Цими днями увага публіки була зосереджена на дрібній новині про Об’єднане Королівство: вражаючому успіхові футбольної команди з міста Лестер. Але футбол є нетривалим феноменом, який нічого не змінить в країні. Важливішими є результати нещодавніх місцевих і реґіональних виборів, які є першою важливою перевіркою громадської думки у Великій Британії перед референдумом, який відбудеться за кілька тижнів. Ці вибори – «карнавал своєрідних результатів», як назвала їх одна британська газета, – відчиняють двері для величезних наслідків.
На перший погляд контекст здається цілком звичайним. Відбулися вибори понад 100 муніципальних рад, двох регіональних парламентів і мера Лондона. Утім, за драмою виборів вимальовується велетенська проблема територіальної нестабільності: чи наполягатимуть англійці, валлійці, ірландці та шотландці на тому, аби окремо і по-різному виражати свої політичні бажання щодо майбутнього королівства. Окрім цього ці вибори мали визначальний вплив на майбутнє Лейбористської партії.
Зараз у всьому безлад. І це лише початок. Битва ще не почалася, проте всі воюючі сторони перебувають в хаосі і замішанні, тому що є ще більша проблема, яка становить загрозу найближчому майбутньому: референдум, який відбудеться трохи більше, ніж за місяць, щодо того, залишиться Велика Британія в Європейській Унії чи вийде з неї. Тим часом варто зосередитися на аналізі місцевих та регіональних виборів, які відбулися в четвер минулого тижня.
Треба сказати, що питання раси і культури займали центральне місце в кампанії та результатах, попри те, що вони не мають нічого спільного з реальними політичними проблемами більшості громадян. У Лондоні той факт, що один з основних кандидатів на посаду мера був мусульманином, привернув надзвичайну увагу, тому що вперше важливе місто християнського Заходу пристало на те, аби мусульманин взяв стерно влади в свої руки.
Садік Хан, який народився і виріс у Лондоні, походить з родини, яка емігрувала з Пакистану. Його батько 25 років працював в Англії водієм автобуса. Хан став адвокатом, вступив у лейбористську партію і згодом був обраний депутатом парламенту. Очікувалося, що він переможе на цих виборах мера, оскільки зона Лондона значною мірою є лейбористською. Очевидно, що навіть враховуючи це, його успіх створює важливий історичний прецедент. Найбільше місто Європи демократично зробило вибір на користь того, аби мати мера-мусульманина. Цей факт явно суперечить позиції екстремістів, які вірять, що між релігіями мав би бути конфлікт. Проте ще не ясно, чи всі наслідки є позитивними. Успіх небілого кандидата в британській столиці не є несподіванкою, якщо взяти до уваги, що голос іммігрантів є масовим та вирішальним. В деяких інших англійських містах в останні роки нерідко обирали інших мусульман на пост мера. Ті, хто не живуть в Англії, часто не знають цього факту. Тож обрання Хана не є якоюсь новацією і не обов’язково є знаком надії. Воно не покладе край ісламофобії. З іншого боку, терористи-джихадисти не будуть задоволені з того, що мусульманин показав дурість ідеології, яку вони бажають нав’язати суспільству. Без сумніву, їхня реакція буде негативною.
Другим вражаючим результатом цих виборів стало покарання, отримане Лейбористською партією. Не дивно, що партії, які черпають натхнення в ідеях соціалізму, переживають спад майже у всій Європі. Ця філософія, принаймні в її марксистській формі, практично вимерла в ЄУ. У Великій Британії лейборизм має ще й додаткову проблему: лідера Джеремі Кобрина, який не може розраховувати на довіру навіть багатьох своїх однодумців в парламенті. Він мав нещастя вплутатися в полеміку, яка викрила певні антисемітські віяння всередині партії. Найактивніший публічний вияв антисемітизму пішов від тих членів партії, які також є мусульманами іммігрантського походження. Логічно, що виборці – особливо виборці-євреї – дистанціювалися від лейборизму. Це напряму позначилося на голосуванні, та схоже, що наразі катастрофічної втрати депутатських місць в муніципальних радах не сталося.
Проте так чи сяк, ці вибори стали розчаруванням для британського лейборизму, і вже пролунали прохання деяких поважних керівників, аби Кобрин зрікся посади лідера. Та що там казати: на ранок після виборів деякі парламентарі-лейбористи заявили про «слабке лідерство, недостатню розсудливість і помилковий вибір пріоритетів» Кобрина. Вони мали цілковиту рацію. При наявності усіх тих проблемам, з якими довелося зіткнутися прем’єр-міністрові, консерватору Девіду Камерону, лейборизм мав здобути переконливу перемогу на виборах, де традиційно карають партію, яка знаходиться при владі. Натомість цього не сталося, і Лейбористська партія, без сумніву, йде до поразки на наступних загальних виборах.
Найбільша невдача спіткала її в Шотландії, де вже понад століття і аж до останнього десятиліття вона була партією, за яку найбільше голосували. На цих виборах націоналісти Шотландської національної партії (ШНП) повторили свій тріумф і посунули лейбористів на третє місце, після консерваторів. Результати шотландських виборів знову витягли на поверхню постійну загрозу сепаратизму. Утім, ми не повинні утрирувати ситуацію, як це роблять деякі європейські газети. Немає сумніву, що шотландці дуже задоволені ШНП, але це зумовлене тим, що це утворення функціонує всередині Об’єднаного Королівства. То була б достатньо відмінна історія, якби виборці на майбутньому референдумі мали робити вибір на користь того, аби жити поза межами Великої Британії і Європейської Унії, в економічній ситуації, де основний ресурс Шотландії, нафта Північного моря, вже не є настільки рентабельним через падіння цін на сиру нафту.
Європейська (і, що неминуче, каталонська) преса не розібралась в ситуації в Шотландії. Вона не усвідомила, що консерватори – за винятком очікуваної втрати посади мера Лондона – продемонстрували варту уваги енергію. Торі зробили електоральний поступ в Англії, стали другою найбільшою партією Шотландії, а Девід Камерон, схоже, впевнено прямує до того, аби здолати будь-який виклик в майбутньому. Утім, попри те, що прем’єр вийшов неушкодженим з цього хаосу, він добре усвідомлює, що електорат був небезпечно розбурханий темами, які пробудили утробні реакції і спонукали людей голосувати не головою, а емоціями.
Не є розважливим дублювати вибори. Утім, саме це Велика Британія збирається зробити цієї весни. Це міркування однаково стосується й Іспанії, де завдяки маневрам і некомпетентності політичного класу виборці змушені двічі повторювати один вибір, а це аж ніяк не може принести спокій в країну. В такі моменти як у Великій Британії, так і в Іспанії, можна пробачити людям їхні сумніви у тому, що демократія функціонує правильно.
Генрі Кеймен, британський історик
Henry Kamen
Reino Unido: empieza la batalla
El Mundo, 12/05/2016
Зреферувала Галина Грабовська
18.05.2016