Цього тижня в одній з європейських столиць сталася доволі неприємна для України подія: 8 червня Сенат Франції ухвалив резолюцію зі закликом до поступового і поетапного скасування санкцій проти Росії, пов’язаного з «істотним поступом» у виконанні мінських угод. Одна з колон, на якій тримається Європейська Унія, похитнулася в бік Росії. Чи не слід побоюватися, що незабаром завалиться уся західна санкційна конструкція, спрямована на стримування російської агресії.
Прикрою для Києва обставиною є й те, з якою одностайністю французькі сенатори підтримали прокремлівську резолюцію, за неї проголосувало 302 із 318 членів Сенату, проти було 16. У документі верхня палата французького парламенту закликав уряд країни звернутися до своїх європейських партнерів з пропозицією «скасувати без затримок індивідуальні санкції щодо російських парламентарів». Не особливо тішило те, що водночас Сенат підтвердив свою «незмінну відданість територіальній цілісності, суверенітетові й незалежності України» та засудив незаконну анексію Криму і використання Росією сили на українській території.
Нагадаємо, що нижня палата французького парламенту, Національні збори, ще у квітні, , підтримали схожу резолюцію з закликом до свого уряду виступити проти пролонґації санкцій Євросоюзу щодо Росії і «почати перемовини про якнайшвидше скасування цих санкцій».
Експерти підкидають тезу для заспокоєння: резолюції обох палат парламенту Франції є рекомендаційними і не обов’язковими до виконання урядом. Проте справа не стільки в обов’язковості, скільки в наростаючій тенденції порушення «щільних лав» європейського фронту, який мав би протистояти агресивним планам Кремля. І Паризький тривожний сигнал став далеко не першим.
З початку російської інвазії в Україні стало цілком очевидно, що між західними країнами виникли розбіжності з приводу реакції на агресивну поведінку Росії. З одного боку, є країни типу Угорщини, Кіпру, Словаччини і Греції, які не втомлюються стверджувати, що економічні санкції проти Москви завдають більшої шкоди європейській економіці, яка досі не оговталася від фінансової кризи 2008 року, ніж вони шкодять Росії.
У потужних індустріальних країнах – Німеччині й Франції – постійно тривають суперечки між політиками, котрі від початку виступають за збереження санкцій і тими, хто з тих чи інших міркувань, зокрема для здобуття політичних дивідендів, домагається їхнього скасування на користь якогось міфічного «діалогу з Москвою» (так ніби відповідні інтенсивні спроби знайти дипломатичне порозуміння з Росією не передували санкційній політиці). Та й , слід визнати, в політиці прихильників санкцій відчувається брак послідовності.
Кремль же не просто чітко вловлює згадані дисонанси, але й спритно використовує їх у своїй політичній грі. Російська пропагандистська, дипломатична і шпигунсько-провокаційна машини працюють напрочуд злагоджено. Зрештою й згадане на початку рішення Сенату Франції було ухвалено після візиту до Парижу російської парламентської делегації, котра дуже вміло виконала свою роль.
Окремі високі політики Європейської Унії та урядовці держав-членів не відмовляються від спроб сепаратних контактів з Кремлем, не особливо турбуючись про узгодження своєї позиції з унійними партнерами. Про легіони західних бізнесменів, котрі не гребують продовжувати ґешефти з країною-агресором ми вже й мовчимо.
Наступного тижня Володимир Путін знову прийматиме високих західних гостей на Міжнародному економічному форумі в його рідному Санкт-Петербурзі. І туди з'їдуться керівники компаній, які є індустріальними велетнями Європи. Наприклад керівник концерну Siemens Джо Кезер, голова правління групи Linde Вольфґанґ Бюхелє, шеф компанії Uniper Клаус Шефер тощо. І це ще було б півбіди. Але на гостини до російського лідера найімовірніше приїде і президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер.
Той самий Юнкер, котрий свого часу був одним з творців Європейської Унії в її сучасному вигляді. Той самий Юнкер, через призначення котрого на чинну посаду Берлін посварився з Лондоном, а останній набрався ще більшої рішучості у питанні проведення референдуму про вихід з ЄУ. І от зараз він готується їхати до Санкт-Петербургу, жодним чином не обговоривши попередньо це питання з провідними політиками Унії.
Це майбутнє російське турне Юнкера вже наразилося на критику багатьох високих європейських політиків. «Самі по собі зустрічі заради зустрічей не приносять користі відносинам між ЄУ і Росією. Кремль використовує ці зустрічі, щоб створювати вигляд, нібито з ним нормально ведуть справи. Зазвичай в першу чергу він намагається переконати в цьому російське суспільство», – так узагальнив міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічюс думку багатьох своїх колег.
