Полїтична сила і ґеоґрафічне положенє.

Сторінки з полїтичної ґеоґрафії.

 

І.

 

З космічної далечини можна вважати житє на землї одноцїльним. Для загальної установи житя на нашій планетї важні найосновнїйше два головні факти астрономії: величина землї, значить її математичні й фізичні константи, котрі, від коли на землї істнує житє, не зменшили ся, анї, практично взявши, не побільшили ся, та положенє землї до сонця, що дає їй житє й удержує. Зміна бодай одного з сих чинників мусїла би зараз же надати житю на землї зовсїм инші прикмети загальної натури. Се певно, що житє на инших небесних тїлах, о скілько воно істнує, мусить ріжнити ся від телюричного в тих самих великих рисах, як оба сї чинники инакше виобразовані.

 

Але-ж у кождій виміримій величинї, хоть-би якій малій, є причини до повстаня противенств (діфференціюючі мотиви), бодай виявляєть ся при кождім простірнім творі, що не є лиш ґеоґрафічною точкою, противенство між зверхом і нутром. Сила діфференціюючих мотивів кермуєть ся відносинами величини простірного обсягу, на якім можна помітити супротилежности. Для нас людий лишить ся завсїди найбільшим, пpоcтipнo дїйсно можливим до уявлень предметом сама земля. І воно ясно, чому то ми люде, приковані до нашої планети з усею нашою орґанїзацією, чуємо суперечні прикмети житя на землї далеко сильнїйше, ніж суцїльні. Хибує нам саме можливости протиставити спільні риси земного житя рисам істот, з'орґанїзованих не телюрично.

 

Може земля з астрономічного погляду й мала космічна поява, може вона капля води на ведрі, для нас людей і для всїх инших орґанїзмів, що рухають ся на поверхнї землї, вона велитенна поява. Кожде опанованє простору в розумінню виводів попередного роздїлу показує нам зміни в виглядї поверхнї землї; в усїх трьох розмірах відбувають ся по малу переходи, результати котрих одначе в достаточних віддаленях видають ся нам противенствами. В істнованю простірних віддалень на землї містить ся, значить, просто сума мотивів для діфференціяції всего орґанїчного житя, а тим самим і полїтичного. Тому для кождого житя, існуючого на землї, не побічна річ те, де воно находить ся. Ескімос на ґренляндськім побережу жиє иншим житєм нїж великоміський культурний чоловік у поміркованих ширинах Европи або-ж нїж кочівник у степах або моряк Маляєць на острівнім рою Великого Океана. Одноформність панує лише в простірнім обмеженю, для більших простірних віддалень се ознака противенства!

 

Ось чому для зрозуміня характеристичних прикмет появ житя, означенє місця його на землї найосновнїшого значіня. Ось чому питанє де? якоїсь появи, означенє її положеня се перша і найважнїща задача кождого ґеоґрафічного дослїду.

 

Отже для кождої появи житя дано в його положеню чимало умов, що пояснюють його питоменність, без якої його найсутьнїші прикмети були би не такі. Кожді відносини положеня на землї одержують суму означуючих сил, від впливу котрих не може втекти нї однїсїнька жива істота.

 

Розвага-ж положеня як виразу для появ діфференціяції на землї вимагає дослїду діфференціяційних мотивів на поверхнї нашої планети. Держава яко аґреґатний орґанїзм належить до тих появ житя на землї, котрі мають простірно найбільший розвиток. Через те для oзнaченя характеристичних прикмет її житя малі діфференціюючі мотиви, дуже важні в житю ростини, звіряти тай окремого чоловіка, не можуть грати нїякої ролї. Тут важні лише більші й найбільші діфференціюючі появи нашої планети.

 

Найзагальнїща діфференція житя на землї звязана з основними астрономічно-теллюричними появами: з могутним простором поверхнї землї та з похиленим положенєм земної оси до шляху землї при її обігу круг сонця. Остатнє скріпляє діфференціюючі впливи першого. Хоть 510 мілїонів qkm поверхнї землї й не значать нїчого супроти розмірів нашого сонця, а про те вони в станї власне розложити одноформність посиланя проміня сонцем на землї в могутні противенства як освітленя, так огріваня, котрі своєю дорогою через ускісність еклїптики дістають ритм пір року.

 

Дальший дуже важний мотив діффенціяцій се спосіб розміщеня води й суші на землї. Суша, що творить два велитенні світові острови*) серед суцїльних водяних просторів купить ся на північній півкулї землї. Коли переполовимо землю так, що коло устя Льоари припаде бігун одної півкулї, то на так означену сухопутну півкулю із 149 мілїонів км² суші взагалї, які мусимо приняти по найновішим експедиціям до бігунів, випаде коло 125 мілїонів км², а на "водяну півкулю" з 14 мілїонами км² на південнім бігунї коло 24 мілїонів км². Із тої сухопутної півкулї вкрито водою 51%, а з водяної півкулї 90½%. Не вважаючи на своє значне розпросторенє, Атлянтійський Океан видає ся серед північно-півкульного скупленя суші лише велитенно широкою річною бороздою між східним та західним материком нашої планети.

 

Через сю представлену питоменність розміщеня суші й води на землї розмірно проста діфференціяція поверхнї землї комплїкуєть ся значно астрономічними полосами клїмату, в спосіб також полїтично важний. З обома вяже ся сума наслїдних появ загальної натури, як рід вітрових полос морських течій, особливі питоменности в розпростореню ростин і звірів, повставаня пустинь і т. п., котрі своєю дорогою спричиняють те ж найдалї сягаюче виобразованє означуючих житє появ положеня.

 

Так само діференціюючо впливає вертікальна будова суші. Поверхня нашої планети творить у біоґеоґрафічнім розуміню не верхню, а трирозмірне твориво. Саме 3-ий розмір, вертікальний, показав для сформованя полїтичного житя на землї дуже часто далеко більше важного нїж довжина й ширина в горизонтальнім розуміню. На землї находяться низші й висші країни, рівнини, горбовини, гори. Їх наперемінна поява, їх відносини до клїматичних полос, морий, озер, рік і т. и., творять найріжнороднїйші положеня й спонукають таким чином і до полїтичних діференціяцій. У кождої частини землї є особливі прикмети поверхнї, що впливають на державне житє. Противенство між могутною, безвідпливною, високими окрайними горами обгородженою центральною Азією та окрайними країнами на півночи, сході й півдні виявляє ся в історії Азії так само рішаючо, як основний факт американської будови гір, положенє Корділєр на краю тихого Океана, для історії Америки, одноформний височинний характер Африки для африканської та скомплїковано роздроблена будова Европи для нашої европейської історії. В подібних опроче відносинах, історія народів коло гір і в горах инакша, відповідно до напряму гір, обсягу їх поверхнї, їх форми, висоти, стрімкости вищерблена провалами, ґеольоґічної будови й віку. При тім показує високорівня, гори або будь яка ореґрафічна поява не лише ріжні риси в природнім краєвидї, відповідно до того, чи лежить у клїматї тропікальнім, чи в уміренім, чи в холоднім, чи відчиняє ся на море, чи в океанічній далечинї займає нутро суші, чи лежить в Европі, чи в Австралії або якій иншій частинї світа, але й витискає ся инша печать і на полїтичнім житю на нїй.

 

*) Антарктична суша, істнованє котрої доказали напевно експедиції на південний бігун, має, що правда, по непевним оцїнкам, величину 14 мілїонів km², але через свою ворожість житю не входить у рахубу.

 

[Дїло, 20.07.1916]

 

ІІ.

 

Прикмети житя держав, спосіб фізичної поведїнки житя їх жильців, їх густота, прикмети заселеня, увесь їх духовий і тїлесний стрій, рід їх культурної розвоєвої здібности бувають залежні від умов житя окремого чоловіка*). Простір житя чоловіка, ту частину поверхнї землї, де чоловік жиє й може жити, називає ся екумена**). Про екумену, простір житя можна говорити і що до звірів і ростин, ба й що до всего орґанїчного житя. Але умови житя чоловіка дослїдити далеко більше скомплїкована річ, нїж у ростин і звірів. У ростин і звірів вимоги від житєвої здібности сповнені, коли сповнено потреби поживи й захисту. Вдоволенє инших потреб реґулює ся потім по найбільші частинї само собою. У чоловіка ж виявляють ся до того в культурнім розвою чим раз більше потреби вигоди тай способів заспокоєня їх. Нема вже тепер нї однїсїнького народу на землї, який міг би обійти ся без якого "комфорту", ба можна навіть сказати, що й передісторичний дослїд розвою людности все ще не зміг засягти так далеко, аби могти сказати, що найшов того перед історичного чоловіка, котрий би в уживаню свого житя нї в чім не зняв ся вище звіря. Через се екумена людства не може бути простором житя з подібно релятивною незмінністю, як у ростин і звірів, де взагалї перестрої умов житя відбуваютьІ ся лише в ґеольоґічних періодах часу. Екумена чоловіка зміняє ся без перестану в своїх прикметах зі зростаючою культурою. Культурний розвій можна назвати прoстo перестроєм і виобразованєм екумени для чоловіка***).

 

В чім же той перестрій і виобразованє  простору людського житя? Teпep нeмa народа без нїякої комунїкації. Де ж видає ся, мов би то який первісний нарід абсолютно зачиняв ся в свій межовий простір, там показує істнуюче культурне посїданє виразно бодай комунїкаційні впливи попередних поколїнь. Комунїкація-ж уможливляє, як ми бачили в передущім роздїлї, не лише вкороченя простору, але й рух матеріяльних і духових дібр. Усе то користнїше розвиваючим ся рухом удержуючих і розвиваючих житє засобів з одного місця простору землї у другий уможливляє ся оселенє та згущенє людского житя й там, де без комунїкаційних сполук воно було би виключене. У ростин активна комунїкація засобів до вдержаня їх житя виключена, у звірів простірно так обмежена, що практично не можна говорити про вистрій і перестрій простору їх житя власною працею. Таким чином понятє екумени дістає для чоловіка такі властиві прикмети, які значно ріжнять ся від звірячих і рослинних. Безпосередня теперішність доказала нам полярними експедиціями Пірі та Шеклєтона, що вже нинїшний культурний розвій людських сил має в руках способи посувати людське житє і на такі точки, від яких нинї тїкає всяке инакше зорґанїзоване житє.

 

Межі "Terrae cognitae", яку по найновійшим загонам ув Арктіс і Антарктіс можна цїнити на яких 480 мілїонів gkm., не сходять ся, розумієть ся, з межами екумени для чоловіка. Попри простір свого житя, в котрім вона вигідно живе, має кожда орґанїчна істота з приладами до дальшого руху, виходячу поза властиві межі екумени "область гостюваня", де така істота, о скілько ся область не сходить ся з простором її житя, може істнувати лише короткий час. Для чоловіка тривкий побут у виходячій поза межі простору його житя области гостюваня можливий лише в такім разї, коли туда відчинить ся тривка сполука, тривка комунїкація. Коли ж се станеть ся, то таким чином область гостюваня прилучуєть ся до екумени. Через те екумена для чоловіка змінчива. Вона вбільшуєть ся і вменшуєть ся. І не становила вона нїколи, від коли істнують люди, простору без прогалин. В области розпростореня чоловіка находять ся скрізь незаселені місця: пустинї, багна й торфовища, могутно стримлячі гори й т. и., котрі як "анекуменїчні области" переривають тяглу площу простору людського житя і творять таким чином серед екумени внутрішні межі, що мають подібні полїтичні наслїдки як зверхні межі.

 

Площа екумени залежить у своїм розвою від великих чинників природи. Зростаючі дельти вбільшують зріст пустинь, западенє низового побережа, напиранє ледняків в верховинні долини, щезанє корисних звірів і корисних рослин уменшує її. Найвеличнїйше натуральне вбільшенє людської екумени настало в кінцї дїлювіяльної доби, коли через уступленє леду стала вільна для людського оселеня площа коло 26 мілїонів км².

 

*) Умова житя окремого чоловіка дослїджує антропоґеоґрафія, котра маєть ся до полїтичної ґеоґрафії так само, як обопільні поля дослїду окремого чоловіка й народу.

