Катя Старокольцева

Живий класик соціології Пьотр Штомпка прочитав на запрошення Програми соціології Українського католицького університету лекцію про культуру співпраці та модернізацію суспільства. Через кілька днів плануємо опублікувати її повний текст, а наразі пропонуємо ознайомитися з основними її моментами.

 

 

Польський соціолог, у минулому президент Міжнародної соціологічної асоціації Пьотр Штомпка приїхав до Львова на запрошення Українського католицького університету, щоб говорити про взаємодію та інновації. Його нова книга має назву «Соціальний капітал. Теорія міжособистісного простору».  У ній ідеться про те, як підштовхнути суспільство до змін, адже вони ніколи не відбуваються самі по собі.

 

Модернізація – це досягнення й результат творчих зусиль, бажань, готовності діяти й бути активними. Історія не йде сама над головами людей – це вони її творять. А те, яку саме історію вони творять, залежить від рішень, які вони приймають.

 

Перш за все в суспільстві повинен з’явитися дух модернізації. Він виникає, якщо між людьми встановлюються соціальні взаємини, що виражаються в цінностях. Це взаємини, які я називаю моральним капіталом суспільства. Він є передумовою того, щоб підштовхнути суспільство до прогресивних соціальних змін, практики модернізації.

 

Модернізація – це  інноваційні та творчі дії, а не такі, що просто повторюють чи відтворюють наявну рутину. Люди повинні бути готовими дати раду непевності та ризику радше, ніж шукати стабільності й безпеки. Модернізаційні дії повинні базуватись на раціональних арґументах, а не емоційних імпульсах, міфологічних чи сумнівних ідеологічних переконаннях.

 

Дії, що мають потенціал змінити суспільство, мають базуватись на співпраці, бути колективними. Звісно, що творчі та інноваційні здібності в різних людей різняться; немає однакового таланту, мудрості, уяви, бачення майбутнього. Та навіть найвидатніші винахідники завжди залежать від допомоги помічників, колег, ідей мислителів, дослідників, авторів попередніх інновацій у тій самій сфері. Без взаємодії та підтримки навіть найкорисніші інновації не будуть утілені. Йдеться не лише про етап творення, а й про розповсюдження інформації. Якщо ви не достукаєтесь до інших людей, ваші ідеї залишаться порожніми.

 

Суспільство – це основний, найважливіший термін. Для мене суспільство – це не якась цілісна надлюдська одиниця, уявний соціальний організм, що має конкретні закономірності і властивості, рухається за певною траєкторією у прогнозований спосіб. Так вважали бородаті соціологи ХІХ століття. З іншого боку, це і не є купка окремих дій і людей.

 

Соціологія взаємодій зараз стрімко розвивається. Є так звана третя соціологія і соціальна геометрія, автор якої – Ґеорг Зіммель – визначає соціологію як те, що відбувається між людьми в міжособистісному просторі. Треба відрізняти індивідів як біологічних істот і соціальних. Людське в нас – наша особистість, мотивація, прагнення – це результат соціальних взаємодій із важливими для нас іншими людьми. Нас постійно оточує ця соціальна варта. Звичайно, люди навколо нас змінюються час від часу, але ви завжди оточені стосунками. Навіть після смерті вас оточують люди, які приносять вам гостинці на могилку: це теж соціальна взаємодія.

Ми є тим, кого ми зустріли на своєму шляху – цією фразою я описую суспільство.

 

Тому передумови креативності й модернізації варто шукати в якості соціальних взаємин, що виражається в цінностях і є передумовою для морального капіталу.

 

 

Моральний капітал – це свобода, довіра, вірність, відданість, солідарність, повага і справедливість.

 

Свобода – це не повна воля й незалежність від інших людей. Ми живемо поруч з іншими, серед інших. Повної незалежності насправді не існує, бо без інших людей і контактів із ними реалізація наших потреб просто неможлива. Єдине раціональне значення свободи полягає в тому, щоб діяти в полі можливостей і варіантів, але ви так чи інакше обмежені свободою інших.

 

Свобода творить моральні зобов’язання: утримуватись від суто еґоїстичних інтересів і зважати на інтереси та права інших. Лише в таких рамках ми можемо досягти свободи – не за рахунок інших, але заради спільного добра і блага інших. Обсяг такої позитивної свободи визначає потенціал соціальної мобілізації й допомагає суспільству трансформуватись. Це важливо для демократичних суспільств і найкраще захищає демократію.

