Краків, 3. липня 1941.
Коли 1939 р. большевицька навала ненадійно злягла на галицькі міста й села, на людей впав жах. Кожного, хто б це не був — міщух, селянин, бідний чи багатий — огорнув дивний ляк. Якимось сумом повіяло, здавалося — що згасло сонце.
Звідки взялися були ці несамовиті настрої? Та ж большевики ввесь час вели скриту аґітацію на західніх землях, цілими літами вели пропаґанду, хоча би радієву, яка скрізь просякала. Адже ж були часи, коли навіть наша інтеліґентська верхівка ходила замотиличена большевизмом, зокрема всілякі науковці.
Річ у тому, що ніхто не бачив того "невідомого", а як і знав, то не хотів вірити, бо його збивала з пантелику большевицька ґеніяльна брехня і зневірювало польське насильство. Тому цілі ряди лицарів абсурду йшли туди шукати щастя і "дороги через Київ на Львів". Та всі вони находили певну смерть. Останньою жертвою цих "путників" у невідоме була родина Крушельницьких і вона врешті припечатала чергу. Люди опритомніли.
Якщо таке діялося серед нашої інтеліґенції, то що ж думати про селянство? Большевикам сприяли по селах навіть дуки, багатії. Вони читали пресу, слухали рефератів і також не хотіли вірити. Бо манив їх цей голос землі, цей Київ і Дніпро — вони думали, що там же-ж є якась Україна, а тут неволя.
В останніх літах до війни дещо змінилось. Багацько тут зробила пропаґанда серед селянської молоді, видання "Червоної Калини", що заєдно були островом, чистим від большевицького жабуриння, впливали також балачки з батьками і старшими братами, учасниками визвольних змагань. Урешті й круг націоналістичної молоді помітно зростав по селах.
А проте таки-було чимало в кожному селі "лівих" і "правих", а праві лівих називали большевиками й вони не крилися із своїми симпатіями до большевизму, про який чули, але якого, навіть здалека, на очі не бачили.
Врешті прийшов цей памятний вересень 1939-року: прийшли большевики й цей невідомий "рай" став дійсністю...
Одно цікаве вражіння з цього приходу:
Під кооперативою гурми людей — це вернувся один із міста, що вже бачив большевиків.
Уривки розмови: — Ти їх бачив? — Бачив. — Які ж вони люди? — То не люди. — А що ж? Марсіяни...
І далі описує: "Нищота, мізерія, йно очі блестять, мов у вовків. А говорять — все на команду. Завчені. Одного спитав хтось на жарт — по чому в них "сензація", а він відразу: "Десять рублєй!"...
Таке перше вражіння оповідача засуґерувало ціле село. Всі затрівожились тим невідомим, що буде, вони відразу селянським інстинктом відчули всю правду.
Цей — щоправда, інтелігентний і начитаний — селянин, що побачив перший большевиків очеркнув їх ґеніяльно: "марсіяни". Це той незнаний світ і люди з цього світа — інакші виглядом, психікою, загалом — не люди. Нещасний якийсь штучний витвір пів людини. Без волі, без духа, без усміху й життя.
І ця "мізерія", що прийшла "визволяти й нести культуру", поділала на наших селян гнітуче. Вони дивились на цих людей "із Марса" як на щось несамовите, бо наш селянин, у якого почуття христіянської етики високе, почуття правди глибоке, переконався в цій страшній брехні й зразу міг уже знати, що його жде. При тому він почував і цю вищість — не міг стерпіти, щоби щось таке могло існувати на світі й тепер над ним панувало.
Дещо інакша дивились спершу деякі інтеліґенти. Вони наївно вірили в можливість співпраці, а навіть... в українізацію, хоча знали аж надто добре, що така "українізація" вже була й коштувала міліони жертв.
Тепер уже раз на все скінчилася ця ґеніяльна брехня, а "невідоме" виявилося в цілій своїй повноті. Всі пізнали врешті "марсіян", хоч це пізнання мусіло коштувати без ліку жертв, майна та крови.
Вкінці скінчилося й серед невірних Томів шукання чужих богів. Усі вже знають правду. Одну, велику й святу — що імя їй: Воля і Держава!
[Краківські вісті]
03.07.1941