Адвокати львівскі і другі часописи оголосили з часописом відозву, щоби річницю конституції 3-го мая обходити торжественно.
Конституція тая для Поляків, а властиво для тої шляхти, що при аристократичній висї хвалить ся демократією, може мати свою вагу, — але чи і для люду має яке значінє, щоби він причиняв ся до торжественного єї обходу, належить їй приглянутись. Точки тої конституції не многим знані, і жерела, котрих опізнати ся з ними можна, не всїм доступні. Длятого не буде злишне, навести точки тої конституції на-ново, щоби з них кождий міг пересвідчитись: чим она була дїлом і кому мала служити. Понизші уваги висказані будуть на основі исторії Костомарова, того историка безсторонного, висшого над всякі пристрасти, котрого отже о сторонничість нїхто посуджувати не повинен.
Той историк в дїлї "Послїдніе годи річи посполитой" мовить, що на соймі в Варшаві 1791 року було право для міст предложене ще 29 марта. Однакож не легко оно пійшло, бо шляхта, настроєна аристократично, принятю єго опиралась. Король напирав на переведенє закона, длятого проєкт поновно предложено дня 6 цвітня. Оговори велись з пристрастію і справу знов відрочено. Король і часть шляхти поручали Янови Сухоржевскому уложити новий проєкт. Той шляхтич, в амбіції, що довершить великого дїла, заслужить ся у річи-посполитої і зєднає собі вдячність горожан, — взяв ся за уложенє проєкту і предложив єго соймови дня 16 цвітня. Провідна мисль проєкту була: Підняти міщан до більшого звачіня, щоби могли служити в войску і дослугуватись ступенїв гонорових до штабскоманданта; щоби могла бути урядниками також до певного ступеня; щоби могли в єрархії духовній займати відличні місця, з виїмкою епіскопских, котрі можливо було осягнути тілько шляхтї; а що-найважнїйше, що міста винято з під всякої юрисдикції, кромі королівскої, а управляти ся мали своїми маґістратурами. Міщанин міг осягнути і шляхотство, але за надзвичайні заслуги і т. и.
Проєкт той принято дня 18 цвітня — і тогди наступили празники увеселень, котрі всю увагу звертали на себе. Для більшого ефекту пійшли, по принятю закона, сам маршалок Малаховскій, князь Игнатій Сапіга і другі з сенаторів до маґістрату і вписали ся в книгу міщан. Пированя відбували ся спільно, шляхта з міщанами засїдали до одного стола. Та на все те сказав посол анґлійскій Гієльс: Не досить установляти закони, треба ще научитись і сповняти их...
Така пора, коли все заняте було празникованєм з нагоди установленя закона міщаньского, здавала ся королеви і патріотичним шляхтичам відповідною, подати під наради сойму конституцію, в котрій мали бути установлені: наслїдственність королїв, свобода віроісповіданя а властиво терпимість віри, і знесенє liberum veto. Але побачили, що завели ся в надїях. Тая сама шляхта, що принятєм міщаньского закона чванилась демократією, — тая сама шляхта уважала конституцію за посяганє на шляхотскі привілеї і стала в сильній опозиції. Єрархія духовна йшла разом з противниками, а властиво вела перед. Епископ Коссаковскій пробував уперто усунути конституцію з-під нарад, під позором католицтва, щоби реліґія иновірцїв не була ставлена на рівни з католицкою.
Супротив того король і патріотична часть шляхти постановили перепровадити конституцію, що би там нї було.
Наперед ужили хитрости. Наступали в тім часї свята Великодні. Сенатори і пани соймові розїхались на свята до дому. Король і патріоти уложили — скликати сойм тогдї, коли противники ще не зїдуть ся, взяти конституцію під нараду і так перевести єї. День був визначений: 5 май. Річ цїла мала заховати ся в тайнї і звістна була тілько довіреним. Але король сам перед часом вимовив ся об тім перед Станіславом Малаховским, братом маршалка, котрий був зі сторони старої шляхотскої партії, — тії донесли о тім скоро послови российскому, а небавом довідались і посли других держав. Прускій посол Гольц був дуже противний конституції. Анґлійскій посол Гієльс сказав, щоби Поляки зєднали собі бодай Прусів, аби они стали им в потребі з помочію, а се могли зробити відступленєм Прусам міст Торуня і Гданьска. Поляки о тім не хотїли знати, а думали, що коли установлять наслїдственність королїв, то тим утворять сильну Польщу, котрої і сусїдні держави будуть бояти ся. Гольц, представляючи им их неконсеквенцію, сказав: "Ви установляєте наслїдственне королівство, а самі вибираєте саксоньского курфіршта на короля..." На те сказали Поляка, що єдину дочку князя-електора наміряють подружити з принцом пруским і так получити дві держави. Гієльс же висказав ся, що Польща, чи з королями наслїдственними чи вибраними, все пропаща, добичею сусїд стати ся мусить.
Поляки, котрі були за конституцією, тимчасом стреміли до своєї цїли. Коли их намір став звістний, противники конституції, з намови россійского Булгакова, постановили скликати чим скорше послів, щоби они явились на день 5 мая в Варшаві — і перешкодили принятю конституції. То взяли на себе партизанти: епіскоп Коссаковскій і гетьман Браницкій. Патріоти, довідавшись о тім, прискорили термін з 5-го на 3-го мая і, щоби цїль свою осягнути певнїйше, зізвали на той день нарід і оплатили єго, щоби кричав за принятєм конституції, хоч для народу з конституції не було нїякого хісна. Кромі того казали вирушити войску і поставили 60 гармат. Но нї войско нї товпи народу не знали, в якій они там цїли. До салї соймової допущено і нарід, т. зв. arbiter-ів, а межи ними знаходились і сторонники противників конституції, маючі наказ — ужити й сили, коли-б даний був знак до того. Один из сторонників Браницкого при завзятих спорах спитав ся: А со? czy machniemy? — Але Браницкій сказав єму: Wara! — і тим заборонив визвати розправу кроваву.
