно до Ваших критеріїв, літературних чи позалітературних.
Розмовляла Юстина ДОБУШ
МАЛЬВА, МОЛИТВА ЗА ЦЕЛО
Я чарна мальва
Волана Gilg
Рошнєм коло хижох
Драгох
На запущених местох
На пажицох
Дворочна
Або вецейрочна рошлїна
Рошнєм двацец пейц центи
Дакеди прейґ метера
Углавним висша
Од нєприятельох себе
Корень вреценко розконарене
Стебло лєжи на жеми
Оброснуте зоз шерсцу
Лїсца кружни
Покрутки подобни
Пирка оддалєни три
Пейц або седем рожнї
Длуги ми лїсца конарчки
При дну основи лїсного конарчка
Квети ше зявюю
Под пазухами лїстох
У єдней пазухи
Два до шейсц квети
Описуєм квет
На вонкашнїм боку три лїстки
Творя вонкашнї погарик
Вец приходза
Пейц лїстки погарика
А потим
Пейц лїстки корунки
Корунково лїстки целовей
Або лиловей фарби
На верху зарезани
У квету вецей прашнїки
Зоз прашнїцкима нїтками
Зросли до циви
На верху циви
Розлучени прашнїцки мещки
Плоднїк составени
З вецей плодових лїсткох
Плодови лїсток
Ма свой слупчок
Слупчки зросли медзи собу
Та заєднїцки слупчок преходзи
През цивку за опращковйованє
И на верху ноши
Вецей цверенково печаци
Плод здабе на колєско
Може скрацену цивку
Розпадує ше на вецей плодочки
Од дзевец до дванац
Кажди зоз плодочкох
На хрибце зранцовани
Зоз шором кружних долїнкох
Я чарна мальва
Волана Gilg
Квети чарней мальви
Хасную ше як лїк
И предаваю по апатикох
Найчастейше ше дзеля
З рук до рук
За пошвецених
Конєчно сом похопел
Як malva silvestris
Нїхто ме нє любел
Надо мну швитанє
З ноци зобудзене
Дзвига ше др Стеван Яковлєвич
Прешвечени же до сербскей трилоґиї
Запатрени
Препущел виучиц
Чом Gilg и malva silvestris
Маю роди подзелєни
Швидко превраца словнїки
Та мертви чита
Русийски малька – штокроза
Травянистое растение
С крепкими яркими цветками
Златна хмара ше шмишка
Мальва нє русийска
Алє руска и українска
Мертвого
Цо нє зазнал за живота
Зохабиме воєней ботанїки
Серб и Рус
И так нє сцу видзиц
Далєй од свойого
За хмару закваченого
Носа
Рошнє на меджи
Потомок краля Ґилґамеша
З твардого Урука
Династия цмоти
Залюбена до шветлосци
Труши ше чарни шеменєц
Засициц гладни пажераки
Над заруцену пажицу
Прелєтую дзиви гуски
Чий крик
През лїсца ми преходзи
Стреса росу з висотох
Слизу Сиверней гвизди
Медзи прешлосцу и паметаньом
Плєца на хтори злєца
Михалово лєто далєкосц у мриї
Чарней мальви воланей Gilg
По шветлосним паперу
Розлїва ше туш
Душо моя ознова ше труш
Обок злєкнута
Над згореним гнїздом
Ґовля кружи
Пирска мальва по полю
Черева цага з бомбу розбита
Боґдана Колосовского чета
Гевтого запаметаного лєта
По паметаню Олеса Гончара
Господа и господара швета
Кед зброя була
Тирвацша як людина
Я чарна мальва волана Gilg паметам
Як ше варґоч зоз шветлосци розплєта
О поведз
Кед ши свята malva silvestris
За кого любов чуваш
У цихих змеркох и швитаньох
Кед ше на Це
Хлопска поскона лаши
И кед салаши
На свойо розгоруцени перши
Прикладаю розбити звук дзвона
Оглашеного за пацери
Док Твоя корунка
Смиядни лїстки розтвера
До нїх ше назбера
Капку по капку
Златна хмара до нєба заошивана
И вец
Як цмота кралю Урука
З божеску руку покропена
Цмота
З божеску руку покропена
