9 квітня в іспанському місті Сан-Себастьян відбулася церемонія вручення відзнак Європейського музейного форуму. Найкращим європейським музеєм року визнано Музей історії польських євреїв POLIN. Як зазначається, POLIN отримав відзнаку як місце важливих дискусій про роль євреїв в історії Центральної Європи. Організатори відзначили, що будинок музею розташований на терені колишньої єврейського району, а під час війни – ґетто. Як сказано у грамоті, в експозиції POLIN представлена вся багатогранність єврейської історії: конфлікти, інтеґрація, асиміляція, стосунки з владою, розвиток культури.
Нещодавно, перебуваючи у Польщі, я скористався з нагоди відвідати у Варшаві новостворений «Музей історії польських євреїв – Полін» (Polin – Muzeum Historii Żydów Polskich), про який чув уже давно. Ці «чутки», що доходили до мене від різних людей, сформували у мене двозначне упередження стосовно того, що маю побачити – від думки: а на що там дивитися, що від євреїв залишилось у Польщі, – до: слід піти обов’язково, експозиція зовсім не схожа на звичні нам від радянського часу стенди. Рішучості мені додав і той факт, що то все говорили люди, які там не були і нічого того не бачили, тому, – вирішено, подивлюся все сам!
Ініціатором створення музею був Єврейський Історичний Інститут (Żydowski Instytut Historyczny), який 1995 року почав реалізовувати ідею представлення тисячолітньої присутності євреїв на польських теренах. Від ідеї до її реалізації минуло 20 років: перший камінь у фундамент майбутнього музею був закладений у 2007 році, а відкриття відбулося 19 квітня 2013-го, в 70-у річницю повстання у Варшавському гетто. Основна ж експозиція стала доступна для відвідувачів у жовтні 2014 року.
На створення Музею історії польських євреїв пішло понад 70 мільйонів євро, зібраних з різних приватних джерел. Держава, своєю чергою, надала землю та взяла участь у будівництві (фінансування також надійшло від уряду міста Варшави та Міністерства культури й національної спадщини РП). Будівля зі скла, бетону та міді, спроектована фінським архітектором Райнером Махламаакі в сучасному стилі, наповнена символічними деталями. Приміром, виставковий простір розділений на дві частини високим звивистим коридором, що символізує води Червоного моря, що розступилося перед євреями під час втечі з Єгіпту, проте це не єдина асоціація, що приходить у голову при спогляданні цього й інших закутків музею.
Основна експозиція займає понад 4 тис. кв. м простору, у восьми величезних залах із мультимедійним обладнанням відображено тисячолітню історію єврейської громади в Польщі – колись найбільшої в світі, але майже повністю знищеної під час Голокосту. За допомогою мультимедійних розповідей, інтерактивних інсталяцій, картин, усних історій музей запрошує відвідувачів у мандрівку крізь віки.
За словами керівництва музею, одна з головних його цілей – змінити уявлення про Польщу як про країну Голокосту, Варшавського гетто і газових камер Освєнціма. Євреї проживають у Польщі майже тисячу років; експозиція покликана висвітлити історію взаємин двох народів, у якій були не лише криваві сторінки. Кожен зал розповідає про певен історичний етап і має відповідне просторово-художнє рішення.
Наприклад, перший зал «Ліс» – своєрідний поетичний вступ до основної експозиції, присвячений легенді про появу перших євреїв в Польщі. На проекційному екрані біля підніжжя стрімких сходів виникає казковий ліс, крізь гілки темних ялин пробиваються промені світла. З’являється напис: «І так вони потрапили в країну Полін». А супровідний текст пояснює, що євреї, які втікали від переслідувань у Західній Європі, прийшли в ліс, де почули слова «По-лін», що на івриті означає «тут відпочинеш». Почуте євреї витлумачили як знак оселитися в цьому місці. Слово «Полін» – єврейська назва Польщі. Саме вона стала назвою музею й дослівно вписана в архітектуру будівлі: це слово десятки тисяч разів повторюється латиницею та єврейським алфавітом на скляних панелях фасаду.