Щоби намірену конституцію per fas et nefas пересадити, ужили патріоти всїх способів. Не тілько зізвали нарід, не тілько уставили войско в боєвий порядок, — але для вказаня конечности принятя конституції, казали польским послам за границею присилали замовлені наперед депеші в тім дусї, що вітчина в небезпеченстві та що явно дають ся чути поголоски о новім подїлї Польщі, якій мають предприняти сусїдні держави. Длятого прислані були депеші з Лондона, Берлина, Парижа, Відня а найбільше висказуюча з Петербурга, — всї говорили о наміренім новім подїлї Польщі. Кромі того були замовлені і приватні листи, нїби стверджуючі то само.
В означений день, 3-го мая, на зібранім соймі стали читати депеші і листи. Почав ся заглушуючій крик, а Сухоржевскій, автор міщаньского закона, коли не міг допросити ся голосу, кинув ся на колїна і, рачкуючи до королївского трону, став уперто домагати ся голосу. Дано єму голос і він висказав ся в тім змислї: "Від кількох днїв носять ся вже слухи, що надходять депеші доносячи о наміренім сусїдними державами новім роздїлї Польщі, — але все то підступ, щоби нас стревожити і тревогою наклонити до принятя проєкту конституції, забираючої нам свободу а вкладаючої кайдани. В тій цїли люде сумнївного характеру бурять одних против других, — представляють міщанам, мов-би то ми невдовольні були міщаньским законом, і так их против нас підбурюють. За вітчину, але і за свободу єї я готов проляти кров свою... і т. д." Мимо того приступлено до читаня депеш і листів пріватних. Опісля представив Матушевич оплаканий стан річи-посполитої і промовив теплим словом за предпринятєм поправи того стану. В подібнім змислї промовляв і Игнатій Потоцкій.
Депеші і промови осягнули свою цїль. Коли пани соймові замовкли, король казав читати проєкт конституції, котра мала послужити за средство до спасеня Польщі.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 28.03.1891]
(Дальше.)
Почато читати проєкт*):
1. Пануючою реліґією єсть і буде віра римо-католицка зі всїми єї правами. Переходь з пануючої реліґії на друге віроисповіданє заказує ся, і то під строгостію кари за відступництво. Але що віра учить любви ближнього, длятого належить і другі віроисповіданя, які-б они не були, лишити в спокою і правительство має дати им охорону і забезпеченє для всїх обрядів і віроисповідань в краях польских після краєвих устав.
2. Шануючи память вітцїв, котрі установили свободу правленя, забезпечуємо свободу для шляхотского стану, улекшенє в поношеню тягарів, висшість і першеньство в публичнім і приватнім житю і всї права та привілеї, які справедливо одержали від польсквх королїв, почавши від Казимира Вел. аж до Жигмонта Августа. Признаємо достоїнство шляхотского стану рівнозначучим з кождим иншим станом благородним. Шляхта рівна межи собою не лише в стараню о посади і сповнюваню служби для вітчини, що приносить честь, славу і пожиток, але і в рівнім уживаню пожитків привілеїв злучених зі станом шляхотским. Крім того бажаємо, щоби свято і ненарушимо хоронились права і вольности личні, движима і недвижима власність кождого, прирікаючи торжественно не допускати нїяких змін в праві, якими нанесено би кому-небудь страту; противно, верховна власть і правительство, нею установлене, не буде сягати по власність шляхотску, анї під пре текстом прав корови анї під яким иншим претекстом. Силою того бажаємо безпечности так особи, як і власности, і она (безпечність) як і звязь товариства має свято хоронитись; а сторожею вольности признаємо шляхту, яко твердиню вітчини, кoтрій і святість сеї конституції поручаємо.
3. Уставу для міст, ухвалену в тім соймі під назвою "Наші королївскі вольні міста в державі річи посполитої" задержуємо в цїлій повнотї, прилучаємо єї яко часть конституції, що надасть вітчинї нової і дїйстної сили.
4. Клясу робучого люду, котрий єсть підставою могучности і добробиту, приймаємо, так з огляду на христіяньскій закон як і з огляду на хосен вітчини, під охорону права і правительства, і постановляємо, що єсли властителї зроблять з селянами в своїх добрах яку умову, дадуть им полекші в поношеню тягарів, надїлять их чим, або инакше условлять ся, — чи се буде відносити ся до поодиноких осіб, чи цїлих громад, — то умови ті мають обовязуючу силу для обох сторін і підлягають оборонї правительства після того, що умова містить. Така умова обовязує не лише ті сторони, що єї заключають, але і их наслїдників і одержавших право на володїнє, і єї не можна самовільно зміняти. Так само і селян не можна звільнити від принятих в умові обовязків та повинностей, чи то раз на все, чи на якійсь час, після сего, що угода містить. Тим способом єсть забезпечений для володїльцїв стан доходів від хлопів. Дальше постановляємо, що кождий чоловік, котрий прийде або вийде з Польщі і знов верне, має волю рядити собою від часу, як ступить ногою на польску землю, і вільно єму заниматись чи ремеслом на селї або в містї, чи яким промислом, чи схоче він остатись в краю, чи вивандрувати, коли лише сповнить приняті обовязки.
5. Власть в людскім товаристві похо дить з волї народу; длятого, щоби цїлість річи посполитої, горожаньска свобода і загальний порядок удержали рівновагу, власть тая має складати ся з трех частей: законодавчої в зібраних станах, виповняючої в короли і стражи, і судейскої в правосудію.
6. Сойм або зібрані стани будуть дїлити ся на дві палати: на польску і сенаторску під презідією короля.
Палата посольска, яко найвисша власть народна, буде святинею праводавства; длятого в палатї посольскій будуть найперше рішати ся всякі проєкти: 1) Що-до загальних прав, т. є. політичних, горожаньских, карних і що-до усталеня сталих податків. В тій справі будуть насамперед рішати ся пропозиції корони, дані воєводствам, землям і повітам до розслїдженя а приходячі через инструкції до палати. 2) Що-до соймових ухвал, т. є. податків на час, степени монети, затяганя публичних довгів, нобілітації і инших нагород случайних, розкладу публичних видатків, звичайних і надзвичайних, що до війни, мира, остаточної ратіфікації звязкових і торговельних трактатів, всяких дипльоматичних актів і умов, належних до права народів, що-до квітованя виконавчих маґістратур і тим подібних случаїв, відповідаючих головним народним потребам, а межи ними пропозиції корони мають полагоджувати ся перші.