**) Вираз походить із грецького Екумене, "вселення", заселений острів світовий, се була по старогрецькому розуміню, більше або менше виразно виступаюча елїпса, головну вісь котрої чинила лїнїя потягнена здовж 36-ого рівнолежника — осередок Родус — від Геркулєсових стовпів аж до Таврус Індікус (Гімаляя). Ся елїпса була від грецьких часів через два тисячі років "Terra cognita", звісним світом. Зразу думано, що людство обмежене на сей простір землї, хоть уже й балакано про питанє істнованя антеків = супротижильцїв, періоеків = навкругижильцїв та антіподів — суніжників. (Порівн. Веrger, Geschichte der wissenschaftl Geogr. d. Griechen II, ct. 135 і д.

***) Се понятє екумени чоловіка, яке я вважаю за доконечне поставити, відхиляєть ся від Рацелївського (Пор. Ratzel, Antropogeographie. II. ст 3.

 

[Дїло, 21.07.1916]

 

III.

 

Новійші передісторичні памятки доказують, що рід людський розпросторений був дуже широко вже в ділювіяльну добу. Він сягав, не числячи ледяних областий півночи, від південної Америки до середної Азії. Але ж палеолїтичні нахідки, належні дїлювіяльній добі, так дуже ріжнять ся виглядом від молодших неолїтичних, що годї геть відкинути здогад, який приймає для ділювіяльного чоловіка инший центр coтвoреня й розвою нїж для неолїтичного. В такім разї, коли неолїтичний чоловік розширяв ся, був би палеолїтик випертий і нарештї вимер. Від рішеня сего питаня залежати-ме те, чи мусимо приймати дворазове прозпросторенє людности. Допустиши можливість розпростореня людства по землї в добу третичну або в перехідну чи найстаршу дїлювіяльну добу, коли в зовсїм инших клїматичних відносинах і при иншім розміщеню суші могла відбувати ся експльозія в зовсїм инших напрямах нїж у ґеоґрафічну теперішнїсть, задержують виводи в текстї для молодшого розпростореня чоловіка своє значінє. Культурне впливанє передньо-азійської, особливо мезопотамської культури на Середземне море, а з тим на всю Европу, настало ще пізнїще.

 

Зі зростом культури вбільшуєть ся площа людської екумени. По пануючому тепер загальному переконаню, теперішна людність, яка творить, одноцїльність далеко більше нїж певні роди ростин і звірів, розвела ся з одного однїсїнького центра сотвореня. Супроти сего мусїла найпервіснїща людська екумена бути дуже обмежена що-до простору. Воно то для теперішного становища нашого пізнаня відносин первісної людности все ще дуже зважлива річ висловляти здогади про те, де стояла колиска людности. З факту, що зуби й прилад травленя чоловіка характеризують його як всеїдця, далї з факту, що лиш дуже невидні останки народів у окрайнім положеню є виключно мясоїдами без ростинної поживи, можна вивести, що перша фаза розвою людства над рівень звіря, мусїла відбути ся в такій сторонї, де легко мож було добути мішану поживу. За те поступ до вищого розвою вяжеть ся доконче з переходом до хлїборобства. Погляд давнїших численних передісториків, що людський розвій перейшов три ступенї людства, пастуха й хлїбороба не дасть ся вдержати (Kap. Hahn, Die Haustiere und ihre Beziehungen zur Wirtschaft des Menschen, 1896). Найважнїщі роди здобувань поживи ідуть серед того самого народу по більшій частинї поруч себе. Є вищі і нижчі форми в сих трьох родах, але не доконечна є ся черга розвою здатнїща. Для економічно-ґеоґрафічних і етноґрафічних дослїдів здатнїща теорія Фрідріха про чотири типи господарки (господарка збираня, господарка інстинкту, традиції та науки й технїки. Воно то дуже імовірно, що клїматично догідні наплавні країни без більшої зміни температури пір року в субтропічній полосї старинного світа були вихідною точкою культурного розвою людського роду. Із 400 культурних рослин, які тепер навмисно плекають люди, походить найбільша частина з тропічних і субтропічних сторін, дуже мала частина з умірених ширин Евразії. Позатропічна північна Америка та піbденне умірене підсонє не дали нїяких культурних ростин. Коло 60 культурних ростин сягає в найдавнїйший правік людської історії, для стілького ж числа почало ся ще перед початками нашого часочисленя свідоме цїли плеканє. Між 250 новими культурними ростинами нема нї однїсїнької так важної для вдержаня роду людського, як найважнїщі зі старанних. Воно певно на случай те, що власне високе розвиті культури Єгипту, Мезопотамії, північної передньої Індії (Панджаб і Гіндостан), північного Китаю над Гоанґго і Веіго, які знаємо за найстарші і які сягають аж до 4-ої та 5-ої тисячі років перед нашим часочисленєм, розвили ся в сих наплавних субтропічних землях. Тут могло скласти ся перше дійсне згущенє населеня. І звязана з сим можливість зростаючої обміни гадок сотворила певне культурне посїданє і довела таким чином до елєментів працї. Перша праця, яку зробили люди і яка підняла їх помалу вище звіря, се була праця збираня; перший нарід був збираючий нарід. Аж пізнїйше перейдено до працї штучного твореня умов, що могли влекшити дїяльність збираня: до ладженя пасток на звірів, до оброблюваня землї. Можна догадувати ся, що обоє, ловля звірів і оброблюванє землї ішли поруч себе. Оброблюванє рїлї се первісно сапанє, яке ще й тепер переважує у первісних народів і є корисне для плеканя городовини, бульбистих ростин, навіть для родів збіжа, як просо, риж й кукурудза. Збіжеві трави субтропічних і уміренних ширин, яких зерно в прирівнаню до овочів сапаня тривкійше, бо достоює бодай до других жнив, вимагає доброго провогченя землї в час розвою і при швидкім вичерпаню землї відповідного погноєня. Обі умови істнували в підтропічних наплавних низах. Усї старинні осередні точки культури субтропічних сторін визначають ся тим, що перепливаючі їх ріки що року виступають із берегів і вкривають прилежну країну верствою вогкого намулу, яка дає обі умови для врожаю збіжевих трав: потрібну вогкість і віднову поживних солий з землї. Умови для такого зовсїм особливого положеня людського розвою є: легко наклонений аллювіяльний низ із гірськими країнами позаду, що раз у рік дають більше води, істнують лише в небогатьох місцях. Наплавна земля потрібує до своєї управи плуга, а з тим і більшої мужеської сили і через те призвичаює мущин до більшої осїлости й праці тай спричиняє згущенє населеня, бо добуває на меншому просторі чимало поживи. Отсей, скажім, перший дїйсний, культурний ступінь збираня з культурним посїданєм, що уменшує збиранє, має в собі зароди до дальших рoзвоїв. Згущенє населеня над міру, яка саме ще позволяє народови на певнім культурнім рівнї на певному просторі виживляти ся, змушує до мандрівки в области, які для середущого рівня розвою є анакуменїчнї. А се дає людському духови нову причину, вгадувати способи, як би то незаселену доси область перетворити в заселену. Площа екумени починає таким чином поволи рости. Кождий новий спосіб, корчувати лїс, орати рілю, добувати воду, вжиточнювати собі звірів, ростини і вкінцї неорґанїчні матеріяли, посуває межу екумени до бігунів і рвника, як і в простовіснім напрямі в гору.

 

Зріст екумени при культурнім поступі й розпростореню показуєть ся виразно, коли порівнаємо їх межі перед добою відкрить з їх теперішними межами. Великі континґенти були тоді в небогато меншім обємі заселені, ніж тепер. Лише велика частина гір чекала ще відчиненя. Але богато островів було три перших відвідинах Европейцїв ще не заселених. Що до Атлянтійського Океана треба се сказати майже про всї острови.

 

Лише канарійські острови мали очивидячки берберійську первісну людність (гуанчі); вона була знищена прибувшими Еспанцями та Французами. Фарерські острови заселено в 6-ім, Ісляндію в 8-ім ст. Мадейру та Асорські острови втягнено в область екумени зараз після їх відкритя в 14-ім столїтю, Капвердські острови в кінцї 15. ст. Фернандо По був заселений коло 1500 р. племенем Бантуйським Бубе; тодї другі ґвінейські острови були ще не заселені. В Індійськім Океанї при перших відвідинах Европейцїв чекали на заселенє Сешелї та Чаґоський архипеляґ, у Великім Океанї майже всї океанїчні острови на західній сторонї Америки. Ґрупа Ревілля Ґіґедо та острови Клїппертон ще й тепер незаселені, з островів Ґаляпаґос лише Чатм має 200 оселинцїв; на Хуан Фернандес удержує чілїйське правительство 20 мешканцїв. На Фоклендських островах не повели ся перші проби заселеня 1763 р.; повело ся воно аж від 1820 р. В области Антарктіди, де межі тeперішної екумени біжать попри побережні острови південних кінцїв Америки, Тасманії й Нової Зеляндії та попри Ріг Доброї Надїї, від недавна заселені Сан Павль та Новий Амстердам, на південь від Індійського Океана, тут же коло межі пливучого леду, тимчасом як задуманий 1901 р. плян заселеня Кереґляндської ґрупи для годівлї овець, не пoвiв ся.

 

[Дїло, 22.07.1916]

 

IV.

 

Зросла екумена і в простовіснім напрямі.

 

Перший чоловік обходить гірські сторони, що дають скупійшу поживу, а вимагають більшої здібности до працї. Що навіть середні гори вважають ся на низшім рівнї розвою ворожими житю, се доказує пізнє заселенє їх у Нїмеччинї. Ще в часи Сорбів не було чоловіка на рівнях Саксонської Швейцарії, а в Рудогорах аж богаті нахідки срібла в XII-ім ст. приманили перших оселенцїв. З того часу в найбільшій частинї гір досягнено верхню межу людської засельности. Повисше висотної полоси полонин, яка ще уможливляє пастівну господарку, оселена людність загалом не здійме ся. Лише там, де надять цїнні скарби землї, вишукує чоловік і такі висоти, де для него нема поживи.*)

 

В екумені є корисні й менше корисні місця для розвою полїтичного житя. З певних центрально положених областий меншає користність обставин на внї. Нa окраїнї може позвати ся полїтичне житє лише дуже нужденно. Отже історія й статистика доказують, що що-до полїтичного розвою людського роду, то найголовнїйша річ — се розміщенє суші на землї. Полїтичний розвій народів на західнім світовім острові, який звемо Африкою, відсунений супроти старого світа на другий плян. А в нутрі старого світа находять ся найкористнїйші для розвою людства місця в тропічних сторонах, як би можна здогадувати ся, але в субтропічних. Области східно- й південно азійської монсунової полоси чинять нинї з Західною Европою, згущенє людности котрої ще буде пояснено, найгустїйше заселені країни землї. У сих трьох областях Китаю, Японїї, Передній Індії та Західній Европі на просторі по 2—3 мілїонів км² жиє поверх 900 мілїнів людий, значить більше нїж половина жиючого людського роду. Із сих субтропічних центрів густоти старинного світа — нижня долина Нїлю зі своєю Дельтою (28.000 км² простору) те ж належить сюди — й виходили перші сильнїйші полїтичні впливи. В них дрімає нинї така народна сила, що, як почує свою могутність, то може спричинити просто елєментарні полїтичні перевороти на нашій планетї.

 

З центрами першого високого розвою людности у найкориснїйшім положеню екумени вяжуть ся области, які були для першого рівня розвою незаселимі, анекуменїчні. Але вони були втягнені в область екумени, коли вростаюче згущенє людности приневолювало до виселень і під зелїзним законом сего факту спонукувало людський дух думати про те, якби то можна вбільшити недостаточне культурне посїданє та скріпити його в напрямі перемаганя ворожих житю сил. Положенє субтропічних областий лїтних дощів стале незвичайно важне для розпростореня людности. Присуненє до східної сторони континентів, відмежуючи на рівниковій сторонї посушні области пассатів і на північній півкулї враз зі своїми північно-східними виростками сягаючи в лїсову полосу умірених ширин, уможливляє се положенє в рівній мірі живу обміну своїх пoяв житя і з тропічними сторонами і з північною лїсовою полосою (Китай) тай перехід у степи й пустинї посушних областий. Але з повільним ходом наперед у названі областю звязаний був неминуче перехід в инші, зовсїм инакше уприкметнені відносини положеня, що мусїли спричинити глибокі ріжницї в економічнім і полїтичнім виглядї мандруючих ґруп людства.

