Літературно-наукова хроніка.
(Poesies de Т. Chevtchenko. Поезіі Т. Гр. Шевченка заборонені в Pocciji. Geueve. Н. Georg, libraire і Prag, Eduard Valecka 1890, 16-тка, стор. VII+258).
Не швидко мабуть ми дождемося повного критичного виданя Шевченка. Комітет вибраний перед роком для сеі ціли (про него дивись "Народ" 1890, ч. 6.) доси ще й не розпочав роботи над критичним обробленєм тексту. Не розпочав з причин, котрі тегко зрозуміти: у него нема під рукою ані важнійших видань Шевченка, ані рукописів, ані навіть певних звісток про те, які рукописи в загалі істнують і де йіх треба шукати. А поки ще комітет розпочав свою роботу, наскочила звісна "угода" і, говорячи словами проф. Огоновского, "повіяла холодним вітром на молоду вдачу" нашого комітету. Як з гори можна було догадуватись, Шевченко така риба, що не влазить ся ні з хвостом ні з головою в сак австро-рутенскоі угодовщини. Значить, повне та ще й критичне виданє всіх украйінских творів Кобзаря явилось від разу ділом неполітичним. Ми маємо певну звістку про те, що на інтімній нараді народовців, при котрій не було деяких членів Шевченківского комітету редакційного — ухвалено змінити первісний намір і видати Шевченка обкроєного. Повнеж критичне виданє готовлять Украйінці в Россіі. Очевидна річ, що коли се правда, то я прилюдно зрікаюся засіданя в тім комітеті і до обкроюваня Шевченка руки не приложу. Надіюсь, що справа ся швидко виясниться і пишу сі слова вмисно для того, щоб викликати виразну заяву інших членів комітету редакційного, котрі взяли на себе прилюдний обовязок і повинні за єго сповненє прилюдно відповідати.
А поки що, щира подяка належиться украйінскій друкарні в Женеві, що випустила в світ хоч невеличку та многоцінну книжечку — твори Шевченка заборонені в Росіі. Вони — як сказано в передмові — передруковані з другого тому пражского Кобзаря з деякими додатками і відмінами, про котрі зараз скажемо. Поміщено тут загалом 50 орігінальних пєс Шевченкових і 10 переробок псальмів Давидових. Між орігінальними пєсами є 13 довших поем (Тарасова ніч, Сон, Великий льох, Кавказ, Посланіє, Княжна, Чернець, Москалева криниця (перший варіянт, опублікований перший раз в пражскім виданю), Неофіти, Відьма, Марія, Саул і Царі). "Тарасова ніч" не є вправді заборонена в Росіі, але поміщена тут для того, що видавцям удалось по рукопису Шевченковому доповнити сю поемку уступом в 36 віршів, котрі йдуть після "Козак Ляха знайде" і котрі подаємо тут (тілько своєю правописю, бо до радикальноі наше письмо не приспособлене):
А поки що, одпочиньмо.
Чи богато наших?"
"Трохи, пане-отамане,
Та й ті щось ледачі".
— "Зледащіли, — побачимо.
Нема чого ждати!
Бенкетуйте ж, вражі Ляхи, —
Прийду помагати.
Прийду, Ляхи, почастую
Не медом-ситою,
Ні, прокляті католики,
Кровю червоною.
Почастую за Павлову
Праведную душу,
А коли ні, боже милий,
Сам випити мушу.
Боже, нехай пропадає
Голова Тараса!
Дай то тільки, що б та шляхта
Кровю упилася,
Тоді й мою головоньку
Нехай ворон будить:
Не прокинусь! Товариші!
Що буде, те й буде:
Сю ніч Ляхів католиків
Ходім частувати!
Чи так брати-отамани?"
"Що маєм казати?
Роби, пане-отамане,
Як сам здоров знаєш,
А ми будем помагати
Поки силу маєм".
— "Добре, хлопці!" Пішов нишком
Люлечку смакує,
Дума думку, споглядає...
Доля ж бенкетує.
Значить, пєса вийшла хоч в части новою. По рукописам Шевченковим поправлено також поеми "Великий льох" і "Відьма", котрі тепер маємо в чистих і повних текстах. Новою, бодай для тих, що не мають малесенького "Кобзаря" женевского з р. 1877, є невеличкий фрагмент:
Мій Боже милий, знову лихо!
Було так любо, було тихо,
Ми заходились розкувать
Своім невольникам кайдани,
Аж гульк!... Ізнову потекла
Мужицька кров! і т. д.
Ся пєска без сумніву Шевченкова — кажуть справедливо видавці, — та тілько не знати, коли написана. Міні здаєся, що текст говорить про се досить виразно. Шевченко згадує про своі заходи около "розкованя невольників", т. є. про роботу Кирило-Методієвского братства, перервану звісною катастрофою 1847 р. А слова "потекла мужицка кров" і ті, що далі за ними, відносяться очевидно до кримскоі війни 1854 — 1856 р. Час теперішний "гризуться" вказує, що віршик писаний був Шевченком у неволі, підчас кримскоі війни, в 1855 або 1856 році.
Як бачите, се нове, часткове виданє, хоч і як скромно воно виступає, все таки являєся хоч невеличким новим причинком до пізнаня музи Шевченковоі. А що воно пожадане для широкоі украйінскоі громади, особливо тепер, коли пражске виданє стало рідкістю бібліографічною і коли на нашу крайіну налягає душний та непрозорий туман реакціі, cero й говорити не треба. Читаєш свобідні, огняні слова старого Кобзаря, писані перед 40 або 30 роками під гнетом царских чиновників-самодурів, і "серце одпочиває", душа якось ширшає і сльози на очи набігають. А при тім і дивуєшся, якже се у нас, в свобідній Галичині, не то що ніхто не відважить ся написати щось подібного, але навіть перепечатали, навіть прочитати сі рядки, ту красу і гордощі нашоі літератури, люде бояться! "О люде, люде, небораки!" — повторяєш мимоволі Кобзареві слова.
Та вернімось іще до виданя; всеж воно безнечнійше шпортатись у книжках, чим у людских душах. Хоч як пожадане і як симпатичне являєсь виданє сих творів Шевченкових, то всеж таки нам приходиться піднести деякі єго хиби, хоч би для вжитку будущих видавців. Поперед усего і се виданє не обійшлось без додатків не-Шевченкового пера. "Через недогляд", як кажуть видавці, попала сюди з пражского виданя віршгі Афанасьєва Чужбінского "Гарно твоя кобза грає", попалась і друга пєса "В альбом" (стор. 76), котра пo мойій думці не може бути Шевченковою. Се якесь недоладне віршованє, в котрім нема, як каже Поляк, ні каденціі ні есенціі, щось таке мляве та вимучене, якого Шевченко ніколи не писав. Відки і яким способом попала ся вірша в пражске виданє? Звертаємо на се увагу будущих співробітників критичного виданя Шевченка. До хиб отсего виданя женевского зачислилиб ми ще недостаток хронологічного впорядкованя віршів, не зовсім консеквентну, а декуди хибну правопись, (раз "Рим", а раз знов "Рім" "з Виблоі могили" замісць "Віблоі", — польске "оbly" по нашому "віблий", подовгастий і т. і.) і не всюди добру інтерпункцію. Ну, та се хиби, як бачите, дрібні супроти загальноі вартости сеі книжочки.
[Народ]
01.04.1891