Хоча є ще невелика надія на те, що Юнкер таки усвідомить не лише безсенсовнійсть, але й шкідливість своєї поїздки до Росії й спробує без втрати обличчя відмовитися від неї. Принаймні, непрямими свідченнями такої ймовірності розвитку подій є останні повідомлення з офісу президента Єврокомісії. Так, за словами його помічників, Петербузького форуму поки що немає в офіційному розкладі їхнього шефі, а його ім'я ще не з'явилося в програмі призначеної на 16-18 червня конференції. Якщо Жан-Клод Юнкер таки приїде до Петербурга, то він стане перший керівником Європейської Унії, котрий відвідав Росію з тих пір, як в березні 2014 році проти Москви були запроваджені санкції.
Таким чином візит Юнкера може стати серйозним клином у єдності східної політики Європейської Унії. Після цього інші високопоставлені урядовці, лідери країн ЄУ, політики не бачитимуть проблем у контактах з Путіним і його оточенням. А Кремль, використовуючи ці контакти, зуміє зробити все можливе, щоб домогтися скасувати санкції й остаточно пробити стіну міжнародної ізоляції, не відмовляючись від агресивних планів.
Ми вже наводили в цій статі аргументи деяких критиків антиросійських санкцій. Ще одна теза цього табору полягає в тому, що штрафні заходи проти Росії так і не досягнули своїх цілей, Кремль не відмовився від анексії Криму, воєнного втручання на сході України тощо. І це дійсно так, санкції хоч і були болісними для Росії, але не настільки, щоб змусити її зректися імперських амбіцій. А на посилення санкцій Захід так і не наважився.
Хоча з другого боку, економічна ситуація за минулі два роки в Росії суттєво погіршилася, господарка країни перебуває в рецесії, соціальні програми розвалюються. «Дєнєґ нєт!» – ця фраза, яка злетіла з вуст російського прем’єр-міністра Дмитра Медвєдєва на зустрічі з мешканцями Криму, дуже швидко стала крилатою, оскільки ніхто не сумнівається в її правдивості.
Структурні дефекти пострадянської російської промисловості, такі як повсюдна корупція і непропорційність державної власності, нині стають чимраз виразнішими. Структурні країни в Росії не проводяться, гроші розкрадаються й переводяться в офшори. Протягом попередніх років накопичення негараздів російської економіки маскувалися колосальним припливом нафтодоларів в промисловість і державний бюджет Росії. Проте недавнє зниження цін на нафту розкрило глибокі структурні проблеми російської господарки.
Тому можна сміливо стверджувати, що на тлі таких фундаментальних внутрішніх проблем Росії західні санкції лише посилили наслідки обвалу цін на нафту для російської економіки. А зустрічні санкції Росії проти європейських товарів ще й завдали істотної шкоди російському споживанню і вдарили по населенню Росії болісніше, ніж торговельні та кредитні обмеження Заходу.
Тож у такій ситуації скасування Європейською Унією санкцій фактично не допомогло б російській господарці. Що більше, такий крок Брюсселя позбавив би кремлівських політиків сильних аргументів у поясненні посполитим росіянам причини їхнього прикрого становища.
Окрім того, Вашингтон і Оттава вже попередньо пообіцяли посилити власні антиросійські санкції, щойно в Брюсселя «здригнеться рука».
І все ж скасування санкцій ЄУ було б величезною помилкою, на кшталт тієї, якої допустилися європейські лідери у Мюнхені 1938 року. Чому у жодному випадку не можна скасовувати антиросіійські санкції, принаймні в найближчій перспективі, пояснив у своїй статті «Європо, отямся! Санкції проти Росії скасовувати не можна» (Get Real, Europe. Sanctions on Russia Must Stay in Place) у виданні Atlantic Council Аарон Корева (Aaron Korewa) – відомий шведський політолог, науковий співробітник Інституту Маккейна:
«Всі ці актори (високі європейські політики – Z) так досі й і не зрозуміли, що російське вторгнення в Україну – ніщо інше, як напад на Європу, спроба Росії перекроїти світоустрій, усталений після Холодної війни. Якщо Росія проб'ється в Україну, то це лише посилить агресивну поведінку Путіна, а не виправить її».
Водночас Корева зазначає, що багато політиків явно перебільшує негативні наслідки антиросійських санкцій для країн-членів ЄУ. Звісно, протистояння з Росією коштує недешево, але Європа більше не залежить від будь-яких зв'язків з Москвою.
«Частка торгівлі Унії з Росією становить не більше 10% від усього обсягу. ЄУ також набагато менше залежить від імпорту газу з Росії, ніж Росія – від експорту. У Путіна не залишилося козирів, до того ж він сильно ризикує з противниками, які не ризикують практично нічим», – зазначив Аарон Корева.
Упродовж останніх 25 років Захід з впертістю, вартою кращого застосування, іґнорував алярмові дзвіночки з теренів колишнього СРСР: Придністров’я, Абхазія, Карабах, агресія Росії проти Грузії 2008 року... Нині є надія, що інвазія Росії в Україну змусить таки Захід змінити своє сприйняття подій,які відбуваються східніше кордонів ЄУ, переосмислити свою Ostpolitik.
Оптимістичним думкам сприяє принаймні те, що країни-члени Унії досягли попереднього консенсусу в питанні пролонґації антиросійських санкцій ще принаймні ні до кінця поточного року.
12.06.2016