 

Мандруючі пастуші степові племена, кочівники (номади), залежні в своїм ґеоґрафічнім положеню виключно від областий, де переважує трависта країна, де широкопростірно істнує той самий краєвидний тип. Там можна найти найскромнїші умови житя для тих копитних звірів, що, приручені на домашних звірів, уможливляють усe економічне й полїтичне істнованє кочівника. Всїм кочівничим народам, хотьби як ріжним у подробицях, спільна безперестінна мандрівка. В тонкій розсїяню на великому просторі — густота людности доходить найвище до 1 людини на км², — розбиті на ґрупи й кодла, жиючи стало в области лиш доти, доки вона не випасена приведеними стадами звірів, визначають ся вони особливо швидкою рухливістю, велико-простірним розумінєм, тїсною, хоч і фамілїярною полїтичною злукою, на підставі сильно виразного комунїзму. Все добро є спільне, приватна власність обмежуєть ся що найбільше безпосередно найпотрібніщими річами вжитку. Але при тім відріжнюєть ся тип кочівного народу відповідно свому степови та чередї звірів, що жиють у нїм. Вівця й коза, mабуть найпервіснїйші чередні звірі чоловіка, виробляють, подібно як рен в арктичному степу, тип пастуха, якого характеризує деяка миролюбність і бажанє лїнивого супокою. Кірґізи, Тунґузи, речові лопарі, ось приміри на се. Зовсїм инакше там, де треба опанувати широкі бідні поживою области. Тут на примітивнїщим культурнім рівнї треба в перше доконче способу до опанованя більшого простору. Се можливо досягти з верховими звірами.

 

*) Гірняцькі міста Болївії Потозі та Портуґаляте лежать поверх 4000 м. висоти (4070 і 4300), золотодатні поля Ток Джалюнґа у верхівях Індуса навіть 5000 м. — Тепер у високих Альпах — в инших високих горах лише сям-там — повстають нові осельні ґрупи схоронищ для туристів.

 

[Дїло, 23.07.1916]

 

V.

 

Здібність опановувати своїми верховими звірями більші простори, надає таким кочівничим народам характеристичну ознаку. Те саме показує ся й полїтично в безчисленних, бурних набігах в область сумежних хлїборобів, показує ся в повстаню ростучих мов лявіна здобутчих держав, котрі так само швидко падуть. Історія Арабії та монгольських народів Азії, ось приміри на се. Заведенє стадних звірів у Новий Світ наробило подібні полїтичні появи в Америцї, як вони розвили ся природно в старинному світі на підставі діфференціяції ґеоґрафічним положенєм (Ґавчі в Ля Плятських державах, Команчі в північній Америцї*).

 

Умірені ширини нагадують своїми клїматичними відносинами промінюючі области людського розвою в монзуновій полосї. Розуміє ся, що вони зовсїм не в такім користнім положеню, як тамті. Теплота менша і роздїлена в більшій діференціяції на пори року. Але власне се більше понукувало здібний до розвою дотеп чоловіка, вигадати способи, що уможливили би побут і в такім часї, коли холод морозив ростинне й звіряче житє, природні умови істнованя чоловіка. Умірений клїмат, постачаючи в найщасливійшій сумішцї риси даваня й відмови, мусїв таким чином стати найвизначнїйшим виховавцем людського роду при його культурнім підійманю.

 

Серед лїсного пояса північного уміренного підсоня має західна Европа**) особливо корисне положенє. З усїх областий рівного підсоня вона має найкориснїщі відносини теплоти і опадів. До того її відчинена будова, що скрізь дозволяє добру сполуку з морем, далї те, що лежить безпосередню на бігунї найбільшого стїсненя суші на землї (пор. ст. і д. ) спонукує могучо до жвавої обміни духових і матеріяльних дібр. Півкуля суші має, розумієть ся, більше континентальну закраску клїмату нїж півкуля води. Тут, на півкулї суші, безперестанні противенства в розвою і через те понука до раз у разних перестроїв і далї строїв, тим сцїпляючи одноформність і супокій. Таким чином стала західна Европа колискою новітної лучби з її могутним опанованєм простору. В нїй засяла новітна наука й технїка. В нїй розвили ся на відносно малім просторі наймогутнїщі держави. Не числячи Росії, Злучених Держав і найновішої великої держави Японії, всї новітні великі держави лежать в західній Европі. З західної Европи вийшов могутний процес европеізації землї, який ми пізнали в 2. роздїлї. Західна Европа — се найгустїще заселена область усеї землї. Тут мешкає пересїчно майже 100 людий (96) на 1 км². До того сидить европейська людність, що на 2 1/5 мілїонів км² простору числить майже одну четвертину мілїярда мешканцїв, значить на 67-ій частинї суші збиває кругло 1/6 всеї людности, не рівномірно роздїлена, як у великих областях обох инших центрів головної густости населеня землї, в східній Азії та передній Індії, але могутні нагромадженя людности, при котрих густота доходить до 500, ба 1000 і більше, стримлять мов острови із тонше заселеної области, доказуючи сим, як такі могутні осельні комплєкси можуть повставати й розвивати ся лише на ґрунтї найвищого культурного розвою з найбільше розвитою комунїкацію.

 

Области східної Европи, північної Азії та північної Америки, що находять ся в такім же клїматичнім положеню, що західна Европа, тай належні до поміркованих ширин найкрайнїщї південні шпилї трьох південних континентів доказують своєю густотою людности, як і иншими своїми полїтичними жерелами сили, що полїтичні розвої в такім самім клїматичнім положеню можуть відбувати ся дуже ріжно, відповідно иншим діфференціяційним мотивам поверхнї землї. В противенстві до західної Европи, північна Азія, в обмеженім розуміню й східна Европа обмежені на північ і південь ворожими комунїкації природними заставами. Через те можуть тут спонуки до розвою впливати лише в західно-східнім напрямі, і то лише з боку західної Европи, бо могутна перекутня гір обмежуюча середну Азію на північний захід, не дозволяє на відчинену сполуку південної Азії з Великим Океаном. Таким чином пояснює ся серед Евразії повільний віддзвін західно европейського культурного посїданя та полїтичного впливу в сxіднім напрямі. Питоменність представлених відносин пояснює, як могла европейська Росія, що правда доволї швидко розпросторити свій полїтичний вплив аж до Великого Океана, але як, не вважаючи на все те, вона лишила ся "закованим велитнем", котрому хибує свободи руху, яку дає лише доступ країни до відчиненого моря.

 

Північна Америка та умірені країни полудневої півкулї мають ту спільну прикмету, що простірно не є звязані безпосередьо з західною Европою як осередком новітного полїтичного розвою. Для остатних, що присунені до антарктичної межи екумени, себто находяться супротилежно найбільшому нагромадженю суші, важні виводи про полїтичні впливи положеня на окраїнах екумени (пор. ст. і д.) Північній Америцї хибує величної доступности до моря і відчинености в нутрі — могутні полуденникові гори на заходї вбивають ся визначним клином між тихоокеанські та атлянтінські области. Але головна її хиба та, що нема природних переходів між нею та культурними центрами субтропічних сторін старинного світа. Таким чином теперішня північна Америка, невважаючи на свою 200-лїтну історію, все ще носить пятно европейської кольоніяльної країни, котра аж в дальшій будуччинї дожене свою матїрню країну і в густотї людности.

 

*) Патагонські Тегуельчї, кочівничий і ловецький нарід знав перед стичністю з білими, як їх свояки в Вогняній Країнї, лише стрілу та лук як ловецькі прилади. Через заведенє коня в половинї XVI. ст. їх рухливість так зросла, що досягали воріт Буенос Аїрес. Се місто віддалене від найблизшої точки на Pio Неґро, північній межовій ріцї области Тегуельчів, 800 км. — Може більша рухливість Тегуельчів була причиною того, що в руїнній боротьбі показали ся супроти білих відпорнїйшими, нїж їх брати.

**) Ми зачисляємо сюди до зaxідної Европи всї держави, що не належать до південної та східної Европи (Росія, Скандинавія), значить, задля короткости, і середущу Европу.

 

[Дїло, 25.07.1916]

 

VI.

 

Супроти центрів державного житя й полїтичної сили в північнім уміренім підсоню, та в субтропічних областях лїтних дощів, хибує субтропічним областям зимових дощів і в користности положеня. Вони лежать усї в бігуновій сторонї великих сухих областей землї, і таким чином хибує їм відчиненої сполуки як із богацтвом житя тропічних сторін, так і з монсуновою полосою. З виїмком европейського Середземного моря, про полїтичне значінє котрого для минувшости й теперішности ще буде сказано, полїтичний заплід усїх инших субтропічних областий зимових дощів також з умірених ширин важко можливий, або й зовсїм неможливий. Калїфорнїя й Чілє, субтропічні области зи мових дощів Нового Світа, відрізані від Сходу могутними гірськими межами і через те сполучені лише з такими областями, в умірених ширинах, що самі відокремлені. З Чілє є ще й те, умірений південь Америки вже присунений на край екумени (пор ст. 115 оріґ. і д.) Ще більше некорисно як субтропічні сторони зимових дощів Америки лежать Капляндія та нїмецька південно-західна Африка. Обі лежать на краю екумени і через те, так як і Чілє, розвивають ся до сильного полїтичного житя аж тепер, коли комунїкація валить відокремляючі простірні межі.

 

Европейське Середземне море лежить, як і названі вище области, в поясі субтропічних зимових дощів. І йому хибує живого току з тропічними сторонами. Нужденні останки тропічної ростинности, як приземкуваті пальми, дерево оливне і ґранатове походять зі сполуки в третичній добі. Коли ж його розвій таки найшов зовсїм супротивно подібно положеним областям, то причина сему в можливости легкої сполуки з двома шанованими культурними центрами субтропічних сторін старинного світа а Мезопотамією та Египтом. Зносини, які ведуть з обох сих, між собою культурно посвоячених центрів, до південної Арабії, Малої Азії, Вірменії та до вузкої побережної країни між Лїбаном і Середземним морем, з якої розвій Фенїкії з природною неминучістю спрямований був на море, позволяють нам пізнати дороги, якими були занесені заплідняючі зародки культури на Середземне море з його безпримірною комунїкаційною відчиненістю. Влекшена комунїкація на Середземнім мори уможливила Римови позасновувати на берегах усеї заглубини свої здобутні кольонїї, вдержати їх полїтично і зорґанїзувати таким чином світову державу, яка видержує подекуди порівнанє з новітними світовими державами, хоч година народин новітної комунїкації далеко ще була не вдарила. Із Середземного моря пішло культурне і полїтичне заплідненє північної Европи обхідною дорогою на Іберію й Галлїю розмірно пізно. Бо способом одиноким у своїм родї третичні фалдові гори на північному краї Середземного моря, починаючи з Піренеїв аж по Кавказ, впливають скріпляюче на природні, засновані на ґеоґрафічній ширині противенства між півднем і північю Европи.

 

Супроти корисности субтропічних сторін і поміркованих ширин, тропічні сторони являють ся висунені на край екумени так само, і як бігунові области або простовісні взнесїня і поверхнї нашої землї, для розвитку житя за високо підняті в атмосферу. Всї ті окраїни екумени характеризують ся слабими державними орґанїзаціями. Вони обмежені що-до простору, дуже рідко заселені, культурно й комунїкаційно-ґеоґрафічно зовсїм нерозвиті і по більшій частинї недовговічні. В боротьбі за істнованє у них потрібна самостійність окремого чоловіка, далеко більше, нїж у високо розвитій культурній державі. Тут розвій пре до чим раз більшого захопленя простору. Зростаючі задачі вимагають без перестанку розвиваючої ся фахової діфференціяції. Таким чином окрема людина стає чим раз більше орґануватою і в своїм економічнім істнованю чим раз більше залежною від цїлости. Найбільшу частину культурних завдач у новітній великій державі можна poзвязати лише тодї, коли праця одиницї, з’орґанїзована в великих товариствах (заведенє комунїкаційних доріг, висушенє торфищ, реґуляція рік, заведенє штучних наводнень і т. и.). Таких завдань нема на краю екумени або бодай не чує ся їх потреби, і через те й величина і тугість полїтичних орґанїзацій безпредметова. Недостача широких комунїкаційних заведень не наближає до себе простірно й духово членів, розкинених по великих просторах, і через те почутє спільности появляє ся лише вряди-годи. Раса Неґрів у тропічній Африцї та розсїяні поміж них карликуваті народи, Індіяни в нивах сточища Маранїона, як і Ботокуди, первісні народи на островах австральсько-азійського Середземного моря, Ведди на Цейльонї, Неґріти на Філіпінах дають приміри, доказуючі правду сказаного про екуменічні окраїни у тропічних сторонах, так само як жильцї Вогняної землї на південному шпилї Америки, ловецькі орди Бушманів у південній Африцї, австральські Неґри, Ескімоси, Лопарі, Самоїди й инші північні Монґоли в Арктидї дають приміри для бігунової межі екумени. Вамрані з умірених ширші у ті окраїни державні орґанїзації вказують виразно стару нерозвиту полїтичну звязь, але не можуть їх висше розвити, не вважаючи на факт, що кольонїзуюче посуванє ся натикає ся на далеко меншій опір і відбуває ся далеко швидше, нїж у центрі екумени. Ось чому кольонїї новітних великих держав в екуменічних окраїнах нїде не є зовсїм з’асімільованими або хоч даючими ся з'асимілювати частинами всеї держави, як посїлости в рівнім клїматичнім положеню, але лиш опанованими й орудуваними областями вжитку матірної країни.