 

Довіра – це ставка на обумовлені майбутні дії інших. Ми завжди розраховуємо ймовірність тих чи інших наслідків. Люди мають фундаментальну свободу робити те, що вони хочуть, і ми не можемо передбачити точно, хто що зробить у певних обставинах, адже люди часом роблять зовсім протилежне. Щоразу, коли ви робите ставку на довіру, ви ризикуєте. Проте грати і робити ставки ми мусимо, щоб вижити і жити в цьому суспільстві. Довіра створює міст у морі непевності.

 

Ми говоримо про екзистенційну безпеку, відчуття того, що люди можуть діяти прогнозовано.

Недовіра – це те, що створює підозріливість, стурбованість. Ви взаємодієте з іншими, щоб досягти своєї мети, реалізувати свої прагнення. І без довіри, якщо ви підозрюєте всіх у тому, що вони агенти КДБ або злодії, у вас нічого не вийде.

 

Вірність – це значить, що особа не може завдати шкоди іншій особі, яка їй довіряє. Вірність дає нам більше впевненості, а з людиною, якій довіряєш, можна підтримувати довші взаємини. Невірність паралізує взаємодію – показує, що ви ненадійний, не вартий довіри.

 

Взаємність – це певне зобов’язання довіряти іншій особі. Можу навести приклад дарування подарунків. Таким чином створюється міцна мережа взаємин для подальшої співпраці. Протилежним до взаємності є одностороннє використання, яке відчужує людей від соціальних взаємин, штовхає до самотності, змушує людину мурувати стіни навколо себе.

 

Солідарність – це визнання й дотримання ідеї загального добра, а також готовність жертвувати хоча би частиною своїх особистих інтересів заради поняття «ми». Займенник «ми» є, мабуть, найважливішим займенником для соціологів. Він передає центральну ідею всіх соціологічних дисциплін. Це вираження типових людських прагнень до соціальної ідентичності, ототоження. Це основоположна передумова для взаємодії.

 

Приклад – гра у футбол. Кожен член команди виграє тільки тоді, коли виграє вся команда. Не може жоден футболіст зробити добру спортивну кар’єру без підтримки своєї команди. Лише поєднавши своє уміння й навички з іншими членами команди, він створює органічну єдність, цілісність, якою є команда.

 

Повага – це взаємне визнання досягнень інших людей. Ми говоримо про похвалу, славу, престиж, а також матеріальні винагороди, що супроводжують ці явища. Креативні дії якраз і допомагають здобути повагу, таким чином підвищивши самооцінку і покращивши сприйняття самих себе. Якщо визнання й поваги немає, інвестовані зусилля, енергія та час не виплачуються.

 

Справедливість – це коли отримане визнання й винагороди від інших відповідають зусиллям, яких ми докладаємо. Те, що ви даєте іншим, має пропорційно винагороджуватись. У різний спосіб: повагою, славою, смайликами, а також у грошовому еквіваленті, звісно.

 

Це також сприяє певним зусиллям, які ведуть до інноваційності – навіть якщо ми не досягаємо якихось значущих результатів. Часом самі зусилля й намагання є дуже важливими. З іншого боку, є ситуації, коли люди бажають отримати популярність, нічого не роблячи, і це демотивує їх та знижує продуктивність.

 

Ці умови не є випадковими – вони виходять із культури співпраці. Моральний капітал переходить із особистого виміру до соціально-культурного, коли ми говоримо про масштаби суспільства, а не окремої людини. Люди відчувають зобов’язання дотримуватись певних моральних правил, встановлених у суспільстві, а якщо не роблять цього, то зазнають певних обмежень і тиску з боку навколишніх.

 

Культурні риси моральних зобов’язань дають іще одну перевагу. Культура, щойно вона встановилася, рухається за інерцією. Захищає сама себе. Її вже не так легко змінити. Щойно моральний капітал перетворюється на культуру взаємин, це стає тривалою традицією, яка призводить до модернізації.

Традиція – не протилежність модернізації, а навпаки, її основа.

 

 

 

Знимки Романа Скрипника 

 

23.04.2016