Палата сенаторская зложена з епіскопів, воєводів, каштелянів і міністрів, під презідією короля, котрий має право раз дати своє вотум, другій раз paritatem розвязати лично або надіслати свою гадку до тої-ж палати, має обовязок: 1) Кожде право, котре формально принято в палатї посольскій і має сейчас переслати ся до сенату, приняти або здержати більшостію голосів до дальшого рішеня народу. Єсли сенат потвердить, то устава набуває обовязуючої сили, а єсли потвердженє здержить, тогдї устава відкладає ся аж до будучого ординарійного сойму. Коли на тім сойнї здержану ухвалу знов ухвалять, тогдї і сенат обовязаний єї потвердити. 2) Постанови соймові що-до згаданих справ ухвалюють ся разом з палатою посольскою більшостію голосів, а так установлений закон в сполучених палатах буде вироком і волею станів.
Сенатори і міністри в справах свого урядованя в стражи і комісіях не мають рішаючого голосу; однакож мають прит тім бути, щоби давати поясненя на питаня сойму. Сойм має бути все готовий: законодавчій і ординарійний має починати ся що два роки, а буде тревати після припису о соймах. Готовий сойм має скликатись в конечній потребі і має постановляти лише в таких справах, до яких єго скликано або які по скликаню появились. Закон не може зміняти ся в тій каденції, в котрій єго рішено. Комплєт сойму становить число членів, приписане законом, і в палатї посольскій і сенаторскій.
Закон о соймиках потверджаємо торжественно, яко основу горожаньскої свободи.
Цїлий нарід не може брати участї в соймі, тому будуть репрезентувати єго посли, вибрані добровільно, і они після сеї конституції мають уважати ся в справах законодавства і потреб народу представителями цїлого народу і мають становити центральну точку загального довірія.
Але всюди має рішати ся більшостію голосів. Тому зносить ся раз на все liberum veto і всякі конфедерації, яко поважаючі правительство і розстроюючі державу.
Для уникненя передчасних і наглих перемін конституції, а з другого боку для єї доповненя після досвіду, установляє ся ревізія єї що двацять пять лїт, a сойм конституційний має відбувати ся після окремого на се закона.
*) Точки не подають ся зовсїм дословно, але вірний зміст их. — Прим. авт.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 01.04.1891]
(Дальше.)
7. І найлучша управа держави не принесе пожитку, єсли нема власти виконуючої. Маловаженє сеї части управи наповнило Польщу нещастєм до переситу; тому убезпечивши власть законодавчу і вибір членів маґістратур, надаємо верховну власть виконуючу королеви враз з радою, котра має звати ся сторожею законів.
Виконавча власть має строго дбати о захованє законів і до виконаня ужити хоч-би і примусових средств, відповідних до закона. Маґістратури обовязані єї слухати, а в руках своїх мають власть приневолюючу супротив тих, що забувають свій обозязок.
Виконуюча власть не може установляти законів анї толкувати их: не може накладати податків, затягати довгів, зміняти розкладу державних доходів, виповідати війни, заключати мира і потверджати остаточно дипльоматичних актів. Але може входити в переговори з другими державами на час, зараджувати потреби безпеченьства і спокою, тілько з того обовязана здати справу найблизшому соймови.
Польскій престол установлюємо на все еоєкційним по фаміліям. Дізнані нещастя безкоролевія, що періодично переворот робили в правительстві, обовязок убезпечити кождого мешканця польскої землї і замкнути раз на все дорогу впливови заграничних держав, память на щасливі часи вітчини за часів родин, пануючих перерви, потреба відвернути чужинцїв від нечестних замірів на польскій престол, а звернути можних Поляків до згідного стараня о народну свободу, — то все казало нам завести на тронї польскім право наслїдья. Длятого постановляємо, що по смерти теперішного короля буде королем в Польщи нинїшній елєктор саскій. Династія будучих королїв польских зачне ся особою Фридриха-Авґуста, нинїшного елєктора саского, а по нїм має бути наслїдником все найстаршій син. Єсли би нинїшній елєктор саскій не мав мужеского потомства, то муж дочки, якого їй елєктор вибере за згодою сполучених станів, почне лінію пануючих. Длятого дочку елєктора, Марію-Авґусту-Непомуцину, именуємо инфанткою польскою, задержуючи при тім право неограничене, вибрати собі иншій дім на трон, єсли той вигасне.
Вступаючи на престіл, кождий король складає присягу Богу і народови, що додержить конституції і условій принятя корони — pacta conventa — які уложить ся з нинїшним елєктором саским, яко призначеним на престіл і котрі мають єго обовязувати так, як давні.
Особа короля єсть свята і ненарушима. Він як зі своєї волї не дїлає, так і перед народом за нїчо не відповідає. Він не має бути деспотом, але батьком і головою народу, і таким узнає єго і оголошує закон і ся конституція. Доходи, означені в условіях принятя корони (pacta conventa), як і инші приналежности трону, застережені сею конституцією для будучого елєкта, не сміють нарушити ся.
Всї акти публичні, трибунали, суди і маґістратури, монети і стемилї мають ити під именем короля. Король, котрому має лишити ся всяку силу чинити добро, має право помилуваня засуджених на смерть, кромі in crimiaibus status. Король має верховну власть розпоряджати ся оружними силами краєвими в часї війни і именувати вождів войска, але при тім має числити ся з волею народу. Єго обовязком буде патентувати офіцирів і именувати урядників після ухваленого закону; именувати епископів і сенаторів, після того самого закону і міністрів, яко перших урядників виконуючої власти.