 

[Дїло, 26.07.1916]

 

VII.

 

Безсилє полїтичних орґанїзаційних проб екуменїчних окраїнних народів виходить доволї драстично, коли розглянемо наслїдки зруйнованя еспанської кольонїяльної держави та скасованє невільництва Неґрів в Америцї. Держави середущої Америки та північної части південної Америки все ще звісні нам під характеристичною назвою "розбишацькі держави", то лиш під угрозою батьківської різки Унїї показують подекуди цивілїзовану обичайність. Заснована 1747 р. як самостійна република вільна держава Неґрів Лїберія на ґвінейськім побережу Африки се одинока полїтична поява і своїм устроєм дивоглядна, як і полїтично й економічно занедбані оба державні твори на Гаїті, Домінїканська Република з її мулятською людністю, та неґрська република Гаіті. В культурній державі, положеній корисно серед екумени, дбає загал зовсїм инакше про одиницю. Ґрупа самостійних без фаху, що може жити з процентів від своїх капіталів, з рент або милостині, не мусячи сама працювати, яка по нашим статистичний дослїдам раз-у раз росте, неможлива на краю екумени. В культурній державі екуменїчної середини тріюмфує дух людський над силами природи, втихомиряюча суспільна здатність обіймає кождого окремого члена в державнім тїлї, при чім, розумієть ся, неминучі й боляки — рознїженє широких верстов, нездорове накопиченє й сила капіталу і т. п. На краю екумени панує безоглядно зелїзний примус природи з його потрясаючими наслїдками.

 

Недостача державної сили та здібности розвою виходять із супротивних причин, хочби які похожі були полїтичні впливи в тропічних як і бігунових крайних областях екумени. Тропічні области впливають на чоловіка рознїжнюючо.*) Знесилююча спека в звязи з великою вохкістю в атмосфері й землї впливає в такім самім напрямі, як надмірна розгінна сила житя. Ось чому жилець тропічних областий подібний дитинї, що не має понятя про журбу поживою, не вміє розріжнити працї від игрушки. Ся основа характеру відбуваєть ся і в полїтичних орґанїзаціях. Тропічному чоловікови не треба спонукуваних розгоном за поживою великопростірних полїтичних орґанїзацій перелюднених культурних держав з усїма їx діфференціюючими появами, його щастє житя і цїль житя в простіщих засновках. Через те стоїть він ще й тепер і по всїй імовірности стояти-ме ще й з далекій будуччинї на дїтинячім рівнї державного розвою, без розуміня для вчинків і намірів европейських і кольонїзаторів, котрі його в його щасливій батьківщинї вишукують і перешкаджають в дїтинячій играшцї. Система його господарки лише мало переростає дїяльність збираня, його ж полїтичні ідеали обмежені кількома квадратними кільометрами полянки його села у пралїсї.

 

Полїтичне безсилє тропічних жильцїв показуєть ся в малій густотї людности, котру, розумієть ся, в зачинених тропічних пралїсних поясах видко найвиразніше. Ce нe правда — і новіщі дослїди зробили з тим лад, — коли на підставі звітів африканських подорожних про кишачі людьми неґрські міста, сильні ярмарки та густо заселені побережа рік, думало ся перше, що в Африцї людність дуже густа. Найгустіща є людність у декотрих західно-африканських кольонїях (південна Неґрія, провінції Ніґер і Калябар=23.7, Ляґос=20, Сієрра Моне=17.9 на 1 км.²). В Тунїсї жиє 11 людий нa 1 км², в Альжірії 6, в державі Конґо 8, в Трансвалю 4.7. Захід заселений трохи густїще нїж богатий дикими звірами Схід. Але й на заходї вважають ся (по Фіркандту) густоти з 12, ба навіть 7 жильцїв на 1 км² вже високими.**)

 

*) В північно-східній Ґренляндії зробків ескімоського племени вбивають; убійство вважаєть ся прислугою любви і через те до сповненя вчинку вибираєть ся найкращого приятеля того, хто має бути вбитий.

**) На малу густоту людности в тропічних областях треба дивити ся трохи инакше як на таку-ж на внїшнім краю екумини. На Яві (122.000 дкт.) досягне швидко число людности 30 мілїонів і густота винесе пoвepx 200. Се показує, як на найплїднїщій частинї землї при найінтенсивнїщій культурі ґрунту можливі в тропічних сторонах згущеня людности, що досягають згущень найсильнїщого накопиченя людий в середній Европі. Але Ява доказує й те, що лиш европейський вплив розвив економічний розцвіт острова до теперішної висоти. Тай инші тропічні посїлости европейських великих держав можуть доказати, що згущенє людности в тропічних сторонах можливе, коли раціональна управа землїстоїть пд проводом білих. З густо заселених анґлїйських кольонїйзгадаємо Малєдіви (100), Лябуан (105.7), Камаран і Багрєйнські острови (93.3). Сильно заселені богато є Антиль (Ямайка=77.1, Пуерто Ріко=107.7 і малі Антиллї=100—120). В побережних низах задної Індїї, в деяких околицях півдня передної Індії й и. можливі подібні злученя.

 

[Дїло, 27.07.1916]

 

VIIІ.

 

Зовсїм инакші, як у тропах, природні умови для слабини державного творива у внїшнім краю екумени. Тут впливають разом два головні чинники: некористність засновків для вдоволеня фізичних умов житя та недостача духових понук до вищого розвою з боку сусїдів. Від холоду, темряви, бур, широкого і грубого панциря леду цїпенїє в полярних областях не лише ростинне й звіряче житє, але й зводиться людське житє на мінїмум істнованя. Коли в полїтичних орґанїзаціях у тропах ми бачимо форми дїяльности великих дїтий, то характер державного житя в полярних областях видає ся нам старечим. У тропах чоловік загалом не потребує бороти ся з природою; вона там йому приязна мати, що дає йому все, чого йому треба. На внїшнім краю екумени знемагає людська енерґія під вагою ворожих житю сил природи. Безперестанна журба нужденною поживою та захистом перед пакостями природи заполоняє всї помисли арктичних народів і не Лишає їм часу на вигіднїще й краще владнане житя¹⁾.

 

Між південним і північним краєм екумени є величезні ріжницї. На північнім краю межа для полїтичних умов житя далеко далї посунена до бігуна нїж на півдні, вже через те, що суша на півдні не виходить поза 55-ий степень ширини і лиш в 3 шпилях устромляєть ся у водяну пустиню. Рівномірний океанїчний характер клїмату, що вже південну Джорджію в ширинї Кенїґсберґа й Москви (55^о) дає на повне зледоватїнє, підпомагає й доповняє впливи згаданої питоменности розмішеня суші. На арктичній межі екумени клїмат континентальний і роздїлена бодай на деякі лїтні місяцї більша скількість тепла дозволяє на коротко спалахнути ростинному і тим самим і звірячому житю. Так воно виходить, що в тій самій ширинї, де на півднї чоловік загалом щезає, на півночи тривають кріпкі держави і розвивають своє сконцентроване культурне житє великі міста — втім оба мілїонні міста Москва та Петербург. На півночи марнїє житє аж у далеко вищих ширинах. В упривілеєній Европі має положенє безпосередно коло Нордкапу, тай північної точки нашої частини землї, місточко Гаммерфест поверх 2000 мешканцїв. Із суші Азії виключений від людського заселеня лиш найпівнічнїщий кінчик острова Таймира²⁾, На західнім побережу Ґренляндії, огрітім одним рукавом Ґольфштрома находять ся ескімоські оселї аж до 79^о. В арктичнім острівнім архипеляцї тепер заселені лиш південні острови Ескімосами. Але тут мабуть межа людства, о скілько ходить про арктичні первісні народи, подаєть ся взад. Слїди давнїщих відвідин видко не лиш на північнїщих островах, але й над проливом Сміта, в вищих ширинах східної Ґренляндії та на новосибірських островах.

 

У полїтичного безсиля народів на північному краю екумени ті самі ознаки, що на півднї. Його видко найвиразнїше в малім числї людий, що тут загалом мешкають. Людність усїх північних підбігунових країн (12 2/3 мілїона км.² простору) обчисляють на яких 16.000 людий, при чім коло 11.500 випадає на саму дінську кольонїю Ґренляндію. Тут люди збиті в купу на щасливім південно-західнім побережу. На довгім східнім побережу мешкає менше ніж 450 Ескімосів. Іґтгутуарсук, що вважаєть ся за найбільшу оселю, числить 13 хат. Найбільша часть поселенцїв складаєть ся лиш з 2—3 хат. Самоїдська тривка людність на Новій Землї — з 1894 р. доходить що року 2—3000 Самоїдів на двоїстий острів лїтом — числить 100 голов, але мешкає аж з 1900 р. і зимою на острові. Решта 4000 мешканцїв полярних країн випадає на південні острови Арктичного Архипеляґу, коло 1000 на країну Баффіна. Амундзен³⁾ числить на всїй лїнїї між Boothia Felix аж до ріки Коппермайна, включаючи північний край суші, 6 ескімоських племен, що дїлять ся істнуючими ловецькими уходами. Про племя Нечільнї на країнї короля Вільгельма, на південній сторонї котрого щасливий перший переплавець північно-західного переходу двічі в "пристані Gjоä" перезимував, каже він, що воно складаєть ся з 18 родин з числом душ 60. Він каже, що 15 хат, у котрих племя сидїло: "Се був найбільший табор, який я доси бачив". Перепись із 1901 р. вичисляла для всеї арктичної области Британської північної Америки⁴⁾ на просторі в 4,562.336 км.² (область почислено без площ води) 18.875 мешканців, так що на кождого чоловіка приходить пересічно 240 dcm. На території Макенці в 1½ мілїона км.2 простору було 5216 людий. В північній Сибірі людність, що правда, трохи густїща нїж у північній Америцї, мабуть через те, що Росіяни, посуваючи ся щораз дальше так названого тракту, сибірської торговельної дороги, на північ здовж рік, призвичаїли туземцїв до певної осїлости, а може через те, що тут можливе скріпленє окраїнних народів екумени розбитими останками народів з півдня в сильнїщій мірі, але вся людність усїх племін, що як Якути, Юкаґіри, Остяки й Самоїди представляють лиш змішаних із російською кровю Монґолів, або як Чукчі, Коряки й Камчадали зраджує і північно-західно-американську основу, не числить — уже з поселеними на побережах моря Берінґа Ескімосами — навіть 240.000 голов. З російською людністю виносить густота людности якутської области 0.07; така-ж густота побережної области на північ від Удського заливу.

 

¹⁾ Звіти полярних дослїдників згідні в тім, що в арктичні народи що до своїх естетичних потреб і їх вдоволеня стоять на найнизшім рівнї, нижше нїж мешканцї тропів і можуть бути порівнані що-найбільше з австральськими Неґрами. Пер. цїкавий звіт Амундсена про нечільських Ескімосів, що не стикали ся перед ним із цивілїзацією. Amundsen. Die Nordwestpassage. Munchen, 1903.

²⁾ Hassert, Nerdpolargrenze d. bewohnten u. bewohnbaren Erde. Leipz.-Diss. 1861.

³⁾ Amundsen, як вище.