Воскресам у кабату
Цо го нєдзелями и на швета
Облєка нєвеста
Од роботи и скритей любови
Спенєта
До мнє ше шугайово око преблєка
Баюси му перша ина дотика
Смертельна годзина
Бетяра опомина
Швидше коня враного
Зоз жажду зашлягнутого повицинац
Геркам му крев
Як блїск кабата на клубох
Спенєтей нєвести
Гучи рика з прирви висоти
До прирви паданя руцена а вец
У кончику єй ока застановена
Слава Тебе malva silvestris
Слава Тебе
Дзекуєм Ци
Всемогуща и милосердна
За шицки любови
На хтори ши нє забула
През днї живота мойого
Дзекуєм Ци за любов сотвореня
У креви збуреного та нєзруйнованого
Дзекуєм Ци за любов викупеня
За любов зоз хтору ми
Гоч на хвильку душа препатрела
Дзекуєм Ци malva silvestris
Же ши ме з ноцного сна зобудзела
Же бим це як Gilg
Потомок краля Урука
З династиї цмоти
Тераз и през цали свой живот
З печацим шерцом у цихосци преславйовал
Змилуй ше малва силвестрис
Над душами моїх вимартих предкох
Вчас умартих братох
Нєродзених шестрох и шицких родзинох
Цо лєжа у одкосу далєкосци
Змилуй ше над душами шицких
Цо жили у правдивей вири
И зишли з того швета у надїї
Же воскрешню у вичносци
Укаж им свой розкошни квет
Най ясносц Твоєй твари преславя
Ангелски хори окрипююцого Ци лїсца
Засиц ми уста полни жеми
И очи хтори ми ище лєм викукую з гробней
Зоз цихосцу и Твою ровнодушносцу
Викопаней дзири
Пресвята malva silvestris
Я верим
И по шмерц нє престанєм вериц
Же Ти нєпорочна
У пошвеценей любови зачата
Модлїм Це у мено
Твойого безгришного зачаца
Вимодлї од Бога
Любов за мнє
Же би я
Гоч лєм нєшка
Могол жиц гришни
У Це нєпорочней
Верим и явно припознавам
Же Ци нїхто у людским роду нє ровни
Же Твойо цело док облапям духу зверене
И же шерцо Твойо чисте жридло
Над хторе после Бога
Я перши уста надношим
Прето модлїм Тебе
Вимодлї за мнє
Гоч лєм часточку
Благодатох з якима Бог
Так щедро обдаровал Твойо цело
Модлї Господа Бога
Най удзелї мнє
Хтори ше трешем зоз жажду обняти
И шицким хлопом хтори Це жадаю
Благодати Твойого цела
Вєдно зоз чистоту Твойого шерца
Же би ми
Вец ошлєбодзени од грихох
Могли вєдно з Тобу у Це
Славиц Його на вики
Нєвиповедзена радосц обнїма мойо шерцо
Кед Ти Пресвята malva silvestris
Пришла на тот швет
Же биш зоз своїм чистим целом
Цали хлопски род виратовала
У нїм їх гришни цела окупала
Кед Це створел Всевишнї
Мило попатрел на Це
Як на прекрасне и пречисте
Дїло рукох своїх
Нєоценїви скарб вимодлєли
Твойо родичи за нас гришних хлопох
Вимодлєли од Всевишнього
Гришним прибежище и склонїско
Смутним потїху
Гладним хранительку
Слабким окрипу
Хорим лїкарку
Праведним радосц
Святим похвалу
Ангелом царицу
Модлїм тебе царицо жеми
Попать з любову на нас
И помилуй нас
Гоч лєгучко по ґамбох з ґамбами
Кед нє по цалих наших гришних целох
За тоту Твою милосц Пресвята и Нєпорочна
Жертвуєм и цело и душу
На вичну службу Сотворительови нашому
Од нєшка нє сцем вецей служиц
Анї швету анї себе
Лєм пре Бога у Це
Сцем жиц и умерац
Кед Бог у моїм целу допущи
Нє дзбам и кед будзе дзевец раз
През дзень и през ноц
Вимодлї за мнє любов його
У благодатох Твойого цела зляту