Сторожа чи то рада королївска, додана королеви до надзору цїлости і виконуваня прав, має складати ся: 1) З примаса, яко голови польского духовеньства і яко презеса едукаційної комісії, котрого в сторожи може виручити першій ex ordine епископ, однакож без права підписуваня резолюцій; 2) з пяти міністрів, т. є. міністра поліції, печатки, війни, скарбу і міністра печатки до справ заграничних; 3) з двох секретарів, з котрих оден держати буде протокол сторожи, а другій протокол справ заграничних; оба они не мають рішаючого голосу.
Наслїдник престола, єсли вже повнолїтний і зложив присягу на конституцію, може бути на всїх засїданях сторожи, але без голосу.
Сеймовий маршалок, вибраний на два лїта, має входити в число засїдаючих в сторожи, не мішаючи ся в резолюції єї, лише для скликаня готового сойму, і то в такім случаю, єсли би він узнав, що конче потреба скликати готовий сойм, а король не хотїв би єго скликати; тогдї маршалок має видати окружники до послів і сенаторів, скликуючи их на готовий сойм і висказуючи причини того скликаня. А случаї такого конечного скликаня сойму суть лише слїдуючі: 1) в крайній потребі, що відносилась би до права народів, а именно, єсли би в сусїдстві вибухла війна; 2) єсли би дійшло до розрухів, грозячих революцією краю або колізією межи маґістратурами; 3) коли очевидно заносилось би на загальний голод; 4) єсли би король помер або був небезпечно хорий.
Всї революції в сторожи мають рішати ся в згаданий спосіб. Рішенє короля по висказаних всїх гадках має переважати, щоби в виконуваню закову була одна воля. Длятого кожда резолюція сторожа має виходити під именем короля а бути заосмотрена єго підписом. Однакож і оден из засїдаючих в радї міністрів має єї підписати, і так підписаної резолюції мають всї слухати і єї сповняти, як комісія так і всякі виконуючі маґістратури, однакож лише в тих справах, котрі виразно виключено сим законом. На случай єсли би нїоден з засїдаючих міністрів не хотїв підписати, то король має відступити від сего рішеня, а єсли би обставав при нїм, то маршалок соймовий має тогдї просити о скликанє готового сойму; а єсли король буде опізнювати скликанє, то се має виконати маршалок.
До короля належить право именованя всїх міністрів і візваня одного з них з видїлу кождої адміністрації до своєї ради чи то сторожи. Се візванє міністра до засїданя в сторожи буде мати значінє через два роки, а король може єго і на дальшій час затвердити. Міністри аізвані до засїданя в радї, не мають засїдати в комісіях.
А на случай, єсли би дві треті тайних голосів обох палать сполучених на соймі, зажадали иншого міністра чи в сторожи, чи урядї, то король повинен сейчас именувати на єго місце иншого.
Щоби сторожа законів народних за их нарушенє була звязана строгою одвічальностью, то постановляємо: Єсли депутація, визначена до розслїду дїяльности міністрів, обжалує их о нарушенє закону, то они мають відповідати за се лично і маєтком своїм. У всяких таких обжалованях відсилають зібрані стани простою більшостію голосів сполучених палать міністрів до соймових судів, де би их справедливо і відповідно до провини укарали, або увільнили від кари, єсли би доказали свою невинність.
Для порядного сповнюваня виконуючої власти установляємо окремі комісії, маючі звязь зі сторожею і обовязані слухати єї. Комісарів до них буде вибирати сойм на час установлений законом. Комісій єсть чотири: 1. едукації, 2. поліції, 3. войска, 4 скарбу.
Установлені на тім соймі воєводскі комісії порядкові належать також під надзір сторожи і им мають розказувати згадані комісії посередничі, після справ, для яких кожда з нвх установлена.
8. Власть судівничу мають установлені маґістратури, а не власти праводавчі або король. Судів має бути більше і в різних місцях, щоби всякому легко було шукати справедливости. Тому установляєм: 1. суди першої инстанції для кождого воєводства, землї і повіту, а судьїв до них мають вибирати соймики. Апеляція від них має йти до трибуналів головних, які мають бути в кождій провінції з судьями так само вибраними. Суди обох инстанцій будуть земскими судами для шляхти і всїх земских властителїв. 2. Судові юрисдикції забезпечуємо всїм містам. 3. Референдарскі суди для справ свобідних селян мають бути окремо для кождої провінції. 4. Задержуємо суди задворні, асесорскі, реляційні і курляндскі. 5. Комісії виконуючі будуть мати свої суди. 6. Крім судів для цивільних і карних справ має ще бути найвисшій суд, званий "соймовим", котрий має судити переступи против народу і короля. — Розказуємо назначеним особам написати новий кодекс.
9. Рада має бути реґентією під проводом королевої або примаса, єсли король малолїтний т. є. не має ще 18 лїт, або збожеволіє, або попаде в неволю на війнї. В тих трех случаях примас корони польскої має скликати сойм; єсли би він не хотїв, то маршалок соймовий має тим заняти ся. Готовий сойм установить реґентію і дасть королевій право заступати короля. Єсли би король став повнолїтним, або поздоровів, або вернув з неволї, то сойм має здати перед ним справу зі всего.
10. На вихованє королївских синів кладе ся велику увагу. Сам король з радою має тим заняти ся, а як нема короля, то реґентія. Комісія едукаційна має виготовити инструкцію для вихованя королевичів і має здавати соймови справу з поступу их наук.
11. Нарід має сам себе боронити від нападів а хоронити свою цілість. Войско єсть з народу взята обороняюча сила. Всї повинні войско поважати. Оно має боронити границь отчини і спокою в краю, взагалї єсть найсильнїйшим заступником народу. Войско має слухати своєї власти і зложити присягу вірности народови, королеви і народній конституції. Народне войско можна ужити на оборону краю, твердинь і границь, або в підмогу закону, єсли би хто не хотїв єго слухати.
То були точки проєкту конституцій.
(Дальше буде.)
[Дѣло, 02.04.1891]
(Дальше.)
По перечитаню точок конституції вихваляв их маршалок і величав короля, що дав почин до конституції. Король просив, щоби єго увільнити від обовязку наслїдственности престола, бо хотїв би перше чути голос народу, і закінчив свою мову: "Король з народом, народ з королем!" Сойм повторив окликом сі слова і крикнув: "Згода, згода!"