⁴⁾ Себто незорґанїзовані території: Макензі (область на північ від 60-го паралєльного круга до моря і між межею Аляшки та 100-им полудевником, Франклїн (острівна область), Ківатін (на захід і південь від затоки Гудзона) та Унґава (Лябрадор).

 

[Дїло, 28.07.1916]

 

IX.

 

І на південній окраїні екумени людий дуже мало. А про те тут виходить деякі ріжницї. Дари природи пливуть тут не таж скупо, як на півночи. Сям-там, як у південній Африцї, Тасманїї й південно-східній Австралїї, може й Патаґонїї є навіть умови до згущеня людности, що може досягти згущеня людности в високо розвитих державах. Але на південних вирістках суші в суцїльну водяну оболоку південної півкулї показують ся виразнїсїнько, що в справі сили й всесторонности розвою житя рішають не лише клїматичнї факти, але й не менше можливість обосторонної стичности й впливаня. Не лише людське, але й усе орґанїчне житє на острих вирістках південної межі екумени, бідне родами й одяоформне. Занесеним сюди народам хибувало перед приходом Европейцїв культурної понуки. З великої, водяної пустинї Заходу, Півдня та Сходу була вона зовсїм неможлива. Taй дорога з великих центрів полїтичного житя в субтропічних сторонах та умірених ширинах на північ рівника була за довга й за вузька. Ось чому в відокремлених шпилях південного краю екумени бачимо полїтичний вплив прямо противних прикмет положеня, як ті, що помогли західній Европі на бігунї сухопутної півкулї до найвисшого розвою на нашій планетї. Густота людности ґобернасій Арґентини в Патаґонїї, як і в чілійськім Терріторіо Меґальлянес хитається між 0.2 і 0.014 на км², при чім треба угляднити, що економічне відчиненє білими (годівля худоби, гірництво й т. и.) почало ся вже було з давнїйшого часу і в старій чілійській карній кольонїї Пунта Аренас сотворило місто, хоть покищо одиноке в 10.000 людности. Pацель каже в своїй "Antropogeographie" II, ст. 81 д., що подорожний Коппінґер (Coppinger) не бачив острівян Хоноса в більших ґрупах як по дванадцять, при чім часто вертали ся відносини: 5 женщин, 4 дїтий, 3 мущин; Бoвe (Bove) бачив лише раз у купі 100 мешканцїв Огняної землї і то, характеристично, те-ж лише на місії, де роздавано поживу й одіж. — Подані там старші помічена потверджує найновійша подорож д-pa С. Бенїґнуса. Беніґнус цїнує число Тегуельчів тепер на 3—4000, жильцїв Они на пониж 400. Треба тут, розумієть ся, узгляднити, що з часу руїнного походу давнїйшого арґентинського президента Рокки, Патаґонцї та Вогніванцї швидко вимирають. Але й Бенїґнус вважає число тубильцїв перед стичністю з білими не занадто висшим від теперішнього. В Австралїї та південній Африцї були старі причини бідности на людий, розуміється, в частки усунені білою кольонїзацією. Первісна людність Австралїї числила, по переписи з 1901 р., з яку, розумієть ся, можна було втягнути лише окраїнні сторони 40.880 чисто кровних тубильцїв і 7.368 мешканцїв. Число орд осередної країни подають на 150—190.000, усего значить разом найбільше 240.000. Знавцї-ж дотичних відносин здогадують ся, що число первісних мешканцїв перед приходом Европейцїв ледви чи було богато більше¹⁾. Возьмім подвійне число, то вийде густота для перед'европейського часу 0.3. Ясно, що ся крайно мала густота не спричинена лише посухою нутра країни. По обчисленям 1906 р. зросла густота людности австральської суші з у-двайцятеро (0.6), у Тасманїї навіть на 2.7²⁾.

 

Скупість дарів природи, виразнїща на північній окраїні екумени нїж на півднї, викликує тут подібне кочівництво як у субтропічних сухих областях. Розуміє ся, хибує йому прикмети, виявляючої ся там полїтично як найвиразнїще — трівоженя і легкого неволеня осїлих сусїдів. Далеко розсїяний спосіб оселюваня перешкаджає полїтичній злуцї й силї зачіплювана сусїдів. До того ж поля для ловлї й инші виживні области в порівнаню з числом користуючих ся ним людей дуже великі, в розумінні тубильців безконечні. Через те в племенах, з якими стрітять ся добуваючи поживу, вони не бачать ворожих конкурентів, але помічних приятелїв. Через те й поля для ловлї лише як найзагальнїще відмежені, й обопільні загони часті. Легка рухливість синів степу більша в арктичному cтепi. Більші купи Ескімосів, що в ряди годи збігали ся в пристани Gjoa, приходили, по звітах Амундзена, в значній частині з-за  кількасот миль. Один, Атанґаля, що проводив трьох білих мущин до ріки Куппермайна, обійшов, вертаючи ся домів до Chesterfield Індук коло заливу Гудзона, з кілька сот морських миль, аби лише побачити Амундзена. Пірі все казав, що досягненє північного бігуна можливе лише при покористуваню ся легкою рухливістю ескімоської людности. Про якутських ловців, котрі часто мешкають о кількасот верст від себе, так що сусїди бачать ся нераз аж по роках, оповідають, що вони ріжними часами того самого року мають часові помешканя, віддалені від себе 150 до 200 нїмецьких миль.

 

¹⁾ Z. Hassert, Australien. Ig. Goschen, ч. 319

²⁾ Включно з областю Макварійських островів (440 км²).

 

[Дїло, 29.07.1916]

 

X.

 

Легка рухливість окраїнних народів се абсолютна доконечність для їх здібности до житя. Положенє на окраїнї екумени впливає супротивно положеню в центральних областях що до вислїду осїлости. Коли ми бачимо, що скрізь там, де нарід осїлий, людність росте швидко, то на внїшній окраїні екумени дїє ся супротивно. Кастрен побачив за своєї першої ляпляндської подорожі 1838 р. упадок черед і збідненє у енарських Лопарів, що наміряли осїсти ся. Він називає причини сеї появи, кажучи¹⁾: "Чим тривкіща стає оселя Лопаря, тим менше йому можливо вдержати більшу череду ренів; бо пасовиско ренів, навіть у найлїпших сторонах, випасає ся швидко і треба людського віку, поки поросте новий мох. Подібно, як норвежські ловцї оселедцїв вибирають місця свого побуту після доріг оселедчих табунїв, мусить і Ескімос іти за необчислимою появою ловного звіря на суші й морі та переносити свої землянки й снїгівки, котрі можна збудувати за кілька годин. Осїлість на ґрунтї може значити для одиницї голод, а для племени руїну.

 

Яко трьомірне твориво має людська екумена й межу висоти: Навіть у тронах, де взагалї полїтичне житє лїпше ведеть ся в висших положенах, нїж у низших, в найвисших гірських областях нема людських осель. Межа висоти екумени знижується від рівнини до бігуна, і нарештї, не досягаючи остатного, лучить ся з внїшною границею на рівнї моря. В простовіснім напрямі повторяють ся на тїсному просторі полїтично-ґеоґрафічні появи діференціяції відповідно ґеоґрафічній ширинї. Се видко найкрасше в тропах. Підсонє корисного розвою лежить тут не в низах, а в середній висотї 1500—2000 м. В субтропах і в поміркованім підсоню нема тропічної основи, і через те ми можемо тут бачити, що вогнища полїтичного житя лежать тут загалом в низах. Область найкористнїйшого полїтичного розвою находить ся і в тій висотї²⁾, де боротьба, ведена людиною з окружаючою її природою, сталить її тілесні й духові сили та спонукує до висшого розвою. Поза певною межею висоти слабне, розумієть ся, людська сила, і полїтичні прояви житя роблять те саме старече вражінє, як на окраїнї екумени.

 

Ріжнородний роздїл полїтичної сили на окремих ступенях висоти видко найкрасше в родї густоти людности. Те саме менчанє густоти, яке ми бачимо, коли йдемо з центрів полїтичного житя серед екумени в її внутрішню окраїну, замічаємо, піднимаючи ся з низу на більшу висоту. Рішають тут не лише клїматичні прикмети, котрі чим висші, тим суворійші і для розвою орґанїчного житя некористнїйші, але й форми поземеля. Рівнинні, низові й височинні країни визначають ся дечим від гірських країн. Їх розлогість дозволяє рівномірнїйший розвій умов житя на більшому просторі нїж в обмеженїйшому в горах, де безлїч діференціюючих прикмет поземеля творить малі, по найбільшій частинї сильно обмежені простори, які для розвою люднїйших племін за тїсні. Найважнїйший полїтично- ґеоґрафічний наслїдок сего факту той, що вплив гірських народів на всесвітно-історичні рухи, хоч як рішучий в окремих разах, незвичайно рідко був тривкий. До того хибує їм постійности культурного поступу, яка звязана з одноформністю рівнинної країни.

 

Найбільше число людий мешкає в низинах. Такі не лиш овочеві поля субтропічних наплавних рівнин, але й европейські промислові країни або зовсїм низи або хоть низькі горбовини. Таким чином виходять цїкаві ріжницї в полїтичнім цїнуваню країн і частин країни. Еспанїя значить в европейськім концертї через свою рідшу височинну людність менше, нїж майже однако за велика, безпосередно сусїдка Франція. Швайцарія лишаєть ся позаду Бельґії, Нїдерляндів і Данїї, горішно-нїмецька височина позаду горішно-рейнського низу, Вестервальд позаду долини середного Рейну та кельнського низового заливу, балтийський горбовинний хребет позаду низів на долїшній Одрі та Вислї.

 

В тропах відносини зовсїм инші. Тут, як ми згадали, полоса найкористніщого полїтичного розвою підсунена в більшу безоглядну висоту і прохолодна, здорова верховина положена кориснїще нїж душні тепличні области в богатих на пропасницю низах. Так пояснюєть ся незвичайно важна поява, що, в супереч звичайному ходови розвитку людства полїтично сильнїщі державні твори розвили ся в тропах у тій частинї землї, яка одинока має в достатній висотї над морем, розлогі височини, се б то в Америцї. Культура Аймарів у Болївії, що перед Ічкасами сидїли над озером Тітікака і Кечуїв, переанського культурного народу, Тольтеків або Ацтеків у Мексіко, як і культура народів Мая в середущій Америцї, се були, бодай по части, верховинні народи. Куско, полїтичний осередок Перу перед европейським наїздом, лежить на висотї 3470 м., себто на висотї, якої на европейській землї досягає лише пасмо центральних Альп і деякі окремі точки инших верховин. З него виходили чотири добре збудовані і бруковані мурами й рядами дерев обведені дороги на всї чотири сторони світа. Вони служили вдержаню при купі високорозвитої полїтичної орґанїзації, заснованої на комунїзмі й війсковій управі, так само як і численні твердинї й водопроводи в посушні побережні сторони. Культурні заплодини й полїтичні проіміньованя в низи побережні виходили в Америцї все з тих височинних областей, а не навпаки. Білі здобутники, що з 16-го столїтя з дивом, але без розуміня внутрішної вартости понаходили американські культурні країни, пішли в своїй кольонїзаторській дїяльности за вказівками місцевого розвою і перенесли свої кольонїї теж у височини. Так пояснює ся ще й тепер істнуюче противенство між густою людністю в тропічних височинах Америки в порівнаню з малим числом людности в низах на побережу.

 

¹⁾ Подано у Ратцеля, Anthropogeographie II ст. 77.

²⁾ Ґеоґрафічна ширина й безоглядна висота модифікують ся взаїмно в полїтично-ґеоґрафічному зглядї.

 

[Дїло, 30.07.1916]

 

XI.

 

Висновки з европейської кольонїзації в тропічній Америцї важні й для старого світа. З нїмецької кольонїяльної посїлости, що з виїмком Кіавчоу та півдня нїмецької південно-західної Африки находить ся межи зворотниками, здатні на дрібні кольонїї білих лише ті частини, що (не числячи, розумієть ся, инших здоганних прикмет) лежать 1500 до 2000 m. над морем. Сюди належать декотрі округи південно-західної Африки, з нїмецької східної Африки лиш родючі гірські околицї східного збоча, особливо країна Узамбира, з Камеруна лише верхова полоса камерунських гіp. Плян давнїшого кольонїяльного директора Дернбурґа, оперти дохідність наших кольонїй переважно на тубильчих культурах, узглядняє факт, що найбільша частина нашої тропічної кольонїяльної области лежить понизше висоти, в якій білі в тропах находить подібні умови житя як у своїй батьківщинї.

