Як звістно, в Кракові в судї карнім велась через 18 днїв тайна розправа в справі Ернеста Брайтера і товаришів, обжалованих о належанє до тайного товариства і приєднуванє до того-ж товариства членів. Обжаловані були: 1) Ернест Брайтер, Вільгельм [Вольф] Фельдман, Франц Новицкій, Гавр. Ґурскій, Людв. Яниковскій, Войт. Шукевич, Игн. Дашиньскій і Роман Баранецкій о провину з §§.285, 286 і 287 а Шукевич ще й з §.293 з к., сповнену тим, що будучи членами тайного соціяльно-демократичного товариства в Кракові в рр. 1889 і 1890 приєднували членів для того-ж товариства, орґанізували віддїли чи ґрупи тайного товариства, стояли в переписцї з тими ґрупами і брали участь в зборах тайного товариства; 2) Іосиф Артур Гурскій і Генрик [Гершталь] Клушиньскій о провину з §§.285, 286 і 287 з. к. сповнену через те, що були членами тайного соціяльно-демократичного товариства в Кракові в рр. 1890 і 1891 і старали ся завязати тайне товариство межи учениками ґімназії Собіского і ґімназії св. Яцка для пропаґованя соціяльно-демократичних засад.
В мотивах вироку увільняючого всїх обжалованих висказуєсь трибунал карний ось-як:
"На основі 18-дневної розправи трибунал уважає за річ доказану, що черга лїт ширить ся і що-раз більше кріпшає в краю нашім пропаґанда соціяльно-демократична з цїлею перевороту истнуючого тепер ладу суспільного, а віють тут cтpуї з двох сторін: від Варшави і від Швайцарії, де истнують сильно зорґанізовані тoвариства революційно-соціялістичні.
"Єсли поминути побічні прикмети тих партій соціялістичних, то спільним коренем их засад єсть коллективізм, т. є. знесенє индівідуальної власности средств продукції, спільна праця, перелив усякої власти в руки пролетаріату чи т. зв. стану четвертого. Средства-ж пропаґанди: підбурюванє мас люду против кляс заможнїйших, против шляхти, міщаньства і духовеньства, против реліґії, церкви, взагалї против усякої власти світскої і духовної.
"З огляду на особливі відносини нашого краю, де людність фабрично-робітнича єсть нечисленна, пропаґанда соціялістична бушує в двох головно верствах: межи молодежію висших заведень наукових і межи сїльским людом, особливо безземельними. Ся друга верства людности, як доси, показуєсь відпірною; молодіж же даєсь легко уняти і втягнути в пропаґанду.
"Як запопадно і безвгзлядно надуживають партії соціяльно-революційні нашої интеліґентної молодежи, зводячи єї з властивих доріг, визискуючи єї вразливість на оклики поступові, идеалізм, енерґію до чину, брак досвіду і рефлєксії, — досадно висказує н. пр. статья польскої революційної часописи Pobudka з лютого 1891 р., в котрій читаємо: "Молодїж завсїгди має претенсію рушати з підвалин брилу світа, отже соціялісти повинні звертати бачну увагу на молодїж, особливо на академічну. Легкість збиратись їй, біднота єї, висшій рівень образованя і здібність до екзальтації — то додатні прикмети улекшуючі орґанізацію молодежи і пропаґанду єї. Користати з того треба в цїлях революційних... орґанізувати молодїж для пропаґанди, але спропаґовану зараз заняти роботою революційною, бо нїчо так не деморалізує кругів зреволюціонованих, як політичне безробітє... коваль клепле, поки тепле... не революція для забави на сезон університетских студій молодежи, але молодїж для революції, в котрій має післанництво відограти перворядну ролю..."
"Остатними часами, особливо від весни 1889 р., оживляєсь рух межи нашою молодежію шкіл висших в спосіб бьючій в очі; аґітація в питанях суспільних на основі крайного позитивізму і радикального соціялізму даєсь нетрудно достерегти на днї цїлого руху. В Кракові, у Львові, в Дублянах, у Відни молодїж польска чи на вічах академічних або робітничих, чи в своїх товариствах, чи в своїх часописях — ширить доктрини, маніфестуючи і солідарізуючи ся взаїмно в исповідуваню і здїйстнюваню тих доктрин.
