Півтора року команда українських блоґерів, журналістів та фотографів їздитиме Україною, щоб розказати, якою є наша країна та хто ж вони — українці. Стартував новий проект — інтернет-видання про географію й людей Ukraїner.
«Перша антропологічно-етнографічна експедиція триватиме півтора року і охопить усі 14 історичних земель України — від Слобожанщини до Поділля, від Волині до Таврії. Ми поставили собі амбітний план за 18 місяців об'їхати всі історичні землі України і зрозуміти щось важливе про нас самих, познайомити людей одне з одним, розповісти про невідоме і забуте, несправедливо непомічене», — заявили організатори проекту.
З головним редактором інтернет-видання Богданом Логвиненком «Z» вдається поговорити лише під час обіду. Перший тиждень у команди виявився дуже напруженим. Почали учасники дослідження України із Закарпаття, яке, зі слів авторів проекту, є найконтрастнішим реґіоном України. Наша розмова — про невідому Україну, цікаві місця та людей, які творять проект та про яких він розповідає.
УКРАЇНЦІ МАЛО ПОДОРОЖУЮТЬ І МАЛО ЗНАЮТЬ СВОЮ КРАЇНУ
– Ви ставите амбітну мету — написати путівник про Україну. Але подібних видань є багато. У чому ваш проект є унікальним і звідки з'явилась ідея мандрівки і путівника?
– Ідея з'явилась одночасно у багатьох людей. Коли ми зустрічались з учасниками експедиції, говорили приблизно про одне: хочемо подорожувати і відкривати Україну для себе, і для інших, оскільки частина з нас тепер або у минулому медійники.
У мене така ідея була давно. Я подорожував змалечку. У нас був старий «Запорожець», у якого відвалювались колеса, але на ньому ми їздили Україною з мамою і з татом. Перша самостійна подорож була, коли я ще вчився в школі, — на фестиваль «Таврійські Ігри» в Нову Каховку. Тоді ми знайшли місцевих дівчат, зупинились у якоїсь бабусі, яка поселила нас у себе. Пам'ятаю, спав на трьох сервантах, які вона зсунула докупи і застелила як ліжко. Їй просто не вистачало ліжок вдома. Це було типове «бекпекерство», хоча тоді ще ніхто не знав такого слова. Далі було багато подорожей. Багато з них були пов'язані з роботою — я працював в газеті. Часто намагався їздити автостопом або електричками, знаходячи для себе цікаві сюжети не з місць, а саме з дороги. Я проїхав усі області України. Колись працював також музичним менеджером і робив там концерти.
Для мене Україна не є terra incognita, але статистика показує, що українці подорожують мало і мало знають свої реґіони. Після мандрівок світом я зрозумів, що є туристичні місця, які абсолютно нецікаві, але дуже розкручені. У туристичних путівниках вони представлені як туристичні мекки, а насправді в Україні є набагато цікавіші, просто про них бракує інформації, а інколи і медійного поштовху. У нас також є дуже багато цікавих людей, про яких майже не пишуть медіа. Реґіональні чи комунальні медіа відображають час і дух тієї епохи, коли не було журналістики, а була лише пропаґандистська журналістика. Тому Україна мало досліджується. Про неї більше пишуть на науковому і менше на популярному рівні. Ми вирішили це змінювати.
Команда Ukraїner на гіперському фестивалі біля Шипоту на Закарпатті
Плануємо видати друковані путівники чи один великий друкований путівник. Це вже побачимо по завершенню експедиції. Але результатом проекту будуть не лише путівники. Приблизно за тиждень ми запустимо повноцінний сайт, де буде все. Ми писатимемо лонґріди, розкриваючи кожну тему максимально повно, зокрема, з фотографіями, відео, досить довгими текстами, які не завжди природні для Інтернету. Ми будемо також у соціальних мережах. Кожен учасник експедиції, а нас є четверо, відповідає за своє соціальне медіа. Тому усі вони пов'язані з сайтом, але ведуться ориґінально.
– Путівник буде лише українською мовою?
– Проект одразу буде багатомовним. У нас є волонтери, які перекладають на польську, чеську, англійську та німецьку мови. У планах також додати інші мови, зокрема іврит та французьку, можливо, з часом — турецьку. Мови вибрали не просто так. Ми аналізували, хто найбільше висловлює зацікавлення Україною і звідки є найбільший потік туристів.
– Чи є вже бачення, якими мають бути путівники?
– Тексти у путівнику будуть коротшими, ніж на сайті. А ще там буде багато додаткової довідкової інформації. Будуть також представлені особливості реґіону. Наприклад, вже зараз на Закарпатті ми робимо окремий словничок слів, якими тут користуються, адже тут багато локальних говірок. Кожен реґіон плануємо представити по-особливому. Є певний визначений формат путівника, але ми також будемо виходити з того, чим цікавий реґіон. Остаточний формат путівника вималюється згодом.
Експедиція на Закарпаття охопила увагою й малолітніх збирачів чорниць (місцевою говіркою — «яфин»)
– Розкажіть трохи про команду, яка працює над проектом.
– Це чотири людини, які їздять в експедиції. Час від часу до нас приєднуються гості. Наприклад, зараз з нами також їздить фотограф Валентин Кузан. Є кілька людей, які працюють віддалено: адміністратор, редактор, дизайнер, фандрайзер. Частиною нашої команди є компанія Yedynka DGTL, яка розробляє сайт і підтримує стосунки з кількома нашими партнерами. Окремо хочу згадати про дизайнера сайту та двох учасників команди, які монтують відео. З нами також працює фонд «З країни в Україну», які частково допомагають з нашим бек-офісом. Тексти писатиму я. Наразі тільки починаємо, хочемо виробити свій формат розповіді, і тоді вже добирати людей, які писатимуть.