Аж ось обізвались голоси: "Нема згоди!" Виступив Сухоржевскій, тягнучи за собою малого сина і крикнув: "Проєкт готовить неволю, і ту в соймі убью я сина свого, щоби не дочекав неволї". Шляхта в обаві, щоби справдї батько не забив сина, вирвала хлопця з єго рук.
Неспокій змагав ся і маршалок немало намучив ся, заким утихомирив сойм, і просив, щоби говорили по одному. Коли утихомирилось, заговорив Злотницкій против проєкту а в користь вільностей шляхти і зажадав, щоби відчитати pacta conventa, на котрі присягав король, вступаючи на престіл 1764. Прочитано pacta, а тогдї Золотницкій остро виступив против проєкту. Він уважав за конечне підхлїбити міщанам, котрих богато було в сали яко арбітрів, і длятого сказав, що десять разів міщаньскій закол підпише, але не підпише закону, виміреного на знищенє свобід шляхти. Мабудь стан міщаньскій додав страху членам сойму.
Ожаровскій вказував на се, що цїлість вітчини не залежить від наслїдственности престола, але від доброго войска і непорожної каси державної. Хотїв він тим способом в иншу сторону звернути увагу сойму і усунути проєкт конституції. Закшевскій обставав за проєктом, а по нїм говорив против проєкту Четвертиньскій і назвав проєкт тайною интриґою. Се слово зворушило поступовцїв. Єму відповів Линовскій, поступовець, що в Польщи нема насилія, а лише честнота до науки і оборони вітчини. "А знаєте — казав він — що за проєктом найбільше промавляє? Ото як-раз се, що відпоручники сусїдних держав повстають против него."
За проєктом говорив ще ливскій посол Кищиньскій. Своєю ораторскою річею викликав він загальне одушевленє, а поступовцї в оден голос крикнули, щоби таки зараз приняти проєкт. "Ви чули, — сказав він, — поголоски, що зроблено мир, а держави мають намір воєнні розходи заплатити нашими грішми. І чого-ж нам ждати? Чи того, аж Булгаков, а як не він, то Штікельберґ прийде з тріюмфом в Варшаву і заявить нам, що вже не король, не сойм і не рада, а він зо своїм урядом буде управляти нашим краєм? Чи ждати нам, аж поки московске войско то силою, то хитростью розсїє армії наші, предложить нам свою опіку і наставить пащу, жадну нашого хлїба і руки, жадні нашого майна? Чи ждати, аж появить ся козацкій гетьман і поставить нас в ряди своїх козаків, котрі вже давно знищені Москвою, взяти в неволю, а з-давна привикли до ярма Татар і Волохів? Чи ждати, аж хто — може і якій Поляк — запродасть ся Москві, прийде і, струтивши короля з престола, сам на нїм засяде і буде переводити наміри тих, кому він служить? Чи вам вже остогидла вітчина своя, а лучші вам Камчатка і Cибір? Чи хочете діждатись, щоби рабували святинї і доми наші, а нам, як станемо в их оборонї, відтинали руки, ноги, або кидали куда, щоби зігнити в кайданах? Чи приманює вас так вибераємість королїв, мов-то ви й не знаєте, хто вам від сотки лїт их призначує? Чи не насильно накинули нам Авґуста II., а потім чи не приневолили єго уступати? Чи не скинули з трону Лїщиньского і чи не забирали ся скинути з престола Авґуста IIІ? Чи не грозили і нинїшному королеви? А курляндскими герцогами, що стояли під зверхностью річи-посполитої, не бавили ся, як ляльками, відсилаючи их в Сибір, то знов завертаючи их? А як поважали тую соймову палату: чи-ж епископи, сенатори не терпіли довгі лїта в неволи? Чи не вивозили в Москву скарбів Радзивилів і не пустошили недвижимих маєтків? Чи-ж не задрожите, видячи безруки і безногі жертви ґенерала Древича? І на що-ж придалась тая гординя? Она не простить вам сего смертельного гріха, що ви поважили ся скинути з себе єї окови, через три лїта уважаючи себе независимим народом. Най лиш настане спокій, а застане нас без кріпкого правлїня, без конституції і порядку, а тогди скажуть Россії другі держави: "Господаруй собі в Польщи, лише на нас не гнївай ся!" Тогдї архимандрит і схизматицке духовеньство буде Москві щиро служити. Тогди з більшим хісном буде робити машина фанатизму і до бунту спонукає хлопство. Поверне до нас россійске войско, а сенатори і посли будуть вижидати авдієнції у передпокоях их офіцирів, щоби зняли з них тягар постою, а на других краян наложили. Россійскій посол спродасть свою палату, а замешкає близько палати короля, щоби наглядати, з ким говорить він і що, та кого він нагороджає! Міністерскі і посольскі крісла будуть роздавати ся любимцям посла і слугам єго. Сенатори, судьї, правителї! вибирайте, щб волите ви: чи стратити привілей, якій ви самі узнаєте шкідливим, і жити з народом щасливо, безпечно і спокійно під опікою правительства, чи остатись такими, як нинї — интриґами і підлостью осягати посади, котрі честним і пожиточним людям належались би, і утримуватись підлостью на тих посадах без поважаня самих себе, без пожитку для вітчини, чути неспокій совісти через цїле житє, наріканя і проклони народу в краю, а погорду від чужинцїв. Найяснїйшій пане! тяжко згадувати минувші днї! Чи був оден місяць, — що мовлю? — чи був оден тиждень, оден день, в котрім би ти не зазнав огірченя? Я сам з свого обовязку подавав тобі відомости, від яких серце розриває ся. З кождою почтою відбирав ти жалоби і скарги, котрих однакож ти не зміг залагодити. У всїх нас серце стискалось, але ми мусїли терпіти, щоби раз на все не запропастити поправи. Тепер нам однаково погибати: чи від чужих чи від своїх, коли межи нами такі найдуть ся, що річ-посполиту будуть старатись навернути в давний стан. Нинї установім правлїнє, нинї, а не коли инде! Пане маршалку, або нинї забезпечимо щастє і спокій вітчинї, або підпишемо безнадїйність нашу о єї судьбі!"
