Принаймні Кличко-старший мав би зрозуміти, що ситуація в країні зайшла в глухий кут. Віталій Володимирович не є спеціалістом від політики, але знається на боксі, а в тих галузях діяльності вищих приматів є багато спільного.
Як в школі, візьмемо за аксіому, що акція «Вставай, Україно!», відбулася дуже слабенько. Політтехнологи вже розписали, що робити такі заходи Яценюк, Кличко і Тягнибок вміють, але недолуго. З усього мінімального рейваху, який відбувся в Києві, найбільше скористався «видатний опозиціонер» Петро Порошенко. Петро Олексійович особисто вийшов на зустріч з мітинґарями і сказав те, що мала б сказати вже названа трійця політиків. Ті не сказали, їх соратники із затятої опозиції знову блокували парламент, і результатом того стала відсутність результату.
А хотіли опозиціонери майже «нічого» — призначення виборів повноцінного мера Києва, скасування пенсійної реформи і розгляду питання про відповідальність уряду. Третій пункт вимог міг би описувати хтось з фантастів, а помоцуватися з першими двома тезами було майже реально. Але тепер зрозуміло, що ніхто ні на які компроміси йти не хотів. Заступник голови фракції партії УДАР Віталій Ковальчук, який сьогодні брав участь у нараді лідерів фракцій у Голови Верховної Ради Володимира Рибака, повідомив, що учасники наради не досягли жодних домовленостей, а тому «як мінімум сьогодні» опозиція блокуватиме трибуну та президію парламенту. Сміху вартою була відповідь «ударівця» на запитання, про яку можливу дату виборів у столиці зараз йдеться, оскільки 2 червня, як передбачено проектом відповідної постанови, вони вже не можуть відбутися. Ковальчук сказав: «Зрозуміло, що 2 червня вже не проходить, можна визначити 9 червня і рухатися в цьому плані, але вибори мають відбутися в цьому році». А потім можна 16 червня, 23 червня або навіть 31 червня. Констатація Ковальчуком того, що «реґіонали» не готові до переговорів, була вже аж занадто смішною. Можливо, опозиціонери думали, що їх візаві стануть поступливішими, бо день дурня минув? Не минув.
Вічно голодний до поговорити з журналістами «реґіонал» Володимир Олійник останні події окреслив так: «Якщо це все разом — і пенсійна реформа, і вибори, то, я перепрошую, це ні виборів, ні пенсійної реформи, нічого не буде. Треба домовлятися по порядку: якщо є вибори, то до чого тут пенсійна реформа?». Володимир Михайлович одразу притяг на свою сторону ще одного такого самого Володимира Михайловича, але з прізвищем Литвин, і схвалив пропозицію колишнього спікера Верховної Ради, аби спільно проголосувати звернення до Конституційного Суду, щоб той швидше розглянув питання виборів у Києві. «Ні, відкинули. Опозиції так потрібні вибори, як попу гармошка», — сказав Олійник у притаманному йому стилі.
І тепер про результати того, що відбувається. По-перше, уявімо собі навіть таку несусвітню фантастику, перед якою схилив би голову Гаррі Гарісон: «реґіонали» здалися, і вибори в Києві мали б відбутися 2 червня (цього вже не станеться, навіть якби Білл — герой Галактики прийшов на вулицю Грушевського). Тоді опозиції варто було б когось зі своїх в ритмі темпоральної фуґи відправляти на лікарняний чи у відрядження, аби не голосували за законом, бо немає кого їм виставити на ті вибори, які, можливо, колись ввійдуть одним рядком у підручники політології «для чайників». По-друге, викорінювати пенсійну реформу «Батьківщині», УДАРу і «Свободі» довелося б з «руконєподаваємимі» комуністами. Отже, і голосів би для скасування одіозної реформи не вистачило, й опозиціонери, зокрема військо Тягнибока, були б запацькані співпрацею з «червоними». Ситуація для Партії реґіонів дуже приваблива. По-третє, робити вивих Азарову — означає перетворити старого «говоруна» на майже мученика і привести на його місце Сергія Арбузова, який не буде фастриґувати, а зашиє опозицію за всіма реальними параметрами.
І в цьому контексті опозиції варто було б прислухатися до забутого ними Юрія Луценка. Йому сучасна опозиція, як сам признався, не подобається «в силу своєї залежності від планів адміністрації президента». «Я вважаю, що все було б набагато краще, якби з людьми говорили чесно. Бо люди прекрасно розуміють, що ні імпічмент президента, ні дострокові вибори, ні, тим більше, повстання по вихідних в обласних центрах не організовується», — сказав вічний революціонер. І додав свій список: «Людям треба говорити правду. По-перше, нас, тих, які проти Януковича, — 80%. По-друге, зняти Януковича можна у 2015 році. По-третє, зняти його навіть Майданом неможливо: акція має бути настільки більшою від Майдану, наскільки нинішня влада є більш учепистою за свої посади». Чути таке від чоловіка, який пер буром проти всемогутнього Кучми на акції «Повстань, Україно!» 12 років тому, — це трошки важко.
Легше пояснити сучасному опозиціонерові з найвищим рейтинґом Віталію Кличку, що політична ситуація в Україні нагадує клінч. Для пацифістів, які «з дитинства не можуть бити людей в обличчя», пояснимо, що це техніка утримання супротивника обома руками за тулуб. У боксерів, що не переймаються fair play, популярно робити односторонній клінч і другою вільною рукою гамселити суперника. Кличко має себе за вихованого бійця і на брудні ігри, звичайно, не піде, але можна було б згадати, що оптимальний вихід з клінча — нанесення аперкоту. Віталієві Володимировичу цього ще ніхто не пояснив.
03.04.2013