Кед нє скорей я согласни най будзе
У хвильки моєй кончини
Оглаш у новинох
Меням драгу ратованя у вичносци
За пекло цела malva silvestris
И Ти превични Боже
Цо ши з таку радосцу приял
До служби на нєодредзени час
Свою наймилшу службенїцу
Укаж и мнє любов
И на мнє мило попатри
Затримай ме у служби
Же бим бул удостоєни
Видзиц Тебе у Нєй
Нє лєм на нєбе
Алє и ту кло себе
Модлїм Це малва силвестрис
Тей найвекшей покори чесноти
Науч и мнє та
Воведи ме во искушениє
Вимодлї за мнє тоту любов
Най ше и я похвалїм як праведни
Най будзем Твой слуга
Твой слуга у шицким сполнї Божу волю
Же треба будзе
И Його у Це одменї
Уж кед нє може участвовац
У слави Божей на нєбе
Най му ше то уда ту
На потульней а порочней жеми
Тому од Це ше наздавам
И тото од Тебе нєшка
У горучки модлїм
Вислухай ме Преблага и Нєпорочна
Воведи ме во искушениє
На два пальци голєм
Нє дай Пресвята малва сислвестрис
Най нє будзе даремна моя мрия
Най порозумим Твою превельку покору
Я знам же Тебе нїґдучка-нїґда
Цинь гриха нє дотхнул
Та прето
Гоч у пижами на истим поверху
Присц ми нє сцеш до хижи готела
Бог шицко видзи
Гвариш и нєшка док витирвало
Одходзиш до церкви
Очисциц ше од мриї
Як кажда звичайна жена
Дай мнє Предобра любов
Най бим ше у добру нє гордзел
Духа нє трацел у прикросцох
Най би и я шицко за найлєпше приял
Зоз рукох Всевишнього
Най зоз власну судьбу нє управям
Най ю лєм вєдно зоз Тобу спольнюєм
Науч ме жиц согласни
З волю Господа и ментора
Твоєй души и цела
Пресвята Преблагословена Пречиста
Царицо жемова malva silvestris
Потїхо Творителя нєба и жеми
Єдина заступнйицо
Руского и українского роду
Падам пред Тобу
На колєна и сердечно Це модлїм
Вислухай молитву слуги Свого
Под Твойима ногами шицки сотвореня
Нєбо жем воздух и морйо
Шицки нєчисти сили
Зоз страхом сцекаю од Це
Твойого мена ше боя
Же ши любов шицкого живого
Нє умар тот хто од Це
Цалу надїю покладал
На погибель вичну осудзени
Лєм тоти цо Тебе нє сцу спознац
Тебе яку шицки небесни сили почитую
И цали руски и українски род слави
Попать з високого нєба
На мнє нєщешлйивого
Зоз шицких бокох колєша
Ме нєприятелє
Бию по мнє
Лєм цо сом живи
Лєжу до блата
Шерцо мойо од нїх ше каменї
Нє дочувам уж любов Господа
Попать з високого нєба
На мнє нєщешлйивого
Ратуй ме моя предобра Панї
Же би я мог Тебе велїчац
Нє лєм тераз док жиєм
Зоз смертельнима людзми
Алє най бим преславял
И велїчал навики милосердносц Твою
Пресвята malva silvestris
Царице жемова и небесна
Од цалого видимого и невидимого
Швета чеснєйша
Пред Тобу шицки ангели зачудовани
О Це пророки пророкую
Казательнйики наказую
А Апостоли Тебе преславюю
Ти краса святительом
Ти окрипа мученїком
Ти сама чистота и слава
Ти радосц мацерох
Ти за дзеци мудросц
Ти хранителька ґдовицох
Слабеньким здравє
Гарештанцом ошлєбодителька
За заблудзених драгоказ
За морякох пристанїще
За уробених спокой
За путуюцих оддих
Ти вше дзечна застпнїцо
Нєщешлївим и уквилєним
Покрову и склонїско
Ти ми надїя у розпуки
Ти помочнїца мнє бидному
Кед церпим
Ти потїха мнє смутному
Кед ми ше остатнї
Пламеньчок надїї гаши
Ти потїха за шицких