"Спеціяльно що-до перших 7-ох обжалованих трибунал, після вислїдків розправи, а в значній части на основі власних их зізнань, уважає за річ доказану, що они всї переняті безвзглядним позитивізмом в науцї, а засадами радикально-соціялістичними з стремленєм переобразувати суспільність до форм таких, які законною дорогою осягнутись не дадуть ся, а тілько дорогою перевороту здїйснитись можуть; що oни в сути річи суть соціяльно-демократами зі всїми тої партії тенденціями, з підбурюванєм пролетаріяту до борби верств против реліґії, церкви і власти світскої.
"О скілько обжаловані що-до патріотизму займають становище нове і відкидають традицію — "podarty łachman sławy przodkow" — знати хотять тілько "Polskę młodą", оперту, по випертю шляхти і буржуазії, на щастю мас люду, досї визискуваних, "окраданих", — зовуть дотеперішні патріоти "nedzną, bląszącą marą, którą uczciwsza mlódziez od czasu do czasu nogą potrąca", — ся річ для сего процесу не має значіня, а суспільні тенденції обжалованих, з огляду на предмет обжалованя, о стілько лиш мусять бути розслїджені, о скілько мають прикмету наміреного перевороту, бо тайне товариство в розуміню §.286 з. к. може уходити зa тайне або на случай конкретного заказу власти або з огляду на саму цїль звязку, — а звязок з цїлями колідуючими з законом a priori треба уважати за заказаний. А нема сумнїву, що товариства молодежи університетскої [до котрої кромі Фельдмана всї обжаловані належать] з цїлями пропаґанди соціялістичної власть терпіти не могла би, тим більше з цїлями пропаґанди революційно-соціялістичної. О скілько остатними лїтами власти державні дозволяють на публичні звязки і віча соціяльно-демократичні межи верствою робітничою, — то з ceгo не випливає, щоби то само було дозволене молодежи університетскій, котра прецїнь инші має цїли і обовязки.
"3а внутрішне пересвідченє, після §.11 з. к., нїхто перед судом не відповідає, але річ змінюєсь від хвилї, коли ті пересвідченя починають проявляти ся на внї чинами. А обжаловані кількократно переводили в чин свої соціяльно-переворотові засади.
"В Czyteln-и akademick-ій на перекір єї статутам від довшого часу на першім плянї станули розвідки, відчити, аґітації в питанях суспільних в напрямі засад исповідуваних обжалованими. Новицкій і Брайтер були головами тої Читальнї, другі видїловими або членами. В осени 1890 р. за мову Брайтера комісар поліції мусїв розвязати загальні збори. Напрям той Читальнї давав причину до спорів з сенатом академічним, а в дальшій консеквенції становить тло до пригод, котрі пхнули річ на дорогу карно-судову. Часопись Ognisko, повставша з весною 1889 р., зродила ся з Читальнї, бо видїл постановив видавництво а вибрав комітет редакційний. Душею редакції були: Гавр. Ґурскій, Яниковскій і Новицкій, другі обжаловані більшу або меншу брали участь в редакції і змістї Оgniska. Проґрамові статьї Ogniska, спільна робота редакції, зраджують оклики просто соціяльно-демократичні, як н. пр. "усуненє працї наємної", "усуненє міщаньскої продукції капіталістичної", "підбурюванє против шляхти і буржуазії" яко визискуючих "нужденні, хорі маси терпячого люду", "освідомленє люду о єго правах", "зробленє єго здібним до борби против визискуючих єго верств" і т. п. Ognisko викпивало також реліґію, особливо католицку. Безперечно революційно-соціяльні звязки заграничні, як "Zjednoczenie Towarzystw młodzieży polskiej w Szwajcaryi" a "Centralizacya" в Варшаві, взглядно львівска єї ґрупа, постановляють підпирати Ognisko, з чого виходить досадно, що уважали Ognisko за часопись служачу цїлям соціяльної революції. Коли спір межи Читальнею а сенатом академічним о куратора заострив ся, статья Шукевича в чч. 4 і 5 Ogniska стаєсь між иншим причиною слїдства дисциплінарного, а в наслїдку виключеня Новицкого, Яниковского і Гавр. Ґурского на чотири курси з краківского університету. Виключенє се дало причину до розрухів з 26 і 27 сїчня 1890 р., серед котрих розбитє бюсту ректора, власности клініки, і розбитє вікна в мешканю ректора киненою фляшкою, річево представляє два злочиньства насилія публичного з §.85 а) і 85 б) з. к., що очевидно визвало доходженя поліційні і опісля дало почин до отсеї справи карної. Ognisko в н-рі 1-ім річника ІІ-го написало тогдї з вдоволенєм, кпячи собі з сенату: "Tryumfujemy na całej linii".