Жадна бесїда не мала такого наслїдку, як тая. Поступовцї і арбітри закричали: "Нинї приняти конституцію!"
(Дальше буде.)
[Дѣло, 03.04.1891]
(Дальше.)
Потім виленьскій посол Корсак просив о голос і заявив ся против принятя проєкту. За ним обстали і инші посли. Корсакови відповів Станіслав Потоцкій, що незвичайні обставини жадають і незвичайних средств. "І я маю, — казав він, — инструкцію, щоби боронити вибираємости королїв, але не можу сим поводитись, бо в прочитанім проєктї виджу одинокій спосіб спасеня для вітчини. Сказано тут, що по принятю конституції буде той посол, що говорив, носити жалобу. Я відповідаю: най носить жалобу, хто хоче; я на зверхні ознаки не зважаю, а коли відчитаний проєкт не перейде, то буду жаль в серци носити до смерти." Звернувшись до короля величав він єго і просив о оборону проєкту, а послів благав о се на колїнах. По нїм промовив Збоїньскій, посол добриньскій. Він порівнав героїв-Поляків з героями римскими і тим похлїбив шляхтї.
Настрій палати для проєкту був дуже користний. Посли-патріоти налягали на скоре принятє конституції. Посол Ржевускій закінчив бесїду словами, що не вийде з палати перед рішенєм принятя або відкиненя проєкту. На се обізвало ся більше голосів: "І ми не вийдемо!" А противники собі-ж кричали: "І ми також не вийдемо!" Ржевускій звернув ся до короля і просив, щоби зложив присягу на конституцію, а в оборонї єї — казав — ми готові свою кров пролити. — Сїм годин тревало засїданє. Богато бажало вже як-небудь полагодити справу, щоби лише скінчити єї.
Тепер промовив король: "Панове! Єсли кому, то менї над проєктом найбільше належить надумати ся. Розходить ся не о що більше, як о любов народу до мене, котру як скарб найдорожшій хотїв би я взяти з собою до гробу. Менї минає шістьдесятий рік, то не много вже для мене лїт лишаєсь. Тому й не маю причини бути пристрастним. Ви були свідками, що я не переводив нїяких плянів, анї з огляду на себе, анї на мою рідню; противно, коли я пізнав, що нарід хоче усунути небезпеченства, походячі з безкоролївя, я на то згодив ся. Були люде, що звертали мою увагу, щоби я на себе зважав. Я сказав им, що мою личність ставлю на другім плянї, а на першім добро вітчиви. І так, як я не зважаю нї на себе, нї на свою родину, то сподїю ся, що мене радше вислухаєте, як того найлучшого короля перед півтораста лїтами, що носив дїйстно терновий вінець. Маю тут на мисли Яна Казимира, котрий як старав ся о наслїдственність престола, то переслїдували єго і він — престола зрік ся, бо на нїм не міг вітчинї служити з пожитком. Тепер, як чую, многі старають ся утвердити престіл і я годжу ся, хоч і годї укривати менї неприятности, які з того повстають. Додаю до того, що в послїдних днях дійшли мене вісти, що двори сусїдні дуже тому противні, а то тому, бо хотять, щоби Польща все була слаба і все их помочи потребувала. Се мене спонукало стати в оборонї проєкту конституції, і за ним промавляли всї, що бажають вітчинї щастя і добра. Пане маршалку! я хотїв би знати, чи день нинїшний буде для мене найщаслившим, або чи прийдесь заплакати нам над долею вітчини?"
Всї крикнули на се з маршалком: "Най жиє король! най процвитає конституція!" Більшість була за проєктом.
Тепер обізвав ся маршалок: "Панове, голос короля чей доведе до згоди. Я поважаю гадку тих, що суть противні і хотять проєкт обговорити, але звертаю увагу, що день нинїшний — то день революції. Для спасеня вітчини треба формальности усунути. Длятого на моє питанє о згоду прошу, най замовчать сторонники проєкту, а най виступать єго противники, щоби лучше почути их гадку."
Такій несподїваний зворот ошоломив противників і нїхто не хотїв вириватись, щоби не виставитись на тяжкі неприємности. Вкінци виступив ошмяньскій посол Хоминьскій. Відкликуючись на противні проєктови инструкції закинув, що раз лиш читали єго, про те і згодити ся трудно. А коли тут упало слово "революція", то най же нарід боїть ся деспотизму. До короля звернувшись, жадав формального трактованя. — Санґушко заявив, що піддає ся силї, але протестує против безправности. — Казимир Нестор Сапіга жадав повторного читаня. На то роздали ся голоси: "Не треба, не позваляємо!" Гамір тревав довшій час. Одні кричали, щоби читати проєкт, другі, щоби не читати. Сухоржевскій закричав: "Нї читати, нї приймати не треба!" За ним крикнули так і другі. — Забілло налягав, щоби проєкт приняти. Сенатори обступили короля і в тій хвили наплило богато арбітрів до соймової салї і кричали: "Vivat конституція!" За ними кричали в сїнях, і нарід на дворі, а з тих, що кричали, найбільше було таких, що найменше знали, о що розходить ся. Протиснув ся до трону Сухоржевскій і, кинувшись хрестом на землю, кричав: "По моїм трупі най идуть до присяги, що убиває свободу!" Єго відвели на бік.
Король візвав краківского епископа, щоби прочитав форму присяги, — "а я", мовив король, "зложу єї за вами". Епископ Турскій зблизив ся до трону з євангелієм, прочитав присягу, а король єї повторив. Потім обізвав ся король: "Приятелї вітчини! Принесїм Богу загальну присягу і подяку за те, що дозволив сповнити спасенне дїло." Король пустив ся до дверей, за ним сенатори, сойм і товпа. Окликам: "Vivat король! Vivat конституція!" не було кінця. В костелї св. Яна було все приготовлене до молебнїв. Маршалків обох несено на руках. Перед присягою говорив ще Каз. Нитор Сапіга довго і сказав, що о тім, що містить проєкт, він довідавсь нинї першій раз. Він не годить ся з наслїдственностію престола, але не хоче переконаня свого ставити висше переконаня короля і сенаторів, єсли они приймають проєкт, то і він згоджуєсь і разом з другими приступить до присяги. Приятелї конституції почали єго в тій бесїдї величати, на руки підняли і вихваляли геройство і постійність характеру, що свої переконаня жертвує переконаням короля і сойму.