 

Поза певною висотою над морем, котра тим менша, чим більше наближуємо ся до обох бігунів, завмирає полїтичне житє так само, як на внїшній окраїнї екумени і на високорівнї. Високорівнї до 3500 m. у тропах для культурного розвою найкориснїще. На 2300 m. висока рівня Кіто, положена на височинї більше-менше Бернської верховини під самим рівником, славна своїм лагідним клїматом і мало хиткою пересїчною температурою + 13о Ц. Під впливом білих можна пророчити країнї визначний економічний і полїтичний розвій. В південнім Тибетї, положенім на подібній висотї (3000 m.) але більше на північ, видко, правда, через його виразно континентальний клїмат, ще хвилюючі пшеничні поля на берегах його рік, волоські горіхи та брескви навіть недалеко Ляси (3360 m.), але його рілї лежать уже тут-же коло межі висоти управи збіжа. Північний Тібет, пересїчно на височинї Монбляна, се вже непривітна, незаселена країна. В клїматично впрочім визначній Европі терплять уже рілї швайцарської та верхно-нїмецької верховини, 500 і коло 750 m. високо, від негоди, а в лежачих лиш трохи вище Фєльдих Норвеґії (600-900 m.) панує пустка й бідність на людий; межа фірну знижаєть ся до 900 м.

 

В гірських країнах повторяють ся появи полїтично-ґеоґрафічної діференціяції, що вяжуть ся з ріжними положенями рівнинних країн; лише вони стовплені на далеко тїснїйшому просторі і через те віддаленя між супротивними прикметами малі. Глибші положеня густїйше залюднені й важнїйші економічно. Вони кінчать ся з межею висоти хлїборобства. Деякі виїмки находять ся в окремих нїмецьких, середних горах, як і в бельґійських Арденах та в пеннінських горах північної Анґлїї. Скарби рудяні й вугляні, лїс і водяні сили приманили сюди підприємчиву, численну людність, що не могла би була жити з управи землї. Земля величного північно-анґлїйського промислового округа се взагалї лише степ та нужденне пасовище для овець. О скілько зачерпували ся природні богатства землї в гірських країнах, люде мусїли брати ся за нові галузи занятя. Так пояснює ся визначний домашний промисл, що в Шварцвальдї, Тюрінґськім лїсї, горах Фіхтель, Рудогорах, шлезьких горах і и. мусить живити велику частину людности. Лїс Тюрінґський і Рудогори належать до найгустїйше заселених країн Нїмеччини. В областях, положених близше рівника, гори часто густїйше заселені, нїж сумежні рівнинні країни. Се є правило, коли вони творять оази серед степу й пустинї. Череп людности Дар-Фура сидить у Джебель Марра, не в розлогих рівнинах, що характеризують країну на захід від Нїлю. В Малій Азії гірські країни густїйше заселені нїж степовий осередок. Найцїннїйша турецька посїлість в Арабії се богаті водою ерозійні гори Ємену; тут густота людности 4 на км², а звичайно виносить вона пересїчно лише 1.3. І в Оманї, сторожі входу до Персидського заливу, людність густїйша в горах нїж на побережу. На Великім Океанї богато наводнені вульканїчні високі острови далеко цїннійші ніж плоскі, сухі, нераз незаселимі коралеві острови. Поза межею збіжа господарка верховинна має характер кочівничий. Альпейські полонини Швайцарії й Тиролю належать до сего полосу, як і "лїтні села" передної Азії від Тавра до Паміра і до Гімаляїв, або як висунені ще далї в край висоти екумени ловецькі поля високих Альп.

 

[Дїло, 02.08.1916]

 

XII.

 

Клїматично й ґеольоґічно обусловлені ріжницї в способі поростаня трави спричиняють цїкаві ріжницї в заселеню певних високих гір і їх збочий. Богатство полонин уможливило гірську людність у Швейцарії й Тиролю з її цїкавою історичною минувшиною. На італїйській сторонї Альп господарка випасу худоби стрічаєть ся далеко рідше ніж на півночи. Через те тут гори видають ся не лиш дикші і для туристів невигіднїщі, але й полїтично байдужнїші. Італїйська альпейська людність нїколи не грала в історії подібної ролї, як у Швайцарії або Тиролю. І на Аппенїнах та південному склонї Пирінеїв полонинної господарки і через те й відповідаючого альпейським мешканцям племени не має.

 

Полїтичний вигляд гірських народів похожий на полїтичний вигляд степовиків. Стала стичність із часто переможною природою сталить тїло й духа. Змисли гострі, розгін до дїяльности особливо сильний і все готовий здобуте важкою працею боронити проти ворожих сил природи. Величність гірського світа спричиняє набожність і горячу любов до рідної cтopони. Відси походить найхарактеристичнїща з полїтичних прикмет гірських народів — невгамоване змаганє до волї. Воно показуєть ся в боротьбах за волю Швайцарцїв і Тирольцїв, як і гірських народів в Індії проти здобутної анґлїйської жадоби. Мешканцї "Чорних Гір" вдержали свою незалежність у вікових боротьбах проти Туреччини. Подібне треба сказати про народи Кавказа, котрі аж після 70-лїтної боротьби переконали ся про російську перевагу і ще й доси нї в чім не чинять з'асимільованої складової частини всеї російської держави. Корсиканців описує вже Страбож як невгамованих; тривок старих лютих звичаїв, як крівава пімста, показує, який малий ще вплив Франції, не вважаючи на заведенє єї панованя вже 1768 р. Гірські народи західного Судана мають окреме полїтичне становище супроти звязких областий панованя Фульбів. На Суматрі гірські мешканцї нутра доси завзято не піддають ся Нїдерляндцям; Маляйцї на шпилю Індрапури дуже визначують ся змаганєм до волї.

 

А проте взагалї екстензивний полїтичний вплив гірських народів менший, нїж можна би здогадувати ся. Хибує рівноформности простору. Гори розколюють і індівідуалїзують. Лиш рівнина, однакова на великі віддаленя, з'єдиняє й унїформує. Вона дозволяє скрізь сильнїщу мішанину крови і впливає таким чином обнижуючо на істнуючі може первісно етнїчні противенства. За те гірські народи дїлять ся на безлїч окремих племен. Майже кожда долина самостійна. Не рідко ріжнить ся значно й діялєкт сусїдних сїл.

 

В области Кавказа начисляють коло 150 окремих племен з якими 70-ма ріжними мовами. І в Альпах, незважаючи на одиноку в своїм родї комунїкаційну відчиненість, находять ся часто етнїчно з'індивідуалїзовані ґрупи народів і мов. Подібне можна сказати про кожді могутнїщі гори. При тім панує по найбільшій частинї між окремими народностями гір завзята ворожнеча й відокремленість. Ось чому гори мабуть від давна давали захист релїґійним і полїтичним сектам, зруйнованим народностям, подібно внїшним окраїнам екумени, та зберігали їх від повної руїни, але простірно більші полїтичні впливи їм чужі. Отаборені в горах державні творива незвичайно малі і без розгону до простірного побільшеня, так потрібного в кождім живучім полїтичнім тїлї. Так пояснює ся те, що нї однїсінькі великі гори нашої землї не витворили коли небудь самостійної держави. І де тепер великі гори належать неподїльно до якого одноцїльного полїтичного тїла, як Кавказу або Елїґенські гори, там понука до полїтичної злуки виходила з рівнинної країни, а не навпаки. І коли в окремих разах виринули гірські народи з більшими і тривкішими полїтично впливами, то робило ся се завсїди лише таким чином, що вони сходили в долини й осїдали ся там. Але їх доля була, розуміє ся, по найбільшій частинї похожа на долю таких кочівничих народів, що нападали здобутно на оселену, хлїборобську людність і буди нею по-малу віссані етнїчно й культурно (Манджу).

 

[Дїло, 03.08.1916]

 

ХІІІ.

 

Положенє супроти великих чинників природи серед екумени, се для полїтичного вигляду держави лиш чинник, що правда найважнїщий. Яко жиючі орґанїзми не лежать окремі держави мертві побіч себе; навпаки, вони стикають ся з собою й впливають на себе. Ба, звичайно впливи на полїтичне тїло з боку його сусїдів очивиднїщі нїж впливи положеня природного. Впливи сего "полїтичного положеня" можуть бути дуже ріжні, відповідно подібности ґеоґрафічних, етнїчних і культурних відносин сусїдів. Рівноформність впливає инакше нїж ріжнородність. Одноформність витворює обопільно споріднені полїтичні положеня. Подібність їх тим більша, чим менші простори, на яких вони находять ся. Через те великі держави все далеко більше з'індівідуалїзовані нїж малі. Що до малих держав у спорідненім положеню, то історія одної се не богато більше нїж повторенє другої, і ріжницї все зводять ся до суперечностий, які істнують і при споріднених положенях. Звичайно відносини між державами в спорідненім положеню не є приязні. Сїльські держави Неґрів і инших первісних народів находять ся між собою все на воєнній стопі. І з факту, що історія війни чинить найважнїшу складову частину загальної історії, видно, що вже в фактї однородности споріднених пoложень находить ся зародок перепалок між сусїдними державами.

 

Дозріванє держав в осудї полїтичних завдач змякшило трохи небезпеки, дані спорідненими положенями. Чим раз більше відсуваєть ся взад суперечні інтереси і заключаєть ся спільности інтересів, союзи. Так виріс північно-нїмецький союз і з нею нова нїмецька держава. Спільність інтересів в положеню споріднених держав укріпили противенство ново-анґлїйських держав супроти їх матірної країни і спонукала заяву незалежности в 1776 р. Так пояснюєть ся і покликаний до житя 1. сїчня 1901 р. Commonweahh of Australia, тісний союз середно-европейських держав Нїмеччини й Австро-Угорщини, змаганя до злуки балканських держав. Упертий розпад проб злуки центрально-американських републик показує, як не вважаючи на всї спільности інтересів проривають ся раз у-раз природні противенства при спорідненім положеню. Се показує й розрив полїтичної унїї межи Швецією та Норвеґією і часто виступаюче противенство між Австрією та Угорщиною. Зачіпно відпорний союз між Сербією та Чорногорою, заключений серед останніх балканських кріз, доказує, як доконечною може стати злука двох держав у спорідненім положеню, не вважаюча на всї противенства, коли експанзивна полїтика переможного сусїда загрожує їх економічній і полїтичній самостійности.

 

Однороднїсть на межі далеко небезпечнїша для слабшої, держави нїж для її сильнїшого сусїда. Вона надить його до загонів і криє в собі небезпеку випертя для слабшого. Нїмеччинї нїчого боятися Данцїв у Шлєзвіґ-Гольштайнї. Більше вже французчини в Ельзас-Льотаринґії. Сильна ж небезпека, се польщина в східних провінціях, котра зі своєї широкої злуки зі славянськими народами в Росії й Австро-Угорщинї дістає невичерпану силу до опору нїмецьким державним інтересам. Прилука Нїдерляндів до нїмецького цлового союза зробила би, при подібности економічних інтересів, менше трудностей, як би Нїмеччина зі своїм десять раз більшим простором і одинайцять раз численнїшою людністю не була для Нїдерляндів переможним сусїдом.

 

Спосіб, як сусїди підступають до якого державного творива, залежить від ріжноти полїтичних появ положеня. Крайній случай се вільне від сусїдів, відокремлене положенє. Мешканцї островів, полїтичні творива в оазах пустинь, сїльські держави в поясї пралїса мають таке відокремлене положеня. У них небезбека, грозяча кождій державі з полїтичним сусїдством через однородність на спільних межах, мінїмальна. Окремо положена держава знає лише природні межі, а не чисто полїтичні; вона окружена анекуменїчною областю. Але через те вона присуджена на полїтичне внутрішнє житє, яке пояснює одноформність і консервативний характер прояв її житя і застій в її розвою. Через те окремо положені полїтичні творива роблять по верха часто вражінє задеревіня.

 

Зростаюча комунїкація спричиняє, що відокремлене положенє чим раз більше тратить свою характеристичну прикмету, себто відгородженє від полїтичного сусїдства. Але таким чином щезають її лихі боки, при чому з добрих тратить ся не богато.