З огляду на предмет нинїшного обжалованя констатує трибунал на основі відчитаних на розправі актів з процесу львівского з р. 1889, що в Варшаві истнував звязок соціяльно-революційний "Сеntralizacya", маючій в Галичинї три ґрупи: у Львові, в Дублянах і Кракові; що до львівскої ґрупи належали Стан. Козловскій, Климашевскій і Ґуржицкій, а оден лист Гомулицкого родить підозрінє, що до ґрупи краківскої належав Гомулицкій. З Козловским, котрого суд львівскій за належанє до тайних товариств з §§.285—287 з. к. укарав, декотрі з тепер обжалованих стояли в тїснїйших зносинах і єсть познаки, що декотрі з них належали до ґрупи краківскої, — але що се тілько познаки не стверджуючі тїсної звязи межи обжалованими а згаданою тайною орґанізацією, — то трибунал не набрав пересвідченя, щоби обжаловані належали до тої тайной орґанізації або яку-небудь мали з нею стичність. Так само не набрав трибунал пересвідченя, щоби обжаловані належали до швайцарского звязку "Zjednoczenie". А инчих тайних товариств, до котрих би обжаловані мали належати, обжалованє не порушує, анї розправа не виявила. Тому то за-для браку достаточних доказів трибунал увільнив обжалованих від закиненої им в обжаловало провини.
"О скілько в чинах, узнаних повисше за доказані, можуть містити ся знамена провин з §§.300, 302, 305 з. к. з причини підбурюваня против властей, верств, институції власности і т. п., — то річ ся усуваєсь від близшої розваги трибуналу, бо се чини зовсїм окремі від чинів обнятих основою обжалованя і в сїм випадку не можна примінити припису §.262 пост. карного."
(Конець буде.)
[Дѣло, 08.07.1891]
(Конец.)
Дальше говорить ся в мотивах вироку:
"Від обжалованя Баранецкого сам прокуратор відступив, длятого після §.259. 2. з. к. трибунал єго увільнює.
"Що-до другого обжалованя, котре трактувало о закладаню кружків серед учеників ґімназіяльних через Артура Ґурского і Генрика Клушиньского (Гершталя) трибунал приняв на основі зізнань переслуханих свідків, письм відчитаних на розправі, часописи Ruch-а в великій части і на основі зізнань обох обжалованих, за доказані слїдуючі обставини:
"Артур Ґурскій був горячим та ревним исповідником крайного позитивізму і засад соціялістичних і не різнив ся в основі річи що-до своїх пересвідчень від всїх инших обжалованих. Він був співвидавцем того числа Ogniska, що вийшло у Львові в липни 1890 р. і котре мимо переміни осіб редакції, було продовженєм Ogniska видаваного поперед в Кракові. Кілька місяців пізнїйше в спілцї з Францом Сїдлецким, сильно підозріним о розширюванє соціялістичних друків, та з кількома иншими постановив він видавати часопись Ruch, а в l-ім числї половину статей сам написав. Зараз у вступі того числа Ruch-y зсолідаризував ся Ґурскій з партією Ogniska; перша статья, написана після Бікнера "Етика і реліґія", має тенденцію показати, що етика висша від реліґії, і з того заключає на підрядність реліґії в устрою суспільнім; дальше йдуть рецензії з трох праць змісту соціялістичного; на кінци сего числа поміщено соціялістичну проґраму "Народа", — отже Ruch, так само як Ognisko має характер ґазети аґітаційно-соціялістичної. У Артура Ґурского при ревізії поліція знайшла велику скількість друків революційно-соціялістичних, а з того явно, які засади вели єго дїяльність.
Обжалований Генрик Клушиньскій жив з Ґурским в великім приятельстві, переняв ся тими самими поглядами на питаня суспільні, що той, і був також помічником Ґурского в закладаню кружків ґімнaзiяльниx. На увагу заслугує та обставина, що в Ognisk-y в числї з червня поміщено статью, де обговорюєсь конечність притягати старших учеників ґiмнaзiяльниx до самообразованя також в питанях суспільних. Після актів львівского процесу львівска революційно-соціялістична ґрупа варшавскої "Centralizacji" постановляє аґітацію в середних школах. А се показує на звязь закладаня ґімназіяльних кружків з пропаґандою соціялізму.
