На той темат помістила "Буковина" гарну статью, вправдї в приміненю до буковиньских відносин, але заслугує она і на увагу Русинів галицких, тож подаємо єї в повній основі:
Сповняючи найважнїйшій обовязок руско-народного публичного орґану, завзивали ми вже нераз наших селян і мало-міщан, щоби горнули ся до просвіти, бо лише через просвіту можливо, нашому занедбаному народови видобути ся з духової неволї, вибороти приналежні кождому чоловікови природні людскі права, виробити відповідну моральну і матеріяльну силу, з якою мусїли би конечно числити ся і правительства, і другі народи.
Сповняючи той сам наш обовязок, мусїли ми на великій жаль нераз виткнути на сїм місци всї тяжкі блуди нашої интеліґенції, котра в більшій части відцурала ся свого руского роду, та пійшла в службу чужих богів. Друга немала часть нашої интеліґенції журить ся ще тепер в сих дуже рухливих часах — сором сказати — виключно о власний жолудок, о мізерну власну веґетацію, та длятого відносить ся до загальної народної справи цїлком байдужно, а тілько маленька частина наших свідомих людей працює щиро для загального народного добра.
Ми мусїли споминати на сїм місци нераз також і о тім, як то байдужно, ба нераз навіть і ворожо відносить ся особливо на Буковинї сїльска интеліґенція, що в першій лінії покликана на духовного провідника нашого народу, супротив двигненя народної просвіти і розвою нашої народної рускої справи.
Наш рускій нарід, з природи повільного, млавого успособленя, проживаючи віками в тяжкій неволи, узнав ще тепер, як відвічний невільник, з боязни тілько повагу пануючої сили, длятого неприступні для него, без виразного висшого приказу, всякі правдиво людскі погляди свобідного напряму; наш рускій нарід ще дуже трудно переконати о хосенних наслїдках спільної народної працї, єго дуже тяжко загріти до такого труду, він неохочій навіть до найменших жертв для загального людского добра, нема у него запалу для загальної народної справи, у него цїлковитий брак народного почутя, брак правдивого патріотизму.
А вже-ж тілько за помочію правдиво патріотичної сили, на підставі правдиво патріотичної роботи, на підставі щирої роботи з повним патріотичним пожертвованєм самолюбних забагів, можуть станути поодинокі народи великими і сильними, можуть станути на висотї загально-людскої задачі!
Та длячого-ж власне рускій нарід, сей велит межи славяньскими народами, що своїми силами здвигнув був колишню Польщу, а пізнїйше поставив на ноги теперішного північного велита, московске царство, — длячого ж, кажемо, сей великій нарід мав би позістати вічним невільником, вічним слугою та попихачем других? Длячого-ж мав би наш рускій нарід вічно будувати палати та храми тілько для чужих народів, а не для себе? Чи може земля наша не досить для нас широка? Чи може мізерне та мале число нашого більше нїж 20-міліонового народу? Чи може природна вдача нашого сердечного народу така мізерна, що сей нарід велит мав би бути цїлком неспосібний до правдивого людского житя?...
Та вже-ж самі безчисленні наші народні пісни та знані вже широкому світови взори нашого народного домового промислу дають незбитий доказ о духовій природній вдачи нашого народу. Не брак у нас і своїх народних ґеніїв, що грімким, горячим, чаруючим, ясним рідним словом в самім часї найбільшої тьми пробудили нашого народного духа і завізвили нашу суспільність до братної любови, до любови всего свого рідного, до спільної загальної нарідної працї.
Коли-б то ті золоті слова наших народних ґеніїв прочитували уважно всї наші люде; коли-б то всї наші люде поняли глубоку думку сих преважних слів та схотїли радо, з повним пожертвованєм стреміти до висказаних там правдиво-людских идеалів — о, тогдї би щезла з нашої великої Руси-України теперішна наша байдужність для народної справи, щезла би неволя, щезли би всї злиднї, щезли би всї наші теперішні сльози, лахи і лати!
Длятого то великої ваги є святкованє памяти тих наших народних ґеніїв, празнованє сего найбільшого народного свята.
Черновецкі рускі товариства, сповняючи сей святий народний обовязок, уже від кілька лїт обходять що-року святочно память незабутої трійцї наших народних ґеніїв: Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича і Юрія Федьковича.
Для буковиньскої Руси таке народне святкованє особливо дуже а дуже важне і пожадане, бо наш нарід по селах без всякого духового проводу блукає в тьмі; нема кому єго розбудити, нема кому єго загріти і одушевити, а наші свідомі черновецкі патріоти не в силї частїйше стикати ся з нашими сїльскими людьми.
Длятого було би дуже пожадано, щоби на се велике народне свято являла ся не тілько вся наша интеліґенція з провінції, але щоби всї наші сїльскі патріоти старали ся заохотити і наших селян до громадної участи в сїм великім народнім святї, на котрім могли би наші селяне і мало-міщане знайти для себе дуже пожаданий духовий всенародний корм та загріти ся до висшої людскої думки.
Вже би час нам опамятати ся, та взяти ся совістно, щиро і горячо до будови народної святинї!...
[Дѣло]
30.03.1891