 

[Дїло, 05.08.1916]

 

XIV.

 

Нейчастїйше виявляють ся корисні впливи відокремленого положеня серед корисних комунїкаційних умов у острівних народів.*) Тому, що сї народи звичайно вже на раннім степени розвою захоплюють користи, які дає звага на море (Полїнезцї), то некорисні боки відокремленого положеня в крайній формі находять ся лиш недалеко від побереж одинцем лежачих островах. Але полїтичне відгородженє панувало й у наших найзначнїйших морських народів. Людність Анґлїї вдержувала ся цїлі столїтя виключно з хлїборобства, годівлї худоби й риболовлї на своїх побережах, і відчиненє Японії мусїло 1854 р. бути зроблене північними Американцям. Тепер вихісновують обі держави вповнї одинокі в своїм родї користи, які дає море своєю сполукою відгородженя й відчиненя.

 

Моревладні острівні народи здавна грали важну ролю в історії. Швидка рухливість, на яку дозволяє море, спричиняє в сполуцї з тїсним простором, на якім поневолї мусить розвивати ся острівний нарід, сильний розгін до експанзії та забірної політики, якої часто мусїли зазнати на шкоду собі далеко повільнїйші в своїх рішенях континентальні держави. При тім народи островів опановані сильним патріотизмом, що береже арґусовими очима ненарушености своєї територіяльної посїлости і пасивно є так само чуткий супроти нарушень меж, як активно не має розуміня інтересів инших великих держав. Ось чому Анґлїя, що має особливо здібности до розвиваня, вихіснованя й полїтичного опанованя великих комунїкаційних підприємств, не хоче й чути про всї проєкти каналових тунелїв між Довером і Калє. Вона дивить ся на зріст нїмецької фльоти й поступи в повітроплавбі з чим раз більшим несупокоєм і стараєть ся зустрітити "нїмецьку небезпеку" не лиш полїтикою помирень і пропозиціями обмеженя зброєня: пропозиція знищити нїмецьку фльоту, заки вона зможе йти на взаводи з британською, виринає в анґлїйській пресї не так вже рідко.

 

Відокремленє островів морем дає їм особливе значінє для деяких окремих полїтичних цїлий. Здавна служили острови пристановищами для всяких загрожених істновань і то ростин, звірів і людий. Розігнані останки народів находять там захист перед повною руїною. Так находять ся Кельти в чистїйшій формі й у більшім числї лиш в Уельсї, шотляндській верховинї, та на Гебрідах. Айноси, може старинне арійське племя, вдержали ся лиш на островах Єсо й Caхалїнї. Найнужденнїйші останки народів, які знаємо, заселюють острови в комунїкаційно біднім положеню, як Неґрітоси Індонезії та чисті Каріби в західній Індії. На островах находять не лиш розбитки на мори певне пристановище, але й морські розбишаки свій потайний сховок. В відокремленю від світа жиє на островах часто не лиш стара культура з усїми своїми звичаями й обичаями, своїми оповіданями й піснями в повній первісности далї (Ісляндія), на них при нагодї подає руку навіть ґеольоґічна минувшина теперішности; на се примір на велику скалю Австралїя, найбільший острів світа.

 

Острови — се природні твердинї. Се можуть доказати всї анґлїйські острови на Морі Середземнім і Червонім; деякі з них новітна технїка зробила нездобутними (Гібральтар). Гельґолянд перед устєм Везери й Лаби, анґлїйські каналові острови Альдерней, Ґернзі й Джерзі, поширенє укріплень Ля Рошель на побережних островах Ре й Олєрон, укріпленє Тульону на перських островах. Кей-Уєст в проливі Фльоріди, Елліс в Бедлюс Ґовернорс-Айлєнд в устю Гудзона — ось величезний вибір із примірів. При середновічних засновинах міст, що всї-ж мали характер твердинь, грає відокремлене положенє островів побережних і річних особливу ролю. Збудована на трьох більших і поверх сотнї менших островів Венеція, що захищена крім сего порушуваними пісковими лавами ляґунів, се найклясичнїйший примip того. Подібно збудований Амстердам і головна частина Банґкока в дельтї Менама, подекуди й Ню-Йорк зі своїм передмістєм Броклїном. Берлїн, збудований на ділювіяльнім острові варшавсько-берлїнської прарічної долини, Гамбурї, заснований між південною й північною Лабою, Дрезно — се нїмецькі приміри засновувань міст на відокремлених річних і багонних островах.

 

*) Оазам хибує простірної підстави до вищих розвоїв і комунїкація через пустиню небезпечна й важка, тай здана на повільні й слабі вючні звірі, не може мати таких впливів як морська комунїкація. Відокремлене ж положенє сїльських держав перестає бути відокремленим, коли настає жива комунїкацїя; межові простори між окремими полїтичними творами звужують ся і чинять безпосередну сполуку між державами.

 

[Дїло, 12.08.1916]

 

Захистна чинність островів може проявляти ся й пасивно. Здавен давна вживали островів моряцькі народи як місць засланя. Ельба, як показало ся, була за близько побережа для такого Наполєона І.; аж св. Олена, віддалена від найблизшої суші 1850 км., забезпечила Европу від узурпатора. "Deportatio in insulam" се була за перших римських цїсарів дуже часто завдавана кара; вибрані на засланні місця острови — Koc, Родос, Лєсбос і Сардинїя були виключені — мусїли бути віддалені від суші найменше 50.000 кроків. Новітні великі кольонїзаційні держави давали бодай на якийсь час злочинників і невигідних горожан держави на далекі від сьвіта острови. Розвій Австралїї звязаний з засиланєм злочинників по нового південного Уельса, Тасманїї та західної Австралїї. Caхалїна вживають ще й тепер Росіяни, Нової Калєдонії Франція як місць засланя.

 

Відокремлені полїтичні положеня повторяють ся не рідко, і тодї повстають споріднені положеня, описані висше в своїх головних прикметах. Великопростірні погляди можуть звести до купи полїтично цїлі ряди таких відокремлених положень. Сюди належать японські острови, "Straits Settlements", анґлїйські "шляхові оселї" з Ґібральтара по Перім, із Сокотри на Малєдіви по Сінґапоре, сюди належать і ряди оаз, як ті, що тепер захоплюють Французи між Альжірією й Тімбукту. Розумієть ся, що більше або менше широкі простори анекуменїчної области, що лягають поміж окремі члени таких полїтичних рядів, усе розколюють полїтичні звязи.

 

Полїтичний супротивний образ відокремленого положеня, се осередне положенє. Коли там нема нїякісїнької безпосередної стичности з иншим державним творивом, то тут всесторонна полїтична обхопленість є правилом. Для держави в осереднім положеню неможлива нїяка на внї спрямована форма дїяльности, без того, аби се не відбило ся некорисно бодай на сусїдї. Чисте осередне положенє в нашім віцї комунїкації се рідкість. Вона мусить неминуче довести до залежности економічної і швидко, коли не буде полекші, й полїтичної. Через те така доля судила ся лиш друго й треторядним державам. В Европі лиш Швайцарія та Сербія найбільші держави з чистим осередним положенєм. Невтральність першої серед сильних сусїдів, полїтична безсильність останної побіч такого переможного сусїда як Австро-Угорщина показyють виразно, як обі здані на добру волю своїх сусїдів. Польща в своїм осереднім положеню як держава була зовсїм роздавлена. Виразне осередне положенє мають поза те в Европі ще лише найменші полїтичні творива: Люксембурґ, Ліхтенштайн, Андорра, Монако, Сан Маріно. Всї вони залежні полїтично від свого найсильнїйшого сусїда. Подібне повторяєть ся в инших частинах землї. В Америцї одинокі незалежні держави, що мають чисте осередне положенє, се Параґвай і Болївія. Болївія стала осередною державою аж в останній війнї з Чілє 1844 р. через утрату своїх побережних провінцій, так що полїтичні наслїдки сего факту ще не можуть проявляти ся вповнї. Що-ж до Параґвая, котрий не в однім чинить повтореня полїтичного положеня Сербії на південно-американській землї — і його столиця Азунсіон лежить подібно ексцентрично як Білград, — то незалежність його вратована для теперішности з часу, коли він був під єзуїтським панованєм цвитучою державою, полїтична сила котрої, не вважаючи на свою невеличкість, була рівна сусїдам, які що-йно розвивають ся: Бразилії та Анґентинї, так що йому не могли нїчого вдїяти й сутужні боротьби з обома в рр. 1865—70. Тепер же його незайманість відповідає інтересам Унїї, котра не бажає скріпленя сили південно-американських вeликих держав з огляду на прийняте ним полїційне право над Америкою. В АФрицї Абіссінїя, котру звуть радо африканською великою державою, зовсїм полїтично обступлена. По її дуже змінній історії, як і відпертю від побережа Червоного Моря, невважаючи на успіхи її в 1896 р. против Італїйцїв, можна здогадувати ся, що дни її волї почислені, хоть би по смерти Менелїка й найшов ся рівновартний йому наступник, що міг би державу держати вкупі. Сміливий пoхід франкського капітана Маршана з Конґо до Фашоди на Нїлю 1898/99 рр. вже був би зробив кінець самостійности Абіссінії заснованєм північно-африканської кольоніяльної держави від Атлянтійського Океана до Баб ель Мандеб, як би проба не була влада через серіозні погрози Анґлїї, котра в француськім оселеню в Фашодї мусїла побачити перебіганє своїх плянів в напрямі злуки своїх південно й північно африканських посїлостей в економічнім підпринятю Кап-Каїрської зелїзницї. В Азії має з держав з виразним осередним положенєм лиш Афґанїстан деяку самостійність; вона пояснюєть ся досить завистю між Росією та Анґлїєю. Всї инші як Тибет, Хіва й Бохара, Бготан і Непаль залежні від Китаю, Росії або Анґлїї.

 

[Дїло, 13.08.1916]

 

XV.

 

Чисте осередне положенє виражене крайно в повнім обступленю одним однїсїньким сусїдом. Такі творива жиють полїтично лише про око, й обступаючий їх сусїд вагаєть ся зробити остатні висновки лише з огляду на невидну сподївану добичу. Через те такі обіймні положеня грають деяку ролю лише в мирнім полїтичнім житю союзно-державно звязаних територій або в відносинах між державою протекторкою й протеґованою. Сюди належать Аппенцель у Сан Ґаллєнї, вирости і врости нїмецьких союзних держав проміж себе, російські й анґлїйські протеґовані держави в Азії, Сан Маріно в Італїї, Монако, положене у француськім департаментї Приморських Альп.*) Остатне показує, що великодушність виявлювана сильним сусїдом лежачій в сфері його впливу державцї вдержуванєм її, не здержує його від загороджуваня годованцеви дороги до звязи з другим сильним сусїдом. Ось чому Франція вимогла 1861 р. за відшкодованєм 4 мілїонів франків на князю Каролю ІІІ. Гонорію відступленє належних до князївства місточок Ментони й Роккабруни, зайнятих від 1848 р. Сардинїєю. Ось чому через припертє до двох сусїдів видаєть ся нам осередне положенє Андорри й Лїхтенштайну менше крайним, як положенє Сан Маріна й Момака.

 

Полїтичне й економічне безсилє, на яке присуджена чисто осередна держава, викликує корчові змаганя, бодай з одного боку переломити всесторонне полїтичне сусїдство й добути доступ до моря, без котрого тепер неможлива державна самостійність; бо відчинений океан се тепер одинока теллюрична поява поверхні, не подїлена полїтично. З виїмкою Антарктіди. Але й тут зачне ся незабаром займанщина великими державами, на підставі могутних загонів остатних виправ. Ревність Анґлїї при перегонах за досягненєм південного бігуна викликана полїтичними мотивами бодай в такій самій мірі як ідеально-науковими. Через доконечність добути бодай доступ до моря, дістають полїтичні творива в осереднім положеню дуже часто особливі шийкуваті видовженя державної области, і дрібнота доступу стоїть в очивидному противенстві до його значіня. Вузька шийка конґської держави над Атлянтійським Океаном має побережну довжину 37 км.; а проте забезпечує в наконґській державі довший тривок, нїж його мали Оранжська й Трансвальська вільна держава, котрій Анґлїя, через свою приязнь із Портуґалїєю, могла в заливі Деляґоа заперти вільний морський воздух. Сербія мала полїтично-ґеоґрафічно в усякім разї більше право домагати ся в остатну східну заверуху 1908 р. доступу до моря через Герцоґовину яко житєвого "видовженя" своєї державної области, нїж Франція видовженя Альжірії через Марокко до Атлянтійського Океана, про яке в мароканській дебатї в листопадї 1909 р. заявив посол Деляфос, що воно доконечне. Зачіпно-відпірний союз Сербії з Чорногорою сумнївної вартости вже через те, що Санджак Hoвий Базар перешкаджає обом безпосередно злучити ся. Доконечністю досягти моря подиктовані й змаганя Сербії заключити союз із Болгарією (Е. Ш.) — Згаданої перегороди між Сербією та Чорногорою не стало після останної балканської війни.