– Як збирали команду? Чи це усі ваші знайомі?
– Ні, команду збирали з професіоналів. Частину людей я не знав до початку експедиції. Хтось відгукнувся ще на пробну експедицію, яку я проводив у грудні–січні. Нині частково залучені люди, які тоді зреагували і намагались допомогти. Ми їздили Карпатами: Івано-Франківською та Закарпатською областями. Знайшли стареньку «Ниву», сіли, купили пальне і поїхали. Наразі опис експедиції є на Фейсбуці, але згодом будуть довгі історії. Зараз більше людей залучені і можемо професійніше все досліджувати.
– Ви заявили, що збираєтесь їздити реґіонами України півтора року. Це не мало. Як виглядає ваша експедиція?
– Є партнери, які зголосились підтримати нас до кінця експедиції. Це турагенція «КийАвіа», мережа заправок Окко, Land Rover Ukraine та найбільш відомий український фотобанк-стартап Depositphotos. Партнерів ми фактично теж знайшли випадково: я зустрічався з різними людьми, і ми проговорювали, зокрема, і цю ідею.
Наразі, за перший тиждень експедиції, ми спимо по три–чотири години, прокидаємось приблизно о шостій ранку щодня. Кількість матеріалу набагато більша, ніж планували. Наразі навіть не вкладаємось у той час, який собі запланували. Виходить дуже швидкий темп. За 8 перших днів мали 19 сюжетів.
Презентаційна ілюстрація проекту зі сторінки у Facebook
– Це мають бути розповіді про місця і людей. Про які місця і яких людей?
– Так, ми хочемо писати про місця і людей. Але є особливість — не пишемо про мертві місця. Тобто нас не цікавлять руїни, розбиті дороги, те, що було колись. Нас цікавлять історичні пам'ятки, але живі. Наприклад, днями були в Чинадієво, у замку Сент-Миклош. Там є поважний пан, який багато років тому взяв у довгострокову оренду замок. Він художник, закинув свою справу і зараз відроджує, умовно кажучи, музейну справу. Це була руїна, колишній ґаражний кооператив. Зараз замок дуже живий, там ґалерея і там постійно щось відбувається. Щороку можна туди заїхати і побачити процес відновлення пам'ятки.
– Ви задекларували, що проект стосуватиметься етнічних українських земель. Чи йдеться лише про нинішню територію України і як обираєте, які саме місця відвідаєте?
– Йдеться про територію сучасної України для початку. Можливо, з часом ми розширимо проект і до діаспори, можливо, заїдемо на Холмщину та Підляшшя. Але спершу хочемо зрозуміти для себе, ким ми є, і для цього подорожуємо територіями сучасної України.
Можна сказати, що місця обираємо досить суб'єктивно і інтуїтивно. Шукаємо теми, які мало описані, або намагаємось показати відомі місця і людей з невідомого ракурсу. Наприклад, усі багато говорять про ромські поселення, але насправді є дуже мало репортажів про них, і більшість з них зробили іноземці. Були дуже неприємні випадки — нещодавно розбили машину журналістів в одному з ромських поселень поблизу Виноградова. Це одне з найбагатших поселень ромів в Україні. Ми намагаємось також заїхати в ці поселення, пояснюємо, що хочемо показати, чому пишемо про усіх. Можливо, журналісти не завжди чітко пояснюють причину свого приїзду. Часто вони приїздять доволі несподівано, а ромські поселення все ж таки доволі закриті. Нам теж не завжди раді, але ми шукаємо людей, з якими можна вийти на контакт. Тут ми робимо репортажі через кількох ромських баронів. Частина з них навіть раді були би приймати туристів, але мало хто про це знає і здогадується. Дуже часто люди, які живуть з ромами в одному населеному пункті, за життя жодного разу не були на вулиці, де живуть роми.
«Нам теж не завжди раді, але ми шукаємо людей, з якими можна вийти на контакт»
– А як щодо ваших героїв: хто ці люди, які цікаві для вашого проекту?
– Ми шукаємо унікальних людей. Це ті, хто щось створює, відновлює, чи має дуже цікаву інформацію. На сторінці нашого проекту була анкета, яку можна було заповнити і запропонувати героя для розповіді, або ж цікаве місце. Близько 60 людей її заповнили, і ми вибрали найцікавіші місця та найцікавіших людей. Але це не єдиний метод. Ми багато шукали самі, дивлячись на маршрут, яким будемо проїжджати, спілкувались з представниками туристичної сфери, чиновниками облдержадміністрацій. Людей шукаємо через людей. Нам постійно радять когось і дають контакти.
– Чи були випадки, коли люди відмовлялись з вами спілкуватись?
– Був один чоловік, Олег, він — відлюдник і живе на туристичній базі поблизу Ужгорода. Ми представились, пояснили, що журналісти, а він сказав, що з журналістами не спілкується. Багато є людей, яких просто зустрічаємо у дорозі. У Виноградовому зайшли в супермаркет і побачили кавуни. Почали про них говорити, і продавець сказав, що це кавуни з Закарпаття. Наступного ранку ми вже мали зустріч з кількома людьми, які вирощують екзотичні фрукти на Закарпатті, зокрема банани, ківі, лимони, інжир.
– Проект розпочався з мандрівки на Закарпаття. Чому зробили такий вибір і чи вже довелося вносити якісь корективи у маршрут?
– У нас був план спершу рухатись з заходу на схід. У нас на заході України більше контактів, тому починали звідси. Але одразу почали писати зі сходу і пропонувати місця. Тому, мабуть, будемо працювати трохи тут, трохи — там, роблячи це паралельно.
Розмовляла Мирослава Іваник
15.07.2016