Цо зме нє були любени
През Тебе нєвидими Бог
Постава видимим
Прето ше Твоя гришна раба
Кланя Тебе и модлї Це
Дай ми ше нєшка
Место насущного хлєба
Я преславюєм Тебе
Malva silvestris
Нєвимерана глїбино
Нєвипитана тайно
Нєпохопене чудо
З руку нєстворена церкво
Цара шицких викох
Квету з раю моєй души
Зоз хторого вироснул
Мой ратунок
Ратунку шицких залюбених
Цалого хлопского швета ратовнїцо
Я верим зоз шицкима
Цо ше нєшка гоч святи
Лаша на церкву Твойого цела
Же Ти у жемовим живоце
Як и у вичносци примеш нас
У церкви власного цела
И виратуєш нас од каждого зла
Охрань и мой дом
Шицких хлопох
Шицких людзох
Кажде живе бозке сотворенє
Од було якого нєщєсца
Окреме од забутей
Окреме од ускраценей любови
Охрань мой край
Мой народ
И шицки народи цо у нїм жию
Од гладу вилївох и огня
Од пошасци
И каждей братскей нєнависци
Благослов malva silvestris
Нашо поля бозки ниви
Най би у чаше дозреваня
Здрави плоди зродзовали
Нам на радосц
Тебе на потїху
Меркуй на нас нємоцних
Дзбай за нашо молитви
Стреж на нєприятельох наших
Єдина наша надїйо
Нє дай же бизме нєзаслужено
Гоч пре власну вину нєдомерковано
Спадли а кед спаднєме
Дзвигнї нас
И приведз нас
Ґу своєй любови
Модлїм Це и кед знєверим
Святу супружеску виру
Дай ми свою руку
Же бизме шицки
Виновати и нєвиновати
Нє були нєщешлїви
Хто спозна правду
Враци ше святей любови
И воскрешнє у огню очисцени
Так то у швеце нас рошлїнох
Хторим и Ти и я гоч нє питани припадаме
По бозкей дзеки сотворени
Дай ми ше нєшка malva silvestris
Же би ше у мнє шицки хлопи могли цешиц
З Тобу у вичносци облапени
Нє зохабяй ме Пресвята
Голєм у паметаню
Защитнїцо широтих и прешлїдзованих
Найбезпечнєйше пристанїще гришнїкох
Я пребачуєм нєприятельом своїм
И сцем з очисцену душу усобших порозумиц
Лєм ми дошлєбодз з целом Це любиц
Ти ратовала шицких
Хтори пре потребу ґу Це приходзели
Дай и мнє гришному
Уж кед мам з наглу шмерцу умрец
Най кончина будзе у Це
Чувай душу мою од нєприятельох моїх
Ти дзвери небесни
Най прейґ Тебе як мойого прагу
Войдзем Пресвята до царства жемового
Аминь
Я чарна мальва
Волана Gilg паметам
Як ше варґоч зоз шветлосци
Розплєта о поведз
Кед ши свята malva silvestris
За кого любов чуваш
У цихих змеркох и швитаньох
Кед ше на Це
Хлопска поскона лаши
И кед салаши
На свойо розгоруцени перши
Прикладаю розбити гук дзвона
Оглашеного за пацери
Док Твоя корунка
Смиядни лйистки розтвера
До нїх ше назбера капка по капку
Златна хмара до нєба заошивана
И вец як цмота краля Урука
З бозску руку покропена
З бозску руку покропена
Пресвята и Нєпорочна malva silvestris
Конєчно
Кед знаш за Бога
Воведи нас во искушениє
Аминь
Загвижджала коса.
Далєкосц у наручу чарного одкосу
Одбера malva silvestris настред Києва.
У наручу єй Gilg
Потомки краля Ґилґамеша
З династиї цмоти у шветлосци
До вичносци ю возноша.
Трепеци над Днїпром у златней хмари
Тїлесна и Свята
Malva silvestris .
Шветом блука Gilg ошлєпени
Ошлєпени и щешлйиви.
До себе ше запатра
Место очох душа му препатра.
Сиверну гвизду дотика у блїску ярнєй криги.
Златней хмари ошмих
Смутни и благи.
13.08.2016