Стверджують, що «подорожі – це розширення розуму, пригода духу». Так і є, і впродовж століть радість подорожування відкривала горизонти і збагачувала інтелект. Однак це відчуття стає щораз менш вагомим. В Середні віки тисячі туристів здійснювали релігійні пілігримки до Рима, Сантьяго і Кентербері. Часи змінилися, і туристам вже не раді. У деяких містах на півдні Європи можна побачити нашкрябані на стінах слова на кшталт: «Туристи, забирайтесь додому!» Літо є порою подорожей і обмінів, контактів і мандрівок невідомими місцями. Проте в деяких зонах Європи наслідком цього вже не є успішний контакт між народами. В Каталонії громадяни нині вважають туризм причиною для найбільшого занепокоєння, навіть серйознішою, ніж безробіття. Цей факт сповнений іронії, тому що туризм в цій автономній області – як і у всій Іспанії – є основним джерелом прибутків. Утім, значна частина громадськості вбачає у ньому загрозу. І на це є причини.
Існують очевидні вигоди від туризму для місцевої економіки, зокрема в тому, що стосується створення робочих місць і таких галузей, як готельний і ресторанний бізнес. Проте саме в цих галузях туризм вже показав себе як загроза, коли є неконтрольований потік туристів. Потреби мільйонів сезонних відвідувачів стали руйнівними в культурному плані. У центрі деяких міст неможливо пересуватися, не наштовхуючись на масу людей.
Ця проблема є не іспанською, вона європейська. Амстердам, Париж, Лісабон, Барселона, Відень і Рейк’явік входять в численний перелік міст, майбутнє яких перебуває під загрозою через неконтрольований туризм. Венеція, де живе менш ніж 60 тис. мешканців, змушена щороку приймати понад 20 млн туристів. Ісландія – як скаржаться її жителі – перетворюється на якийсь Діснейленд через величезну кількість прибулих туристів, кількість яких значно перевищує населення самого острова. У 1996 р. в Ісландію приїхали 200 тис. туристів; минулого року ця цифра збільшилася у вісім разів. Барселона, місто з населенням 1,6 млн мешканців, щороку приймає понад 7 млн туристів. Під час туристичного сезону ці міста повністю втрачають свій характер і перетворюються на тематичні парки, велетенські цирки для розваги відвідувачів.
Для туристів жертвують усім. Найбільше це впливає на житловий сектор. Найзначніші прибутки від туризму зараз осідають в кишенях міжнародних корпорацій. Найочевиднішим прикладом є діяльність компанії з найму житла California Airbnb, яка пропонує туристам в Барселоні близько 18 тис. помешкань. Вона вже діє в 191 країні і в 34 тис. міст, і було підраховано, що до 2020 року Airbnb отримуватиме 500 млн резервувань за ніч. Компанія зазначає, що майже 900 тис. її користувачів відвідали Барселону минулого року, витративши при цьому 740 млн євро, і це майже ушестеро більше, ніж в 2013 р.
Муніципалітет Барселони визнає, що майже 7 тис. помешкань, які здаються туристам, не мають ліцензії. Неконтрольований попит на житло деформував ринок, роздувши кількість готелів, змусивши місцевих мешканців виїхати і створивши масовий сектор нелегальної діяльності. Місцеві жителі продають свої домівки на масову вимогу туризму, а середмістя перетворюються на готелі і квартири на винайм. Мешканці, які жили там все життя, попросту емігрують. У 1950 р. Венеція мала 180 тис. мешканців; нині – менш ніж 60 тис. Барселона прямує у тому ж керунку. У деяких містах влада заявляє, що незаконну оренду контролюватиме, але на Івісі, наприклад, де проблема є дуже серйозною, у штатному розкладі фінансових інспекторів нема жодного працівника.
Так само зростання попиту посприяло появі крамничок з дешевою їжею. У житловому кварталі, розміщеному поблизу того місця, де я живу в Барселоні, є п’ять невеличких супермаркетів, усі вони конкурують з п’ятьма іншими в наступному кварталі. Куди дівається надлишок свіжих фруктів та овочів наприкінці дня? Під час туристичного сезону ціле місто перетворюється на постачальника інтернаціональної нездорової їжі – з ресторанами з гамбургерами і піцою, які руйнують увесь історичний характер будівель. Венеція, що логічно, заборонила крамниці з фаст-фудом в туристичних зонах, а також доступ із їжею до площі Сан-Марко. Можемо собі уявити кількість харчових відходів, туристичного сміття, що вкидають в контейнери впродовж одного дня в типовому туристичному центрі.
Є обманом говорити про прибутки, що їх приносить такий туризм, оскільки значна їхня частина зрештою осідає в кишенях бюджетних авіакомпаній і закордонних туристичних операторів. А найгіршою стороною медалі є те, що історичний характер міст може зазнати непоправних змін. Пригадую, яким гарним було місто Кембридж у літні місяці, коли студенти верталися додому і на середньовічні вежі і площі опускався мир. Тепер влітку центр Кембриджа переповнений туристичними автобусами, а річка Кем є несудохідною через численних туристів, які намагаються захопити її води своїми човнами. Що вже казати про Венецію, яка вже не має нічого спільного з тим, чим вона була раніше; влада вивчає питання, як обмежити доступ до площі Сан-Марко. Що стосується Барселони, то як ми казали, містяни намагаються втекти. Як у Венеції, так і в Барселоні великі крейсери привозять десятки тисяч пасажирів, які заполоняють середньовічні вулички.
Така сама проблема й на півночі Європи. Промовистим прикладом є Амстердам. Найбільше місто Нідерландів ризикує бути зруйнованим через туризм і переповненість. У місті є майже 850 тис. мешканців, але в 2016 році воно прийняло 17 млн відвідувачів і без великого успіху спробувало застосувати всі стандартні заходи, схвалені іншими містами.
Щось функціонує зле, коли існує ціла технологія подорожей і комунікацій, яка дозволяє нам без великих зусиль відвідати скарби планети, та водночас загрожує існуванню тих самих скарбів через наше колективне недбальство. Культура безцеремонності часто-густо підкорює тубільну культуру – і не лише на Магалуфі чи Івісі (де завинили британські туристи), а навіть у традиційних центрах, де можна було сподіватися, що туристичні оператори будуть більш свідомими того, як поводяться їхні клієнти. Очевидно, що виникла потреба контролю через обмеження кількості прибулих і запровадження вищих податків. Але вдаватися до насильства супроти туристів, яке підтримують деякі політики-екстремісти в Барселоні, є інфантильним неподобством, яке нічого не вирішує і служить лише для того, щоб підірвати економіку і репутацію міста.
Подорожі і туризм – це наука відпочинку. Не йдеться про тривогу, поспіх чи натовпи і хвилювання. Вони мають бути запрошенням відкривати щось нове, прилучатися і поділяти. Це те, що мандрівник отримує при контакті з новими горизонтами. На жаль, серпень перетворився на щось цілком відмінне, на брутальну концентрацію людської діяльності, яка часто витягує з нас найгірше і пробуджує агресивні інстинкти туристів, страйкарів і юних революціонерів.
Генрі Кеймен, британський історик
Henry Kamen
El furor del turismo masivo
El Mundo, 14.08.2017
Зреферувала Галина Грабовська
16.08.2017