В костелї складали присягу. По зложеню єї ударили з пушок на замку, а тимчасом в соймовій сали остали ся противники, котрих намавляв Сухоржевскій, щоби записували до актів протести. Число противників, кажуть одні, було мале, осіб до 20, другі начислили их до 150. Они розходились, вписувати до актів городских протести, та застали канцелярії позамикані; другі розїхались вносити протести по других містах.
По поворотї з костела наступили підписи. Межи підписаними був також найбільшій противник конституції гетьман Браницкій. Він не тілько підписав, але ще й захвалював конституцію.
На памятку великого того факту постановлево будувати костел під титулом Провидїнія і день 3 мая обходити торжественно.
Наступили пири і илюмінації. Дня 4 мая отворили канцелярії для вписуваня протестів, але лише що-до одної точки, т. є. наслїдственности короля. Дня 5. мая, коли по зложеній присязї підписували акти дальше війскова і скарбова комісія, а як на конституційну депутацію прийшла черга, то епископ Коссаковскій і инші спротивляли ся, але вкінци і они підписали, заявляючи, що коли би конституція в наслїдках своїх була погубна, то вина того спаде не на них, як виразив ся Нестор Сапіга. Противники при підписах звинялись, що коли конституції спротивлялись, то длятого, бо не знали, що она містить в собі, а тепер пізнавши єї спасенну сторону, не противлять ся. Декотрі робили закиди, що неформально єї принято, але им відповідали, що то дїло революційне, длятого брак форми ваги мати не може.
Після часткового успокоєня умів виступив Северин Потоцкій і заявив, що нема оружія в арсеналї для узброєня войска. Сойм ухвалив віднестись до скарбової комісії о средства, але она при порожних касах не могла нїчо помогти. Длятого і конституція, котрою так величались, не могла устоятись, коли не було оружія для єї піддержаня. Но патріоти не хотїли видїти темних сторін, а тїшились світлими. Хитрий Коссаковскій внїс, щоби в память конституції устроїти празник дня 8 мая і в честь короля, котрого славив, яко єї творця.
В честь ухваленої конституції ношено перевіски з бляхи, а на нїй напис: "Король з народом; нарід з королем". Такі бляшки носили і дами на синнх лентах. З причини загального покупу тих бляшок були они дуже дорогі. Нарід в надмірі великого патріотизму неприязно відносив ся супротив тих, що конституції противились, хоч єї потім і підписали. Браницкій, Северин Потоцкій не уйшли насмішок, а епископ Коссаковскій лестив усїм, щоби піддобрити ся.
Перед днем празника 8 мая видано універсал до народу, в котрім говорилось: "Повідомляємо нарід о тім, що Бог милосердний учинив з нами. Вітчина наша спасена, свобода убезпечена, ми стали народом сильним і независимим. На нас не тяжать більше окови неволї, всемогуча рука Божа их знищила. Громи і бурі, приготовлені на нашу погибель, ужито для нашого спасеня. Знайте, обивателї, і най знають будучі поколїня і не забувають нїколи, як рука Божа несвідомими дорогами повела нас до давно бажаної цїли. Неждано упала заслона з очей наших і сойм зрозумів, що тілько в нас самих глядати треба сили вітчини." Дальше говорилось в універсалї, як бистро глядїли міністри на то, що дїє ся за границею, передвидїли погубні для Польщі наміри і им старали ся зарадити, і т. д. Універсал той казали прибивати на публичних місцях і читати з проповідниць по костелах.
Отсе короткій начерк исторії конституції 3-го мая.
(Конець буде.)
[Дѣло, 04.04.1891]
(Конець.)
Конституція 3-го мая 1791 р. — се факт, котрий Поляки високо підносять і по-при унії Люблиньскій величають ся ним, яко доказом мудрої політики і свободи. Свідчити має она о ліберальности чотиролітного сойму і о свободї в Польща. Тому придивім ся їй, якої она вартости внутрішної.*)
Конституція, як вже сказано, мала богато противників. По зїздї послів по святах було нерівно більше тих, що не годили ся з конституцією, нїж тих, що годили ся. Але що соймовий суд грозив кождому процесом, хто спротививсь би конституції, то одні посли не мали смілости сказати, що їй проґавлять ся і виїзджали з Варшави, а другі удавали, що суть прихильниками єї. І так потім сойм складав ся майже лише з прихильників конституції, хоч послів тих було вже много менше, як давно, бо лиш около 140 до 150.
В Варшаві і на провінції почали пани справляти бенкети в на тих зборах збирали ся або прихильники або противники конституції. Противники боялись найбільше того, щоби конституція з часом не стала ся причиною освободженя хлопців. Таких Поляків, котрі видїли потребу освободженя селян, було дуже маю, і ті мусїли укривати свої мисли, або самі зміняли, що раз постановили. Настало роздвоєнє межи шляхтою. Оно свідчило о тім, що не уміли ще виконувати своїх ухвал.
В конституції 3-го мая було сказано: "Закон о городах бажаємо хоронити в повнотї і заявляємо єго частію тої конституції, а хлїборобів приймаємо під покровительство права і правительства."