"В падолистї або грудни 1890 р. Ґурскій і Клушиньскій прикликують чотирох учеників з осьмої кляси з III-ої ґімназії: Іосифа Банетта, Юлія Дробнера, Іосифа Ошацкого і Фелікса Коперу. З тих знали они лиш першого, отже о якусь особисту прислугу не могло тут ходити. Ґурскій виясняє им хиби теперішної науки в ґімназіях і конечність самообразованя — і то також в питанях суспільних, дає им спис дїл, котрі радить читати, а між иншими в тім списї знаходить ся дїлце Беляміого: "Столїтє XXI" дуже придатне до того, щоби читателя зацїкавити до идеалів соціялізму та зробити єго прихильником бажаного соціялістами устрою будучої суспільности з єї коллективізмом і всїми єго наслїдками. В тім списї можна читати заголовки дїл "о правах жінок", дїл в напрямі позитивістичнім, невідповідних для недолїтків. Оба обжаловані радять ученикам заложити собі кружок, читати поручені им дїла, виготовляти реферати про них на спільних сходинах, і кажуть, що они готові им доставляти книжок; Клушиньскій радить читати Ruch, котрого проспект появив ся як-раз в тім часї.
"В перших днях сїчня 1891 оба обжаловані в той самий спосіб скликують собі чотирох учеників з осьмої кляси ґімназії св. Яцка, именно: Владислава Герца, Людвика Мерца, Іосифа Фляха і Михайла Сїдлецкого, хоч доси цїлком не знали деяких, і зовсїм так само, як попередно з учениками з ІІІ-ої ґімназії, заохочують их до закладаня кружків для самообразованя і дають им також такій самий спис дїлець до читаня, — але поліція скоро довідалась о тім і через свою интервенцію і зробила конець дїяльности обжалованих.
"Після заснови тих рад, які обжаловані дали ученикам ґімназіяльним, і після спису дїл им поручених, єсть очевидне, що обжаловані через закладанє кружків хотїли поставити підвалини для позитивізму та розцїкавити молодих людей в питанях суспільних, а то на се, щоб они на університетї, підготовані до втяганя в себе доктрин соціялістичних, стали напослїдок тим лекше такими соціялістами, як всї обжаловані.
"Треба запримітити, що після зізнаня свідка Людвика Мерца сходини учеників ґімназії св. Яцка у Клушиньского відбули ся під претекстом, що він им удїлить деяких указок до лїпшого підготовленя испиту зрілости, та що студенти з зачудуванєм глядїли оден на другого, коли потім не вчули від обжалованих нї слова о испитї зрілости, але тілько раду образуватись в предметах, що не мають нїчого спільного з испитом, — а ті намови скорше могли відтягнути тих учеників від найважнїйшої тогдї для них задачі, від належного приготовленя до испиту зрілости.
"Хоч білєт Клушиньского, котрий знайшов ся у Ґурского при ревізії, свідчить виразно, що им розходилось о "закладанє кружків" між ґімназіяльними учениками, і хоч після законів ґімназіяльних не вільно завязувати нїякиx товариств без відомости дирекції, або й належати до яких-будь товариств, — то таки трибунал не набрав пересвідченя, щоби в сїм випадку обжаловані закладали "тайні звязки", — бо в виду хитких зізнань cвiдків нема достаточного доказу, щоби обжаловані дораджували ученикам ґiмнaзiяльним виразно зорґанізувати постійні і тїсні звязки і таїти ся з ними перед властію, а хоч кружок учеників ґімназії ІІІ-ої, відбувши кілька засїдань, уложив собі реґулямін та й списував з засїдань протоколи, все-таки нема доказу, що се наступило з намови чи поради обжалованих. З огляду на те хибує в сїм случаю знамен провини з §.285 і 287 а), котрих закон карний вимагає. Отже увільнено Артура Ґурского і Генрика Клушиньского від закиду орґанізованя тайних звязків, а від закиду, що они самі належали до тайних звязків, прокуратор відступив сам при розправі.
"Наконець трибунал замічає що-до вcїx обжалованих, котрі, крім Фельдмана, в часї чину були учениками університету, що о скілько они, забуваючи на свої обовязки студентскі і на свій вік молодечій [Артур Ґурскій і Клушаньскій мали ледви по 20 лїт] накидувались на реформаторів суспільности, кидаючись в вир аґітацій суспільної натури, кплячи собі зі старших [як в статьї Ogniska "Молодїж і проґрами"] — се можуть бути переступленя дисциплінарні, однак ся річ усуває ся з-під близшої розваги суду, бо картати такі хиби покликаний лише сенат академичний, яко безпосередна власть над студентами університету."
[Дѣло, 09.07.1891]
09.07.1891