і коли я стану луною і пам’яттю
і коли в Чорткові встановлять пам’ятник
поблизу «Брістоля» – неподалік Ринку
біля повітря того будинку
в якому я тато і мама
і польський ровер, і руска рама
і дощ і сніг годуватимуть воду Серету
«а кому пам’ятник?» «якомусь поету»
«а шо він писав і чим він дихав?»
«їздив на ровері – просівав крізь шприхи
світло яке застигало у слові
«і тому стоїть посеред Чорткова?»
«а з якого століття? – з якого вірша?
вода у Сереті стає зеленіша?»
«і чого він виїхав і опинився в Нью-Йорку?»
«бо казав що риба з діамантом ока»
«скільки пішло бронзи і кілько міді»
«ставили місяць – казали сусіди»
«та хоч раз він приїхав з тої Америки?»
«казали що був – сидів в цьому скверику»
«хотів навіть жити у тому «Брістолі»
«не носив бороди – одягався пристойно»
«бував у Чорткові - місив його глину»
«любив у Чорткові найбільше зиму»
«ну тоді добре шо хоч щось поставили»
«місто культури – і нові правила»
«хоч тінь із нього у порох паде»
«подивись як павук сріблом пряде
і пиво класне – та й життя у кайф
і тече собі поруч нас ріка»
«а про що ті вірші? складні прості?
«та я не читав – кажуть густі
там багато меду глини ковблів
казав шо писання – очищення мови від слів
ну від зайвих – які йому заважали»
«казав що поезія – осине жало»
і поки я не пам'ять – а плоть і кров
і поки Чортків корона з корон
я шукаю поглядом вежу й двірець
я підходжу до клямки яка без дверей
я тримаю місто плавником карася
і воно тримає мене
і я не сам
02.04.2016