 

Серед цїлости держави осередне положенє дуже важне, коли полїтичні ідеї вдержуючі при купі окремі частини країни далеко сильнїщі нїж натуральні противенства між ними. Тут осередне положенє знає лиш добрі боки. Центральний орґан дістає чимало напливаючих понук і дає важні зоріня. Він забезпечений простірними віддаленями, що дїлять його від державних меж, проти неделїкатних дотикань і несподїванок. Таким чином у центральнім орґанї держави може полїтичне питоменне житє розвити ся найчистїще, тай етнїчні прикмети народу проявляють ся найчистїще в осереднім положеню. Полїтичну достиглість держави пізнаєть ся просто по тім, чи є сильний центральний орґан і які степенї сили мають сполученя центрального орґану з иншими членами всего орґанїзму. Виразно централїстична будова країни доводить далеко швидше до полїтичної злуки її частин, нїж роздріблена земля. Франція, в Европі найцентральнїше збудована країна, де всї околицї находять у Парижі свою природну точку серця й осередка, зєдинена національно вже з часів Филипа II. Августа (1180—1223). Париж — се такий центральний орґан, якого в такій силї не має нї одна держава світа, з виїмком може Данїї. В Анґлїї здобув собі Льондон через своє положенє в південно східній анґлїйській заглубинї доволї швидко подібне пануюче становище як Париж, положений відповідно в північно француській заглубинї; а проте не значить він для Великобританії тай Ірляндїї тілько, що Париж для Франції. Піренейський півострів збудований централїстичнїйше, нїж можна було би здогадувати ся при кориснім усамостійненю його крайних областий супротив осередної височини; але вони малї й відокремлені і через те, не значать нїчого супроти домінуючої величини осередної височини. Так поясняєть ся те, що вже вкінцї 15-го столїтя настало полїтичне з'єдиненє Еспанїї; і лиш ширше розвитий атлянтійський спад височини з устями своїх рік лишив ся самостійний. В противенстві до названих країн має Греція крайно порозколювану будову, що пояснює її безперестанні внутрішні партійні боротьби.

 

*) Злука з морем — Монако лежить на скелї — полїтично безвартна; вона іллюзорична вже супроти француського форту Pеte de Chien, що панує над скалою Монака.

 

[Дїло, 15.08.1916]

 

XVII.

 

Краї в посереднім положеню мусять бути невичайно обережні в своїх полїтичних загонах навіть тодї, коли є сильні. Найменша проба присвоїти собі полїтичну користь викликує зараз зависть сусїдів. Австро-Угорщина зазнала найвиразнійшого противенства, що зняло ся навіть до погроз, коли в Боснї і Герцоґовинї стрібувала лиш істнуючому фактично станови надати законне сформулованє. Подібне бачимо в мирних економічних замислах Нїмеччини в Туреччинї й Китаю, що лише з трудом посувають ся наперед. Якже инакше дивлять ся на дїла Анґлїї, Росії, Франції й т. п. Можливість легкої обміни гадок і дібр у посереднім положеню доводить легко до перецїненя добрих боків чужинцїв і до зневаги власної землї й народу. Нїмецька історія дає численні приміри браку національного достоїнства.

 

Свідома цїли полїтика, шануючи й плекаючи старанно користи посередного положеня, старає ся паралїжувати небезпечні шкоди. Головний спосіб до сего — скріпленє оружної сили. Доконечністю мусїти бути сильною країною пояснює ся напрям нїмецької полїтики до могутного війска й сильної фльоти. Зелїзний вал твердинь на нїмецькім західнім і східнім фронтї має ту саму цїль. Тай тїсний союз між Нїмеччиною й Австро-Угорщиною, до котрого пристала Італїя, повстав на підставі потреби скріпленя двох держав, що находять ся в спорідненім посереднім положеню.

 

Злагіднене осередне положенє, яке ми назвали посередним положенєм, з'єдиняє з собою дві ріжнородні відносини положеня: чисте осередне положенє та положенє крайнє або побережне. Отже серед меж екумени морська межа займає особливе становище. Подекуди море треба зачислити до простору житя чоловіка. Через корабельну комунїкацію на північнім Атлянтійськім Океанї, в Канадї й на північнім морі живе більше людий нїж в областях Ескімосів. Ось чому крайнє положенє коло моря, побережне положенє треба просто зачислити до инших крайних положень екумени.

 

Побережному положеню та відокремленому положеню морських народів спільне те, що вони мають дїло з морями і залежні від моря. Але відносини побережної країни до моря старші й первіснїщі нїж відносини острівних народів. Острови дістали людність і зачатки культури аж від побереж суші, і таким чином їх розвій посунений на другий плян супроти побережних країн. Се треба сказати про острови Середземного моря, як і про Анґлїю й Японїю. Переферичний розвій побережа йде радо й поперед розвою осереднокраїнного. Море се простір дїяльности так для народів острівних, як і побережних. Його богацтво на звірів се невичерпане жерело поживи. Для використаня його пізнаєть ся вже на раннім рівнї розвою доконечність зробити рухи на морі чим раз лекшими і простірнїщими. Ось чому користи сполучуючої народи комунїкації: масовий перевіз і швидкість розвивають ся на морі далеко раньше й вище нїж у важкіщій осередній країнї. Що до рухливости то народи острівні й побережні рівнї кочовникам; але перевисшають остатних майже завсїди що-до величини перейдених просторів.

 

Випередний розвій побережного положеня відбуваєть ся особливо користно й швидко там, де воно усамостійнене простірно, так що наближаєть ся до відокремленого положеня. Розвій Фенїкії відбував ся на вузкім, ледви 2—3 милї широкім і 50 миль довгім побережнім окрайци, що віддїлений подвійною перегородою Ливану й Антіливану від сирійського пояса оаз, в котрім є головним місцем Дамаск. На відокремленє окраїн Греції та Піренейського півострова горами вже вказано. Швидкий розцвіт Картаґіни вказує на инший рід відокремленя побережної країни. Тут переняла пустиня на півднї ролю гір.

 

Велика перевага побережного положеня над чисто осередним положенєм показуєть ся особливо в здібности опанувати полїтично великі простори. Великі простори потрібують для своєї полїтичної злуки високорозвитої комунїкаційної сїти, як ми се доказали в попереднім роздїлї. Але ж нутра суші в старовину по найбільшій части зовсїм нерозвиті що до комунїкації, лиш море давало тіснїщі комунїкаційні зносини. Таким чином у старовину побережне положенє, в звязи з відокремленим положенєм близьких побережу островів,*) давало одиноку полїтичну можливість держати при купі більші области в великих державах. Ось чому усї світові держави в старовину, з виїмком Китаю, показують ся нам на картах як побережні і острівні держави (переферичні держави). Се треба сказати про Єгипетську світову державу в часи її найбільшого розпростореня в 14 тім передхристіянськім столїтю, та про Ассирійську в 7-ім столїтю. Периферичні й фенїкійські оселї, картаґінські посїлости, як і Греція зі своїми кольонїями. Тай Персія за Дарія Гистаспеса і держава Александра Великого, се сполуки побережних країн, коли полишимо на боцї Бактрію й Сoґдіяну, що належали вже до осереднокраїнного туранського низу. Але воно характеристичне для периферичного способу опановуваня простору в старовину, що Римська держава, послїдна з великих світових держав старовини, полишила як раз обі сї провінції, аби за те опанувати уже північне побереже Африки та европейські побережа країни західної заглубини Середземного моря. Рим навіть у часи свого наймогутнїщого простірного обєму перехопив ся в більше континетальну частину середної Европи лиш в провінціях Реції, Норікум та Паннонїї. Дакія, в области теперішної Ромунїї, була в рр. 106—275 після Хр. римською провінцією; се була, характеристично, перша провінція, що при полїтичному розкладовому процесї Римської держави завмерла перша.

 

*) В старовину майже вся плавба по мори була плавбою прибережною, бо способи помічні для орієнтації на отвертім мори розвиті були зовсїм недостаточно.

 

[Дїло, 17.08.1916]

 

XVIIІ.

 

Гарні прикмети осереднього положеня показують ся й тепер, коли новітна комунїкація сотворила можливости держати вкупі полїтично і більші осереднокраїнні простори. Побережні країни пересїчно густїще заселені нїж осереднї країни, коли не числити зовнїшних окраїн екумени, де людність, натурально, дуже рідка. При тім, розумієть ся, треба до окремих частин землї прикладати ріжну міру, відповідно їх ріжному культурному рівню. В Австралїї, пустинній частинї землї, лиш на південному сходї виносить густина людности поверх 1 чоловіка на 1 км²; у нутрі находять ся великі области, котрі можна вважати безлюдними. На Америцї сказане видко найвиразнїще. Полоса обіймаюча верх 1 чоловіка на 1 км², творить вузкий побережний пояс, що по атлянтійській сторонї південної Америки ширшає незначно, по сторонї Унїї сильнїще. В вузькій середущій Европі густота людности, що правда, роздїлена ріжнороднїще на побережа й осередки, а про те области з найменшою густотою, пониж 1 чоловіка на км², лежать усї в осередку. О скілько можна оцїнити й обчислити відносини залюдненя в Африцї, то й там виявляєть ся, що згущенє побережної людности супротив осереднокраїнної чим раз очивиднїще аж з поступом европейської кольонїзації. В сухопутній Азії найсильнїще залюдненє мають побережні провінції Китаю й передної Індії. Долини рік, як Гоанґго, Янтсекіянґ, Ґанґес, Евфрат і Тиґр показують числом своєї людности, як і долина Нїлю — одинока на африканській землї країна з густотою поверх 200 люда на 1 км². — що видовжуванє моря в сушу піддані тому самому праву в особливо виразній формі. В Европі, що правда, залежить густота людности в першій лїнїї від індустріалїзації країни. Але поза сей факт, у нашій частинї землї особливо видають ся гарні прикмети побережа в порівнаню з осередною країною. Найперше показуєть ся загальний відзвук густоти людности з океанїчного заходу на континентальний схід, а далї й в кождій окремій країнї: на пиренейськім півострові особливо виразно, але пізнано і в Італїї, Балканї, Франції, Бельґії та Нідерляндах у порівнаню з задними країнами, на нїмецькім, данськім і скандинавськім побережу моря північного та балтійського. Тай в Европі продираєть ся густа людність коло сплавних рік далеко в осередну країну.

 

І в розміщеню народів виявляють ся так само гарні прикмети положеня набережного супротив осередного. Відповідно загальному закону, що полїтично міцнїші племена забирають собі найкращу землю, побережну країну заселяють рухливіші й інтелїґентнїщі народи нїж осередну окраїну. Процес випираня, на котрий вказано при розслїдї велико- й малопростірного погляду се по найбільше випиранє полїтично слабшого народу з побережного положеня.

 

Окремі побережні положеня ріжні, розумієть ся, що до своєї вартости. О скілько вони стикають ся з анекуменїчною областю, то вони для комунїкації безвартні і можуть повнити лиш полїтичні охоронні функції. Вартість положеня на стрімкім побережу треба оцїнювати инакше нїж на плоскім, положена на усамостійненій области инакше побережне положенє із широкою задньо-країнною сполукою положеня над відчиненим океаном инакше нїж над зачиненім осереднім морем, усї положеня в часи комунїкації инакше нїж давнїще. Грає ролю й культурне становище побережної области з її близшою й дальшою округою. Вже згадано факт, що комунїкаційні положеня підлягають історичній зміні. Комунїкаційне положенє на побережу тим більше. З сим звязано змінне значінє поодиноких боків континентів.

 

[Дїло, 18.08.1916]

18.08.1916