Всередині музею особлива аура – чарівна та приваблива, що постала завдяки образу єврейської культури, створеному за рахунок її багатства та різноманіття – художнього, літературного, біографічного. Творцям музею вдалося зробити єврейський повноправним голосом у хорі всесвітньої культури.
В музеї легко можна провести цілий день і навіть цього не помітити. Аби все-все роздивитися й перечитати, знадобиться не менше тижня. Серед мультимедій та інтерактивних пристроїв можна зовсім забути і про вік – на моїх очах поважні пані та панове мало не півгодини провели в залі, присвяченому друкарству, де серед іншого, можна було власноруч на моделі друкарського верстата надрукувати типографський знак або титульну сторінку книги відомих єврейських друкарень Кракова та Любліна XVII-XVIII століть або, опинившись у залі очікування вокзалу кінця XIX століття, взяти на пам'ять квиток і поставити на ньому рельєфну печатку музею.
Одним із центрів експозиції є відтворена обстановка традиційного єврейського поселення (на прикладі нашої Жовкви) XVII-XVIII століть. Любителі історії подільського краю знайдуть тут дуже збільшену карту України авторства Ґійома Левасера де Боплана з виділеним Шаргородом і цікавою інформацією про це містечко.
Надзвичайно ефектною є реконструкція даху дерев'яної синагоги XVII століття у містечку Гвіздець (зараз на території Івано-Франківської області), відомої, зокрема, своїми настінними розписами. Її стеля була прикрашена казковими різнобарвними розписами з зображеннями знаків Зодіаку, флори та фауни, фрагментів цитат із Тори. Синагога згоріла під час I Світової війни, але її дах відновили на підставі оригінальних ескізів і світлин XIX століття.
Окрім склепіння, було відтворено багато оздоблену біму (місце читання Тори), поставлену всередині приміщення.
І таких цікавих місць відвідувачі знайдуть у музею набагато більше!
Зал «Голокост» – один із найбільш вражаючих розділів експозиції. Тут розкрито тему знищення євреїв, організації терору, Варшавського гетто, повстання та його героїв. Війну не пережили майже 90% із 3,5 мільйона польських євреїв. В оформленні залу використані справжні спогади та фотографії людей – свідків цієї трагедії. Творці експозиції проілюстрували зародження терору, показали різні думки – від байдужості та приспішництва до опору нацистам. Звання «Праведник світу» – за допомогу євреям з ризиком для власного життя – отримали майже 6,4 тисячі поляків.
Експозиція не закінчується подіями Другої світової, а розповідає також про подальші десятиліття – аж до наших днів.
Музей не ухиляється від важких тем – таких, як антисемітизм і різні реакції поляків на розстріли євреїв або укривання єврейських сімей (і пов'язаний із цим громадський остракізм), т. зв. «жидокомуна» та події 1968 року (коли внаслідок антисемітської кампанії Владислава Гомулки Польщу покинули 15-20 тисяч євреїв). Такого роду теми особливо важкі з тієї причини, що вони продовжують жити в польській суспільній свідомості.
Експозиція була створена професійною командою з понад 120 фахівців із Польщі, США та Ізраїлю, а також музейним колективом під керівництвом головного куратора – професора Барбари Кіршенблатт-Гімблетт.
Нині музей живе повним життям: проводить освітню, культурну та науково-дослідну діяльність, тут проходять різні зустрічі, концерти, вистави, інші заходи. Що тішить: він стає центром культури й освіти – і не лише єврейської громадськості. Важливими темами його діяльності є, між іншими, толерантність, відкритість і розмаїтість: звертаючись до цих цінностей, музей хоче показати величезне багатство, яким Польща як багатокультурна країна володіла споконвіку.
Я провів у музеї п’ять годин і пішов лише тому, що вже майже спізнювався на автобус до України. Проте і досі не залишає бажання приїхати сюди знову. З’явилася навіть ідея організувати народ на таку поїздку-екскурсію. А чому би ні?
Світлини автора.
21.04.2016