Погляньмось же тепер, як то виконувало ся в практицї. Князь Сангушко скоро по 3-ім мая освободив від зависимости своїх підданих міщан города Черкас і місточок Білозеро і Ломовате. Город Черкаси мав вносити єму дань після люстрації з 1707 р. На Волини пан Ґардлиньскій дав в своїм маєтку свободу від панщини на два роки, но в грудни сего року нарушив сей договір, хоч той був вписаний в луцкім городскім судї. В мазовецкім воєвідстві город Гарволин жадав свободи на підставі права о городах. Не лише, що просьби єго не увзгляднено, но посесори обтяжували єго ще більше. Зробив ся розрух, побили посесорского сина. Вислано войско для усмиреня бунту; бунтівників укарано, а міщан на рівни з хлопами силувано піддати ся старостї. З землї лукомскої доносили, що збунтувалось місточко Сирокомля, бо не дано єму свободи після городского права. Для успокоєня вислано війскові команди. В городї Лїшно стало ся те саме. Князь Сулковскій заключив з ними договір, зрік ся своїх прав, а міщане зобовязались вносити єму умовлену суму і користуватись свободою. Но потому Сулковскій відвяв місту признане єму право і піддав єго попередному підданьству. Міщане жалувалась; се названо бунтом і вислано війскову команду для успокоєня. Така сама справа повторила ся з городом Вехово. Староста освободив міщан, а потому угнетав их на ново. Подібні річи повтаряли ся всюди.
Що-до селян, то тим по оголошеню конституції не стало лекше; противно, дїдичі і посесори стали знов накладати тягари на підданих, з чого повставали неспокої. Ґенерал Бишевскій доносив, що в селї Вилково нїмецке збунтувались хлопи і набили окомона. Дїдич жадав війска. Наступала бійка межа жовнїрами і підданими, а піддані утїкали опісля за границю. З України доносили, що в тамошнім народї ширить ся ворохобничій дух. Особливо неспокійно дїяло ся на Литві в добрах поєзуїтских. Добра такі віддавали ся в посесію на певних правилах. Но н. пр. посесор Кавецкій не хотїв знати тих правил. Замість призна чених з волока в тиждень мужеских і женьских до два днї робочих, він брав двацять два, а кромі того ще різні даремщини; оброку, замість десять золотих, він брав 40 зр.; далекі підводи, замість одної, брав чотири. Напосїдав ся на богатих людей, відбирав у них маєток, а хто опирав ся, підпадав карі. Братя Цїлковичі відправились до Варшави з жалобою. Кавецкій піймав их на дорозї, всадив в тюрму і карав різками два рази на тиждень. Случай поміг Цїлковичам втечи з тюрми; они з другими дістались до Варшави, но тут не зискали нїчого. Кавецкій робив дальше по свому. Громада стратила терпеливість, купа людей пійшла в город Ушат, де була горожаньско-воєнна комісія. Тая обвинила ще их о бунт, що вийшли из села без пашпортів свого пана. Вислано війскову команду, а тая робила то, що хотїв Кавецкій. Так правительство польске само зносило то, що було постановило.
Вістей о бунтах приходило що-раз більше. В наслїдок таких вістей дня 11 серпня т. р. видано королевскій універсал, де говорилось: "З жалем довідались ми, що вороги порядку відклонюють нарід повинуватись панам своїм. Ми уважаємо нашим обовязком перестерегти всю юрисдикцію, щоб уважно слїдила за такими случаями, уживала лагідних, а в потребі і примусових способів для приверненя послуху і порядку..." Після універсалу і порішеня гарволиньского дїла, кн. Сангушко роздумав нарушити свій договір, післав в Черкаси управителя Петровского, котрий, зібравши мешканцїв, прочитав им універсал і обяснив, що закон о свободї городів скасований. Міщане по давному будуть робити і слухати не маґістрату, але управляючого. А ті, що схотять противитись, будуть повішені. Деякі хотїли їхати до Варшави жалуватись, но их вкинули до тюрми і окладали карами. Тогди 50 родин покинули все своє майно і утїкли в Россію. Війсковими командами в Українї доводив тогди ґен. Костюшко. Він безустанно писав до войскової комісії, що годї стримати підданих від утечи і радив сильнїйше обсаджувати границю. На австрійскій і прускій граници велась така сама еміґрація. Замітне то, що утїкали не самі бурлаки, але й зажиточні люде з семями і майном. А чоловік не втїкає від добра, але від лиха...
Так наробила конституція много шуму у міщан і селян, розбудила надїю на свободу, але улекшеня не принесла, та ще страшила шляхту.
В конституції 3 мая сказано: "Хто чужій вступить на польску землю, аби вийшовшій назад поверне, став вільним чоловіком, може осїдати, де хоче, і займатись, чим схоче". Деякі утїкачі пробували повернути і по закону жадали свободи, але нїчого не вигравали. По поворотї карали их і завертали в давну неволю. Длятого втїкачі більше вже не вертали.
Конституція 3-го мая мала відродити польску вітчину. Однакож з дїл того часу видно, що Поляки не була здібні до такого відродженя. Наїзди на сусїдів, напади уоруженою силою на суди, насильства сильних над слабими продовжали ся по давному. "Можна писати закони, — говорив Ессен, — які подобаєсь, але того не досить; треба ще научити ся их виповнювати." Тимчасом польска вільність залежала на тім: не узнавати над собою нї прав нї зверхности, лише щоби кождий робив, що єму сподобає ся, без огляду на право, зверхність, суди і розум. Ту треба було наперед відродити Поляків розумним вихованєм — що довгого часу потребує — і аж тогди можна би приступити до відродженя вітчини польскої. Инакше кожда конституція, хоч-би як ліберальна, зістане без успіху.
Коли Поляки тїшили ся своїм дїлом 3-го мая, — на заходї грізно розвивала ся революція француска. Австрія і Пруси вислали свої войска, щоби рух той здушити. Там побиті, шукали Пруси винагороди своїх страт — на Польща. Се довело до другого подїлу Польщі. Нинї ворогують Поляки на Щастного Потоцкого, яко на причину конфедерації торговицкої, а величають брата Игнатія. Оба они попали в тую саму похибку: один думав, що Россія а другій, що Пруси — будуть боронити польскої свободи...
*) Наводимо ту гадки, які за Костомаровом висказав пок. Стефан Качала у своїй статьї: "Конституція 3-го мая 1791." [Гл. "Дѣло" з року 1887 чч. 46, 47, 50, 51, 52 в 53.]
[Дѣло, 07.04.1891]
07.04.1891